• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стрес – стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах.

Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об’єктивної загрози. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї.

Настрій – це психічний стан, який своєрідно забарвлює на певний час поведінку і діяльність людини, всі інші її переживання та характеризує життєвий тонус.Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Причини настроїв – найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер.

Пристрасті – це сильні, стійкі, тривалі переживання, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх її прагнень в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.

Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності – у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини.

3. Поняття емоційного інтелекту ввели Пітер Стаєр і Джек Майєр в 1990 році. На відміну від звичного всім розуміння інтелекту (IQ), емоційний інтелект (EQ) є здатністю правильно тлумачити ситуації і чинити на неї вплив, інтуїтивно схоплювати те, чого хочуть і чого потребують інші люди, знати їх сильні і слабкі сторони, не піддаватися стресу і бути чарівним. В практичному розумінні EQ – це "здоровий глузд"

Емоційний інтелект – сукупність ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій та емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна і вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

1. Внутрішня сфера

– Здатність розуміти що ви відчуваєте і управляти собою.

– Самоаналіз – здатність розуміти свої почуття і те, який вплив твоя поведінка робить на оточуючих.

– Ассертивність – здатність ясно висловлювати свої почуття і думки, виявляти твердість переконань, беручи до уваги переваги і реакції інших людей. Сполучена з легкістю і активністю.

– Незалежність – здатність самостійно приймати рішення і контролювати свої вчинки. Бути вільним від емоційної залежності, виконувати свої

обов'язки.

– Самооцінка (самоповага) – вміння залишатися у згоді з собою, поважати себе і сприймати позитивно, але не заперечуючи мінусів. На протилежному кінці шкали - почуття власної неспроможності та неповноцінності, гіпертрофоване почуття власної важливості.

– Самоактуалізація –прагнення до максимального розвитку і здатність реалізовувати свій потенціал, пов'язані з почуттям повноцінності життя і задоволення собою.

2. Сфері міжособистісних відносин

Здатність взаємодіяти з людьми на рівні мистецтва спілкування.

Емпатія –це вміння розуміти почуття інших і здатність дати їм зрозуміти, що вам відомі їхні почуття.

Соціальна відповідальність - здатність до взаємовигідної співпраці, що включає в себе совість, моральність і турботу про ближнього.

Міжособистісні відносини - навички конструктивного спілкування через вербальні та невербальні комунікації, здатність встановлювати і підтримувати взаємовигідні відносини, засновані на почутті емоційної близькості, вміння відчувати себе вільно і комфортно в соціальних контактах.

3. Сфера адаптивниості

Здатність бути гнучким, реалістичним, адекватно поводитися в будь-якій ситуації і вирішувати проблеми по мірі їх виникнення.

Вирішення проблем - здатність виявляти і формулювати проблеми, а також виробляти і перетворювати в життя потенційно ефективні шляхи їх вирішення.

Оцінка дійсності –здатність вірно визначати співвідношення між своїм досвідом і тим, що об'єктивно існує (бачити світ таким, яким він є). Акцент ставиться на прагматизм, об'єктивність, адекватність сприйняття. Включає здатність концентруватися і зосереджуватися.

Гнучкість – здатність узгоджувати свої почуття, думки і дії з мінливими обставинами; вміння адаптуватися до незнайомих, непередбачуваним і швидко мінливих обставин.

4. Сфера управління стресом

Уміння протистояти стресу, контролювати імпульсивність, «не розклеюватися», не втрачати самовладання і не ставати його жертвою.

Толерантність до стресу - здатність протистояти стресовим ситуаціям без симптомів фізичного або емоційного напруження.

Контроль імпульсивності - вміння встояти перед спонуканням діяти на хвилі емоцій.

5. Сфера спільного настрою

Задоволеність життям - здатність веселитися, бути умиротвореним, життєрадісним, натхненим.

Оптимізм –ентузіазм в будь-якому виді діяльності, вміння бачити світлу сторону у всьому і не сумувати.

Психологічна компетентність

Самосвідомість: здатність розпізнавати свої емоційні стани, наявність конкретних знань про свої власні почуття, цінності, переваги, можливості та інтуїтивна оцінка або емоційна свідомість.

Самооцінка: самоповага, впевненість у собі, усвідомлення своїх здібностей, навичок та їх обмежень, можливість випробувати себе, незалежно від суджень інших людей.

Самоконтроль і саморегуляція: здатність свідомо реагувати на зовнішні подразники та контролювати свої емоційні стани, здатність боротися зі стресом.

Соціальна компетентність:

Емпатія: здатність відчувати емоційні стани інших людей, розуміння почуттів, потреб і цінностей інших людей, тобто, розуміння інших, чутливість до почуттів інших людей, стосунки, спрямовані на надання допомоги і підтримки іншим людям, здатність відчувати і розуміти соціальні відносини, їх важливість.

Впевненість у собі: мати і висловлювати власну думку та пряме, відкрите вираження емоцій. При цьому, важливим є вміння виражати емоції так, щоб не порушувати права оточуючих, не зачіпати їх честі та гідності.

Переконання: здатність індукувати в інших бажану поведінку і реакції, тобто впливати на інших людей, здатність отримувати перевагу у суперечці,пом'якшувати конфлікти тощо.

Лідерство: можливість створювати бачення людської мотивації і стимулювання її реалізації; здобуття прихильності у групі.

Співпраця: здатність формувати відносини і взаємодіяти з іншими людьми, працювати з іншими для досягнення спільної мети, здатність виконувати спільні завдання і вирішувати проблеми разом.

Праксіологічна компетентність:

Мотивація: самомотивація, емоційні тенденції, які призводять до утворення нових цілей і сприяють їх досягненню. Прагнення до досягнення, ініціативи й оптимізму.

Гнучкість: можливість контролювати свої внутрішні стани, здатність справлятися зі змінами у соціальному середовищі; гнучкість в адаптації до змін у навколишньому середовищі; здатність діяти і приймати рішення в умовах стресу.

Сумлінність: здатність брати на себе відповідальність за завдання і їх виконання, здатність отримувати задоволення від виконання своїх обов'язків; послідовні дії у відповідності з прийнятими нормами.

4.Термін «синдром емоційного вигорання» введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психічного стану людей, що перебувають в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій. Р. Шваб у1982 році значно розширює групу фахового ризику: це, насамперед, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери.

До «вигорання» схильні ті, хто працює жагуче, з особливим інтересом; довгий час допомагаючи іншим, вони починають почувати розчарування, тому що не вдається досягти того ефекту, що очікували; така робота супроводжується надмірною втратою психічної енергії, призводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження (вичерпаності), занепокоєння, подразнення, гніву, зниження самооцінки, на тлі прискореного серцебиття, задишки, шлунково-кишкових розладів, головного болю, порушень сну. Із звичайної емоційної невдоволеності, цей стан переростає у проблеми, що зачіпають весь людський організм. Таке включення стресогенних чинників у число чинників емоційного вигорання значно розширило коло відповідних професій.

Дослідження виділяють три групи ризику. Першу складають люди емоційно залучені у професію – страхові агенти, педагоги, журналісти, психологи, менеджери по продажам, керівники і ін. Також під загрозою є спеціалісти, які повинні час від часу виявляти гіперактивність. Представниками третьої групи є працівники, які постійно мають справу з негативом: конфлікт-менеджери, консультанти телефону довіри.

Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.

Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил:

Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі.. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).

Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.

Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами: - Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях. - Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі. - Все можна удосконалювати, так як резерви ефективності і розвитку не вичерпні.

Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
5. V. Питання туристично-спортивної діяльності
6. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
8. Автоматизація банківської діяльності в Україні
9. Автоматизація виробничих процесів
10. Автоматизація метрологічної діяльності
11. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
12. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ МІКРООРГАНІЗМІВ НА СТРЕСОВІ ДІЇ.

Переглядів: 1059