• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підходи та методи до оцінювання об’єктів інтелектуальної власності

Зміст і структура договору на проведення оцінки

Зміст і структура договору на проведення оцінки:

· Об’єкти оцінки

· Термін проведення оцінки

· Відомості про оцінювача (оцінювачів), який (які) буде (будуть) проводити оцінку, в тому числі відомості про право займатися оцінювальною діяльністю

· Спосіб оцінки

· Обов’язки сторін щодо забезпечення конфіденційності умов договору

· Розмір і умови оплати

· Відповідальність сторін за дотримання умов договору

Прийоми, що застосовуються для визначення вар­тості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підхо­ди дають принципи визначення вартості. Методи визнача­ють процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей роз­рахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек­туальної власності у конкретному випадку їхнього викорис­тання е досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ­номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо­ди до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: ви­тратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Методи оцінки об’єктів інтелектуальної власності

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступ­ним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що від­повідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вар­тість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вар­тість тощо.

Наступним кроком е вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної вла­сності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт ін­телектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершуєть­ся оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути ві­дображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Розглянемо докладно підходи та методи оцінювання прав на ОІВ.

1) Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку. Як правило, витратний підхід використовується у випадках відсутності практики укладання подібних договорів, створення подібних розробок у сфері ІВ та наявності обмеження фінансових ресурсів.

Методи витратного підходу:

Метод фактичних (історичних) витрат базується на сумуванні вже здійснених витрат на розробку ОІВ (за фактом виникнення таких витрат).

Метод планових витрат полягає у доведені рівня фактичних витрат до планових і сумування витрат, що закладені у планових показниках. Як правило, така калькуляція здійснюється перед початком виробничого циклу.

Метод вартості заміщення полягає у сумуванні витрат на створення ОІВ, аналогічних існуючим об’єктам, у ринкових цінах на дату оцінювання.

Метод відновної вартості полягає у сумуванні необхідних витрат на створення ОІВ у ринкових цінах, що існують на дату оцінки. При цьому можуть застосовуватись ціни на аналогічні матеріали, комплектуючі, роботи тощо.

2) Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Також, за цього підходу вартість визначається ціною, яку на даному ринку на момент оцінки можуть заплатити на аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об’єкт, з врахуванням коригувань щодо розбіжностей між об’єктом і об’єктом-аналогом.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Методи порівняльного підходу:

Метод порівняльних продажів ОІВ. Метод полягає на порівнянні вартостей угод з продажу прав на використання ОІВ у суміжній галузі на подібні продукти з договором-аналогом.

Метод попиту на ринку інтелектуальної власності та ін. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

3) Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла­дати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інте­лектуальної власності, якщо такий же доход можна одер­жати будь-яким іншим способом. Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори­стання даного ОІВ у майбутньому.

Доходний підхід базується на визначенні причинно-наслідкового зв’язку між функціональними властивостями об’єктів інтелектуальної власності та результатами їхнього використання. Вихідним пунктом підходу є перенесення цінних якостей конкретного об’єкта, виявлених сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об’єкта.

Методи доходного підходу:

Метод капіталізації передбачає, що взаємозв’язок між одержуваним від використання капіталу прибутком і загальною вартістю капіталу носить борговий характер, який вимагає повернення капіталу і одержання прибутку від його використання.

Капіталізація – це процес перенесення прибутків від використання будь-якого майна на його вартість.

М_n= CF_0n /r_k

де CF_{0n –} доходний грошовий потік періоду n, грн.; r_k – ставка капіталізації (враховує норми амортизації).

Недоліком даного методу є його статичність.

Метод дисконтування грошових потоків є найчастіше вживаним для оцінки вартості об’єктів. Його ефективність характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно інтересів його учасників. Він передбачає визначення як мінімум таких величин: сум початкових затрат, очікуваного грошового потоку (грошових потоків) та відповідну ставку дисконтування. До даного методу відносять розрахунок та аналіз таких загальновідомих показників як: чиста теперішня вартість (NPV), індекс прибутковості (PI), внутрішня норма доходності (IRR) та інші показники, що відображають специфіку даного проекту інвестування та інтереси учасників.

NPV = - CF₀ +

Де CF₀ - загальна сума всіх початкових витрат, необхідних для створення, реалізації ОІВ;

CFn – грошові потоки підприємства в періоді n;

n - кількість років

t - кількість грошових потоків CFn (той період (рік, місяць), в якому отримуються прибутки)

i - процентна ставка (облікова ставка – кредитна ставка для інвестицій) або норма дисконту Е.

Приймаючи грошовий потік CFn за балансовий прибуток n-го року (П бал _n), а загальну суму всіх початкових витрат CF₀ - за загальні капітальні витрати (К), отримаємо наступну формулу для розрахунку NPV:

NPV = - К +

де t = i, Е - норма дисконту (норма приведення)

Множник a = , або в загальному виді:

a = називають дисконтним множником

де t = i, Е - норма дисконту (норма приведення)

За дисконтний множник Е приймають рівень дохідності цінних паперів, ставку за кредитами тощо.

Для застосування цього підходу виконують етапи:

1. Знаходять теперішню вартість кожного грошового потоку, включаючи як прибутки, так і витрати, дисконтовані на вартість грошового потоку.

2. Підсумовують ці дисконтовані грошові потоки і отриманий результат визначаємо як NPV проекту.

3. Якщо визначена NPV > 0, то цей проект прийнятний для реалізації, якщо NPV < 0, то від нього треба відмовитися, оскільки з ним фірма коштує менше, ніж без нього, якщо NPV = 0, приросту прибутку від реалізації такого проекту не буде, а він лишень покриватиме затрати на його реалізацію.

Метод роялті полягає у розподілі отриманого від використання ліцензії прибутку ліцензіата між ним і ліцензіаром на зазначених умовах, у визначених пропорціях.

Метод роялті найчастіше застосовують у поєднанні із дисконтним методом, що дає можливість врахування фактору часу.

Також на практиці часто розрахунок за ліцензією відбувається комбіновано – із застосуванням роялті та первинного паушального платежу.

Методика: Оцінювання вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності на основі доходного підходу «методом роялті»

Вартість ліцензії:

Вл = ВП + SR, (1)

де ВП – паушальний платіж, грн.;

SR – сума платежів роялті, грн.

SR = , (2)

де PV_Rt - розмір грошових потоків роялті у періоді t, грн.;

t = 1,T – кількість періодів сплати роялті (Т = 5 років).

PV_Rt = , (3)

де Qt – щорічний обсяг випуску продукції за умови укладення ліцензійного договору, шт.(од).;

Цt – розрахункова ціна одиниці продукції за ліцензією, грн.;

Rt – розрахункова ставка роялті.

Rt = , (4)

де Re_t – рентабельність виробництва продукції, %;

Дл - частка прибутку ліцензіара в загальному обсязі прибутку від виробництва і реалізації продукції, %.

Re_t = , (5)

де Пз – загальний прибуток від виробництва та реалізації продукції за ліцензією, грн.;

С – собівартість виготовленої за ліцензією продукції, грн.

Пз _t= Цt– С_t , (6)

Очевидно, що для більшої вірогідності результатів оцінювання доцільно проводити його за кількома підзходами та використовувати різні методики, що забезпечить більшу узгодженість значень та мінімізує ризик хибного висновку.

1. Для підвищення точності оцінки прав на ОІВ пропонуються такі способи:

2. Оцінювання за 2-3-ма методами

3. Оцінювання за різними підходами до оцінки

4. Застосування методу експертного опитування як додаткового фактору оцінювання

5. Перевірка результатів оцінювання на точність шляхом застосування економіко-математичних методів.

Читайте також:

1. А/. Право власності.
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
5. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
6. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
7. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
8. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
9. Адміністративні методи управління
10. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
11. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
12. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності

Переглядів: 3106