Коротка історія досліджень особистості

До вивчення проблеми особистості звертаються біологічні, соціальні науки, а також філософія. У психології категорія «особистість» відноситься до числа базових, і розділ психології особистості є вузловим. Знання цього розділу психології дає можливість спеціалісту будь-якого профілю працювати більш ефективно.

Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття ХХ століття. Однак теоретичні дослідження в галузі психології особистості велися задовго до цього.

В історії досліджень особистості можна виділити три основні періоди:

‒ філософсько-літературний;

‒ клінічний;

‒ власне експериментальний.

Філософсько-літературний період. Спочатку проблеми психології особистості знаходили своє відображення у працях філософів і письменників. Французький філософ Етьєн де Кондільяк в «Трактаті про відчуття» зробив спробу зібрати особистість людини з окремих її проявів і описати її. Ф.М. Достоєвський писав про «підпільну людину», яка є в кожної особистості і намагається прорватися назовні, тим самим, вказуючи, що у людини є «маски» і фасади, за якими ховається справжня натура людини.

Основними проблемами психології особистості у філософсько-літературний період її вивчення стали питання про моральну і соціальну природу людини, про її вчинки та поведінку.

Клінічний період. На початку ХІХ століття проблемами психології особистості зацікавилися лікарі-психіатри. Вони першими стали вести систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того. Визначення особистості лікарями-психіатрами були дані в термінах таких рис, користуючись якими можна описати і цілком нормальну, і патологічну, і акцентуйовану особистість.

Експериментальний період. У перші десятиліття ХХ століття вивченням особистості стали займатися професійні психологи, які до цього звертали увагу головним чином на дослідження пізнавальних процесів і станів людини. У цій області досліджень вже були досягнуті істотні успіхи. Але в цей період намітилася криза психологічної науки, однією з причин якого був атомістичний підхід до природи людини, який вимагав розкладання психології людини на окремі процеси і стани. Цей підхід призвів до того, що людина виявилася представленою сукупністю окремих психічних функцій, з суми яких було важко скласти її особистість.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були розпочаті О.Лазурськім, а за кордоном - Г.Айзенком і Р.Кетттелом. Вони спробували надати відповідним дослідженням експериментальний характер, ввівши в них математико-статистичну обробку даних з метою точної перевірки гіпотез і отримання достовірних фактів, на основі яких можна було б будувати експериментально перевірені, а не умоглядні теорії особистості. Важливим завданням експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валідних тестових методів оцінювання нормальної особистості.

У кінці 30-х років ХХ століття в психології особистості почалася активна диференціація напрямків дослідження, склалася безліч різних підходів і теорій особистості, які вивчаються в розділі психології особистості.

3. Психологія особистості як дисципліна

Психологія особистості вивчає не окремі аспекти психічного функціонування (мотивація, емоції, пам'ять, воля, здібності і т.д.), а повинна охопити все різноманіття проявів психічного функціонування людини і досліджувати людину як ціле. зв'язку з цим можна вказати, що об'єктом психології особистості є людина як ціле.

Складним дослідницьким завданням є визначення предмета психології особистості. Це обумовлено тим, що феномен особистості дуже багатогранний. Він відображає різноманіття проявів життя людини в історії розвитку суспільства і її власного життя. Тому питання про предмет вивчення особистості - як вихідне питання будь-якого пізнання - є складним і дискусійним.

У дослідженнях з психології особистості вивчається широкий спектр проявів особистості: мотиви її діяльності, індивідуальні властивості, соціальні ролі, типи ВНД, зовнішність, здібності, характер, самосвідомість, потреби, потяги, риси характеру, настрій, почуття, манера спілкування, ціннісні орієнтації , вчинки, воля і т. д.

З цієї причини психологія особистості як предмет виявилася розчленованою на психологію на окремі напрямки. Крім того, різні прояви особистості в залежності від позиції дослідника приймаються за основнуий матеріал, з якого будується психологія особистості (діяльність - Леонтьєв, відносини - Мясищев, установки - Узнадзе, потяги - Фрейд, мотиви і цінності - Маслоу). Іншими словами, позиція дослідника визначає вибір фактів, що розцінюються як прояви особистості, і методики дослідження цих проявів.

У психології особистості розроблена маса теоретичних концепцій. Одні мають багато спільного, інші несумісні.

Тим не менш, існує необхідність визначити хоча б у загальному напрямку і рисах предмет психології особистості.

О.Г.Асмолов визначає зміст предмета психології особистості наступним чином: психологія особистості вивчає взаємодію біологічних і середовищних факторів, що направляють хід особистісного розвитку; психічні процеси та механізми, які протягом всього життя людини взаємодіють з біологічними і соціальними процесами, підтримуючи безперервне відчуття особистої ідентичності та індивідуальності; міжіндивідуальні відмінності, тобто поведінкові тенденції та риси, що характеризують людину і які відрізняють її від інших людей; дослідження. Область психології особистості, за О.Г. Асмоловим включає: структуру особистості, яка дозволяє суб'єкту функціонувати в якості суб'єкта діяльності, а також формувати і підтримувати стабільне відчуття власної ідентичності; загальні психічні процеси, що дозволяють людині керувати особистим і індивідуальним досвідом; індивідуальні відмінності та індивідуальні якості, породжувані цими процесами.

Базовими проблемами психології особистості є:

‒ проблема структури особистості;

‒ проблема мотивації поведінки;

‒ проблема розвитку особистості;

‒ проблема психічного здоров'я і психопатології.

1. Проблема структури особистості тісно пов'язана з принципом системності, який передбачає досліджувати об'єкт з точки зору його ієрархічної будови і зв'язку між окремими рівнями. Існують два підходи до вирішення проблеми структури особистості. Перший (Г. Олпорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк) заснований на теорії рис, другий (К. Юнг, К.А. Абульханова) реалізується через принцип, згідно з яким все різноманіття проявів особистості може бути описано за допомогою категорії «тип особистості». Ці два підходи мають різні теоретичні підстави. Перший заснований на принципі «від часткового до загального», другий - спирається на принцип «від загального до конкретного».

2. Проблема мотивації поведінки особистості заснована на принципі активності і пов'язана з вирішенням наступного кола питань:

1) класифікації мотивів,

2) зміни мотиваційної системи,

3) вимірювання мотивів,

4) актуалізація мотивів,

5) динаміка мотиваційного процесу,

6) співвідношення мотиву і цілі,

Задача класифікації мотивів формулюється на основі положення про полімотивованість людської поведінки, про наявність одночасно декількох мотивів, що спонукають індивіда до дії.

Проблема зміни мотивів включає в себе механізми утворення нових потреб шляхом мотиваційного опосередкування (В. Вілюнас), за допомогою механізму зсуву мотиву на мету (О.М. Леонтьєв), ідентифікації та прийняття ролей.

Питання про вимірювання мотивів виникає у зв'язку з їх частою неусвідомлюваністю і внаслідок цього неможливістю застосування традиційних тестів і опитувальників, саме тому обговорюється питання про використання проективних тестів.

Проблема актуалізації мотивів викликана впливом фактора ситуації на поведінку людини, тим, що певні умови можуть створювати внутрішню напругу (інтенсивність стимуляції, новизна, складність) і провокувати індивіда на вчинення однотипних дій (наприклад, реактивних агресивних дій, орієнтації на успіх чи невдачу та ін.)

Вивчення динаміки мотиваційного процесу полягає у з'ясуванні етапів розпаду діяльності чи її поновлення, причин, які їх обумовлюють, послідовності, черговості стадій.

Питання про співвідношення мотиву і мети пов'язане з встановленням сенсу діяльності, характеру відносин між тим, що спонукає індивіда діяти, і тим, що направляє його дії.

3. Проблема розвитку особистості пов'язана з низкою методологічних принципів, у першу чергу з принципом детермінізму і розвитку. Джерелом розвитку особистості є умови її життя, соціально-історичний контекст. Як соціальна істота людина проходить окремі етапи соціалізації, або соціогенезу, привласнюючи собі і виконуючи певні соціальні ролі, встановлюючи власні орієнтири по відношенню до загальноприйнятих нормативів і стандартів. Суспільство на кожному щаблі свого розвитку задає розвитку особистості деякі загальні принципи сприйняття та інтерпретації світу, визначає значення тих чи інших аспектів життя, формує спрямованість на певні цінності,. а розвивається особистість вже на ранніх етапах свого життєвого шляху як активний суб'єкт формування власних індивідуально-особистісних еквівалентів цих норм. Крім проходження етапів соціогенезу, індивід має можливість розвиватися як індивідуальність, визначаючи напрям свого життєвого шляху.

4. Проблема психічного здоров'я і психопатології стосується, перш за все, критеріїв здорової особистості. Так, за З. Фрейдом, таким критерієм є вміння підтримувати задовільні міжособистісні стосунки, за А. Маслоу, - зрушення від примітивних потреб до більш складних, зрілих, наприклад, самоактуалізації, за Е. Еріксоном - уміння позитивним чином вирішити основну проблему тієї стадії розвитку, на якій знаходиться особистість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особистість	\|	Типологічні особливості особистості і властивості темпераменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.