• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

3.3. Особливості інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

Німеччина.Кошти, що виділяються на НДДКР – 2,4% ВВП (7-е місце у світі). 70% НДДКР фінансується приватними компаніями, 30% – державою. У Німеччині відсутній центральний орган, що виділяє пріоритетні напрями наукових досліджень. Розвиток регіонів стимулюється, головним чином, за рахунок створення наукових парків та інноваційних центрів. Інноваційна політика держави орієнтується перш за все на малі та середні підприємства, де зайнято понад 60% усіх працюючих. Її головні засади:

– створення умов для інноваційної діяльності фірм (податкові пільги) та пряма підтримка (фінансування досліджень);

– реформування професійної освіти та залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів;

– збільшення обсягу співробітництва між дослідними центрами та промисловістю;

– стимулювання розвитку «технологій майбутнього» (біотехнологій та мультимедіа);

– розвиток ринку венчурних капіталів.

Фінансування інноваційного підприємництва здійснюється на пільгових умовах чи за рахунок венчурного фінансування. З 2000 р. діє державна програма підтримки мережі регіональних інноваційних інститутів. Малі фірми мають право на фінансову підтримку держави при патентуванні винаходів, а Патентне управління допомагає вивести розробку на ринок та продати. Академічний сектор представлений в основному університетами, де здійснюються як прикладні, так і фундаментальні дослідження. На них припадає 20% усіх науково-дослідних робіт та 30% зайнятого у НДДКР персоналу.

Франція.Зміцнення на глобальному рівні лідируючих позицій у галузі розвитку високих технологій набуло статусу національної ідеї.

Компанії Франції займають провідні позиції в аеронавтиці, створенні передових продуктів у галузі медицини та фармацевтики, мікроелектроніці. Це обумовлено державною підтримкою цих галузей.

Започатковано нову програму підтримки робіт у сфері високих технологій у країні – створення полюсів конкурентоспроможності. Це нова територіальна та індустріальна політика, що розроблялася протягом останніх років. Її мета – підвищення конкурентоспроможності провідних високотехнологічних підприємств як у межах країни, так і на міжнародних ринках. Під створенням полюсів конкурентоспроможності у Франції розуміють формування великих науково-виробничих комплексів – зон, що об'єднують діяльність високотехнологічних підприємств та наукових інститутів у різних галузях економіки. Зокрема, було заявлено створення 67 таких комплексів. При цьому головна увага акцентується на таких галузях як аеронавтика, медицина, нанотехнології, розробка програмного забезпечення. Для підприємств, що досліджують і розвивають нові технології, передбачені значні податкові пільги.

Міжвідомчі державні установи, що курирують інноваційні проекти:

– Національне агентство з науки, що відбирає і субсидує розробку технологій, комерціалізація яких можлива лише у перспективі;

– Агентство з інновацій, що розглядає проекти малого та середнього бізнесу;

– Агентство з промислових інновацій, що займається проектами, кошторис яких перевищує 10 млн евро.

Фінляндія.Країна посідає перше місце у світі за рейтингом конкурентоспроможності. Механізми досягнення такого результату наводяться нижче. Організовано діалог з бізнесом та визначено пріоритети у сферах науки та технологій. У 1979 р. створено Національний технологічний комітет а у 1983 р. – Національне технологічне агентство. Фінська наука та промисловість почали зростати разом, допомагаючи одна одній. На сьогодні фінська модель виробництва і використання нових знань визнана однією з найефективніших у світі. У формулі фінського успіху три компоненти: високий рівень освіти, конкурсний принцип розподілу коштів на науку та розвинута інноваційна інфраструктура.

Головні елементи фінської інноваційної системи:

Академія. У 1995 р. запустила програму «центри вищості», що об’єднують найуспішніші наукові лабораторії та дослідні центри. Вимоги до них – бути на рівні найкращих світових розробок у своїй галузі. Їм надається додаткове фінансування з боку держави.

Технічний дослідний центр VTT. Головна функція – допомога високотехнологічним компаніям у вирішенні їх проблем за рахунок новітніх технологій. VTT також проводить прикладні дослідження по всім сучасним напрямам – від інформаційних технологій та оптоелектроніки до методів управління промисловими процесами.

Національне Технологічне агентство TEKES. Головна функція – сприяти спільній роботі дослідницьких підрозділів компаній із науковими інститутами. TEKES розподіляє більшість коштів держави, що йдуть на прикладні дослідження. У 2003 році агентство профінансувало 2196 проектів на суму в 407,2 млн. євро. Також TEKESзабезпечує фінських дослідників, що працюють у рамках національних технологічних програм, необхідною інформацією та контактами з їх іноземними колегами. Агентство може профінансувати наукові дослідження до завершення розробок, після чого допомогти вченим створити компанію під свою інновацію та вийти на ринок.

Державний фонд SITRA. Зараз працює з молодими інноваційними компаніями як звичайний венчурний фонд. Свого часу за дорученням держави сформував у країні венчурний ринок. Також робить аналіз ринкового потенціалу інноваційного продукту, допомагає знайти оптимальні шляхи виходу на ринок. Часто «підхоплює» проекти у TEKES ще до стадії створення компанії під конкретну інновацію.

Китай. Національна інноваційна система Китаю формується як інструмент реалізації стратегії «підйому економіки країни з опором на науку і освіту». Зокрема, ключовою специфічною рисою державної стратегії щодо формування НІС Китаю є орієнтованість на піонерну модель інноваційного розвитку, що передбачає спроможність створення власних технологій на основі результатів власних фундаментальних досліджень. Відповідно, як стратегічними визначено цілі посилення фундаментальних досліджень, нарощування науково-технічної потужності країни, підвищення коефіцієнта кількісного та якісного внеску науки та техніки в соціально-економічний розвиток, прискорений розвиток освіти, у тому числі ліквідація неписьменності населення і забезпечення світового рівня вищої освіти. Як ключові інструменти прискорення процесів становлення ефективних інститутів НІС використовуються:

- процеси інтеграції національної освіти, науки, економіки в глобальне середовище,

- мережі різних організаційних форм осередків розвитку інноваційної економіки (технопарки, бізнес-інкубатори і бізнес-парки, центри міжнародного науково-технічного співробітництва тощо),

- прямий вплив на організацію взаємодії між дослідницькими центрами, університетами та промисловістю,

симбіози великих та малих організаційних форм в інноваційному процесі – використання ресурсної бази та інфраструктури великих підприємств в реалізації інноваційних проектів малих фірм з використанням їх для модернізації великих підприємств.

Питання для обговорення:

Питання для обговорення:

- державна інноваційна політика

- методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

- завдання та повноваження органів державної та муніципальної влади в Україні

- характеристика складових національної інноваційної системи

- особливості НІС деяких країн

- інструменти державної підтримки інновацій;

- стимулювання інноваційної діяльності за допомогою податкової, амортизаційної, програмно-цільової політики

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
9. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
10. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 2132