Політикам воєнного комунізму

Після скількох невдач в українському уряді до влади в Україні збройним шляхом прийшли більшовики. Почавши докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. В перші роки радянської влади характерною ознакою економічного життя були згортання виробництва, нестача харчів та палива, численне безробіття. Значною мірою ця ситуація була спричинена політикою більшовиків. Більшовики здійсньючи свою програму прагнули негайно встановити так званий соціальний лад, перетворивши народи так званої колишньої царської Росії, у тимчасовий і український, на об’єкт небаченого за масштабом і жорстокістю експерименту. З метою виконання програми більшовиків, а також з метою забезпечення Червоної армії продовольством, сотень тисяч радянських чиновників, а також населення промислових центрів навесні 1919р. на території маріонеткової УСРР було проведено жорстоку економічну політику – політику "воєнного комунізму ", яка передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Під вплив партії також було взято фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію золота і інших цінностей. Фінанси України повністю підпорядкувалися фінорганам Росії. Паралельно одержавлювалась промисловість. Його проводила, утворена 1 грудня 1917р., Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ). 22 січня 1917р. ВРНГ постановила, що державною власністю Російської федерації були оголошені акціонерні товариства "Продамед" і "Кровля". Вланістю Російської федерації також стали проголошені 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі. Власністю РСФРР проголосили 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова,Катеринослава і інших міст. 11тис. Підприємств було націоналізовано протягом 1920 р. в Україні. Державні підприємства в умовах розрухи не діяли, що спричинили масове безробіття і змусило сотні тисяч робітників виїжджати у село.

Питання про хліб було найголовнішим питанням для більшовиків. Вони почали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом , післяпроголошення радянської влади в Харкові. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор українських сіл. 11 січня 1919р. Раднаркомом РСФРР було ухвалено декрет про "продрозкладку" , з березня 1919р. дія його поширилась на Україні. Згідно якої селяни зобов’язані здавати більшовицькій владі надлишки і частину необхідної їм продукції, перш за все хліб. Створились спеціальні більшовицькі продовольчі загони. Більшовицькі комісари , під охороною військових загонів, шуліками налітали на села, конфіскували зерно, інші продукти.

Комнезами – комітети незаможних селян, стали опорою більшовицького режиму в українському селі, члени яких мали переваги при розподілі землі,були звільнені від податку і отримували 10 – 20 % "здобичі". Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.

Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих районах Півдня України ( Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу. Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та харчування сурогатами.

Виходячи з критерії більшовиків: "як би не послабити власної диктатури", становище ускладнювалось ще більше. Певага в продовольчому постачанні надавалась промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості.

Про голодуючих українських селян держава постаралась забути. Було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях в газетах. 4 серпня 1921р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами".

В результаті замовчування голоду в Україні, у Росію спрямувались майже всі надходження від кампанії допомоги голодуючим від іноземних благодійних організацій. У грудні 1921р. продовольчі ресурси України були виснажені, а на Півдні зростала смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Уряд УСРР оголосив частину потерпілих губерній голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, - повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загальнофедеративного продовольчого фонду. У січні 1922р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутись за допомогою до міжнародних організацій.

На наступний рік ситуація повторилася. Осінню 1922р. з України було вивезено біля 15 млн. пудів зерна. Було оголошено, що врожай перевищив припинив голод, хоча насправді все було не так. Принцип "недоїмо, але вивеземо", трансформувався в: "помремо, але вивеземо". Внаслідок чого голод протримався аж до середини 1923р.

Ще однією причиною трагедії 1921 – 1923 рр. були спустошливі дії природнихявищ: посухи і неврожаї. Таким чином численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Знешкодити його було практично не можливо. У 1921р. вперше запроваджено терор голодом.

За приблизними оцінками жертвами голодомору 1921 – 1923 рр. стали близько 1,5 – 2 млн. людей.

Становище визвало велике невдоволення з боку більшовиків. Що вилилось у військові заколоти , робітничі страйки і повстання, що охопили Україну і Росію. Це і спричинило крах більшовицькому уряду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна і Північні війна. Іван Мазепа	\|	Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.