Скульптурні техніки

Матеріал, який обирає скульптор для своєї роботи, зумовлює і вибір скульптурної техніки.

Для твердих та м’яких матеріалів виділяють такі головні техніки:

· пластика, ліпка – техніка додавання, що використовується в роботі з м’якими матеріалами, коли скульптор починає роботу зсередини, доліплюючи матеріал до отримання необхідної форми чи образу;

· скульптура – техніка віднімання, характерна для роботи з твердими матеріалами, коли скульптор, як говорив відомий італієць Мікеланджело, бере камінь та відсікає все зайве.

Для металів та сплавів як скульптурних матеріалів використовуються свої види техніки:

· лиття;

· кування;

· карбування;

· гальванопластика.

Лиття, виливання – це спосіб гарячої обробки металів, який використовується для виготовлення скульптури та виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Щоб сформувати відливок, гарячу металеву масу виливають у ливарні форми, а коли вона застигне, отримують готовий витвір.

Ливарна форма ІV ст. до н. е. Ольвія.

Вилиті срібні прикраси з дружинного поховання. Х ст. Київ.

Кування – спосіб обробки металів, при якому заготовка (холодна чи гаряча) під ударами молота чи преса деформується і поступово отримує необхідну форму, розміри та механічні властивості. Кування може бути ручним або механічним. Ручне кування здавна було одним із найважливіших способів художньої обробки металів, виготовлення різноманітних витворів скульптури та декоративно-прикладного мистецтва: жіночих прикрас, брам, канделябрів, зброї, обладунку. У Середні віки ковані вироби прикрашалися рельєфами, просіченим візерунком, насічкою. У ХІХ ст. кування було витиснене штампуванням та литвом, але на початку ХХ ст., в епоху модернізму, поновився інтерес до ручного кування.

Ятагани. XVIII ст. Туреччина.

Обладунок Карла ІХ. 1572 р.

Карбування, чеканка – один із найдавніших способів обробки металів. Виділяють три види карбування:

· художня техніка, створення рельєфних зображень та візерунків на листовому металі ударами молотка по чеканам, що вигинають металевий лист, покладений лицевим боком на еластичну підложку з особливої смоли. Ця техніка використовується для виготовлення дрібних, у тому числі ювелірних виробів, але нею можна створювати і монументальну скульптуру, робота над якою йде по частинах, які потім з’єднуються спайкою;

Потир. Срібло, карбування, позолота. Київ. 1755 р.

· рельєфні зображення на поверхні медалей та монет, що створюються за допомогою сильних ударів сталевими штемпелями – пуансонами із заглибленими зображеннями та надписами;

Перекарбована вилита монета. Реверс, аверс

· обробка лицевої поверхні вилитих скульптурних виробів: загладжування швів, нерівностей, обробка деталей чеканами.

Гальванопластика (від імені італійського вченого Луїджі Гальвані та гр. Plastike – ваяння) – спосіб отримання металевих копій з будь-якого оригіналу методом електролітичного осадження металу на знятій з оригіналу копії під час проходження електричного струму. Для отримання копії зняту з оригіналу гіпсову форму (матрицю) покривають струмопровідним шаром графіту й опускають у ванну з розчином, під дією струму на ній відновлюються заряджені частинки (іони) металу – міді, срібла тощо. Відбувається поступове нарощування металевого шару, потім він легко відділяється від матриці. Із середини ХІХ ст. цей спосіб поширився як засіб виготовлення металевих скульптур і рельєфів за ліпленими оригіналами замість коштовних відливок. Аналогічна технологія використовується для нанесення тонких металевих покрить (гальваностегія).


Реконструкція методом гальванопластики

Три основних техніки скульптурної обробки металів об’єднуються або навіть змагаються у такому виді малої пластики, як медальєрне мистецтво.

Пам’ятна медаль на честь 125-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тверді матеріали	\|	Марки мануфактури Гарднера

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.