• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вплив діяльності людини на гідросферу. Забруднення природних вод України

1 Джерела забруднення гідросфери

2 Антропогенний вплив на води Світового океану

3 Забруднення природних вод України

1 Джерела забруднення гідросфери

Проблеми, пов'язані з гідросферою, зумовлені браком прісної води для потреб людства, її забрудненням, порушенням природних колообігів та зменшенням продуктивності водних екосистем.

Насамперед вода — найголовніша мінеральна сировина, якої людство витрачає в 1000 разів більше, ніж вугілля чи нафти. Крім того, використовуючи чисту воду для власних потреб, людина повертає в природу меншу її кількість і значно гіршої якості, найчастіше у вигляді стічних вод.

Оскільки вода здійснює взаємозв'язки в екосистемах, то порушення будь-якого ланцюга впливає і на кількість та якість води. За стосунком до водних ресурсів усі галузі господарства поділяють на дві групи:

• споживачі, які забирають воду, використовують воду для виготовлення продукції, а потім повертають у меншій кількості та гіршої якості (у вигляді стічних вод);

• користувачі, які використовують воду як середовище (рибальство, водний транспорт, лікувальні установи чи курорти для купання та відпочинку) або як джерело енергії (гідроелектростанції), але й вони, як правило, погіршують якість води.

За даними ВООЗ, багато захворювань пов'язані зі споживанням води низької якості (кожен шостий житель Землі використовує для питних потреб воду, яка не відповідає санітарним вимогам).

Критерієм забруднення води є погіршення її якості внаслідок зміни органолептичних властивостей і появи речовин, шкідливих для людини, тварин, птахів, риб, кормових і промислових організмів (залежно від типу водокористування), а також підвищення температури, що змінює умови для нормальної життєдіяльності живих істот.

Забруднення природних водойм і підземних вод поділяють за джерелом походження на природне та антропогенне (стічні води, звалища відходів, випадання різних речовин з атмосфери). Одночасно із забрудненням відбувається і самоочищення вод, у якому беруть участь фізичні, хімічні та біологічні чинники. Інтенсивність процесів самоочищення залежить від: типу та концентрації забрудників; умов водойми (зокрема, рослинного й тваринного світу); зовнішніх умов (температури, освітленості).

Самоочищення водойм — це сукупність фізичних, гідродинамічних (розбавляння, перемішування), фізико-хімічних, хімічних та біохімічних процесів, які зумовлюють зниження концентрації забрудників у воді.

Забруднення поверхневих вод. Зниження якості природних вод (як поверхневих, так і підземних) зумовлене головним чином споживанням води, про що йшлося вище. Найбільшим споживачем води є сільське господарство — використання води для поливу сільськогосподарських угідь (близько 70%). До 20% водних ресурсів витрачається в промисловості. Найбільш водомісткими галузями є, %: чорна металургія - 24, кольорова металургія - 17, хімічна промисловість - 16, паливна і нафтохімічна промисловість - 13, целюлозно-паперова промисловість - 11.

Забруднення вод негативно впливає на процеси, що відбуваються у водоймі, на функціонування гідробіонтів, здоров'я людей, існування екосистем.

За призначенням води класифікують на господарсько-питні; поливні; технічні, які, в свою чергу, поділяють на охолоджувальні, енергетичні, технологічні (останні використовують як реагент, середовище, транспортний агент).

Найнебезпечнішими і найпоширенішими забрудниками природних вод є сполуки нітрогену і фосфору та пестициди, що змиваються з полів чи потрапляють у воду при їх внесенні (особливо в разі розпилення з літаків), важкі метали, радіонукліди, нафтопродукти та багато інших.

Надмірне використання води зменшує стік річок. Збільшення забрудненості річок і уповільнення процесів самоочищення зумовлене і створенням ГЕС та штучних водосховищ, що значно зменшує швидкість течії, погіршує перемішування та аерацію вод.

2 Антропогенний вплив на води Світового океану

72% поверхні Землі (361 млн км²) вкрито водами Світового океану. Світовий океан виконує надзвичайно важливі функції у біосфері: продукування біомаси; підтримання оптимального газового й гідрологічного режимів планети (формує клімат, атмосферні опади, регулює вміст вуглекислого газу, є джерелом кисню — понад половину його кількості надходить в атмосферу з океану; поглинає сонячну енергію і випаровує воду: щодоби з поверхні Світового океану випаровується майже стільки води, скільки її зосереджено в руслах річок усього світу); біохімічне очищення гідросфери. Світовий океан є для людини: джерелом прісної води; транспортною артерією; "кухнею погоди" — виробником атмосферних умов, які визначають погодні умови не тільки на узбережжях, а й у центральних частинах континентів; джерелом рибних ресурсів; рекреаційною зоною, об'єктом туризму (прибережні та інші регіони); джерелом корисних копалин, які добувають з води, на поверхні дна, в породах під дном, на шельфі; джерелом енергії (припливні та хвильові електростанції); місцем захоронення відходів, зокрема радіоактивних; полігоном для випробування ядерної зброї. Через значне зростання антропогенних забруднень Світового океану в останні десятиліття різко погіршується стан його екосистем і знижується біологічна продуктивність.

Основні забрудники Світового океану: 1) нафта і нафтопродукти.Нафтове забруднення призводить до зміни газо- і водообміну між атмосферою і поверхнею Світового океану; зміни температурного режиму вод; загибелі ікри та деяких водяних організмів внаслідок отруєння (особливо небезпечне для малорухомих видів, зокрема молюсків); появи неприємного запаху і смаку води; злипання пір'я у водоплавних птахів внаслідок потрапляння нафти і їх загибель; розчинення жиру на поверхні шкіри тварин і загибель від переохолодження.

Зважаючи на кількість вилитої нафти, погодні умови та засоби, якими озброєна людина, нафтові плями ліквідують одним із методів: спалюють на танкері, який потерпів аварію; гасять пожежу, а танкер затоплюють; збирають нафту механічним шляхом, обробляють пляму сорбентом (пісок, силікагель, лігніновий чи тальковий пил) або речовиною, що переводить нафту в твердий стан; розпилюють поверхнево-активні речовини, які емульгують нафту; за допомогою мікробіологічного руйнування: використовують цілий ланцюг "пожирачів" (руйнівників) нафти (у центральній частині океану 1 "нафтовий" мікроб припадає на 40 мл води, в 1 мл заб досягає 10 000).

2) Важкі металипотрапляють у Світовий океан зі стоком річок, вимиваються з поверхні, випадають з атмосфери. Найбільшим їх джерелом є стічні води підприємств металургії та металообробки. Вплив важких металів на гідробіонти залежить від їх токсичності, концентрації, доступності, стійкості у водному середовищі тощо.

3) Забруднення сміттям і продуктами його спалювання в морі.

4) Захоронення токсичних і радіоактивних відходівна океанічному дні внаслідок пошкодження контейнерів спричинює забруднення вод шкідливими речовинами і радіонуклідами.

Інші проблеми Світового океану

Інтенсивне використання Світового океану як транспортної артерії та джерела біологічних ресурсів зумовило забруднення і зменшення чисельності багатьох видів морських мешканців. Основними причинами збіднення Світового океану є: перевилов окремих видів риб і морських тварин та зміна трофічних ланцюгів; хижацьке їх винищення; знищення місць нересту, зміна шляхів міграцій риб; зниження, через забруднення води, стійкості імунної системи тварин до різних захворювань; забруднення вод і отруєння токсичними речовинами внаслідок їх накопичення по трофічних ланцюгах (найвищий вміст токсинів, зокрема пестицидів, виявлено у великих довгожителів океану, які харчуються рибою).

Усього в океані мешкає близько 160 тис. видів різних істот, існування яких багато в чому залежить нині від свідомості людей.

3 Забруднення природних вод України

До водного фонду України належать:

• поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (ставки, водосховища) і канали; інші водні об'єкти;

• підземні води та джерела;

• внутрішні морські й територіальні води.

Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд м у маловодні роки знижується до 48,8 млрд м³причому розподілений нерівномірно: 70% припадає на Південно-Західний економічний район, що становить 45% території і в якому проживає 40% населення; 30% — на Донецько-Придніпровський і Південний райони (55% території і 60% населення), де зосереджені найбільш водомісткі галузі народного господарства.

Україна належить до держав з низьким рівнем водозабезпеченості. За запасами місцевих ресурсів річкового стоку на душу населення Україна посідає одне з останніх місць у Європі (в Україні на 1 жителя припадає 1,0 тис. м³, в Європі — 4,6 тис. м³).

В Україні 3039 річок завдовжки понад 10 км, близько 22 000 малих річок, на яких розміщено майже 90% населених пунктів. Більшість річок несуть свої води до Чорного і Азовського морів і лише 4% — до Балтійського.

Дніпро — третя за довжиною і площею басейну річка Європи (після Волги і Дунаю). її басейн займає 65% площі України, загальна довжина — 2201 км (в Україні — 1205). Греки називали Дніпро Борисфеном — "той, що тече з півночі". Ця річка — одна з колисок людської цивілізації.

З невеликим обсягом водних ресурсів на душу населення в Україні пов'язано створення ставків і водойм, що спричинило зникнення малих річок, затоплення значних територій родючих земель. В Україні 748 водосховищ об'ємом понад 1 млн м³ кожне. Створення на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій і водосховищ зумовило спрямлення його русла; зменшення у 8—10 разів швидкості течії та інтенсивності процесів самоочищення; збільшення рівнів підземних вод; зникнення цінних порід риб, що віддавали перевагу швидкій течії; забруднення води гниючими органічними рештками стоячих вод.

З Дніпра п'ють воду майже 30 млн жителів України. Вода, що досягає південних територій України, потрапляє на поля для зрошення значно забрудненою важкими металами, радіонуклідами, нітратами, фосфатами та ін., що призвело за умов низької вологості й високої температури до забруднення земель Криму та південних областей України і накопичення забрудників у сільськогосподарській продукції.

Внаслідок підняття рівня підземних вод багато міст України потерпають від підтоплення, на крутих схилах морського узбережжя, берегів річок і ставків ведеться боротьба зі зсувами. Значної кількості води потребують АЕС (Рівненська АЕС витрачає практично весь стік річки Горинь).

Екологічні проблеми України, пов'язані з водою: нестача води в певних місцевостях; незадовільна якість води для питних потреб; забруднення вод Чорного і Азовського морів та зменшення їх біорозмаїття; забруднення річок та водосховищ пестицидами, сполуками нітрогену і фосфору, важкими металами, радіонуклідами, нафтопродуктами; підтоплення територій поблизу водосховищ; "цвітіння" стоячих вод водосховищ; зникнення малих річок; зсуви і селі в гірських районах тощо.

У водосховищах Кременчуцької і Канівської ГЕС та в морях України накопичуються радіонукліди. 20% акваторії Чорного моря вважають гостро кризовими, ще 67% — кризовими. Це зумовлено підвищенням рівня радіоактивності внаслідок аварії на ЧАЕС, підняттям шару гідрогенсульфуру до глибини близько 100 м, який збільшується внаслідок скидання в море неочищених господарсько-побутових стічних вод з високим вмістом органічних речовин, збільшенням концентрації забрудників у зв'язку зі зменшенням річкового стоку.

У Чорному морі спостерігається руйнування та зменшення продуктивності шельфів внаслідок штучного переміщення осадового матеріалу під час видобутку корисних копалин та поглиблення акваторій портів.

Останнім часом зменшення використання добрив і пестицидів у сільському господарстві Криму та південних областей України дещо поліпшило екологічну ситуацію в морях, про що свідчить збільшення біологічної продуктивності.

У Чорному і Азовському морях відкриті нові родовища нафти, природного газу, газогідрату (з 1 м³ газогідрату виділяють до 200 м³ газу), поклади залізних, титанових і цирконієвих руд, залізо-манганових конкрецій, дрібні зерна алмазів, золото, срібло, самородні мідь та свинець, а в черепашках мідій виявлено невеликі перли. З початком видобутку цих корисних копалин значно зросте ймовірність виникнення кризових екологічних ситуацій.

Ще однією проблемою України є забруднення підземних вод. У підземні води забрудники потрапляють зі звалищ побутових і промислових відходів, у разі протікання нафтопроводів, внаслідок втрат нафти і нафтопродуктів під час добування чи переробки, при будівництві метро, бурінні свердловин тощо. Всі ці забрудники (пестициди, нітрати, важкі метали, вуглеводні) можуть потрапляти з питними водами і в організм людини, спричинюючи отруєння чи захворювання.

Проблеми гідросфери планується розв'язати такими шляхами:

• економія води;

• розширення використання морської води для потреб народного господарства і побуту;

• очищення стічних вод;

• зменшення забруднення природних вод.

Економія води: встановлення лічильників витрачання води в кожній квартирі; створення краплинного поливу в сільському господарстві; покриття водонепроникними матеріалами дна й стінок водосховищ з метою уникнення підтоплення прилеглих територій, розмивання й замулення; використання для поливу сільськогосподарських угідь морської води.; розширення морського водопостачання.; опріснення морської води.; впровадження "сухих" технологій. В Україні такі технології впроваджують у нафтопереробній галузі та в целюлозно-паперовій промисловості; переход на оборотний та замкнутий цикл водопостачання, що дає змогу зменшити не лише витрату чистої води, а й забруднення природних поверхневих водойм; заміна водяного охолодження повітряним, що забезпечить скорочення використання води в різних галузях промисловості на 70—90% ; зменшення забруднення стічних вод після вилучення з них цінних компонентів.

Стічні води, їх класифікація та методи очищення

Стічні води — це комунальні та промислові стоки населених місць (побутові, виробничі, дощові з вулиць, промислових майданчиків, районів усіх типів забудов), використані людиною і відведені після користування.

За походженням стічні води поділяють на промислові, сільськогосподарські та побутові.

Промислові стічні води дуже різноманітні за спектром забрудників. Стічні води металургійних комбінатів містять важкі метали, нафтопродукти, завислі; целюлозно-паперових виробництв — збагачені целюлозними волокнами, солями алюмінію, хлором, танідами, сульфатами, сульфітами та іншими забрудниками.

Сільськогосподарські стічні води утворюються переважно на тваринницьких фермах під час приготування кормів, миття обладнання, прибирання приміщень. У них високий вміст органічних сполук, суспендованих часток, сполук нітрогену і фосфору; надходження їх у водойми надзвичайно небезпечне для водних екосистем внаслідок токсичності аміаку, можливості евтрофікації водойм.

Побутові стічні води містять органічні речовини, сполуки нітрогену і фосфору, поверхнево-активні речовини. Промислові стічні води частково очищають на цехових чи заводських очисних спорудах, а потім разом з побутовими направляють на міську станцію водоочищення.

Методи очищення стічних водкласифікують за процесом, що лежить в їх основі, на: механічні (фільтрування, ультрацентрифугування, відстоювання);

• фізичні (сорбція, виморожування, ультрафільтрація, зворотний осмос, обробка ультразвуком, УФ-опромінення);

• фізико-хімічні (хемосорбція, електроліз, електродіаліз, коагуляція, електрокоагуляція, електрофлотація, екстракція, флокуляція);

• хімічні (осадження у вигляді малорозчинних сполук, озонування і хлорування (окиснення), відновлення);

• біологічні (аеробне і анаеробне окиснення, використання ланцюга живих організмів від найпростіших до вищих тварин);

• термічні (дистиляція, спалювання);

• радіаційні методи використовують для очищення поверхневих та стічних вод, обробки осадів, що утворилися під час очищення стічних вод та надлишкового активного мулу; радіаційно-флотаційний метод застосовують для очищення вод від поверхнево-активних речовин; радіаційно-полімеризаційний — для видалення мономерів, які при опроміненні полімеризуються і осаджуються; радіаційно-коагуляційний — для очищення від барвників; деякі органічні сполуки окиснюються до вуглекислого газу і води; води, що містять нафтопродукти, після опромінення стають стерильними.

Закріплення знань

1 Назвіть основні джерела забруднення гідросфери.

2 Перелічить основні проблеми Світового океану.

3 Яким чином відбувається забруднення природних вод України?

2.5 Проблеми відходів людської діяльності. Вплив транспорту на стан довкілля

1 Негативна людська діяльність

2 Вплив транспорту на загострення екологічних проблем

1 Негативна людська діяльність

Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи залишилися лічені кроки. Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повне виснаження грунтів у аграрних районах.

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням. З розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування світові почали загрожувати відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тон у грунтах, водоймах, підземних водах. Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства. Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети щорічно потрапляє понад 22 млрд. тон двоокису вуглецю. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км шкідливих стоків, щорічно в грунти людством вноситься 500 млн. тон мінеральних добрив і близько 4 млн. тон пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів.

Ще однією - не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Збитки від них - це не лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами та ін. (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тисяч чоловік), а й смертельні дози різних токсикатів та дими й пилюка від них . Здавалося б, дрібниця - биті люмінісцентні лампи на звалищах. Але кожна така лампа містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти близько 500 м До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім вище названих, належать також різні шуми від виробничих підприємств, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи . Спеціалісти вважають, що близько 80-86 забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15 - над сільською місцевістю, 0,1 - над центральними районами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 тон пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше. В наш час підвищилася роль людини на атмосферу. Повітряна оболонка Землі є однією з найголовніших умов життя. Без їжі людина може жити місяць, без води - лише тиждень, але без повітря людина не зможе проіснувати більше двох хвилин. Маса атмосфери колосальна - 5,15х10 тон. Проте, атмосферне повітря можна вважати невичерпним природним ресурсом лише умовно, адже людині для життя потрібне повітря певної якості. А під впливом антропогенного фактора його хімічний склад і фізичні властивості дедалі погіршуються, на Землі вже практично не залишилося таких ділянок, де повітря зберігало б свою первісну чистоту та якість. Клімат на нашій планеті в минулому періодично змінювався. За тисячі й мільйони років чергувалися періоди значного похолодання й, навіть, зледеніння з теплими епохами. Нині вчені дуже занепокоєні: схоже на те, що Земля розігрівається значно швидше, ніж це було будь-коли в минулому. Це спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері вуглекислого газу. В земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає сонячне світло, але затримує тепло розігрітої Сонцем поверхні землі. Це викликає розігрівання планети, відоме під назвою парникового ефекту. Клімат Землі залежить від багатьох факторів – одні зумовлюють потепління, інші – похолодання. Крива природних коливань клімату нині прямує донизу, тобто до похолодання, що перевищує тенденцію до збільшення температури за рахунок парникового ефекту. Проте найближчим часом результат взаємовпливу цих факторів має зміститися в бік зростання температури. парниковий ефект викликають деякі інші гази, які називають малими домішками. У чому ж небезпека парникового ефекту? Як свідчать розрахунки вчених, підвищення середньої річної температури Землі на 2,5 С викличе значні зміни на Землі, більшість яких для людей буде мати негативні наслідки. Парниковий ефект змінить такі критично важливі перемінні величини, як опади, вітер, шар хмар, океанські течії, а також розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть більш сухими, а узбережжя вологішими, зими – коротшими й теплішими, а літо – тривалішим і жаркішим.

2 Вплив транспорту на загострення екологічних проблем

Наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень — як вантажних, так і пасажирських. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва — промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкості й вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються й масштаби шкоди, якої вони завдають природі. Пригадаймо, що один з екологічних законів Б. Коммонера стверджує: за все потрібно платити. І за зростання обсягу вантажоперевезень, за швидкість і комфорт люди розплачуються здоров'ям, оскільки забруднюються практично всі земні сфери. Становище погіршується ще й тим, що автомобільні викиди концентруються в приземному шарі повітря — саме в зоні нашого дихання. До цього часу в нас використовується переважно вкрай шкідливий етильований бензин, який забруднює повітря свинцем. Двигуни автомобілів часто бувають погано відрегульованими, тому в їхніх вихлопних газах міститься багато СО, сажі тощо.

Мережа автомобільних доріг і залізниць займає великі площі землі, яку можна було б використати раціональніше, скажімо, для вирощування сільськогосподарських культур або лісу. Дорожні насипи часто є причиною підтоплення ґрунтовими водами й заболочування прилеглих ділянок. На дорогах гине багато диких тварин, які потрапляють під колеса машин, птахів, що зіштовхуються з ними в польоті.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи. Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями.

Негативно впливають на озоновий шар атмосфери висотні польоти літаків, запуски космічних кораблів і військових балістичних ракет.

Не можна не згадати про посилення негативного впливу на довкілля ще одного виду транспорту — трубопровідного. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Незважаючи на високу міцність, ці могутні трубопроводи (діаметр труб — переважно понад 1—1,5 м, їхня товщина — 1,5— 2 см, тиск усередині — кілька атмосфер) із часом просідають (особливо — в зонах мерзлих або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під вагою й через різницю температур), тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин, а оскільки це трапляється далеко від населених пунктів, у лісі, в горах, то через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами, нафта нищить водні екосистеми й пернатих. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов'язано із зумисними пошкодженнями нафтопроводів — викраданням нафтопродуктів (Україна, Тюмень).

У містах з розвинутою промисловістю до 80% усіх забруднень дає автотранспорт. Чинниками забруднення атмосфери автотранспортом є:

• відпрацьовані гази, що викидаються через вихлопну трубу;

• картерні гази;

• вуглеводні з бака, карбюратора внаслідок випаровування та протікання.

Викиди автотранспорту містять до 200 хімічних сполук, деякі з них надзвичайно токсичні. Лише один вантажний автомобіль, який працює на бензині, при спалюванні 1 т палива викидає в повітря до 0,6 т оксиду карбону (II) — чадного газу, що за рік становить 8—10 т.

У двигунах внутрішнього згоряння на спалювання 1 т бензину витрачається близько 15 т повітря або 2000 л кисню, що в 2,5 раза перевищує його добове споживання людиною.

Шляхи зменшення негативного впливу транспорту на довкілля:

• встановлення в містах швидкості автомобільного транспорту 60 км/год, за якої кількість вихлопних газів найменша;

• проектування об'їзних шляхів для транзитного транспорту;

• створення дорожніх розв'язок на двох чи трьох рівнях з метою зменшення кількості зупинок перед світлофорами, коли різко зростає викид газів;

• розширення мереж електротранспорту й метрополітену;

• переведення автотранспорту на екологічно чистіше пальне чи природний газ;

• створення економічніших двигунів (двигуни вітчизняних автомобілів на 1 км пройденої відстані викидають у 3—5 разів більше шкідливих речовин, ніж закордонні аналоги);

• заміна антидетонаційної домішки до бензину — тетраетилплюмбуму — екологічно безпечними, зокрема етиловим спиртом;

• зниження витрат палива;

• створення автомобілів, у яких джерелом енергії будуть водень та електроенергія.

• за ступенем використання;

• за цінністю компонентів;

• за впливом на довкілля.

Закріплення знань

1 Чому в заповідниках повністю забороняється використання ресурсів або дозволяється з метою охорони видів і екосистем?

2 Чому в біосферних заповідниках здійснюються спостереження за єдиною міжнародною програмою?

3 У чому полягає прямий і опосередкований вплив людини на живий світ?

4 Чому сільське господарство є одним з найвагоміших факторів впливу на тваринний світ?

6 Як громадськість допомагає збереженню і охороні рідкісних видів?

8 Назвіть вплив транспорту на загострення екологічних проблем.

9 Які вам відомі шляхи зменшення негативного впливу транспорту на довкілля?

Модуль3 Наслідки забруднення навколишнього середовища

3.1 Причини і наслідки розвитку екологічної кризи в Україні. Екологічні проблеми регіонів України. Наслідки аварії на ЧАЕС

1 Традиції природокористування

2 Причини розвитку екологічної кризи

3 Джерела забруднення довкілля в Україні

4 Наслідки розвитку екологічної кризи в Україні

5 Чорнобиль: причини та наслідки для української нації

1 Традиції природокористування

Стан довкілля того чи іншого краю завжди багато в чому залежав від способу життя й господарювання його етносу.

Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку була зоною контакту різних етносів із різними традиціями поведінки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія України була ареною постійних етноекологічних колізій, що негативно впливали на стан природних ресурсів і довкілля. В Україні традиційними формами господарювання, природокористування з давніх часів і до середини XVIII ст. були землеробство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво. їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало дедалі небезпечнішим для довкілля. Збіднення національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків: порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів природокористування. В результаті формуються посередня культура, посередній побут, посереднє мислення, гуманізм витісняється технократизмом. Космополітизм нівелює все, зменшуючи природну силу біосфери, де різноманітність залишається головною запорукою виживання та самооновлення.

2 Причини розвитку екологічної кризи

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до самовідтворення й самоочищення;

• адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;

• цілковите нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;

• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогосподарського виробництва (наприклад створення величезних колгоспів і радгоспів);

• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

• відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

• використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;

• невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

• відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

• відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

• украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

• різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX століття — аварією на Чорнобильській АЕС;

• відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

3 Джерела забруднення довкілля в Україні

Промисловість.До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в Україні належать передусім великі промислові комплекси — ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: у Донецькій області, Центральному Придніпров'ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об'єктів найнебезпечнішими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства.

Підприємства металургії та енергетики— головні забруднювачі повітря — щорічно дають відповідно 35 і 32 % всіх забруднень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а отже, осередки забруднення атмосфери — це міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ. Металургійні підприємства оснащені очисним обладнанням лише на 30—50 %. За рідкісним винятком, це обладнання застаріле чи взагалі таке, що не діє.

Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами — підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Костянтинівці, Дніпровський ртутний комбінат у Запоріжжі, Микитівський ртутний комбінат та ін. Підприємства чорної металургії — головні забруднювачі водойм фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.

До основних забруднювачів довкілля належить також хімічна промисловість,об'єкти якої викидають у повітря сірчаний ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні та інші шкідливі речовини. Найбільші підприємства хімічної промисловості розташовані в Прикарпатті (Новороздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), у Донбасі, вПрисивашші (в Красноперекопську), Одесі, Сумах, Рівному (підприємства об'єднання «Азот»). Вони забруднюють навколишнє середовище дуже небезпечними токсикантами — фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком. Величезної шкоди природі завдають також хімічні підприємства, що виробляють отрутохімікати (в Первомайську, Калуші, Маріуполі, Дніпродзержинську), синтетичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Дніпрошина», «Укрнафтохім» та ін.). У промисловості України найбільшим є машинобудівний комплекс.Для його розвитку склалися досить сприятливі умови: могутня металургійна база, густа транспортна мережа, великі обсяги використання машин і приладів, висококваліфіковані кадри. Машинобудівні заводи України випускають різноманітні товари — від побутової техніки до найскладніших сучасних машин: обладнання для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, шо не мають аналогів у світі. Найвища концентрація підприємств машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька.

Машинобудівна промисловість має багатогалузеву структуру (важке, електротехнічне, радіоелектронне, транспортне машинобудування, приладо-, верстатобудування й т. д.), і кожній із галузей притаманні свої екологічні особливості: склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у атмосферу та зі стічними водами.

До екологічно шкідливих належить і цементна промисловість. Найбільші проблеми вона створює в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях, забруднюючи довкілля пилом, сірчаним ангідридом та оксидами азоту. Саме на підприємствах цієї галузі найгірше здійснюються природоохоронні заходи: наприклад, концентрація пилу в їхніх викидах у 5—10 разів більша за ГДК. Із забрудненими стічними водами в річки щороку скидаються тисячі тонн органічних речовин, суспензій, солей, інших шкідливих сполук.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам завдає гірничодобувна промисловість.У районі Донбасу, в трикутнику Донецьк—Луганськ—Рубіжне, де сконцентровані найбрудніші, з погляду екології, промислові підприємства, шахти, об'єкти енергетики, військові підприємства, почалася деградація всіх екосистем місцевих ландшафтів. На гідрологічний режим істотно впливає також пилове забруднення в результаті розробки кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) в Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях.

Енергетика. Сильно забруднюють довкілля об'єкти енергетики, передусім ТЕЦ і ГРЕС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубометрів шкідливих газів, аерозолей і сажі, захаращують сотні гектарів землі шлаками й золою.

В Україні ТЕС виробляють приблизно 55—60 % електроенергії (близько 37,6 тис. МВт); майже всі вони розташовані в містах і є найбільшими серед усіх підприємств енергетики забруднювачами природного середовища. Основні забруднювальні компоненти — тверді продукти згоряння палива (зола), сірчистий ангідрид, оксиди азоту. Загальна кількість викидів підприємств енергетики сягає 2,3—2,5млн т/рік.

Решту енергії виробляють ГЕС та АЕС. Найбільші гідроелектростанції зосереджені на Дніпрі (Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Запорізька, Каховська). ГЕС вважаються екологічно найбезпечнішими. Та в процесі створення каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено близько 7 тис. км² прекрасних родючих заплавних земель. За період свого існування водосховища перетворилися на нагромаджувачів відходів і забруднень із прилеглих регіонів. Нині через будівництво ГЕС і створення водосховищ підтоплене 100 тис. га прибережних земель, у багато разів знизилась інтенсивність процесів самоочищення Дніпра, регулярно відбувається «цвітіння» води, зменшується рибопродуктивність і відповідно — продуктивність рибних господарств.

Екологічно необґрунтованим можна назвати розміщення на території України п'яти АЕС (14 енергоблоків) — Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Південноукраїнської . Не тільки зберігається загроза нових аварій на АЕС, а й додається дуже складна проблема поховання ядерних відходів і в недалекому майбутньому (після вироблення встановленого ресурсу) ліквідації та поховання самих АЕС. Це складний, небезпечний і дорогий процес.

Військова діяльністьбула й залишається джерелом небезпеки для природи . Воєнно-промисловий комплекс (ВПК)споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об'єми палива. Площа земель під полігонами, стрільбищами, мисливськими господарствами для вищих чинів, навчальними центрами перевищує 100 тис. га. На утримання армії, флоту, підприємств ВПК витрачається чимала частина коштів національного бюджету України. Величезної шкоди завдають природі випробування різних видів озброєнь, а також проведення маневрів і навчань.

Особливо загрозлива ситуація пов'язана з переробкою компонентів ракетного палива, якого в Україні накопичено понад 20 тис. т. Сховища ракетного палива не мають спеціальних засобів нейтралізації випарів (дуже токсичних) його компонентів, термін експлуатації резервуарів для його зберігання вичерпано. Для виконання програми знищення й утилізації ракетного палива потрібні багатомільйонні затрати, що сьогодні нашій державі не під силу.

У найгіршому стані нині перебувають приморські райони, особливо в Криму. Тут протягом десятків років військові об'єкти й кораблі забруднювали води Чорного моря. Наприклад, у Севастопольській бухті концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує ГДК! Спеціалісти стверджують, що кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море більш як 9 тис. м³ неочищених стоків.

Загрозу для довкілля становлять порушення в армійських підрозділах правил зберігання паливно-мастильних матеріалів (ПММ) та експлуатації систем їх транспортування. В результаті втрат, витоків і розливів ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиріч) довкола військових баз та аеродромів на кілометри навкруг забруднені поверхневі й підземні води. Ці порушення спричинюють появу в криницях, ставках і річках «запасів» нафтопродуктів і навіть токсикантів та канцерогенів — хрому, кадмію, свинцю, бензпіренів.

У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від шкідливого впливу електромагнітного й високочастотного випромінювання потужних РЛС. Нагальні проблеми — використання військовими лісів і сільськогосподарських угідь.

Транспорт — автомобільний, залізничний, водний і повітряний — іще одне джерело забруднення природи України.

Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортому середньому за рік становлять близько 5,5 млн т (39 % усього обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70—90 % загального рівня забруднень. Крім того, більш як 20 % транспортних засобів експлуатується з перевищенням установлених нормативів умісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах.

Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього — застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх викидають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять канцерогенні бензпірени, оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні.

Залізничний транспортекологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. Певної шкоди Дніпру та його водосховищам, Дунаю, Дністру, Чорному й Азовському морям завдає водний транспорт,насамперед через недодержання правил перевезень і перекачування нафтопродуктів, аварії, очищення танкерів, змиви, шумові й вібраційні впливи та хвилі, що руйнують береги водосховищ.

Сільське господарство.Для наших сільськогосподарських районів найхарактернішим є забруднення природних вод і грунтів пестицидами й мінеральними добривами. Щорічні надходження їх на поля України сягають за 90 тис. т і 4,5 млн т відповідно.

Площа земель, забруднених стійкими хлороорганічними препаратами, становить близько 8 млн га, на кількох сотнях тисяч гектарів їх уміст набагато перевищує ГДК. Із 170 найменувань пестицидів, які використовуються в Україні, 49 є особливо небезпечними. Останнім часом траплялися випадки використання токсичних пестицидів, що завозилися в Україну західними фірмами, тоді як на самому Заході застосування цих препаратів заборонено.

З усієї кількості мінеральних добрив, що вносяться в ґрунти України, в середньому лише 5—10 % їх поглинається рослинами. Решта 90—95 % змивається дощами й талими водами, здувається вітрами й потрапляє в річки, озера, ґрунтові води, стаючи шкідливими компонентами екосистем. У результаті сьогодні як природне середовище, так і сільгосппродукти майже повсюдно забруднені сполуками азоту, фосфору, калію, часто — радіоактив­ними елементами (містяться у фосфорних мінеральних добривах), іноді — важкими металами (міддю, цинком, значні перевищення ГДК яких виявили в 5 % сільськогосподарської продукції) та залишками специфічних гербіцидів — симазину, атразину та ін.

Великої шкоди ґрунтам завдає використання на полях важкої сільгосптехніки, яка переущільнює грунт, руйнуючи його структуру, знижуючи насиченість повітрям, активність обмінних біохімічних процесів, протиерозійну й протидефляційну стійкість.

Дуже напружена екологічна обстановка склалася навколо великих тваринницьких комплексів (у радіусі кількох кілометрів), де вирощується 30—100 тис. і більше голів худоби: вони щодоби продукують до 2—3 тис. т екскрементів, які в господарстві не встигають переробляти. Внаслідок розкладання й гниття екскрементів виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, розвивається патогенна мікрофлора. Стічні води тваринницьких комплексів у радіусі кількох кілометрів забруднюють поверхневі й ґрунтові води, спричинюють загибель риби та інших гідробіонтів. Поблизу цих комплексів складається неблагополучна санітарно-гігієнічна обстановка, спостерігається підвищена концентрація гельмінтів і хвороботворних бактерій. На кілометри від комплексів повітряними потоками розноситься сморід.

Комунальні стоки. Щорічно у водойми України скидається близько 4 млрд м³ забруднених стоків. Теоретично наявні методи дають можливість очистити стічні води на 95—96 % (хоча й цього недостатньо), але на практиці очищення відбувається в кращому разі на 70—85 %. Очистка стічних вод до санітарних норм у всьому світі (а в нас тим паче) пов'язана зі значними затратами, тому чекати поліпшення стану справ у цій галузі найближчим часом не доводиться. Частково вирішити проблему можна, перейшовши до схеми замкненого водоспоживання на підприємствах.

Фізичне забруднення.До небезпечних забруднювачів довкілля належать об'єкти, які генерують потужні фізичні поля, — електромагнітні, радіаційні, шумові, ультра- та інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС та ін.). Концентрація цих об'єктів в Україні також дуже висока, особливо в промислових районах і великих містах.

Геоаномальні зони. Під час планування розвитку господарства України, її рекреаційних зон необхідно враховувати вплив геоаномальних (геоенергоаномальних) зон як на здоров'я людей і біоти, так і на стійкість фундаментів, схилів, споруд. Геоаномальні зони зазвичай збігаються з геологічними аномаліями — розломами, тріщинами в земній корі, ділянками великої концентрації тектонічних напружень, високого теплового потоку з надр Землі, карстом, підземними водними потоками, рудними вузлами, родовищами руд металів та ін. Для них характерні гравітаційні, теплові, електромагнітні, геохімічні аномалії, активна міграція різноманітних газів і розчинів у земній корі, підвищена сейсмічна активність.

За своєю формою геоаномальні зони — це смуги, лінії та кільцеві утворення різного діаметра. Найбільші з таких смуг, або лінеаментів, дешифруються на космічних знімках різних ділянок Землі, зокрема й на території України.

4 Основні наслідки розвитку екологічної кризи в Україні

Дефіцит водив Україні нині становить близько 4 млрд м³. Практично всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками й за якістю не відповідають навіть чинним заниженим санітарним нормам. Щороку у водойми України потрапляє близько 5 млн т солей, 190 млн м³ різних стоків. У водні об 'єкти басейну Дніпра при цьому скидається близько 8 км³ стічних вод. Гострий дефіцит якісної питної води відчувається. Якість питних підземних вод також постійно знижується. Більш як 800 сіл України втратили власні джерела питної води, й тепер вона або завозиться, або подається здалеку трубопроводами. Особливо нагально ця проблема відчувається в Донбасі, Криворіжжі, на Дніпропетровщині.

Виснаження земельних ресурсів.Україна щороку втрачає близько 100 тис. га родючих ґрунтів. Ріллі в Україні займають більш як 90 % площі степів і лісостепів, але вони вже надто виснажені, забруднені мінеральними добривами й пестицидами. Українські чорноземи раніше становили близько 50 % їх світового банку. Тепер через надмірну експлуатацію та забруднення виведено з обороту майже 60 % наших чорноземів. Землеробству загрожує й ерозія ґрунтів: площинна (поверхневий змив) і яружна (лінійний розмив). Сьогодні ерозія значно посилюється через антропогенний фактор — поздовжня оранка схилів, застосування важкої колісної техніки. Найбільше від ерозії потерпають лісостепова й степова зони. Понад 4 млн га орних земель зазнає дефляції — вітрової ерозії.Через перехімізацію сільського господарства, що призвела до нагромадження в ґрунтах України, продуктах харчування й воді хімічних речовин, шкідливих для здоров'я людей і біоти, зменшу­ються й рекреаційні ресурси: зони відпочинку та курорти почали втрачати свої рекреаційні та оздоровчі властивості. Це особливо гостро відчувається в південних районах — Приазов'ї, Одеській області, Криму, де зосереджено близько 30 % усього курортно-рекреаційного фонду нашої країни.

Активізація екзогенних геологічних процесів.Останнім часом в Україні активізувалися екзогенні геологічні процеси — зсуви, селі, змиви, ерозія поверхні, карстоутворення, яругоутворення, засолення ґрунтів, суфозія, спровоковані людською діяльністю (будівництво різноманітних об'єктів, шляхів, видобуток корисних копалин, підтоплення території). На окремих ділянках (високі береги водосховищ на Дніпрі, узбережжя Чорного моря в Одеській області, Південний берег Криму) ці процеси прискорилися більш як у 2—3 рази. На 60 % території України почали розвиватися процеси карстоутворення, в тому числі в половині випадків проявився відкритий карст (провалля, вирви), особливо в Криму, на Поділлі, в Миколаївській області, де поблизу поверхні залягають вапняки. На 50 % освоєних площ схилів розвиваються зсуви (Крим, Закарпаття, Прикарпаття, Одеська, Харківська області). У Криму, Карпатах, на Закарпатті та в Прикарпатті на 70 % гірських водозборів і схилів розвинулися селеві процеси. В районах поширення лесових порід (65 % площі України) відбувається просідання поверхні через підтоплення ґрунтів (на 42 % площі під лесами), 18 % території України потерпає від яружної ерозії (Хмельницька, Вінницька, Чернівецька, Одеська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області, Крим). На Поліссі спостерігаються процеси підтоплення, а на півдні України на 10—11 % площ сільськогосподарських угідь — засолення внаслідок неправильного зрошування. Людська діяльність уздовж Чорноморського та Азовського узбереж: повсюдно супроводжується активізацією морської абразії берегів. Майже на 70 % території України значно знизилася сейсмостійкість ґрунтів і порід, особливо на півдні, в Донбасі, Прикарпатті, що спричинилося появою тисяч свердловин, шахт, кар'єрів. Несприятлива інженерно-сейсмічна обстановка склалася й у районі Чорнобильської АЕС, де через комплекс природних і техногенних факторів зниження сейсмостійкості максимальне. Це саме характерне й для району Рівненської АЕС, де спостерігаються процеси карстоутворення й підтоплення. Техногенні фактори в межах зон впливу цих АЕС можуть підсилити землетрус на 1 — 1,5 бала, тобто довести його силу до 5—7 балів.

Зниження біорізноманітності й біопродуктивності.За останні 100 років людська діяльність завдала величезної шкоди тваринному й рослинному світові України. Тільки в передвоєнні роки на Донеччині й у Криму зникло більш як 40 видів рослин, у Карпатах — 20. До Червоної книги України занесено близько 700 видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання чи знищення.

Україна підписала Конвенцію про біорізноманітність (Ріо-де-Жанейро, 1992). Виконанню вимог цієї Конвенції має сприяти Закон України про охорону навколишнього природного середовища (1991). Для збереження біорізноманітності дуже важливі прийняття законів про охорону тваринного й рослинного світу, а також робота комісії з Червоної книги України.

Охорона окремих видів рослин і тварин — найважливіша складова охорони довкілля. Важко відділити охорону рослин і тварин, чи, в широкому розумінні, генофонду природної флори й фауни від проблем охорони природи загалом.

При Міністерстві екології і природних ресурсів України постійно діє комісія з Червоної книги, яка на підставі пропозицій учених вносить у неї доповнення та зміни. Верховна Рада України розробила й затвердила Положення про Червону книгу України.

Демографічна криза й зростання захворюваності населення.За даними Міністерства охорони здоров'я України, в нашій країні простежується поступове зростання рівня поширення захворювань. Збільшується кількість випадків захворювань шкіри, системи кровообігу, органів травлення. Ці захворювання пов'язані з психічними стресами та умовами середовища. Простежується тривожна тенденція почастішання випадків захворювань на туберкульоз, хронічні бронхіти й бронхіальну астму. Суттєво ускладнилась епідеміологічна ситуація — досить згадати закриті влітку численні морські курорти. Медико-генетичними дослідженнями встановлено, що через тривале забруднення довкілля в популяції зростає кількість спадкових генетичних аномалій. Відомо, що коли ця кількість досягає 30 %, то, згідно з біологічними законами, нація починає зникати. А в Донецько-Придніпровському регіоні цей показник уже становить 19—24 %.

Коли забруднення атмосфери в 1,2—1,5 раза перевищує санітарно-гігієнічні норми, починаються захворювання імунної системи. Аналіз смертності показує, що головні її причини — захворювання системи кровообігу (25—30 % випадків), злоякісні пухлини (20—30 %), отруєння, травми та нещасні випадки (23—34 %).

Навіть ці факти свідчать про критичний стан здоров'я населення України, про загрозу існуванню всієї нації. Ця ситуація зумовлена цілим комплексом факторів, і, як свідчать дані про рівень популяційного здоров'я, екологічні проблеми посідають серед них аж ніяк не останнє місце.

5 Чорнобиль: причини та наслідки для української нації

Протягом усієї своєї історії людина, як і біота в цілому, зазнавала впливу радіоактивного випромінювання, що надходило з Космосу та від радіоактивних ізотопів, розсіяних у літосфері, гідросфері й атмосфері. Це збільшувало генетичну різноманітність популяцій і давало матеріал для природного добору. Проте з середини XX ст. людина почала інтенсивно освоювати атомну енергію. З'явились атомна зброя, атомні електростанції (АЕС), дослідні й лікувальні радіоактивні препарати й пристрої. В результаті випробувань і застосування ядерної зброї, аварій на АЕС (тільки на момент аварії на Чорнобильській атомній станції в світі їх уже сталося більш як 200), порушень гігієнічних вимог поводження з радіоактивними речовинами й т. д. дози опромінення на планеті в цілому та в окремих її регіонах почали зростати.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Воно негативно впливає на живу речовину, в тому числі й на людину, а в разі великих доз призводить до смерті. Іонізуюче випромінювання може діяти двояко. По-перше, воно уражає носіїв спадковості — молекули ДНК, спричинюючи хромосомні та генні мутації. Наслідки таких мутацій проявляються відразу або через кілька поколінь. По-друге, іонізуюче випромінювання здатне уражати клітини й тканини (насамперед, ушкоджуючи ферменти) й викликати соматичні порушення, що проявляються в опіках, катарактах, зниженні імунітету, ненормальному перебігові вагітності, розвиткові злоякісних пухлин різних органів. кі.

Соматичні захворювання, пов'язані з опроміненням, поділяються на кілька категорій залежно від поглинутої дози.

За дози до 0,25 Гр імовірність радіаційного ураження невелика. За дози 0,25—0,5 Гр відбуваються окремі зміни формули крові. За дози 0,5—1 Гр виникають захворювання крові та порушення функцій центральної нервової системи. Тривале опромінення малими дозами (0,001—0,005 Гр/добу), які в сумі становлять 1 — 1,5 Гр, призводить до хронічної променевої хвороби, що супроводжується захворюваннями органів кровотворення, нервової системи, токсикозами нирок, загальним нездужанням. Найнебезпечніші захворювання пов'язані з інтенсивним короткочасним опроміненням дозами від 1 Гр і більше: розвивається гостра променева хвороба, за якої уражається насамперед кістковий мозок, розвивається лейкемія, майже цілком утрачається імунітет. Якщо доза опромінення становить 4—6 Гр, то в окремих випадках людину вдається врятувати, але за більших доз запобігти смерті за допомогою сучасних засобів і методів лікування неможливо.

Імовірність виникнення мутацій також зростає прямо пропорційно поглинутій дозі. За ПРФ частота генетичних порушень становить близько 4 %; у 1962—1965 pp. (період інтенсивного проведення надземних випробувальних ядерних вибухів) вона вже становила близько 5,5 %; у 1988 р. (після аварії на ЧАЕС) — більш як 10 %.

Чорно́бильська катастро́фа — екологічна катастрофа, що була спричинена руйнуванням 26 квітня 1986 року четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує.

Причини аварії: реактор був неправильно спроектований і небезпечний;

· персонал не був проінформований про небезпеки;

· персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;

· відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
5. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
6. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
7. V. Питання туристично-спортивної діяльності
8. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
9. А/. Верховна Рада України.
10. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
11. Автоматизація банківської діяльності в Україні
12. Автоматизація метрологічної діяльності

Переглядів: 9853