• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 1 Поняття господарського процесу.

Лекція 9 Виконання судових рішень. Правові засади діяльності третейських судів. Міжнародний комерційний арбітраж.

88. Загальна характеристика та правова природа інституту виконання судових рішень.

89. Види виконавчого провадження щодо рішень господарського суду.

90. Розстрочка та відстрочка виконання рішень господарського суду.

91. Наказ господарського суду і порядок його виконання.

92. Поняття та правові засади діяльності третейських судів.

93. Повноваження третейського суду щодо вирішення господарських спорів.

94. Договірне застереження щодо арбітражного розгляду справи. Міжнародний комерційний арбітраж, Міжнародна морська арбітражна комісія та Регламент.

1. Історія становлення господарських судів та господарського судочинства в Україні.

2. Система, склад та структура господарських судів, їх місце в судовій системі України.

3. Завдання та функції господарських судів України.

4. Право на звернення в господарський суд.

5. Поняття господарського процесу, його форма, предмет та стадії.

6. Поняття та види господарсько-процесуальних відносин.

7. Предмет та метод господарського процесуального права.

8. Принципи господарського судочинства.

9. Джерела господарського процесуального права.

10. Загальна характеристика Господарського процесуального кодексу України.

11. Дія господарсько-правових норм у часі та просторі.

12. Зв'язок господарського процесуального права з іншими галузями права України.

13. Господарське процесуальне право як наука і навчальна дисципліна.

14. Проект нового Господарського процесуального кодексу.

1. Історія становлення господарських судів та господарського судочинства в Україні.

Прототипом господарських судів були комерційні суди, що з'явилися на початку XІX століття та розглядали торговельні і вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. Перший комерційний суд був заснований у 1808 р. губернатором Новоросії герцогом Рішел’є в м. Одесі за аналогією з подібними судовими установами, що існували у Франції в ту епоху. До початку XX в. комерційних судів було чотири - у Москві, Петербурзі, Харкові й Одесі. Досвід їхньої роботи показав, що торговельні справи можуть бути цілком розглядатися і загальними судами. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.

Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими орга­нізаціями починають базуватися на договірних засадах. У 1924 р. були створені арбітражні комісії. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. З.Шкундін вважав арбітраж того часу особливим органом у системі держави, не відносячи його ані до судів, ані до адміністративних органів державного і громадського управління.

Після обрання Україною незалежності у зв'язку з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про арбітражний суд» і Арбітражного процесуального кодексу України система держарбітражів була скасована з її одночасним перетворенням в арбітражні суди. В Україні починають діяти Вищій арбітражний суд України, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, що складають єдину систему арбітражних судів.

Прийнята Верховною України 28 червня 1996 р. Конституція України створила фундаментальну правову базу, покликану забезпечити подальший розвиток судово-правової реформи в Україні.

У 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний арбітраж». Цим Законом до компетенції арбітражного суду був віднесений зокрема розгляд справ про банкрутство. Зазнала змін і доповнень ст. 4 Закону України «Про арбітражний суд», яка містила принципи організації та діяльності арбітражного суду. Ця стаття була доповнена дуже важливою для діяльності цього суду вказівкою, що арбітражний суд здійснює правосуддя і на такому принципі, як «змагальності сторін та свободи в наданні ними арбітражному суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості».

Крім того, були замінені слова «арбітр», «арбітражна колегія» на слова «суддя», «судова колегія», що ще більше підкреслювало правову природу арбітражних судів як спеціалізованих судових установ для здійснення правосуддя з господарських спорів.

Отже, в особі арбітражних судів судова влада одержала спеціалізовані судові органи, що мали прерогативи вирішувати господарські спори, які раніше розглядалися загальними судами, а також органами виконавчої влади.

Подальше реформування судової влади відбулося 21 червня 2001 р., коли Верховною Радою України були прийняті закони про внесення змін у Закон України «Про судоустрій України», у Закон України «Про арбітражний суд», в Арбітражний процесуальний кодекс України. У відповідності зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» у системі судів загальної юрисдикції утворяться загальні і спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Отже, правосуддя в господарських відносинах з того часу здійснюється спеціалізованим судом - господарським судом. У зв'язку зі змінами у господарському судоустрої були внесені зміни і до Арбітражного процесуального кодексу України. Зокрема, була змінена його назва на «Господарський процесуальний кодекс України».

Останнім на сьогодні етапом історичного становлення господарських судів та господарського судочинства в Україні є прийняття у 2010 році Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який визначає правові засади організації судової влади, в тому числі й господарського судочинства, та здійснення правосуддя в Україні, в тому числі господарського, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

2. Система, склад та структура господарських судів, їх місце в судовій системі України.

Система господарських судів, які здійснюють судову владу шля­хом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення, ґрунтується на загальних принципах і положеннях судо­устрою та судочинства.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної, юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій.

Згідно ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Згідно ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно ст. 21 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно ст. 26 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

Згідно ст. 31 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. До складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

Отже, господарські суди становлять єдину систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів, апеляцій­них господарських судів та Вищого господарського суду України.

3. Завдання та функції господарських судів України.

Основними завданнями господарського суду, що визначають зміст його діяльності є: захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин; сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­носин; унесення пропозицій, спрямованих на удосконалення пра­вового регулювання господарської діяльності. Господарські суди мають розглядати весь комплекс питань пра­вового регулювання економічних відносин, що виникають між суб'єктами господарського права. Ураховуючи комплексний ха­рактер таких відносини предметом судового захисту мають бути суб'єктивні права і законні інтереси суб'єктів господарської діяль­ності (суб'єктивна ознака обсягу судового захисту), предметом судової діяльності мають бути економічні спори (об'єктивна озна­ка обсягу судового захисту). Отже, основним у діяльності місце­вих господарських судів є розв'язання господарського (економіч­ного) спору.

Щодо аналізу функцій господарських судів, слід зазначити, що законодавство не містить їх переліку. Так, у вже не чинному Законі України «Про господарські суди» було визначено тільки принципи організації та діяльності господарського суду (ст. 4), завдання господарського суду (ст. 3).

У науці Д.Притика виділяє основну функцію господарських судів - захист економічних прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності та держави. Разом з тим, господарським судам притаманні й інші функції, здійснення яких необхідно для нормальної діяльності органів цього суду (допоміжні функції). Так, господарський суд в межах своєї компетенції здійснює захист економічних прав і законних інтересів організацій, роз'яснення правових актів, внутрішньосистемне керівництво, керівництво внутрішньоструктурними підрозділами господарського суду й інше. Деякі автори всі допоміжні функції суду поділяють на три великі групи: організаційно-кадрові; організаційно-розпорядчі; організаційно-виконавчі.

Додаткові функції господарського суду відіграють не останню роль у здійсненні його органами основної функції захисту законних прав і інтересів. І він не зміг би успішно здійснювати свою головну функцію (заради чого він був створений), аби до його діяльності не було віднесено здійснення ряду допоміжних функцій. Зокрема, цей суд не може нормально функціонувати без права Вищого господарського суду України давати рекомендаційні роз'яснення всім господарським судам з питань практики застосування законодавства й інших нормативних актів, що регулюють господарські відносини, з покладанням на зазначений орган судової влади обов'язку вивчення й узагальнення досвіду місцевих та апеляційних господарських судів. Значення допоміжних функцій у діяльності господарського суду також велике, але вони не є вирішальними при характеристиці сутності господарського суду, оскільки не вони виражають те головне, що його характеризує.

Важливою також є і запобіжна функція. Аналіз даних і матеріалів, що характеризують причини порушень законодавства в економічних відносинах, — це, на мою думку, продовження функції зі здійснення правосуддя. Адже завданням господарських судів є не тільки розв'язання господарського спору, а й виявлення чинників, що сприяли його виникненню.

4. Право на звернення в господарський суд.

Положення частини 1 ст. 1 ГПК (Право на звернення до господарського суду) є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюєть­ся. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлен­ня особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Вод­ночас за змістом коментованої статті порушення права чи законного інте­ресу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд повинен відмовити в позові.

Згідно з ГПК захисту в господарському суді підлягає не лише пору­шене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Поняття охоронюваного законом інтересу (інакше — законного інтересу) було й досі залишається дискусійним в теорії права. За одним із сучасних визначень законний інтерес — це відображена в об'єктивному праві або така, що випливає з його загального змісту, і певною мірою гарантована держа­вою юридична дозволеність, виражена в устремліннях суб'єкта користу­ватися певним соціальним благом, а також за необхідних умов звертати­ся за захистом до компетентних структур — із метою задоволення своїх інтересів, які не суперечать загальнодержавним. Законні інтереси має будь-який суб'єкт правовідносин, котрий, реалізуючи свій інтерес, не мо­же вимагати певної поведінки від інших, доки він не буде ущемлений й правомірність реалізації цього інтересу не буде підтверджено в судовому порядку.

Частина ст. 1 ГПК містить перелік суб'єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Тобто ця норма є винятком з правила, встановленого ч. 1 статті.

У випадках, установлених законом, допускається звернення до господарського суду:а)державних органів; б) інших органів; в) громадян, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це означає, що право на звернення до господарського суду повин­но бути прямо передбачене законодавчими актами України.

Відповідно до частини 3 ст. 1 ГПК угода про відмову від права на звернення до господарського суду є нікчемною. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду може бути викла­дена в договорі або в окремому документі. Якщо умову викладено в до­говорі, договір є нікчемним в частині цієї умови договору, і посилання відповідача на цю умову не повинно братися судом до уваги. Не вва­жається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду (арбітражу) на підставі ст. 12 ГПК.

Не буде також вважатися відмовою від права на звернення до гос­подарського суду встановлення у договорі заходів досудового врегулю­вання спору.

5. Поняття господарського процесу, його форма, предмет та стадії.

Господарський процес - це порядок, який опосередковує за­хист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарюван­ня, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріально­го (господарського) права. Тому господарський процес можна ви­значити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирі­шенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учас­ника господарських відносин.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначи­ти, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарсько­го процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами гос­подарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав орга­нізацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спо­ри, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господар­ського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконан­ня рішень, ухвал, постанов господарського суду називається госпо­дарською процесуальною формою. її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуаль­на форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається за­конність у діяльності господарських судів.

Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки: нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нор­мативного регулювання господарського процесу і неможли­вість регулювання вказаної сфери підзаконними норматив­но-правовими актами; безперечність, що означає обов'язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників гос­подарського процесу; системність, яка відображає необхідність структурувати гос­подарський процесуальний регламент в єдине ціле; універсальність, що відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної ди­ференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК Украї­ни визначає коло суб'єктів, які мають право звертатися до госпо­дарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), пра­вила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ IV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцін­ки тощо.

Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій щодо конкретної справи, об'єднаних однією спільною метою або спрямо­ваних до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рі­шення, приведення його до виконання тощо.

Таким чином, господарське процесуальне право - це сукуп­ність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб'єктів, пов'язану із здійсненням пра­восуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Інши­ми словами, господарське процесуальне право є сукупністю право­вих норм, що регулюють порядок здійснення господарського судо­чинства

6. Поняття та види господарсько-процесуальних відносин.

Господарські процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що ви­никають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі пе­ревірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позов­ного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виника­ють при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок про­вадження у справах про банкрутство.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторо­нами (третіми особами та стороною), тобто між суб'єктами, що зна­ходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосеред­ньо між учасниками процесу не виникають.

Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов'язаних його елементів: суб'єкт, об'єкт та зміст правовідносин.

Суб'єкт господарських процесуальних правовідносин - це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб'єктив­них прав та обов'язків. Суб'єктами господарських процесуаль­них правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого - сторони та інші учасники господарського процесу. Саме госпо­дарський суд є обов'язковим суб'єктом господарських процесу­альних правовідносин. Владні повноваження суду проявляють­ся в його правах та обов'язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками гос­подарського спору як суб'єктами виникають матеріальні право­відносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в гос­подарському суді.

Об'єктом господарських процесу­альних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об'єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб'єктів господарювання, які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських cудів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви­конанні господарських договорів, у тому числі щодо прива­тизації майна та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех­нічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра­їни і адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (заснов­ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­подарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­риства, крім трудових спорів.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуаль­них правовідносин є діяльність господарського суду щодо досліджен­ня обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв'яз­ку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб'єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право­відносин складають суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб'єк­тивне право - це міра дозволеної (можливої) поведінки суб'єкта, забезпечена юридичними обов'язками іншого суб'єкта. Саме обо­в'язки іншого суб'єкта, які містяться в правовій нормі, і є гаранті­єю додержання прав володільця суб'єктивного права. Обов'язок іншого суб'єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб'єктивного права або утримання від дій, що порушу­ють суб'єктивне право суб'єкта-володільця цього права.

Юридичний обов'язок - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної пове­дінки, якої має дотримуватися цей суб'єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних пра­вовідносин пов'язане з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричи­няють відповідно до норм права настання певних правових нас­лідків - виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьо­му полягає їх головне завдання в механізмі правового регулюван­ня. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов'яз­ків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб'­єктів правовідносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридична дія - це вольова поведінка учасників господарських про­цесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості, результат волевиявлення учасників господарського судочинства.

До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена нор­мами господарського процесуального права, належать юридичні (індивідуальні) акти та юридичні вчинки.

Юридичний (індивідуальний) акт - це правомірна дія учас­ника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов'я­зані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо су­дової справи.

Юридичний вчинок - це правомірна дія, з якою норма госпо­дарського процесуального права пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу заявляє про відвід судді господарського суду.

Юридична подія - це обставина, що не залежить від волі учас­ників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявника­ми, не пізніше п'яти днів із дня надходження заяви.

7. Предмет та метод господарського процесуального права.

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених за­конодавством.

Господарське процесуальне право як галузь права можна ви­значити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського про­цесуального права. Як уже зазначалося, тривалий час ця дисцип­ліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне про­цесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існу­ючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше - арбітражного про­цесуального права).

Існує думка, що предметом господарського процесуального пра­ва як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нор­мами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а та­кож виконанню рішень господарського суду називається господар­ською процесуальною формою.

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господар­ських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарсько­го процесуального права більшою мірою являє собою неюридичне, об'єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права, таке, як сукупність системи дій та відносин у зв'язку із здійснен­ням цієї діяльності.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї галузі права відносить до недосліджених. Але, виходячи з того, що під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи правового впливу на певні суспільні відносини, на думку B.C. Щер­бини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного) процесуального права основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, за якого регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та ме­тод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин).

Інші автори методом господарського процесуального права визна­ють імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм ма­теріального та процесуального права, яке припускає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого - формою примусо­вого здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб'єктів.

Імперативні засади методу господарського процесуального пра­ва проявляються у тому, що:норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду; основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду; норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а також наділяють господарський суд повноваженнями щодо керівництва процесом; господарський процес здійснюється в певній процесуальній формі правосуддя - господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права полягають у тому, що: рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів; свобода користування цими правами, оскільки суб'єкти на власний розсуд користуються чи не користуються надани­ми ним правами; наявність системи гарантій прав суб'єктів господарського процесуального права.

8. Принципи господарського судочинства.

Принципами господарського судочин­ства є основні правові ідеї, на яких побудовано господарське судо­чинство і які визначають таку його організацію, яка забезпечила б винесення законних і обґрунтованих судових рішень.

Принципи господарського судочин­ства поділяють на: принципи, що визначають організацію та устрій господар­ського суду (організаційні принципи); принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи).

До організаційних принципів належать такі:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України «Про судочинство та статус суддів».

2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Від­повідно до ст. 4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що на­лежить до підсудності цих судів залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здій­снюється апеляційними господарськими судами - колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господар­ським судом України - колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

3. Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Цей принцип закріплений в ст. 129 Консти­туції України та в Законі У країни «Про судоустрій та статус суддів» і означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону.

4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей прин­цип закріплено в Конституції України, у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» та в ст. З ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Учасникам про­цесу, які не володіють державною мовою, надане право ознайом­лення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право на виступ у суді рідною мовою.

5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений в п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України, і в подальшому його розвинуто в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи.

До функціональних принципів належать такі:

1. Принцип законності, який є конституційним, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади (до яких належить і господарський суд) зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Принцип законності як ос­новну засаду судочинства встановлено також і в п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України. Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві полягають, пе­редусім, у зобов'язаннях: розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господар­сько-процесуальних норм; вирішувати господарські спори та інші віднесені до компе­тенції господарських судів питання в чіткій відповідності до закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини. Причому господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів дер­жавного управління, який не відповідає чинному законо­давству. Реалізація принципу законності в господарському судочинстві забезпечується процесуальними гарантіями. До них належать, на­самперед, гарантії, що складають зміст інших принципів, наприк­лад: незалежність суддів господарського суду та підпорядкованість їх лише Конституції і закону, рівність перед законом і судом, зма­гальність процесу і рівноправність сторін, гласність розгляду в господарських судах, безпосередність і безперервність судового розгляду.

2. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплений у п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України, Законі України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 встанов­лює, що сторони користуються рівними процесуальними правами). Останнє положення означає, що закон встановлює рівні можли­вості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

3. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечують­ ся широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі пози­цій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунто­вують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвер­дження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв'яз­ку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасни­кам процесу питання. Цей принцип закріплений у п. 4 ч. Зет. 129 Конституції Укра­їни (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх дока­зів і в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4-3 ГПК України.

4. Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає, що гос­подарський суд має приймати рішення у справі після того, як у судовому засіданні будуть встановлені дійсні взаємини сторін і фак­тичні обставини. Принцип об'єктивної істини нерозривно пов'я­заний із принципом законності, оскільки рішення господарсько­го суду законне лише тоді, коли у справі встановлена об'єктивна істина. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

5. Принцип диспозитивності. Сутність принципу диспозитивності полягає в нерозривній єдності двох елементів - свободи вибо­ру варіанту захисту порушеного права і свободи розсуду сторони при обранні варіантів поведінки в процесі захисту права. Цей прин­цип безпосередньо не закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському судочинстві не викликає сумнівів і заперечень. За­значений принцип певним чином отримав свій розвиток у господар­ському процесуальному законодавстві, що закріплює право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати в гос­подарському суді свої матеріальні і процесуальні права.

6. Принцип солідарності господарських інтересів сторін. Гос­подарським процесуальним кодексом України передбачено, що окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 2 ст. 5 цього Кодексу, можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови до­держання сторонами встановленого для даної категорії спорів по­рядку їх досудового врегулювання.

7. Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Судове рішення, яким закін­чується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконан­ня всіма органами державної влади, органами місцевого самовря­дування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій тери­торії України. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухва­ли, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, установленому ГПК України та іншими законодавчими актами. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, по­станови особами, яким пред'явлено для виконання.

8. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує діяль­ність господарського суду як судового органу, спроможного в ко­роткі, визначені Господарським процесуальним кодексом України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів госпо­дарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при ви­рішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для пра­вильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у господарській діяльності, які виявлені при розгляді справи.

9. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідан­ня з кожної справи має відбуватися безперервно, до закінчення роз­гляду початої справи або до відкладення її розгляду суд не повинен розглядати інші справи. Якщо в ході судового розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд справи, має бути розпочате нове засідання.

9. Джерела господарського процесуального права.

Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Господар­ське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій та статус суддів»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс Украї­ни) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріального-правового, так і процесуально-право­вого характеру (Закон України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом»). До джерел госпо­дарського процесуального права належать і інші нормативно-пра­вові акти, у яких містяться норми, що регулюють окремі питання здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Укра­їні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазна­чено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у вста­новлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого за­кону чи іншого нормативно-правового акту щодо відповідності Кон­ституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Консти­туції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Го­сподарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких випадках: якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй; якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормати­вно-правового характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

У розділі VIII Конституції закріплено принципи організації су­дів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторкан­ність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обран­ня, основні засади судочинства, державне забезпечення функціо­нування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції.

Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел гос­подарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість. Основними за значенням за­конами , які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон Укра­їни «Про судоустрій та статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Основним джерелом господарського процесуального права та­кож є Господарський процесуальний кодекс України, який склада­ється з 18 розділів.

Норми господарського процесуального права містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особ­ливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними сто­совно норм ГПК України.

Закон України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» встановлює умови та поря­док відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької ді­яльності - боржника або визнання його банкрутом та застосуван­ня ліквідаційної процедури, повного чи часткового задоволення вимог кредиторів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 5 цього закону за­конодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнан­ня банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність».

Відносини, пов'язані зі справлянням державного мита з позов­них заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подають­ся до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Мініст­рів від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчис­лення і справляння державного мита від 22.04.1993 р.

Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утво­рення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює ви­моги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначе­но особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» ви­ходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які ви­никають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексно­го врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законо­давчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, при­йнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого викорис­тання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення засто­совуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

До джерел господарського процесуального права належать та­кож широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосу­ються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господар­ський кодекс України, Закони України «Про господарські товарист­ва», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну ді­яльність» тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Напри­клад, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійснен­ням господарської діяльності (укладена в м. Києві 20.03.1992 p., ратифікована Верховною Радою України 19.12.1992 р.) регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання, з їхніх відносин із державними та іншими органами, а також виконання рішень за цими справами.

У випадках, передбачених законом або міжнародним догово­ром, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за уча­стю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господар­ський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, супе­речливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відно­сини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права. Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не вре­гульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, зако­ну, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону го­сподарський суд вирішує справу, застосовуючи аналогію права, тоб­то виходить із загальних підстав і змісту законодавства (гуманіз­му, справедливості, рівності тощо). Слід брати до уваги, що анало­гія закону й особливо аналогія права мають обмежену сферу вико­ристання.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удоско­налення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз'яснення Вищого господарського суду України. Роз'яснення Вищого господарського суду не належать до офі­ційних тлумачень. Офіційне тлумачення - це сформульоване в спе­ціальному акті роз'яснення змісту й мети правових норм, яке здій­снюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове зна­чення. І тому офіційне тлумачення є, так би мовити, загальнообо­в'язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офі­ційно тлумачити Конституцію та закони України надано лише Кон­ституційному Суду України. Роз'яснення ж Вищого господарсько­го суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види: автентичне, за якого зміст норми права роз'яснює той са­мий орган, який її встановив; легальне, за якого загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством.

10. Загальна характеристика Господарського процесуального кодексу України.

На даний час чинний Господарський процесуальний кодекс України (далі ГПК) в редакції від 06.11.1991 (зі змінами від 20.10.2011) він складається зі 129 статтей та 15 розділів.

Розділ 1. Загальні положення (ст..1 - 4⁷ (10 ст.)).

Розділ 2. Досудове врегулювання господарських спорів (ст.. 5 – 11 (6 ст.)).

Розділ 3. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ.(ст.. 12 -17)

Розділ 4. Учасники судового процесу. (ст..18-31).

Розділ 5. Докази. (ст.. 32 – 43).

Розділ 5¹. Запобіжні заходи. (ст..43¹ – 43¹⁰).

Розділ 6. Судові витрати. (ст..44 – 49).

Розділ 7. Процесуальні строки. (ст.. 50 – 53).

Розділ 8. Подання позову. (ст.. 54 – 60).

Розділ 9. Порушення провадження у справі та підготовка матеріалів до розгляду у першій інстанції. (ст.. 61 – 65).

Розділ 10. Забезпечення позову. (ст.. 66 – 68).

Розділ 11. Вирішення господарських спорів у першій інстанції. (ст.. 69 – 90).

Розділ 12. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. (ст.. 91 – 107).

Розділ 12¹. Перегляд судових рішень у касаційному порядку. (ст.. 107 - 111¹³)

Розділ 12². Перегляд судових рішень Верховним Судом України. (ст.. 111¹⁴ - 111²⁸).

Розділ 13. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами. (ст.. 112 – 114).

Розділ 14. Виконання рішення, ухвали, постанови. (ст.. 115 – 122).

Розділ 14¹. Провадження у справах про оскарження рішень третейських суддів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських суддів. (ст.. 122¹ - 122¹¹).

Розділ 15. Провадження у справах за участю іноземних суб’єктів господарювання. (ст.. 123 – 129).

11. Дія господарсько-правових норм у часі та просторі.

Цивільний процесуальний закон, як і будь-який інший нормативно-правовий акт, має межі своєї дії у трьох вимірах:

у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну силу;

у просторі, на який поширюється дія закону;

за колом осіб, які підпадають під дію закону (тобто у них виникають процесуальні права і обов’язки).

Провадження в господарських справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам господарського процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

12. Зв'язок господарського процесуального права з іншими галузями права України.

Тісний зв'язок господарське процесуальне право має з конституційним правом. Адже у Конституції України визначені основні засади права на здійснення судового захисту, а також визначена загальна система судової влади в Україні.

Цивільне процесуальне право тісно пов'язане з господарським процесуальним правом. Цей зв'язок обумовлений спільністю за­вдань загального суду й господарського суду щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб. Між зазначеними галузями є подібність і в багатьох інших процесуаль­них інститутах (засоби судового захисту права, доведення й дока­зи, порушення справи тощо). Разом з тим цивільне процесуальне право і господарське про­цесуальне право регламентують процес здійснення правосуддя в різних судових системах (загальні і спеціалізовані суди). Якщо ді­яльність загального суду регламентується ЦПК, то діяльність гос­подарського суду регламентується ГПК.

Також господарське процесуальне право має тісний зв'язок з господарським правом. Предмет регулювання господарського права визначено в ст. 1 ГК. В цій статті, в першу чергу, встановлено, що воно визначає основні засади господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, господарське право є матеріальною основою процесуальних відносин. Саме на підставі матеріальних норм господарського права, суд у господарському процесі виносить рішення по справі.

У сенсі співвідношення матеріального та процесуального господарський процес пов'язаний з цивільний правом у тій частині, у який норми Цивільного кодексу України регулюють відносини у сфері господарювання.

Певний зв'язок господарське процесуальне право має з адміністративним та трудовим правом. Цими галузями права визначаються основи діяльності суддів, як державних службовців та як працівників з відповідними гарантіями професійних та трудових прав.

13. Господарське процесуальне право як наука і навчальна дисципліна.

Господарське процесуальне право розглядається не тільки як га­лузь права, але і як наука та навчальна дисципліна.

Господарське процесуальне право як наука є сукупністю право­вих знань, що накопичуються та постійно розширюються внаслі­док спеціальних наукових досліджень та узагальнень судової прак­тики. Наукові знання відображаються у правових доктринах, кон­цепціях, науково-практичних коментарях, рекомендаціях законо­давцю та господарським судам. У матеріалізованій формі вони зна­ходять своє закріплення у формулюваннях норм господарського процесуального права, конструкціях законодавчих актів, у науко­вих працях. Правильність висновків та пропозицій представників науки господарського процесуального права підтверджується або спростовується правозастосовчою практикою. Інколи до правових ідей, що були спростовані під час розроблення та прийняття законів, повертаються знову внаслідок прихильності до цієї правової ідеї.

Господарське процесуальне право як юридична наука являє со­бою сукупність правових знань щодо організації та діяльності гос­подарських судів та інших органів, що вирішують господарські спо­ри. Тому система науки багато в чому збігається із системою госпо­дарського процесуального права як галуззю права. Проте система науки охоплює також і інші питання, які не становлять предмета галузі чи навчальної дисципліни. Це, зокрема, питання розвитку господарського процесуального законодавства, організації госпо­дарських судів, правового статусу суддів господарських судів, зага­льної характеристики органів господарської юрисдикції в держа­вах - членах СНД та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення.

Як юридична наука, господарське процесуальне право має свій предмет і об'єкт дослідження. Предметом науки є система норма­тивно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто право­ве регулювання процесуальної діяльності, механізм якої передба­чає формування та реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію госпо­дарських судів, правового статусу суддів господарських судів, за­гальної характеристики органів господарської юрисдикції та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення. Іншими сло­вами, предметом науки господарського процесуального права є господарське процесуальне право в нерозривному зв'язку з інши­ми суспільними явищами в його історичному розвитку і практич­ному застосуванні.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час вирішення господарських спорів. Як наука, господарське процесуальна право має мету - теоретичне відображення всіх ос­новних проявів правового регулювання, здійснення господар­ського судочинства, а також досудового врегулювання господар­ських спорів.

Соціальне призначення, місце і роль науки господарського про­цесуального права в суспільстві, гуманітарних та юридичних нау­ках найбільш повно і конкретизовано розкриваються через функції, які виконує галузева наука. Наука господарського процесуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціальні юридичні функції. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення науки господарського процесуального права, які зумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу і тенденції розвитку. До цих функцій належать: правоорієнтуюча функція, яка відображає роль господар­ського процесуального права як частини юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, пра­вових ідей і принципів, шляхів удосконалення господар­ського процесуального законодавства, правового регулю­вання вирішення господарських спорів, створення надійних правозахисних механізмів тощо; практикозабезпечуюча (інструментальна) функція, яка визначає значення цієї галузевої науки як інструмента су­спільства і держави щодо наукового забезпечення держав­но-правової практики, наприклад, на державне замовлен­ня вчені досліджують певні правові проблеми практичного характеру, опрацьовують відповідні рекомендації, створю­ють нові технології державно-правової практики, розроб­ляють нові методи та засоби її здійснення; - критично-експертна функція, яка означає, що господар­ським процесуальним правом як галуззю юриспруденції не тільки пізнаються загальні закономірності й тенденції дер­жавно-правового розвитку чи визначаються правові орієн­тири, прогнози, а й критично осмислюється стан господар­ського процесуального законодавства, організації та діяль­ності господарських судів, їх відповідність загальноприйня­тим правовим і демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної й правової практики.

Предметом господарського процесуального права як навчаль­ної дисципліни є система норм, що регулюють організацію і діяль­ність господарського суду та інших органів господарської юрисдик­ції, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах та вирі­шують господарські спори. Об'єктом вивчення є також концепції, правові погляди, історичні факти з проблем господарського (арбіт­ражного) процесу, які накопичені правовою наукою.

14. Проект нового Господарського процесуального кодексу.

У 1991 році перед Україною постало складне завдання побудови правової демократичної держави та забезпечення якісного судового захисту прав шляхом швидкого, ефективного судочинства.

Схвалена Верховною Радою України в 1992 році Концепція судово-правової реформи в Україні гарантувала самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади, передбачала створення системи законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади, гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом тощо.

За період, що минув з того часу, здійснено ряд етапів у реформуванні судової системи держави.

Слід наголосити, що важливим елементом судової реформи є формування досконалого процесуального законодавства, оскільки саме ефективне регулювання процедури розгляду судом справ дасть змогу забезпечити належний захист порушених прав та інтересів осіб, а також сприятиме посиленню ефективності функціонування судової системи загалом.

Комплексне та ефективне вирішення недоліків господарського судочинства можливе шляхом прийняття нового Кодексу господарського судочинства, в якому були б врегульовані існуючі нині прогалини, а також чітко відображені роль та повноваження господарського суду в умовах ринкових перетворень в нашій державі, а також суттєвого реформування матеріального законодавства.

На разі існує розроблений Міністерством юстиції і схвалений Кабінетом Міністрів України проект Кодексу господарського судочинства.

Основними положеннями даного проекту є:

1. Проект встановлює чітке розмежування компетенції господарських судів та всіх інших судів. Таке розмежування здійснюється на основі двох критеріїв: суб’єктного та предметного. Як показує практика, лише поєднання цих двох критеріїв дає можливість чітко розмежувати компетенцію судових юрисдикцій. Ця новела є надзвичайно важливою у зв’язку з тим, що вона може стати надійним запобіжником, що унеможливлюватиме застосування “рейдерських схем”.

2. Чинним господарський процессом не врегульовано питання захисту інтересів кредитора у разі відсутності спору між ним і боржником. З метою вирішення цієї проблеми у проекті запроваджено інститут наказового провадження - порядок вирішення безспірних вимог, що забезпечує захист прав кредитора шляхом видачі виконавчого документа у спрощеному судовому порядку без виклику сторін у короткий строк. Основною ознакою цього інституту є те, що тягар необхідності звернення до суду за наявності спору перекладається з кредитора на боржника.

3. Запровадження нової процедури оскарження ухвал, спрямованої на вирішення однієї із найбільш актуальних проблем господарського судочинства – проблему навмисного затягування судового процесу стороною шляхом апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду. Так, проектом запроваджено скорочену процедуру та встановлено вичерпний перелік ухвал, які можуть оскаржуватись.

4. Запровадження нового регулювання інституту забезпечення позову, яке, з одного боку, розширює можливості заявника щодо захисту своїх прав від можливих зловживань з боку відповідача, з іншого, - обмежує можливості зловживання своїм процесуальним правом з боку позивача. Так у проекті запроваджено інститут зустрічного забезпечення, що вживається судом обов’язково у разі вжиття забезпечувальних заходів до подання позовної заяви, або н

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. План навчального процесу.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Активний та пасивний типи адаптаційного процесу.
11. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
12. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

Переглядів: 8405