Концепція психоаналізу

До створення фрейдівської теорії об'єктом дослідження в психології були лише феномени свідомості, що не давало можливості осягти приховані мотиви поведінки й особистості людини, а отже і більш глибинне вивчення структури особистості. Фрейд постав перед необхідністю дослідження природи психічного, у тому числі і тих шарів психіки, що не вписувалися в уявлення про "свідоме". Виходячи з цих завдань і передумов дослідження, Фрейд і дійшов висновку про те, що людська психіка являє собою деякий складний конгломерат, що складається з різних рівнів і компонентів, що відбивають як свідомі, так і несвідомі процеси.

З. Фрейд, ставлячи перед собою завдання виявлення змістовної сторони несвідомого, піддає цю сферу аналітичному розчленовуванню. Тут Фрейд висловлює важливу думку про існування двох форм несвідомого. Це - по-перше, приховане, "латентне" несвідоме, тобто те, що “пішло” зі свідомості, але може надалі "спливти" у свідомості; по-друге, це витиснуте несвідоме, тобто ті психічні утворення, що не можуть стати свідомими тому, що ним протидіє якась могутня незрима сила.

Перший вид несвідомого в подальших роботах Фрейд називає передсвідомим, а другий - власне несвідомим ("Воно" чи "Id").

Розробляючи психоаналітичні уявлення про несвідоме, Фрейд порушує питання, яким чином людина може судити про те, що приховано від її свідомості. І якщо філософи говорили про неможливість визначати те, що ми не усвідомлюємо, то Фрейд досить рішуче кладе вчення про несвідоме в основу своїх теоретичних постулатів про психічне життя людини.

На відміну від міркувань філософів він користується конкретним матеріалом, отриманим з ретельних клінічних спостережень над пацієнтами, що страждали на невроз. Крім констатації самого факту існування в психіці людини несвідомих уявлень, Фрейд намагається розкрити особливості механізму переключення психічних актів зі сфери несвідомого у свідомість. І тут він намагається йти шляхом переформулювання завдання дослідження: "Яким чином свідомі процеси стають несвідомими?". Можливість усвідомлення несвідомих механізмів здійснюється тоді, коли певне предметне уявлення виділяється у словесну форму. Звідси і те важливе значення, яке Фрейд надавав ролі мови і законів лінгвістики в розкритті хворобливої симптоматики пацієнта.

Виділені Фрейдом психічні рівні власне несвідомого і передсвідомого поєднуються автором в одну систему в тих випадках, коли аналізуються взаємини несвідомого і свідомості в структурі психіки людини. Причому, починаючи з ранніх своїх робіт, Фрейд підкреслює, що несвідоме він вважає центральним компонентом, що складає суть психіки людини, а свідоме - лише певною надбудовою, що базується і виростає зі сфери несвідомого.

Структура особистості в закінченому виді представлена Фрейдом у роботах "По той бік принципу задоволення" (1920); "Масова психологія і аналіз людського "Я" (1921); "Я" і "Воно" (1923).

Запропонована ним модель особистості являє собою взаємодію трьох рівнів, що знаходяться між собою у певних співвідношеннях.

1. Це - "Воно" (Id), тобто глибинний рівень несвідомих потягів, своєрідний резервуар несвідомих ірраціональних психічних реакцій і імпульсів, біологічних за своєю природою. Це основа діяльності особистості, та психічна інстанція, що керується своїми власними законами. "Воно" є єдиним джерелом психічної енергії і керується тільки принципом задоволення. Але, зрозуміло, що безоглядний потяг до насолоди, задоволенню егоїстичних потреб, не враховуючих реальних життєвих умов, привів би людину до загибелі. Тому в процесі еволюції в людини з'являється "Я" (Ego).

2. "Я" (Ego) - свідоме начало, що діє з урахуванням принципу реальності і виконує функції посередника між ірраціональними прагненнями і бажаннями "Воно" і вимогами людського співтовариства. "Я", як сфера свідомого, порівнює вимоги несвідомого "Воно" з конкретною реальністю, доцільністю і необхідністю.

3. Нарешті, "Над-Я (Super-Ego)" - це особистісна совість, тобто інстанція, що уособлює собою цінності й установки суспільства. "Над-Я" втілює в собі "батьківські обрăзи", викликані в дитинстві, моральні заборони і норми, образи перших вчителів і значимих для дитини дорослих. У певному змісті - це результат "дресирування" індивіда суспільством. "Над-Я" є своєрідною моральною цензурою, що покликана приборкати несвідомі пориви, прагнення і бажання людини і підкорити їх вимогам культурної і соціальної реальності конкретного суспільства. У процесі еволюції "Над-Я" стало невід'ємною частиною, внутрішнім елементом особистості.

Для образного опису взаємин між "Я" і "Воно" Фрейд вдається до аналогії відносин між вершником і конем. Рухається вершник тільки завдяки енергії коня, але формально керує нею саме він. Вершник повинний стримувати і направляти коня, інакше є ймовірність загинути. І все-таки інколи кінь не тільки дає енергію пересування, але і сам визначає шлях і напрямок (наприклад, коли вершник заснув чи важко хворий).

Положення вершника ("Я") істотно складніше, ніж положення коня ("Воно").

- По-перше, "Я" повинно враховувати вимоги й умови реального навколишнього світу, тобто дотримуватися принципу реальності.

- По-друге, "Я" відчуває постійний тиск із боку могутнього "Воно", і цей конфлікт між вимогами зовнішнього світу ("Над-Я") і потребами глибинних рівнів особистості ("Воно") породжує в "Я" постійну внутрішню тривогу і занепокоєння.

- По-третє, "Я" піддається окремому натиску "Над-Я" як моральному пресу, совісті. І це викликає в людині глибинне почуття провини. Ці конфліктні взаємини рівнів особистості, на думку Фрейда, є по суті нерозв'язаними, і саме в них знаходиться ключ до всіх психологічних і патологічних проблем як особистості, так і суспільства.

Тверда моральна цензура "Поверх-Я" заважає усвідомленню власних глибинних мотивів і устремлінь, здійснення яких несумісне з вимогами суспільства і моралі. Чому, скажімо, заздрісник далеко не завжди усвідомлює справжні причини своєї ненависті до об'єкта заздрості? Тому, що ним з раннього дитинства засвоєно, що заздрість - почуття неварте, непристойне, низинне. Якщо це усвідомити, то різко понизиться своя самооцінка, самоповага. Істотно легше пояснити собі і навколишнім власні почуття дійсними чи мнимими пороками і недоліками самого об'єкта заздрості. У такий спосіб і негативні почуття збережені і пояснені, і самоповага не страждає. Цей підсумок конфлікту забезпечується дією відкритих Фрейдом, так званих, "захисних механізмів".

3. Захисні психічні механізми (за Фрейдом)

Що таке "захисні механізми"? Згідно 3. Фрейду, у людській психіці відбувається постійний конфлікт між рівнями особистості. Для зм'якшення викликаної цим конфліктом почуття напруженості і провини людська психіка виробила ряд захисних механізмів, покликаних несвідомо придушувати чи не допускати у свідомість ту інформацію, що суперечить вимогам цензури "Над-Я" і може травмувати особистість. Назвемо декілька захисних механізмів.

Насамперед - це витіснення. Під цим поняттям розуміється механізм придушення і наступного виключення, вигнання зі свідомості імпульсу, що стимулює в індивіда почуття напруги, занепокоєння і тривоги. Цей механізм відрізняється від свідомого придушення якогось виду усвідомленого бажання ("знаходячись у суспільстві, я усвідомлюю бажання почухатися, але усвідомлено його придушую"). Механізм витиснення має справу з неусвідомленими імпульсами. Наприклад, людині необхідно прийняти якесь важке, болісне для рішення. Вона довго збирається, готується до цього рішення, ретельно все обмірковує, не може зважитися на конкретну дію. Все це наповняє її напругою, занепокоєнням, тривогою. І от раптом вона "забуває" про цю справу. Має місце тимчасове "третє" рішення, причому мова йде не про свідоме відхилення від ухвалення рішення. Це - не лицемірство. За рахунок механізму витіснення небажана інформація, що тривожить і напружує людину, на час зникає, начебто забувається, звільняючи від неї психіку.

Наступний захисний механізм – це утворення протилежної реакції. Тут мається на увазі зміна неприйнятної, нестерпної для свідомості тенденції на протилежну. Прикладів можна навести більш ніж досить. Скажімо, підліток почуває потяг до дівчинки, яка в його середовищі викликає глузування і сприймається вкрай негативно, але думка однолітків для нього в цей віковий період занадто значима. Тоді відбувається начебто зміна знаку “плюс” на “мінус”. Підліток стає агресивним саме стосовно об’єкта прихильності. Стає “переслідувачем, гонителем, мучителем” саме цієї дівчинки. Надмірна підкресленість почуття чи поведінка (не просто ігнорує, а переслідує) служить підтвердженням механізму утворення протилежної реакції. Можливо, цей механізм лежить в основі появи неприязних почуттів стосовно того, хто зробив багато доброго і важливого, але був свідком не самих приємних властивостей людини або не кращих періодів її життя.

Проекція – це несвідома спроба звільнитися від якихось нав’язливих тенденцій, які оцінюються особистістю як негативні, шляхом приписування їх іншому чи іншим. Традиційний приклад механізму проекції – це уявлення старою дівою про аморальність і сексуальну розбещеність навколишніх людей внаслідок придушення власних сексуальних устремлінь і потягів. Механізм проекції універсальний у сфері національних і расових упереджень (ксенофобія), коли певній етнічній групі приписуються власні, але не усвідомлювані, негативні риси і властивості. Цей механізм дуже розповсюджений у повсякденному житті – емоції вихлюпуються або на більш близьку людину, або – на більш слабкого (наприклад, неприємності на роботі і приниження з боку начальника приводять до проекції емоцій, що накопичилися, на дружину, дітей). У рамках цього механізму виникла розхожа ідіома “козел відпущення”.

Захисний механізм, що одержав назву “раціоналізація”, передбачає самообман, коли має місце несвідома спроба раціонально обґрунтувати безглуздий, абсурдний імпульс чи ідею. Людині властиво когнітивне ставлення до своєї поведінки, тобто раціонально її пояснювати собі і навколишнім. Раціоналізація повсюдно зустрічається в повсякденному житті людини. Наприклад, людина, не вступилася за несправедливо скривдженого, але, рятуючи свою самоповагу, заявляє, що “не знала”, “не встигла” і т.п. Дуже часто зустрічаються посилання на деякі “інтереси справи” (робив непорядні вчинки, але не через власні вади, а в ім’я якихось загальних інтересів). Можливо, у рамках цього механізму стане більш ясним зміст прислів’я “з вовками жити, по-вовчому вить”.

Сублімація. Тут передбачається перетворення соціального і морально неприйнятного імпульсу в прийнятний, припустимий. Фрейд вважав, що основною енергією, яка підлягає переорієнтуванню, є libido. Так, наприклад, людина, немаючі можливість одержувати адекватну сексуальну розрядку, переключається на інший вид діяльності (науку, спорт, політику, мистецтво і т.д.).

У цілому захисні механізми покликані підтримувати відому цілісність, стійкість і ідентичність індивідуальної самосвідомості в умовах, коли конфлікт різних установок ставить її під загрозу. Важливість зазначеного добре відоме психіатрам, тому що нестійкість самооцінок, розірвана самосвідомість і відсутність послідовних і адекватних уявлень про самого себе обумовлюють симптоматику багатьох психічних захворювань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сторінки життя З. Фрейда	\|	Індивідуальна психологія. Концепція Альфреда Адлера

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.