• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи державного впливу на ефективність інноваційних процесів. Методи державної підтримки інноваційної діяльності. Національна інноваційна система

§ 2. Способи державного впливу на ефективність інноваційних процесів. Методи державної підтримки інноваційної діяльності. Національна інноваційна система

Реалізація державної інноваційної політики забез­печується органами державного управління через систе­му методів та інструментів (засобів) державного регулю­вання.

Методи державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи впливу органів державного уп­равління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інно­вацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної ді­яльності — акти нормативно-правового або директивного харак­теру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповіль­нювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної ді­яльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інновацій­ними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.

Органи державної влади, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», здійснюють регу­лювання інноваційної діяльності переважно прямими ме­тодами, через формування інноваційної інфраструктури, визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвит­ку, відбору перспективних з погляду визначених пріорите­тів інноваційних проектів і їх фінансову підтримку за раху­нок бюджетних коштів. Однак надання переваги методам прямої дії криє у собі певні загрози. Практика свідчить, що ефективність методів прямої дії суттєво впливає на суб'єк­тивні чинники: упередженість осіб, що приймають рішен­ня, їх недостатня компетентність у питаннях експертизи проектів, прихована зацікавленість та лобіювання вибору конкретного проекту тощо. Тому останнім часом у країні усе частіше вдаються до непрямих методів регулювання стимулюючого характеру.

Статтею 17 Закону України «Про інноваційну діяльність» визна­чено види фінансової підтримки інноваційної діяльності. Види фінан­сової підтримки інноваційної діяльності:

1.Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

а)повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів;

б)часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного
бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та кош­тів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інновацій­ної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страхових
компаніях відповідно до Закону України «Про страхування».

2. Фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів надається у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами.

Для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізова­ні державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установа.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа підпорядко­вується спеціально уповноваженому центральному органу виконав­чої влади у сфері інноваційної діяльності і діє на основі Положення (Статуту), що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Державної інноваційної фінансово-кредитної установи фор­муються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, залуче­них згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвести­цій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяль­ності та інших джерел, що не заборонені законодавством України.

Для отримання фінансової підтримки суб'єкти інноваційної ді­яльності, інноваційні проекти яких занесені до Державного реєстру інноваційних проектів, подають до Державної фінансово-кредитної установи (її регіональних відділень) інноваційні проекти та всі необ­хідні документи, перелік яких визначається нею.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа організо­вує на конкурсних засадах у порядку, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інно­ваційної діяльності, відбір Інноваційних проектів для їх фінансової підтримки.

Суб'єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою рейтингу може отримати від Державної інноваційної фі­нансово-кредитної установи один чи кілька передбачених Законом видів фінансової підтримки.

Фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кре­дитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передачі майна у лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює супровід реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів може на­даватися Державною інноваційною фінансово-кредитною установою у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу вико­нання проектів.

Враховуючи провідну роль держави у підтримці інноваційних проектів, класифікують форми державного фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. У цьому контексті розрізняють пряме та непряме фінансування інноваційних проце­сів. Пряме фінансування застосовується, передусім, до бюджетних наукових установ. Формою прямого фінансування може бути також державне замовлення на проведення досліджень та прикладних роз­робок на конкурсній основі. Непряме фінансування базується на створенні сприятливих умов для здійснення інноваційних проектів за рахунок пільгового кредитування, прискореної амортизації, по­даткових пільг тощо.

Формами фінансової підтримки інновацій можуть бути субсидії, дотації, реальні фінансові інвестиції у вигляді довгострокових вкла­день державних коштів у науково-технічні розробки та в операції з цінними паперами підприємств, які здійснюють інновації, фінансо­вий лізинг.

Узагальнення світового досвіду показує, що до основних форм податкового стимулювання інноваційної діяльності можна віднести: звільнення від сплати податків, зміни бази оподаткування, знижен­ня ставок податків, відстрочки платежів (податковий кредит).

Створення спеціалізованої інфраструктури у вигляді системи технополісів, технопарків та інших інноваційних структур з особли­вим фінансовим режимом є достатньо розповсюдженою формою дер­жавної підтримки інноваційних процесів.

Більшість держав, які майбутній економічний розвиток власної країни пов’язують зі здобутками науки та активними інноваційними процесами, раніше чи пізніше розробляли документ, в якому міститься концептуальне бачення національної інноваційної системи (НІС).

Національна інноваційна система – це сукупність взаємопов’язаних організацій (структур), з одного боку, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів: малих та крупних компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з другого боку – комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, політичні та культурні особливості.

Мета національної інноваційної системи – підвищення якості життя населення шляхом: створення додаткових робочих місць як в сфері науки, так і виробництва та послуг; збільшення надходжень в бюджети різних рівнів за рахунок збільшення обсягів виробництва наукоємної продукції та збільшення доходів населення; підвищення освітнього рівня населення; розв’язання власних екологічних та соціальних проблем за рахунок використання новітніх технологій.

Основні напрямки формування національної інноваційної системи: створення сприятливого економічного і правового середовища (тобто сприятливого інноваційного клімату); формування інноваційної інфраструктури; вдосконалення механізмів державного сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень і експериментальних розробок.

Інноваційна система формується з врахуванням чисельної кількості об’єктивно заданих для конкретної країни факторів, включаючи її розміри, наявність природних і трудових ресурсів, особливостей історичного розвитку інститутів держави та форм підприємницької діяльності. Кожна НІС характеризується певною структурою та деяким ступенем упорядкованості, що передбачає достатню стабільність інституційної взаємодії ( рис. 1 ).

Рис. 1 Основні підсистеми Національної (державної) інноваційної системи та взаємодія між ними

Основні елементи інноваційної системи:

· генерація знань;

· освіта і професійна підготовка;

· виробництво продукції та послуг;

· інноваційна інфраструктура, включаючи фінансове та інформаційне забезпечення.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
7. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
8. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
10. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
11. VI. Узагальнення та систематизація знань
12. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.

Переглядів: 2210