Форми і методи прямого іноземного інвестування

Прямі інвестиції за джерелом походження відповідно до системи національних рахунків (СНР) ООН набирають такі форми:

- первинні вкладення компаніями за кордон власного капіталу (поглинання чи злиття компаній, створення спільних підприємств, філій, дочірніх та асоційованих компаній, придбання пакетів акцій розміром понад 10%);

- реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові, а залишається на території приймаючої країни);

- внутрішні корпоративні перекази у формі кредитів та трансфертів між прямим інвестором (головною компанією) та філіями, асоційованими й дочірніми компаніями.

Методи інвестування:

- розвиток контрактних форм співробітництва;

- створення власних зарубіжних фірм;

- злиття і придбання підприємств.

До контрактних (неакціонерних) форм ПІІ належать експорт-імпорт товарів та послуг; ліцензування; франчайзинг; контракти на управління; підрядне виробництво; "проекти під ключ".

Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Недоліки: втрата контролю; можливе неадекватне використання ліцензій; можуть породжувати майбутніх конкурентів. Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь у міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином, через створення власних зарубіжних фірм та спільних підприємств.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді дочірньої компанії, асоційованої (змішаної) компанії, філії (відділення), спільного підприємства.

- Дочірня компанія (subsidiary) - реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її материнська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом.

- Асоційована (змішана) компанія (associate) - відрізняється від дочірньої меншим впливом материнської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше половини акцій, називають компаніями переважного володіння; якщо 50 % - іноземному інвестору і 50% - місцевому, - компаніями однакового володіння; якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій, - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

- Відділення (branch) - не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

- Спільне підприємництво (СП) - це діяльність, яка базується на співробітництві з підприємцями, підприємствами й організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від цього співробітництва; це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності. Переваги СП - реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера; можливості об'єднання капіталів, отримання пільг й переваг місцевого партнера; можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера; можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах, загострення конкуренції на світових ринках. Недоліки СП - зіткнення інтересів партнерів; суперечності поєднання двох і більше корпоративних культур тощо.

Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., крім залучення готівкових грошей або банківських позик для здійснення угод про злиття та / або поглинання, почали масово використовувати випуск нових акцій замість тих, що були до злиття, обмін акціями і корпоративними боргами, фонди венчурного капіталу.

Все більшого поширення серед компаній різних країн здобувають стратегічні альянси - довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати.

Цілі у стратегічних альянсів різні, але частіше всього - це об'єднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені альянси в таких галузях: автомобільна, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна.

Основні причини формування стратегічних альянсів: отримання доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скорочення часу для нововведень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорії прямого іноземного інвестування	\|	Транснаціональні корпорації: суть, критерії та еволюція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.