• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура Я-концепції

Поняття самосвідомості і Я-концепції особистості.

Тема 9. Самосвідомість особистості. Гендерна ідентичність

План лекції

1. Поняття самосвідомості і Я-концепції особистості.

2. Структура Я-концепції.

3. Самоставлення і самооцінка особистості.

4. Поняття про гендер і гендерну ідентичність

Самосвідомість є особливою форма свідомості, яка, як і свідомість, має відображальну природу. Тільки свідомість направлена на об'єктивний світ, а об'єктом самосвідомості є сама особистість, її внутрішній світ.

У самосвідомості особистість виступає в якості і суб'єкта, і об'єкту пізнання.

Самосвідомість - це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Продуктом самосвідостості є Я- концепцієя.

Це розрізнення процесу і продукту в психології було введене У. Джемсом у вигляді розрізнення "чистого Я" (що пізнає) і "емпіричного Я" (пізнаваного). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому вона користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль грає уявлення людини про себе саму, про свої особистістні риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і істотною умовою, моментом цього процесу.

Р. Бернс визначає "Я концепцію" як сукупність всіх уявлень індивіда про себе, пов'язану з їх оцінкою.

Наступне визначення належить К. Роджерсу (1951): "Я-концепція складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми і з навколишнім світом, ціннісних уявлень, пов'язаних з об'єктами і діями, і уявлень про цілі або ідеї, які можуть мати позитивну або негативну спрямованість. Таким чином, це - складна структурована картина, що існує в свідомості індивіда як самостійна фігура або фон, і що включає як власне Я, так і відносини, в які воно може вступати, а також позитивні або негативні цінності, пов'язані із сприйманими якостями і відносинами Я, - у минулому, сьогоденні і майбутньому".

Виділення описовою і оцінною складових дозволяє Р.Бернсу розглядати "Я концепцію" як властиву кожному індивідові набір установок, направлених на себе. У більшості визначень установки підкреслюється три головні елементи:

1. Переконання, яке може бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки).

2. Емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінювальна складова).

3. Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова).

Стосовно Я-концепції ці три елементи установки можна конкретизувати таким чином:

1. "Образ Я" - уявлення індивіда про самого себе.

2. Самооцінка - афектна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси "Образу Я" можуть викликати більш менш сильні емоції, пов'язані з їх ухваленням або засудженням.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані "образом Я" і самооцінкою.

Крім того, Р. Бернс описує будову "Я концепції" у вигляді ієрархічної структури, на вершині якої розташовується глобальна "Я концепція", що включає грані індивідуальної самосвідомості. Глобальну "Я концепцію" він розглядає як сукупність установок індивіда, направлених на самого себе. На його думку існує принаймні три основні модальності самоустановок:

1. Реальне Я - установки, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він насправді.

2. Дзеркальне (соціальне) Я - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, як його бачать інші.

3. Ідеальне Я - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати.

У кожній з модальностей Р.Бернс виділяє наступні аспекти: фізичне Я, соціальне Я, розумове Я, емоційне Я.

Когнітивна складова Я-концепції.

Описуючи яку-небудь людину, ми зазвичай вживаємо прикметники: надійний, товариський, сильний, сумлінний і т.п. Те ж відбувається, коли ми намагаємося описати самих себе. Ці характеристики нашого звичного самосприйняття можуть включати будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики, а також опис життєвих цілей і т.д. Всі ці характеристики входять в образ-Я з різною питомою вагою: одні уявляються індивідові більш, інші – менш значущими. Причому значущість елементів самоопису і їх ієрархія може мінятися залежно від значущості ситуації, життєвого досвіду і просто під впливом моменту.

Оцінювальна складова Я-концепції.

Я-концепція - це не тільки опис рис своєї особистості, але і вся сукупність їх оцінюючих характеристик і пов'язаних з ним переживань. Навіть емоційно нейтральні, на перший погляд, характеристики власної особистості зазвичай містять в собі приховану оцінку. Наприклад, така характеристика, як місцепроживання, може в деяких випадках набувати оцінюючого звучання, пов'язаного, з "престижністю" даного району в очах певної соціальної групи. Або, наприклад, досягнення 40-річного віку одні вважають розквітом, а інші - початком старіння. Ріст у 170 см одні чоловіки сприймають як прийнятний, іншим він здається недостатнім і т.д.

Поведінкова складова Я-концепції.

Я-концепція є засобом, який забезпечує внутрішню узгодженість особистості.

Якщо новий досвід, отриманий індивідом, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, він легко асимілюється, входить всередину якоїсь умовної оболонки, в яку поміщена Я-концепція. Якщо ж новий досвід не вписується в існуючі уявлення, то оболонка спрацьовує як захисний екран, не допускаючи неприродє тіло всередину цього збалансованого організму.

Уявлення, почуття або ідеї входять в суперечність з іншими уявленнями, почуттями або ідеями індивіда і призводять до дегармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту. Психологи називають такий стан когнітивним дисонансом. Маючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги.

У психоаналітичній літературі описані різні захисні психологічні механізми, серед яких можна назвати наступні.

Витіснення. Захисний механізм, за допомогою якого страх і тривога, щоб не шкодити нормальному життю, витісняються зі свідомості в підсвідомість, оскільки усвідомлене переживання суперечить уявленням індивіда про добро і зло.

Раціоналізація. Істинні причини, що породжують неприємні відчуття, можуть бути настільки гострими і болючими для свідомості, що їх потрібно замінити більш сприятливими. Наприклад, людина, яка погано справляється із завданням, буде запевняти себе, що працювати за заданим режимом - це понад людські можливості. Насправді ж, їй просто хочеться, щоб весь колектив працював повільніше, тоді вона не відчувала б себе приниженою і непомітною.

Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона "заплющує на неї очі", заперечує існування цієї дійсності, намагається зменшити реальну загрозу. Наприклад, поширена форма заперечення - неприйняття критики на свою адресу з боку інших людей.

Захисні реакції. Витіснення сильних імпульсів, що провокують тривогу, часто відбувається у супроводі протилежних тенденцій - формування захисної реакції. Формування захисної реакції може захистити людину від такої поведінки, яка неодмінно призводить до виникнення тривоги, а також відвертає антисоціальну поведінку. З іншого боку, формування захисної реакції може мати і небезпечні соціальні наслідки. Поверховий підхід до осмислення феномену формування захисних реакцій спричиняє скептичний погляд на мотиви поведінки людини, коли все виглядає цілком протилежно до того, що є насправді. Як можна оцінити справжні причини в кожному даному випадку? Відповідь на це питання полягає в тому, що формування захисних реакцій, як і будь-який захисний механізм, виникає тільки за відповідних умов. Потрібно багато знати про людину і обставини, в яких вона перебуває, щоб із впевненістю передбачати вплив інтенсивного почуття на особливості поведінки як показник формування захисних реакцій.

Проекція. Кожній людині притаманні такі якості, які вона визнає, а деколи і зовсім заперечує. Механізм проекції проявляється в тому, що здатність до заперечення людина приписує іншій особі, як правило, перебільшуючи їх. Одним із способів захисту від тривоги, пов'язаної з невезінням чи провиною, є перекладання вини на когось іншого. Людина не відчуває свої агресивні імпульси, проте спостерігає їх в інших, які нібито ненавидять і переслідують її. Це і є проекція. Напрямок проекції не буває випадковим: частіше спрямовується на об'єкти, реальні якості яких відповідають спроектованим характеристикам.

Інтелектуалізація. Це спроба вийти з емоційно загрозливої ситуації шляхом обговорення її змісту в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.

Заміщення. Воно виражається в частковому, другорядному задоволенні неприємного імпульсу якимось іншим методом.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
7. Атомно-кристалічна структура металів
8. Базова алгоритмічна структура
9. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
10. Безцехова виробнича структура.
11. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
12. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу

Переглядів: 4804