Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 11. Україна в період повоєнного десятиріччя (1945 – 1960 рр.).

План

Тривалість: 4 год.

Лекція 10. Причини, хід та результати другої світової війни.

Тема 10. Причини, хід та результати другої світової війни.

1. Причини, характер та цілі другої світової війни. Україна в планах військово-політичного керівництва фашистської Німеччини.

2. Радянсько-німецький альянс і возз’єднання українських земель у складі Радянського Союзу.

3. Напад Німеччини і оборонні бої 1941-1942рр.

4. Нацистська окупація України і рух Опору.

5. Бойові дії по визволенню України від німецько-фашистської окупації.

6. Внесок України у досягненнях перемоги над ворогом у Великій Вітчизняній війні.

Література:

1.Історія України: нове бачення: У 2т. / Під ред. В.А. Смолія: - Т2 – К., 1996. с. 281-298.

2.Історія України. / Під ред. В.А. Смолія – К., 1997 р. – с. 307-313.

3.Бойко О. Історія України. – К., 1999. с. 380-394.

1.Питання про причини ІІ світової війни залишається в історичній літературі досить дискусійним та неоднозначним. Але більшість науковців сходяться на таких:

1. Фашистські і мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції та США.

2. Загострення суперечностей між великими державами в результаті глибокої економічної кризи. З якої кожна держава виходила своїм шляхом.

3. До розв’язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія і Франція. З іншого боку, це – безпосередня підтримка Німеччини керівництвом СРСР шляхом підписання пакту Ріббентропа–Молотова (серпень 1939 р.)

Характер війни: загарбницький для країн “Антикомінтернівського пакту”, а для країн антигітлерівської коаліції та народів світу вона мала справедливий визвольний характер.

ІІ світова війна поділяється на такі періоди:

І п. – 1.09.1939р. - 22.06.1941р.

ІІ п. – 22.06.1941р. - 19.11.1942р.

ІІІ п. – 19.11.1942р. - 06.06.1944р.

ІV п. – 06.06.1944р. - 08.05.1945р.

V п. – 8.05.1945р. - 02.09.1945р.

У ІІ світовій війні була задіяна 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі, її жертвами стало до 70 млн. чол.

Загальна кількість втрат українців (цивільних і військових) становила 7 млн. чол. (16,7% втрат відносно всього населення України). Повністю або частково знищено 714 міст та 28 тис. сіл, 2 млн. будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік, було знищено 16 150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трл. крб.

Українське питання у міжнародній політиці напередодні ІІ світової війни.

Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні ІІ світової війни стала Німеччина. Українські землі знаходилися у складі чотирьох держав – СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини, які мали різний соціально – політичний устрій. Це було важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило Українське питання клубком серйозних суперечностей, а “українську карту” – серйозним козирем у великій дипломатичній грі.

У березні – травні 1933 р. під час таємних нарад Розенберг у Локарно і Лондоні з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтував план поділу Росії шляхом відриву від “Рад України”.

В червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України “для раціонального використання цієї родючої території” (голова німецької делегації Гугенберг).

1936 р. українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії. Гітлер виступаючи на з’їзді нацистської партії заявив, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то “кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим”.

Українське питання активно застосовувалось для заспокоєння західних держав. Так, у розмові з одним високопоставленим представником правлячих кіл Англії в Берліні у травні 1936р. Геринг підкреслив: “Ми вам гарантуємо, що … ніколи на вас не нападемо. Захопивши Україну ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв’яжемо всі проблеми, які стоять тепер перед Німеччиною”.

Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряд Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову (29 - 30.09.1938 р.), що поклало початок руйнації Чехословацької держави.

У кінці 30-х рр. обстановка в Європі характеризувалася наявністю двох протилежних полюсів. На заході це була нацистська Німеччина, що очолила так званий антикомінтернівський пакт, до якого входили ще й Японія та Італія. На сході – СРСР. Суперечності, що розділяли Німеччину і СРСР, були, здавалося, нездоланними.

Але лідерами “першої в світі країни перемігшого соціалізму” і “третього рейху” – Сталін і Гітлер багата в чому були схожими: соціальним походженням, освітою, точніше самоосвітою, ненавистю до демократії, безмежною жорстокістю, єзуїтською підступністю. Обидва – і “вождь” і “фюрер” своїми діями тримали Європу буквально у трепеті і душевному сум’ятті. Та все ж Німеччина і СРСР, Гітлер і Сталін – антиподи, так само, як несумісні їхні політичні цілі та ідеологічні доктрини. Кожний вважав один одного “ворогом №1”.

2.Але, сталося неймовірне, 23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад, який доповнювався таємними протоколами, де йшлося про задоволення територіальних апетитів обох держав. Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР трохи не до кордонів 1913 р. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і було основною метою радянсько-німецького пакту. Для Гітлера це був тимчасовий “союз для війни”. Безпосереднім результатом пакту “Ріббентроп-Молотов” був початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула 2-а світова війна.

17 вересня 1939 р. сталінський уряд дав наказ військам вступити на територію Західної України та Захід. Білорусії аби, як говорилося у його ноті “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”.

21 вересня капітулював польський гарнізон м. Львова. 22 вересня о 14.00 год. частині 2-го кавалерійського корпусу Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської компанії відбувся парад радянських та німецьких військ.

28 вересня радянсько-німецький політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, був підтверджений новим договором – про дружбу і кордон, який став державною таємницею. Він також, створив умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, споконвічних українських територій. Після пред’явлення ультиматуму про повернення цих земель Румунія у червні 1940 р. задовольнила радянську вимогу.

Одним з найсерйозніших випробувань для населення Волині, Галичини, Буковини і Бессарабії було запровадження нових радянських порядків на цих територіях. На 1 червня 1941 року на селі було вже 2,6 тисяч колгоспів із 143 селянських господарств. Серед абітурієнтів, прийнятих у 1940 р. на перші курси університету та політехнічного інституту Львова, українці становили 50 %, тобто їхня кількість зросла в 4 рази.

Повсюдно запроваджувалася українська мова, а також український репертуар в театрах. Збільшилась кількість українських шкіл (до 6,5 тис.) з одночасним скороченням польських. Прерогативою радянської влади було збільшення заробітної плати працівникам освіти та охорони здоров’я. Преса і видавництва переводились на українську мову, пропагувався український фольклор. Це була своєрідна українська культурна революція у західноукраїнському регіоні, здійснена за лічені тижні.

На експропрійованих підприємствах владу брали так звані робітничі комітети, запроваджуючи контроль за виробництвом, 8 – год. (замість 13-14 год.) робочий день, повертаючи на підприємства усіх безробітних.

Запроваджено безплатне медичне обслуговування й освіту, безплатні дитячі садки й ясла для трудящих.

Але все це було “показухою” і фальшивою українізацією. Більшовики утверджуючи українські радянські цінності, нещадно руйнували й без того слабкі культурницькі осередки й громадські центри, місцеві традиції українців, з якими змушені були рахуватися навіть польські колонізатори.

Ліквідовано НТШ, а ряд його активних діячів репресували. На базі НТШ засновано філіал Академії наук УРСР, провідне становище у ньому фактично посіли надіслані з Києва “надійні кадри”.

Та це ще були квіточки. Ягідки почалися , тоді коли у краї під час проведення “соціалістичних перетворень в обстановці загострення класових суперечностей” почалися масові репресії проти “соціально ворожих елементів”. З осені 1939 по осінь 1940 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депортовані до Сибіру без суду і слідства, близько 10 % населення. Всього вислано 312 тис. сімей, або 1173 тис. чоловік.

Договір 28 вересня 1939 року між СРСР і Німеччиною установив кордон вздовж Сяну і Бугу. На західних землях колишньої польської держави німці створили Генеральну Губернію, до складу якої ввійшли Лемківщина, Посяння, Холмщина й Підляшшя (близько 16.000 км.² з 1.2 млн. чол.). Центром українського життя став Краків, осідок генерала-губернатора Ганса Франка. Для координації праці новоутворених місцевих громадських комітетів у листопаді 1939 р. з ініціативи ОУН створено центр у Кракові під назвою Українського Національного Об’єднання (УНО), яке остаточно оформлено 13-15 квітня 1940 р. У червні 1940 року оформлено Український Центральний Комітет (УЦК), як центр місцевих українських допомогових комітетів (УДК). Єдиною політичною формою, що продовжувала свою діяльність, була ОУН очолювана Романом Сушко. Німці не визнавали ОУН.

Великий вплив на українське політичне життя мав розкол в ОУН, який стався у лютому 1940 року. В результаті чого утворилося дві фракції ОУН. Перша керована А. Мельником становила її помірковане крило і не виключала можливості співпраці з Німеччиною у боротьбі за українську державність, друга, революційна, керована С.Бандерою, була готова боротися з будь-якою політичною силою, що заперечувала українську державність.

Після захоплення Західної Волині та Галичини більшовики організували тут 22 жовтня 1939 року вибори до Установчих Народних Зборів Західної України.

За офіційними даними, 84% виборців голосували за наперед визначений список кандидатів, які 27 жовтня 1939 року ухвалили включити Західну Україну до УРСР. Це рішення затвердили Верховні Ради СРСР (01.11.1939 р.) і УРСР (14.11.1939 р.).

Встановлено новий адміністративний поділ: утворено 6 областей (Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську).

Отже, наприкінці 30-х на початку 40-х років. було здійснено етнічне возз’єднання і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, фактично ж на практиці відбулася інкорпорація цих територій, тобто, їх входження до складу СРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики Сталінського режиму, об’єднання більшості українських, територій у межах однієї держави було визначною подією, важливим кроком у розв’язанні українського питання.

Після Мюнхенської змови (29-30.09.1938 р.) яка поклала початок руйнації Чехословацької держави, чехословацький уряд змушений був піти на поступки у питанні словацької та української автономії. У вечері 10.10.1938 р. радіо “Прага” повідомило, що Чехословаччина стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. 11.10. уряд Праги офіційно надав автономію і визнав автономний уряд Карпатської України. Прем’єр-міністром став А. Бродій, а до складу уряду увійшли Е. Бачинський, С Фенцик, А.Волошин, Ю. Ревай та І. П’єщак.

У цей період в Німеччині активно вивчається питання про створення “Великої України”.

26.10.1938 року за рекомендацією Берліна уряд Чехословаччини усунув з посади прем’єр-міністра Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Його замінив доктор теології А. Вольшин, прибічник німецької орієнтації. 15 березня 1939 року. став президентом Карпатської України.

Після того, як 02.10.1938 року за рішенням німецько-італьйського арбітражу було віддано частину території Карпатській Україні (1856 км² з населенням 180 тис. чоловік, два міста Ужгород та Мукачів) Угорщині, столицею Карпатської України стало м. Хуст. Незважаючи на існування таких атрибутів влади, як армія, державність Карпатської України була, як казав Гітлер “Нежиттєздатною”, бо вона спиралась не на власну міць, а на нетривкий баланс політичних сил у Європі.

Отже, через низку обставин “українське питання” напередодні ІІ світової війни займало одне з центральних місць у міжнародній політиці. В тому, чи іншому варіанті у його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на “українській карті”.

3.18 грудня 1940 р. генеральним штабом збройних сил Німеччини було остаточно завершено особливе завдання фюрера, розроблено так звану директиву №21 (план “Барбаросса”). Це був план віроломного нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом “блискавичної війни”.

Україна, як одна із найбагатших частин СРСР була предметом особливого інтересу для німців. Давню мету королів і кайзерів про Україну як “німецьку Індію”, тобто багату колонію, “фюрер” підкріпив антибільшовизмом і расистською ідеологією.

В інструктивному додатку до плану “Барбаросса” гранично відверто говорилося щодо характеру війни: “Війна проти Росії – один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це ... оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни – розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю”.

Термін нападу умовно призначався на травень 1941 року. Компанія мала тривати від кількох тижнів до кількох місяців і завершитися виходом німецьких військ на лінію “два А” – Архангельськ – Астрахань...

Велику війну і велику біду приніс людям світанок 22 червня 1941р. Переоцінка сил і можливостей Червоної армії у сполученні з переоцінкою воєнного потенціалу й агресивних намірів Німеччини, що мали місце серед вищого керівництва країни, позначилися і на настроях населення.

Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилось взяттю у найкоротші сроки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими землями. Цим самим Гітлер та його кліке намагалися посилити свою воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення світового панування.

Після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР (22.06.41р.).

Мобільні угрупування «Північ», «Центр» і «Південь» німецької армії швидко просувалися на Ленінград, Москву, Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000км., глибина вторгнення на головних напрямках – 400-600км.

Група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Рундштадта була націлена на Україну. В ній нараховувалося 57 дивізій; 9 танкових та моторизованих, близько 1 тис. літаків.

Їм протистояли Південно-Західний фронт (командуючий М. Кирпонос) та Південний фронт (командуючий І. Тюлєнєв).

У смузі Київського особливого військового округу перевага сил була на боці радянських військ (у живій силі в 1,2 рази, у літаках у 2,5 рази, танках – у 5 разів).

З 23 по 30 червня відбулася найбільша танкова битва у районі м. Львова. На південь від Львова наступали союзники Німеччини – угорці на Станіслав та румуни на Могилів-Подільський та Одесу.

За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу – це 3/5 військ, що перебували у західних округах.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це чітко виявилось у процесі експансії проти СРСР. 18 серпня він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України – «безпосереднє стратегічне завдання».

У середині липня 1941р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Оборона Києва тривала більше двох місяців (з 7 липня по 26 вересня). Під Уманню було ліквідовано фашистами дві армії. Після чого під Полтавою замкнулись у кільце броньовані німецькі «кліщі». У полон потрапило 660 тис. чол. З яких 60 тис. командирів.

Командуючий фронтом М. Кирпоніс, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули.

Оборона Одеси тривала 73 дні (з 4.08. по 16.10.1941р.), що мало велике стратегічне і політичне значення, вона приковувала 18 дивізій противника.

У грудні 1941р. під Москвою було розгромлено 38 дивізій фашистів, що зірвало план “Бліцкригу”, створивши умови для контрнаступу радянських військ.

На пропозицію Генерального штабу в березні 1942р. плану операції на весну і початок літа 1942р., головною ідеєю якого була активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім рішучий наступ. Сталін вимагав організації серії наступальних операцій на окремих напрямках. Що в кінцевому результаті загрожувало бідою.

4 липня 1942р. після 8-ми місячної оборони було втрачено м. Севастополь. Ворог втратив 300 тис. чол. А до цього німці захопили Керченський півострів.

Катастрофою завершився початий 12 травня наступ на харківському напрямку (в полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Ці поразки різко змінили ситуацію на користь німців, які оволоділи стратегічною ініціативою, 28.06.42р. ними був розпочатий широкомаштабний наступ. 22.07.42р. після захоплення фашистами м. Свердловська Ворошиловоградської області, вся територія УРСР була остаточно окупована.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори були основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни.

Плани фашистів що до українських земель у воєнний період – матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій у повоєнний – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.

Чому на початковому періоді війни (1941-1942 роки) радянський народ і його армія терпіли невдачі незважаючи на те, що в міжвоєнний період, а це не менше 20 років, народ готувався до можливої війни, всіляко посилював обороноздатність, спираючись на великі потужності воєнно-економічного потенціалу, створеного в роки “побудови соціалізму”?

Причини невдач СРСР у 1941-1942 роках. Незважаючи на наявність новітніх моделей зброї, промисловість продовжувала масове виробництво озброєння застарілих зразків. А деякі найбільш вдалі зразки було взагалі безпідставно знято з виробництва (наприклад, протитанкову 45 мм. гармату, протитанкову рушницю, протитанкову гранату). Взагалі для оборонної промисловості останніх передвоєнних років характерною була загальмованість, некомпетентність в освоєнні найновіших зразків озброєння. У вищих ешелонах влади створилася ілюзія відсутності безпосередньої загрози війни, а відтак необхідність квапитись.

Між тим чисельність армії швидко зростала. З 1939 року по 1941 рік було сформовано 125 дивізій. Хоча за кількісним показником Червоній армії не було рівних у світі, нових моделей танків було тільки 18 %, літаків 9 %.

Відсутність кваліфікованого керівництва у Збройних Силах, за 17 місяців (з травня 1937 року) з армії було усунуто не менше як 44 тис. представників ком. складу (в 1939 – 1940 рр. 13 тис. звільнено). 1/3 цієї кількості репресованих припадає на Київський особливий військовий округ.

Серед вищого командного складу репресовано кожні двоє з трьох. Обезголовлено 70 % полків і 80 % батальйонів. 1800 генералів потрапили до ГУЛАГУ. На початку 1941 року. лише 7 % ком. складу мали вищу освіту, а 37 % взагалі не мали відповідної освіти.

Жахливий стан Червоної армії був, звичайно, відомий потенційному противнику. Гітлерівське командування глузливо називало Червону армію “глиняним колосом без голови”.

У лютому 1941 року у лісових масивах східної частини Польщі, що дістав кодову назву “район Вінтер” почалася концентрація та підготовка “армії вторгнення” . Вона налічувала загалом 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 4,3 тис. танків, 5 тис літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це була найкраща армія того часу. Армію вторгнення було розподілено на три групи армій – “Північ”, “Центр” і “Південь”. Причому на напрямках головних ударів німецькі війська мали 6-8 разову перевагу перед радянськими.

4.Територію СРСР Гітлер називав “великим пирогом”, для освоєння якого необхідно, по 1-є, оволодіти ним, по 2-є, управляти, по 3-є, експлуатувати.

“Розділяй і владарюй” класична формула гітлерівців щодо управління. Окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської Німеччини.

Українську територію нацисти розглядали як “німецький життевий простір”.

20.08.1941р. було утворено рейхскомісаріат “Україна” на чолі з рейхскомісаром Е. Кохом.

До складу генерал-губернаторства, створеного на території Польщі було включено Львівську, Дрогобицьку, Станіславську та Тернопільську області під назвою “дикстрикт Галіціон”.

До складу Румунії під назвою “Трансністія” ввійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, ряд районів Вінничини, Миколаївщини.

Чернівецька, Сумська, Харківська та Луганська області увійшли у “прифронтову зону”.

Встановлення “нового порядку” супроводжувалося вивезенням сировини і матеріалів, людей (2,4 млн.). За розпорядженням міністра східних територій А. Розенберга з України було вивезено понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичні реліквії та колекції.

Масові репресії та нищення населення України. Восени 1941р. знищено 800 тис. євреїв. На території України було розміщено 50 гетто та 180 концентраційних таборів; масово знищувались військовополонені (серед них 1,3 млн. українців).

5 серпня 1941р. Розенберг підписав наказ про введення трудової повинності в окупованих східних районах. З 2,8 млн. молодих людей вивезених із СРСР до Німеччини 2,4 млн. були українцями.

Жовтень 1941р. Україна спізнала свою першу Хатинь, село Обухівку було спалено, а населення розстріляне. І це сталося з 250 населеними пунктами України. У Києві розстріляно 195 тис. осіб.

7.12.41р. з’являється декрет Гітлера “Ніч і туман”.

Населення України скоротилося за час окупації на 13,6 млн. чол.

Рух Опору в Україні у роки II світовій війні.

Масові звірства та поділ українських територій стали причинами розгортання руху Опору.

Антифашистський рух опору в України включав:

– радянське комуністичне підпілля та партизанський рух;

– український самостійницький підпільний та партизанський рухи;

– польський рух опору.

Партизанський рух на окупованій території пройшов такі етапи розвитку:

1 етап – “зародження і становлення” – до кінця 1942р.

2 етап – “стабілізація” – до середини 1943р.

3 етап – “активних наступальних дій” – до цілковитого розгрому німців.

30.05.42р. було створено центральний штаб партизанського руху.

Строкач Т. А. в 1942-1945рр. – начальник УШПР.

В жовтні 1942р. – створено Українську Повстанську Армію (УПА).

У 1943р. підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів, “Рейкова війна”. Здійснено 19 рейдів, довжиною 52 тис. км.

У період 1941/45рр. у партизанських загонах і з’єднаннях діяло 180 тис. чол., 30% з них загинуло.

На початку 1944р. визволена партизанами територія становила майже 12 тис. км².

Всього на території України діяло понад 60 партизанських з’єднань, близько 2 тис. загонів та груп комуністичного спрямування.

Для боротьби з партизанським рухом німецьким командуванням було виділено 120 тис. солдатів.

Найбільш відомими партизанськими з’єднаннями були з’єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова. Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942р. Головою революційного крила ОУН був С. Бендера. У жовтні 1942р. націоналістичні загони об’єдналися в УПА, яка контролювала частину Волині, Полісся, а згодом і Галичини. З кінця 2943 року її очолив Р. Шухевич. Ця армія нараховувала у 1943-1944рр. 30-40 тис. бійців, у 1944-1945рр. – 20-25 тис. Всього в лавах УПА за роки її існування перебувало до 400 тис. осіб.

21-25 серпня 1943р. відбувся III надзвичайний збір ОУН. Під впливом Р. Шухевича ця організація відійшла від тоталітарних принципів, на яких будувалася, до демократичних.

Навесні 1943р. загони УПА з’явилися на Черкащині (Холодний Яр), біля Умані. Повстанці завдавали постійних ударів по німецьких комунікаціях.

Так, як радянські партизани вважали своєю батьківщиною СРСР, а оунівці – самостійну Україну, то вони ворогували між собою, що послаблювало Рух Опору і призвело до тисяч людських жертв з обох сторін.

30 червня 1941р. коли німецькі війська зайняли Львів, Українські національні збори, що складалися з представників ОУН-Б, вояків батальйону “Нахтігаль” (загін створений ОУН-Б за підтримки німців) проголосили відновлення української державності та сформували уряд (Українське Державне Правління) на чолі з Я. Стецьком.

Надії оунівців на підтримку Німеччини не виправдалися. На початку липня фашисти провели масові репресії проти націоналістичних діячів, було заарештовано С. Бендеру, Я. Стецька, близько 300 членів ОУН, з яких 15 розстріляли.

Це стало причиною переходу ОУН-Б до активних дій проти окупантів.

У середині 1943р. УПА С. Бендери насильно залучила до свого складу майже всі загони “Поліської Січі” Т. Бульби – Боровця та частини ОУН Мельника. Рештки їх утворили незалежне партизанське з’єднання під назвою “Українська Народна Революційна Армія” (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів та німців, аж до кінця 1943р.

За зонами дії УПА поділялося на три групи: УПА – Північ (Волинь і Полісся); УПА – Захід (Галичина, Закорзоння, Буковина, Закарпаття); УПА – Південь (Поділля).

Основними об’єктами партизанських дій УПА були німці та їхні союзники; формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом і підрозділи Червоної армії.

У лютому 1943р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943р. коли перша сотка УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила напад на містечко Володимирець Волинської області. В травні недалеко від села Кортеліси, що розташувалося на шляху Ковель – Рівне було вбито шефа спецвідділів СА генерала В. Лютце. Посилення активності УПА викликало занепокоєння у німецького командування. Від травня до листопада 1943р. тільки на Волині окупанти проводять п’ять великих каральних операції проти повстанців.

Тільки у момент найбільшого загострення протистояння (липень-вересень) відбулося 74 бої, не враховуючи дрібних зіткнень. Втрати фашистів – 3 тис. солдат і офіцерів. Але ліквідувати УПА не вдалося.

Активізація дій УПА на території Західної України викликало занепокоєння не лише у німецького, а й у радянського командування, оскільки повстанці ставали “третьою силою”, що намагалася втримати під своїм контролем значні території. У серпні 1943р. за наказом радянського командування з Білорусії у район Ковеля та Любомля було перекинуто 2 тис. радянських партизан, але втративши у протистоянні з повстанцями понад 1,5 тис. осіб, ці формування змушені були відійти. Про намагання УПА утвердитися як “третя сила” свідчить статистика: лише у жовтні – листопаді 1943р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів.

Третім фронтом для повстанців була боротьба проти поляків. Початком конфлікту стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською армією Кройовою (АК) 1941р. Незабаром ця винищувальна акція під назвою “Буря” була поширена в Галичині та на Волині. Основна її мета – взяти під контроль землі, втрачені 1939р. до приходу радянських військ. Кривава українсько-польська боротьба тривала аж до 1947р.

5.Сталінградська битва (17.07.1942 – 2.02.1943рр.) Під час цієї битви Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. чол. (1/4 усіх діючих на радянсько-німецькому фронті). Ця битва стала не тільки початком корінного перелому в II світовій війні, а й початком визволення території України.

Першим населеним пунктом визволеним від німецьких військ 18.12.1942р. було с. Півнівка Міловського району Луганської області. Успішний наступ Червоної армії продовжувався аж до лютого 1943р.

Завдяки операції “Зірка” радянські війська оволоділи Харковом (16 лютого), визволили значну територію Донбасу і Харківщини. Але після 16 лютого стратегічну ініціативу було втрачено, фашисти створили дві ударні групи з семи танкових та моторизованих дивізій вдарили у фланги і тил радянських військ під командуванням Попова. 16 березня м. Харків знову було захоплено фашистами.

З квітня по липень 1943р. на фронтах панувало відносне затишшя.

Влітку 1943р. Німеччина вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ.

Курська битва розпочалася 5.07.1943р. і тривала майже 2 місяці. У ній взяло участь понад 4 млн. солдатів. За 50 днів ворог втратив понад 500 тис. солдатів, 3 тис. гармат, 1.2 тис. танків.

Стратегічна ініціатива остаточно було вирвана з рук фашистів.

Розвиваючи успіх війська Південно-Західного фронту (командир Р. Малиновський) на початку вересня визволили Донецьк (8.09) і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська.

Війська Південного фронту (Ф. Толбухін) визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя.

Війська Воронезького фронту (м. Ватутін) визволили суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслава – Хмельницького.

Наприкінці вересня 1943р. Червона армія вже контролювала 700 км. лівого берега Дніпра. У жовтні почалися завершальні бої по розгрому нацистів на Лівобережжі.20 жовтня 1943р. Воронезький, Степовий, Південно – Західний і Південний фронти були перейменовані на 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада розпочалися вирішальні бої за м. Київ. Визволити столицю України Сталін вимагав до річниці Жовтневої революції. 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Лише в районі Букрина загинуло 40 тис. бійців. За подвиги здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнам надано звання Героя Радянського Союзу (понад 20% від усіх хто одержав це звання у ході війни).

Перемога у битві за Київ стала завершенням корінного перелому в IIСвітовій війні.

Досягнення вирішальних перемог на фронтах значною мірою було зумовлено працею трудівників тилу, завершенням перебудови економіки на воєнний лад. У зміцнення обороноздатності СРСР вагомим був внесок евакуйованих з України на Схід 550 великих підприємств 30 галузей промисловості.

Вони становили майже половину всіх потужностей, введених у дію у східних районах СРСР.

У січні 1944р. майже 2,3-мільйонна Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні-лютому під Корсунь-Шевченківськім (німці втратили 55 тис. солдат).

25.03.1944р. війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією.

1-й Український фронт розгромив німецькі війська у районі Тернополя і Кам’янця – Подільського 8 квітня вийшли на кордон з Чехословаччиною.

Квітень – травень 1944р. проведено Кримську операцію, в результаті якої 12.05.1944р. Крим був повністю очищений від гітлерівців.

Влітку 1944р. становище Німеччини значно погіршилось. 6 червня 1944р. американо-англійські війська відкрили 2-й фронт у Європі який відтягнув 60 німецьких дивізій.

В липні на Західній Україні в районі Брод в оточення потрапило 8 німецьких дивізій, серед них була й дивізія СС “Галичина”. До кінця липня їх було знищено.

З 20 по 29 серпня війська 2-го та 3-го Українських фронтів провели Яссо-Кишинівську операцію, в результаті якої було звільнено Молдавію та Ізмаїльську область України.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах – с. Лавочне Дрогобицької області – визволили 8 жовтня 1944р. Офіційним днем визволення України вважається 14.10.1944р. коли відбулося офіційне засідання у Києві. Закарпатську Україну остаточно було визволено військовими 4-го Українського фронту 28.10.1944р. 8.05.1945р. капітулювала Німеччина, а 2.09.1945р. – Японія. Друга світова війна закінчилася.

6.9 травня 1945р. – день Перемоги народів колишнього Радянського Союзу над нацистською Німеччиною.Цей день до сьогодні є одним з найбільших свят в Україні.

Україна стоїть на першому місці по абсолютній кількості загиблих в роки війни і на другому (після Польщі) по процентному співвідношенні між числом загиблих і тими, хто вижив.

Загальна кількість загиблих жителів України – 8 млн. осіб, або 16,7% довоєнного населення України. Всі втрати становлять 14,5 млн. чол.

В складі Радянської армії воювали більше 7 млн. громадян України, загинуло понад 3 млн. ОУН втратило 18 – 20 тис. членів, УПА – близько 57 тис.

На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу, та понад 28 тис. сіл України (понад 250 із яких врятовано), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Без даху над головою залишилося 10 млн. осіб. В Україні залишилось лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств.

Прямі матеріальні збитки господарству становили 285 млрд. крб. Ця сума в п’ятеро перевищувала асигнування УРСР протягом усіх 3-ох довоєнних п’ятирічок. Загальна же сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, становила 1,2 трлн. крб.

Понад 2 тис. українців стали Героями Радянського Союзу, 32 чоловіки – двічі Героями, а льотчик У. Кожедуб – тричі Героєм.

“Все для фронту, все для перемоги” – це гасло в роки війни визначало зміст життя і діяльності всього населення України.

Вже через тиждень після початку війни всі підприємства було переведено на виконання замовлень фронту. Працювати довелося в прифронтових умовах – під бомбардуваннями і обстрілами.

Перехід народного господарства на воєнний лад вимагав евакуації в тилові райони країни найбільш цінного майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів науки і культури. Керувала евакуацією комісія, яку очолював заступник голови РНК УРСР Д. Жила. Всього з України було евакуйоване обладнання більш ніж 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (1/3 всіх заводів і фабрик, евакуйованих з районів СРСР, що були охоплені війною).

Харківський танковий завод свою першу продукцію в евакуації випустив вже в грудні 1941р., всього за період війни завод випустив більш ніж 35 тис. танків.

Працювали люди в три зміни. В складних умовах збирався врожай. Темпи збирання врожаю в тилових районах, не зважаючи на те що не полях працювали жінки, діти і старі люди, в два три рази перевищували довоєнні.

Визначальний внесок у перемогу над ворогом внесли вчені України. Група вчених на чолі з Е. Патоном розробила метод дугової автоматичної електрозварки корпусів танків Т – 34. Винайдено нові методи плавки броньової сталі (І. Доброхотов). Вчені модернізували зброю і військову техніку. Інститут клінічної хірургії під керівництвом О, Богомольця розробив ефективні методи лікування інфекційних захворювань.

Відомі поети і письменники України (А, Малишко, П, Тичина, М, Рильський, В, Сюсюра) піднімали патріотичний дух народу.

З 15 фронтів, що діяли в період війни, більше ніж половину очолювали генерали – українці за походженнями (А, Єрьоменко, С, Тимошенко, Р, Малиновський, РФ, Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко).

В тилу німецьких військ, на території України діяли понад 50 тис. партизанів, близь 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації, збройні загони українських націоналістів. Великим був внесок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.

Україна зробила вагомий внесок у перемогу над ворогом, і нам є чим пишатися.

Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистської Німеччини. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України. З одного боку – це не вигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з чисельними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого – з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тривалість: 4 год.	\|	Лекція 11. Україна в період повоєнного десятиріччя (1945 – 1969 рр.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.