• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конкурентоспроможність продукції

Відомо, що для продажу товару на внутрішньому і особливо на зарубіжному ринках потрібен дозвіл, який підтверджує її відповідність вимогам норм, правил та законів, що діють у даній країні. Отримання дозволу на продаж регулюється законодавчо шляхом проведення процедури сертифікації відповідності (спеціальних випробувань та контролю якості) і надання виробнику відповідного документа.

Контрольні операції проектуються та нормуються в процесі розроблення технологічного процесу та заносяться до технологічної карти. Для складних контрольних операцій створюються карти контролю.

Контроль якості та випробування продукції

Система технічного контролю являє собою сукупність засобів контролю, методів виконання контрольних операцій і виконавців, які взаємодіють з об’єктами контролю за правилами, встановленими документацією.

Вимоги до організації технічного контролю та якості: профілактичність — запобігання браку; точність і об’єктивність; економічність; участь усіх працівників у контрольних функціях.

Технічний контроль є складовою виробничого процесу і являє собою комплекс взаємопов’язаних контрольних операцій, передбачених технологічним процесом.

Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає в забезпеченні випуску високоякісної та комплектної продукції відповідно до чинних стандартів і технічних умов.

Об’єктами технічного контролю є всі складові елементи процесу виробництва: предмети праці, засоби праці, технологічні процеси, праця виконавців, умови праці.

Види контролю класифікуються за певними ознаками, характеристику яких надано у спеціальній навчальній літературі.

Залежно від параметрів, які контролюються, застосовуються різноманітні засоби контролю (контрольно-вимірювальні прилади (КВП), інструменти та апарати), які поділяються на дві групи: вимірювачі абсолютних розмірів та контрольно-сортувальні пристрої.

До вибіркового активного контролю належить статистичний контроль, в основу якого покладено застосування методів математичної статистики, що дозволяють оцінювати якість великої партії продукції за результатами контролю малої вибірки (проби). Статистичне регулювання технологічних процесів здійснюється за методом «груп якості» продукції: придатної та дефектної. Інструментом статистичного контролю є контрольні карти на параметр або операцію, форма яких залежить від вигляду та методу контролю.

Автоматизація виробництва та сучасні технічні засоби дозволяють здійснювати безперервний контроль і управління технологічним процесом.

У системі управління якістю відповідальна роль належить відділові (бюро) технічного контролю якості, який створюється на підприємстві залежно від масштабу й типу виробництва та конструктивно-технологічних особливостей продукції, що випускається.

Важлива роль у забезпеченні якості продукції та процесів належить метрологічному обслуговуванню, що здійснюється відділом головного метролога відповідно до вимог нормативних документів, Державних стандартів (Державна система забезпечення єдності вимірів — ДСВ) і стандартів підприємства. Якість продукції залежить від своєчасного здійснення заходів щодо досягнення єдності та необхідної точності вимірів параметрів виробів, матеріалів і сировини, режимів технологічних процесів, характеристик устаткування та інструменту.

В Україні створено систему сертифікації — УкрСЕПРО, яку очолює Держспоживстандарт України. Він акредитує (підтверд­жує правомочність) випробувальні лабораторії, галузеві та територіальні органи із сертифікації (центри стандартизації, метрології та сертифікації), атестує аудиторів та вносить ці відомості у Реєстр УкрСЕПРО, а також дані про сертифіковану продукцію (процеси, послуги), системи якості, атестовані виробництва.

Сертифікація — процедура, шляхом якої третя сторона дає гарантію, що продукція, процес або послуга відповідають вимогам, які встановлено стандартами або іншою нормативною документацією.

Сертифікація поділяється на обов’язкову та добровільну. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в системі УкрСЕПРО та передбачає перевірку відповідності обов’язковим вимогам нормативних документів: безпека, екологічність, відповідність (взаємозамінність). Перелік такої продукції затверджується Держспоживстандартом.

Продукція, що імпортується в Україну, підлягає національній сертифікації в СЕПРО за обов’язковими показниками (безпека, екологічність, сумісність). Існує процедура визнання сертифікації інших країн.

На підставі позитивних результатів випробувань на одиничний виріб або на разову партію виробів видається сертифікат (знак) відповідності.

Національним знаком відповідності маркується найпростіша продукція та складна продукція, призначена для некомпетентного споживача (наприклад, побутова радіоелектронна техніка).

Якщо продукція випускається серійно або масово, підприємству видається ліцензія на право застосування сертифіката або знака відповідності для кожного виробу на термін дії сертифікації, за умови періодичних іспитів зразків продукції та перевірок виробництва, або атестації виробництва, або сертифікації системи якості та регулярного технічного нагляду.

Технічний нагляд за відповідністю продукції (процесів, послуг), що сертифікувалася, виробництва та системи якості вимогам, які встановлено відповідними стандартами протягом терміну дії сертифіката, здійснює орган сертифікації. За результатами нагляду чинність сертифіката може бути зупинено або припинено достроково.

Із метою оцінки технічних можливостей підприємства-ви­робника забезпечити стабільний випуск продукції, що сертифікувалася за ініціативою підприємства, проводиться атестація виробництва.

Сертифікація систем якості (СЯ) стосовно виробництва конкретної продукції проводиться органами сертифікації за ініціативою виготовлювача продукції з метою засвідчення відповідності СЯ вимогам стандартів ДСТУ IS0 9000 та забезпечення впевненості в тому, що виробник може постійно випускати сертифіковану продукцію.

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об’єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об’єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітних об’єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 14.1.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов’язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

Рис. 14.1. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції
підприємства на ринку.

● конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

● можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

● розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

● очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

● визначальні параметри продукції основних конкурентів;

● найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

● термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.

Корисний ефект — це віддача об’єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об’єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити за результатами експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об’єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

, (14.1)

де — конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці; , — ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти; , , — коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Ефективність продукції [ ] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби ( ) із сукупними витратами протягом життєвого циклу ( ), тобто

. (14.2)

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою

, (14.3)

де — нормативний строк служби машини, років; — погодинна паспортна продуктивність машини; — річний фонд часу роботи машини; — коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.

До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать: 1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння; 2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності; 3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини; 4) показ­ник організаційно-технічного рівня виробництва у споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою

, (14.4)

де — кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; — кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини; , — кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією ( , якщо є тільки один виробник даної машини); — витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат); — витрати на впровадження машини в споживача, що включають транспортні витрати та кошторисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт; — витрати на експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт у -му році (без амортизації попередніх витрат); — витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв’язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у формулі (14.4) вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші — зі знаком плюс.

Для ліпшого розуміння визначення конкурентоспроможності окремого виробу у табл. 14.1 наведено умовний приклад.

Таблиця 14.1

Читайте також:

1. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
3. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
4. Аналіз витрат на гривню товарної продукції
5. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
6. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.
7. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
8. Аналіз рентабельності продукції
9. Аналіз рентабельності продукції.
10. Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції
11. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
12. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

Переглядів: 811