Основи наукового знання

Можна виділити три головних компоненти основ наукового знання: ідеали і норми дослідження, наукову картину світу і філософські основи науки. Кожен із них у свою чергу внутрішньо структурований.

а) ідеали і норми наукового дослідження

Наукове пізнання регулюється визначеними ідеалами та нормативами, в яких виражені уявлення про цілі наукової діяльності й засоби їх досягнення. До ідеалів і норм науки відносять:

а) пізнавальні установки, які регулюють процес відображення об’єкта в різних формах наукового знання;

б) соціальні нормативи, які фіксують роль науки та її цінність для суспільного життя на визначеному етапі історичного розвитку, керують процесом комунікації дослідників, відносинами наукових товариств і закладів один із одним та суспільства в цілому й т. ін.

Ці два аспекти ідеалів і норм науки відповідають двом аспектам її функціонування: як пізнавальної діяльності та як соціального інституту. Пізнавальні ідеали науки мають достатньо складну організацію. В їх системі можна виділити наступні головні форми:

1) ідеали і норми пояснення та опису;

2) доведення та обґрунтування знання;

3) будування та організація знань.

У сукупності вони утворюють своєрідну схему методу дослідницької діяльності. На різних етапах свого історичного розвитку наука утворює різні типи таких схем методу. Порівнюючи їх, можна виділити як загальні, так і особливі риси в змісті пізнавальних ідеалів та норм. Якщо загальні риси характеризують специфіку наукової раціональності, то особливі риси виражають її історичні типи і їх конкретні дисциплінарні особливості.

Ідеали й норми науки визначають загальну схему методу дослідження діяльності: регулюють будування різних типів теорій, здійснення споглядання і формування емпіричних фактів. Вони ніби втілюються в усі процеси дослідницької діяльності. Дослідник може не усвідомлювати панування цих нормативних структур. У процесі навчання вони безпосередньо засвоюються як зразки. Дослідник орієнтується на них як на еталонні форми наукового знання. Так, І. Ньютон розглядав евклідову геометрію як ідеал і норму організації теоретичного знання, як зразок. У свою чергу ньютонівська механіка стала еталоном для вчених XVIII ст. У процесі історичного розвитку науки змінюються й ідеали і норми, які потрібно вивчати.

б) наукова картина світу

Другий блок основ науки становить наукова картина світу. У розвитку сучасних наукових дисциплін особливу роль відіграють загальні схеми – образи предмета дослідження, за допомогою яких фіксуються головні системні характеристики реальності, що вивчається. Ці образи називають спеціальними картинами світу. Термін „світ” визначає сферу дійсності, яка вивчається наукою („світ фізики”, „світ біології” тощо).

Загальна характеристика предмета дослідження вводиться в картину реальності завдяки уявленням:

1) про фундаментальні об’єкти, які зумовлюють всі інші об’єкти відповідної науки;

2) про типології об’єктів, які вивчаються;

3) про загальні закономірності їх взаємодій;

4) про просторово-часову структуру реальності.

Усі ці уявлення можуть бути описані в системі онтологічних принципів, котрі виступають як основа наукових теорій відповідної дисципліни. Наприклад, принципи: світ складається із корпускул, корпускули і тіла рухаються в абсолютному просторі та часі й т. п. – описують фізичну картину світу, яка сформувалась у XVII ст. і дістала назву механічної картини світу. Перехід від механічної до електродинамічної (остання чверть XIX ст.), а потім до квантово-релятивістської картини фізичної реальності (перша половина ХХ ст. супроводжувався зміною системи онтологічних принципів фізики. В останньому випадку переглядалися принципи неподільності атомів, існування абсолютного простору-часу, лапласівскої детермінації фізичних процесів). За аналогією з фізичною картиною світу виділяють картини реальності в інших науках (хімії, біології, астрономії тощо). У процесі розвитку науки ці картини реальності змінюються.

Картина дослідницької реальності цілеспрямовує як пошук нових фактів, так і утворення теоретичних моделей, що пояснюють ці факти. Вона забезпечує систематизацію знань у рамках відповідної науки. В той же час вона функціонує в якості дослідницької програми, яка визначає постановку завдань емпіричного й теоретичного пошуку та вибір засобів їх розв’язання.

Картина світу виступає в якості теоретичної моделі реальності, котра досліджується. Ідеальні об’єкти, які утворюють картину світу, й абстрактні об’єкти, що у своїх зв’язках утворюють теоретичну схему, мають різний статус. Останні являють собою ідеалізації, нетотожність яких реальним об’єктам очевидна. Кожному фізику зрозуміло, що матеріальна крапка в самій природі не існує, оскільки в природі немає тіл, які не мають розмірів. Але в ньютонівській механістичній картині світу ці ідеалізовані системи набувають онтологічного статусу, ототожнюються з неподільними атомами, що розглядались як „першоцеглини” матерії. Отже, зв’язок абстрактних об’єктів із картиною світу забезпечує їх об’єктивізацію. Сама система абстрактних об’єктів виражає сутність фізичних процесів „у чистому вигляді”. Ця процедура відображення теоретичних схем на картину світу в методології науки називається концептуальною інтерпретацією теорії.

Картини реальності окремих наукових дисциплін впливають одна на одну і таким чином сприяють формуванню загальної картини світу, яка інтегрує найбільш важливі досягнення природознавчих, технічних та гуманітарних наук (уявлення по Великий вибух, про кварки, про гени, про біосферу, цивілізації тощо). Спочатку вони розвиваються як фундаментальні ідеї і уявлення відповідних дисциплінарних онтологій, а потім включаються в загальну наукову картину світу. Якщо дисциплінарні онтології (спеціальні наукові картини світу) репрезентують предмети кожної окремої науки (фізики, біології, соціальних наук і т. п.), то загальна наукова картина світу формує найбільш важливі системно-структурні характеристики предметної галузі наукового пізнання як цілого на визначені стадії історичного розвитку.

Революції в окремих науках (фізиці, хімії, біології тощо) змінюють бачення предметної галузі окремої науки, приводять до перегляду фундаментальних уявлень загальної картини світу.

в) філософські основи науки

Не можна ототожнювати філософські основи науки із загальним масивом філософського знання, з якого наука використовує лише деякі ідеї та принципи. Формування і трансформація філософських основ науки здійснюється шляхом вибірки й наступної адаптації ідей, які розроблені у філософському аналізі, до потреб визначеної сфери наукового пізнання, що веде до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення. Весь цей комплекс досліджень здійснюється сумісно філософами та вченими-спеціалістами в певній науці. Цей особистий шар дослідницької діяльності називають філософією і методологією науки. Особливу роль у формуванні і розвитку філософських основ науки в історії природознавства відіграли видатні вчені, які поєднували у своїй діяльності конкретно-наукові й філософські дослідження (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Ейнштейн, Бор та інші).

У філософських основах науки можна виділити дві підсистеми: по-перше, онтологічну, мережа категорій якої служить матрицею усвідомлення об’єкта (категорії, „річ”, „властивість”, „причинність”, „необхідність”, „випадковість”, „простір”, „час” і т. ін.); по-друге, епістемологічну, яку виражають категоріальні схеми пізнавальної діяльності (категорії „істини”, „методу”, „знання”, „теорії”, „факту” і т. ін.). Розвиток науки, перехід її до вивчення нових типів об’єктів веде до змін в обох підсистемах. Таким чином, філософські основи є необхідною передумовою функціонування і розвитку науки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теоретичний рівень наукового знання	\|	Наукові поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.