Загальні положення про гарантію. Відмінності поруки від гарантії

Порука та підстави її застосування.

Порука — це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов’язання перед кредитором.

За договором поруки кредитор поряд із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. ЦК встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, якщо інше не передбачене в договорі. Тобто викладена норма є диспозитивною. Сторони можуть передбачити і субсидіарний характер відповідальності поручителя.

Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком нікчемність договору.

Порука припиняється:

1. припиненням забезпеченого нею зобов’язання;

2. в разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності;

3. якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належно виконане боржником чи
поручителем;

4. при переведенні у встановленому порядку боргу на іншу
особу, за яку поручитель не поручився;

5. після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а якщо він не встановлений, то по закінченні шести місяців
після настання строку виконання, якщо кредитор не звернувся
з вимогою до поручителя. Якщо строк виконання основного зобов’язання не встановлений, або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо протягом року після укладення основного договору кредитор не звернувся з позовом до поручителя. Порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога.

Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов’язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов’язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з порукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюються і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання (ст.562 ЦКУ).

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, кредитор повинен пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1. сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2. закінчення строку гарантії;

3. відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

Гарантія відрізняється від поруки наступними рисами:

1. за договором поруки зобов’язання може бути забезпечене
будь-якою особою, за гарантією – як правило, юридичною
особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);

2. обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою
суми, на яку видана гарантія. Обов’язок поручителя пов'язаний із сумою невиконаного зобов’язання;

3. гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов’язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов’язання, за порукою – солідарне.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та види неустойки.	\|	Поняття та види застави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.