Загальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації

У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумовила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Умови, які були в той час обов'язковими для існування системи вільної конкуренції такі:

— продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку відносно мала (менше 1 %), через що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну, і вони приймають її як дану;

— товар однорідний (гомогенний), що визначається відсутністю марки (товарного знаку); споживачеві байдуже, у кого із виробників купувати певний товар — єдиним критерієм є ціна;

— немає дискримінації-продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торговельних привілеїв;

— фактори виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити випуск будь-якого товару, на який є платоспроможний попит;

— усі учасники ринку однаково інформовані або не інформовані про ситуацію на ньому та навколо нього, немає ексклюзивних джерел інформації;

— ринок є джерелом засобів існування для продавців, а тому вони не можуть па свій розсуд залишити його без втрат Епохою вільної конкуренції в Європі, незважаючи на ряд законів, які обмежували її, а також заборону па певні товари, види діяльності, типи об'єднання економічних суб'єктів на ринку, можна назвати період із середини 10-х до 70-х рр. XIX ст.

Англія перетворюється в економічного лідера цієї доби— провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Загалом головним завданням національних економік періоду вільної конкуренції, як і раніше, стає розвиток та вдосконалення господарства в напрямку розвитку ринкових відносин всередині країни та на світовому ринку.

За періоду панування абсолютизму Тюдорів, на підтримку яких виступала буржуазія й дворянство, діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогосподарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохоченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які вирощували зернові. Так, 1660 р. уряд увів високе мито на імпорт хліба, худоби та м'яса, а 1689 р. — прийняв закон про осілість населення для забезпечення сільського господарства робочою силою та встановив премії на експорт хліба. Розвиток фермерської системи господарювання сприяв значному піднесенню аграрного виробництва. Ферми являли собою аграрні підприємства, в яких використовувалась наймана праця, більш досконалі засоби та технології ведення землеробства. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство та відкритий шлях для великого.

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розцінку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна, яке працювало вдомашніх умовах з використанням власної сировини (вовнузаборонялось вивозити). Нарощувалось виробництво в традиційних галузях: виготовлення паперу, цукру, пороху, зброї, почався розвиток бавовняної промисловості. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку і у великій кількості вивозились у Європу та колонії. Колоніальна торгівля стала одним із найважливіших джерел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.

Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив

А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зайняте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого дослідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він показав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поділу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається впроцесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удосконаленням виробництва, «винайденням усіх машин, які полегшують і скорочують працю». Саме мануфактури створили передумови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша виробнича операція, тим легше замінити людину машиною.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промисловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу.

Таким чином, до другої половини XVIII століття в країні сформувалися передумови для промислового перевороту (1760— 1780 рр.). Великий попит на англійські товари в середині країни та за її межами, виникнення масового платоспроможного споживача, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, інституцій, які захищають права власності відокремленого (незалежного) економічного суб'єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва, потребували пової форми господарства, що задовольнила б рівень розвитку названих показників. Такою формою господарства стала фабрика.

Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробна, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, Визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу» - це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» . Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у юному технологічному, виробничому й соціальному статусі. Воно є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками. Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з мануфактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основним показником звершень промислового перевороту в тій чи іншій країні є переважання фабричних виробів у загальній кількості продукції, що виробляється в країні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Промисловий переворот, його суть і значення для розвитку ринкового господарства	\|	Класична економічна теорія, історична школа, марксизм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.