• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4. Організаційні форми інноваційної діяльності

Контрольні запитання

Контрольні запитання

1. Назвіть принципи державної інноваційної політики.

2. Назвіть та охарактеризуйте напрями стимулювання інноваційної діяльності.

3. Розробіть заходи економічної політики щодо інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України.

4. В чому полягає роль держави в регулюванні національної інноваційної системи?

5. Які основні тенденції зафіксовано у процесі фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні?

6. Наведіть перелік основних законодавчих актів, що регулюють особливості фінансування інноваційної діяльності.

7. Наведіть перелік основних законодавчо запроваджених фінансових пільг, що стимулюють інноваційну діяльність.

8. Які існують форми фінансової підтримки інноваційної діяльності?

9. В чому полягає сутність концепції національної інноваційної системи?

10. Назвіть структуру національної інноваційної системи.

11. Назвіть та охарактеризуйте критерії застосування податкових стимулів для інноваційних проектів.

12. Запропонуйте напрямки державної підтримки розвитку венчурного капіталу.

§ 1. Сфера інноваційної діяльності. Ринковий механізм (ринок новацій, ринок інвестицій, ринок чистої конкуренції нововведень) та інфраструктура інноваційної діяльності

До інноваційного процесу залучена велика кількість учасників. Це спеціалізовані наукові установи, дослідні лабораторії і проектно-конструкторські бюро, великі кор­порації і малі венчурні фірми, окремі винахідники й раціо­налізатори, їх діяльність спрямована на те, щоб ідея знай­шла своє матеріальне втілення у нових товарах, технологі­ях, матеріалах тощо.

Нова ідея виникає на базі нових знань, які є теоретичною основою матеріального виробництва. У сучасних умовах нові знання, як правило, є результатом копіткої праці багатьох фахівців — вчених-теоретиків, працівників нау­ково-дослідних лабораторій, експериментально-конструк­торських бюро тощо. У всіх розвинутих країнах потенціал знань для інноваційної діяльності визначається фундамен­тальними та пошуковими дослідженнями.

Фундаментальні теоретичні дослідження здійснюють у спеціалізованих науково-дослідних організаціях. В Україні вони, як правило, перебувають у системі Національної акаде­мії наук або мають галузеву належність. Понад 360 спеціалі­зованих науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро та організацій працюють за державної підтримки.

Цінність нових ідей, відкриттів і винаходів виявляється на практиці. Інноваційний процес може дати реальні прак­тичні результати, якщо його продукт — інновація — вия­виться затребуваним суспільством загалом чи окремою гру­пою споживачів. Для цього він має пройти через ринок.

Рин­ковий механізм у сфері інноваційної діяльності має свою структуру:

новації формують ринок новацій,

інвестиції та їх впровадження — ринок капіталу,

Інновації — ринок чистої конкуренції нововведень.

Організаційну, правову та еконо­мічну підтримку інноваційної діяльності на різних рівнях і в різних формах забезпечує інноваційна інфраструктура.

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послу­ги із забезпечення інноваційної діяльності (консалтингові, маркетин­гові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Ринок новацій, ринок інновацій, ринок капіталу та інноваційна інфраструктура формують сферу інноваційної діяльності.

Сфера інноваційної діяльності — сфера взаємодії інноваторів, ін­весторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції че­рез розвинуту інноваційну інфраструктуру.

Ринок новацій.

Його формують наукові організації, ви­щі навчальні заклади, тимчасові творчі колективи, окремі винахідники та ін. Основним товаром на цьому ринку є на­уковий і науково-технічний результат — продукт інтелек­туальної діяльності.

Інтелектуальний продукт — результат творчих зусиль окремої особистості або наукового колективу.

На нього поширюються авторські права, оформлені відповідно до чинного законодавства, тобто він е інтелек­туальною власністю.

Інтелектуальна власність — сукупність авторських та інших прав на продукти інтелектуальної діяльності, що охороняються законо­давчими актами держави.

Інтелектуальними продуктами у сфері виробничо-гос­подарської діяльності підприємства є: наукові відкриття чи винаходи; результати НДДКР; зразки нової продукції, нової техніки чи матеріалів, отримані в процесі НДДКР; оригінальні науково-виробничі послуги; консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлін­ського, в т. ч. маркетингового, характеру; нові технології, патенти тощо.

Правовий захист продуктів інтелектуальної діяльності в Україні здійснюється на основі Цивільного кодексу, у якому трактуються права інтелектуальної власності та вказані особливості захисту усіх об'єктів інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності — право особи на результат ін­телектуальної, творчої діяльності.

До об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; бази даних; фонограми, відеограми, передачі організацій мов­лення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тва­рин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар­ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності дає змогу забезпечити його охорону і стимулює розвиток інтелектуального потен­ціалу країни. Його складовими є авторське право і право на промислову власність.

Авторське право — система правових норм, що регулюють пра­вові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів науки та різних видів мистецтва.

Власник авторського права або його правонаступник має виняткове право використовувати продукт своєї інте­лектуальної діяльності, розмножувати його і продавати.

Деякі з об'єктів інтелектуальної власності, що мають особливу цінність для авторів, не патентуються ними. Йдеться про комерційну таємницю.

Комерційна таємниця — відомості технічного, організаційного, ко­мерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошен­ні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є ноу-хау.

Ноу-хау — форма інтелектуальної власності, науково-технічний результат, що навмисне не патенту­ється з метою випередження конкурентів, повного власного вико­ристання його для отримання надприбутку або передання іншим користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

До ноу-хау відносять технологічні та конструкторські таємниці виробництва, характеристики технологічного процесу; методи організації виробничого процесу і праці; незапатентовані винаходи; опис способу використання, специфікації, формули і рецептури; технологічні режими і способи виконання операцій, що залишаються невідомими за межами підприємства — власника ноу-хау; оригінальні методи випробувань і контролю якості процесів та продук­ції; способи утилізації і знешкодження відходів; знання і досвід у сфері маркетингу, інформація, що сприяє збуту продукції, тощо.

Якщо інформація, що є комерційною таємницею, нада­ється органам державної влади з метою отримання дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогос­подарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки, то вона має охоронятися органами дер­жавної влади від недобросовісного комерційного викорис­тання, а також від її розголошення, крім випадків, коли це необхідно для забезпечення захисту населення.

Отже, наявність інституту захисту права інтелектуаль­ної власності активізує інноваційну діяльність в країні, ос­кільки монопольне право на використання продукту влас­ної творчої праці спрямовує інноваційний пошук суб'єктів інноваційної діяльності на створення наукомістких інноваційних продуктів, чия перевага при їх використанні за­безпечує значний і тривалий комерційний ефект.

Однак інноваційний продукт має довести свою прак­тичну цінність, тобто бути затребуваним на ринку новацій. Свідченням конкурентоспроможності новації є можли­вість експансії, яка відкривається перед інноватором (під­приємством, що впроваджує новацію) на певному сегменті ринку. З огляду на це важливими передумовами перетво­рення нової ідеї, винаходу на новацію є:

—наявність ринку потенційних користувачів, на якому вона може виступити товаром;

—ймовірність суттєвого збільшення доходу користу­вача (інноватора);

—можливість залучення суміжників у процес освоєн­ня новації чи використання інноваційного продукту (хвиля пожвавлення).

Щоб стати товаром на ринку новацій, продукт інтелек­туальної праці має пройти стадію матеріалізації — прик­ладних досліджень з метою віднайдення сфери чи способу практичного застосування, створення технічного зразка (моделі, конструкції). Практика свідчить, що в продуктах, які знаходять своє практичне застосування, матеріалізу­ється відносно небагато нових ідей. Так, за проведеними дослідженнями, на японських успішних фірмах лише 33% персональних ідей дійшли до стадії технічного роз­роблення, 47% з них — до стадії комерційного розроблен­ня, 56% з них — були випущені у масове виробництво і дійшли до ринку. Тобто частка ідей, цілком реалізованих у масовому виробництві, становить приблизно 8,7%. При цьому із чотирьох нових продуктів лише один приймаєть­ся споживачами і успішно реалізується на ринку, тому для успіху нового виробу, вважають японці, треба продукува­ти не менше 18 нових ідей.

Прикладні науково-технічні дослідження можуть здій­снювати організації, різні за розмірами, спеціалізацією, галузевою належністю, правовою формою тощо. Ключова роль у розвитку інноваційної діяльності належить внутріфірмовим науковим дослідженням, інтегрованим в реаль­ний сектор економіки. У провідних державах світу компа­нії виконують основний обсяг наукових досліджень і роз­робок: у країнах ЄС 65%; у Японії 71%, в США 75%. Українська виробнича наука має незначні ресурси (5% витрат на дослідження і розробки). Вона зорієнтована пе­реважно на розв'язання короткотермінових технічних зав­дань власного виробництва.

Ринок чистої конкуренції нововведень.

Суб'єктами ринкових відносин на ньому виступають інноватори — підприємства, що здійснюють різноманітні нововведення (технічні, економічні, організаційні, соціальні тощо). Опе­ративне залучення та впровадження новацій забезпечує інноваторам збільшення доходів, появу вільних фінансових коштів, які знову можна спрямовувати на залучення пер­спективних новацій. Однак конкуренція нововведень і по­лягає в тому, що інноваційні зміни мають принести більші прибутки, ніж витрати на їх реалізацію, і кошти мають спрямовуватися на досягнення найкращих результатів з можливих альтернативних напрямів вкладення. Тобто в ситуації, коли однакові витрати можуть бути спрямовані на різні заходи зі збільшення рентабельності, перевагу на­дають тому варіанту, що підвищує рентабельність, а такий чинник, як новизна, вважають другорядним. З погляду підприємця, за існування загрози від конкурента менші витрати, що дадуть змогу продовжити успішне функціону­вання бізнесу, є прийнятнішими, аніж більші витрати, що дозволять конкурента випередити. Отже, лише ті іннова­ції, які можуть забезпечити підприємцю так звану іннова­ційну ренту, викличуть у нього бізнес-інтерес, і він не шу­катиме чиєїсь підтримки для їх упровадження.

Ринок інвестицій.

Основним товаром на цьому ринку є вільні фінансові кошти різних організацій, фінансово-кре­дитних установ, фондів тощо, які можуть бути залучені суб'єктами підприємництва для реалізації інновацій, їх ціна, обсяги та період, на який їх надають, значною мірою впливають на інноваційну активність підприємницьких структур. Ринок інвестицій пожвавлюється, коли потен­ційні інвестори бачать зиск у фінансуванні інноваційних проектів, тобто коли віддача від вкладених інвестицій пе­ревищує вигоду від альтернативних вкладень коштів (на­приклад, у депозити).

Держава може впливати на активність інвесторів, про­понуючи пільги в оподаткуванні прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів. Це прискорює окупність інвестицій, знижує ризики неповернення кредитів і сти­мулює фінансові структури до вкладення коштів. Наяв­ність достатньої кількості фінансових чи суто венчурних структур, що можуть інвестувати інноваційні проекти і за­цікавлені в цьому, прискорює їх комерціалізацію.

Інноваційна інфраструктура.

Вонасприяє дифузії інновацій у всі сфери економіки. Основними завданнями інноваційної інфраструктури є сприяння перетворенню новацій на інновації, збереження і примноження наукового потенціалу країни.

Складовими інноваційної інфраструктури є

· фінансово-кредитні установи;

· зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси);

· технопарки (технологічні парки агропарки, Інноваційні парки);

· інноваційні центри (техно­логічні, регіональні, галузеві);

· інкубатори (інноваційні технологічні, інноваційного бізнесу);

· консалтингові (на­дання консультацій у сфері захисту інтелектуальної влас­ності, реінжинірингу тощо) фірми,

· інноваційні та страхові компанії тощо.

Щодо України, то тут майже відсутні спеціалізовані структури, які здійснюють підтримку інноваційних про­ектів. Функціонує лише Державна інноваційна компанія, однак вона має незначний бюджет, що не дає змоги суттє­во вплинути на реалізацію перспективних проектів. Особливу роль у прискоренні процесу комерціалізації Інновацій відіграють страхові компанії, які страхують ри­зики Інноваційних компаній. Це необхідна умова перевір­ки проектів на здійснимість. Страхова компанія відповідає за успіх своїми коштами, тому перевірку здійснюють дуже ретельно.

Для успішного функціонування інноваційної інфра­структури необхідна правова основа, яка б окреслювала вза­ємні зобов'язання сторін — учасників інноваційного проце­су. Особливе місце у ній належить захисту інтелектуальної власності, який унеможливлює «інтелектуальне піратство». В Україні інноваційної інфраструктури не створено, за­хист Інтелектуальної власності недостатній. Свідченням цього є той факт, що на балансі комерційних структур не ві­дображаються об'єкти інтелектуальної власності, навіть ті на які є охоронні документи. Це спричинює викривлення ринкової вартості підприємств, оскільки вона часто спира­ється саме на нематеріальні активи. Отже, сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що залучені в інноваційний процес.

Таблиця 1

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. Автоматизовані форми та системи обліку.
9. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
10. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11. Адаптивні організаційні структури управління.
12. Акредитив та його форми

Переглядів: 1301