Нова історична школа Німеччини

Нова історична школа: Історичні умови: 1) завершення об'єднання німецьких земель, формування внутрішнього ринку країни; 2) швидкий розвиток промисловості на основі досягнень науки і техніки другого етапу промислового перевороту; 3) поява перших монополістичних угруповань у промисловості; 4) розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві /"прусський шлях"/; 5) загострення соціально-економічних суперечностей, поширення робітничого руху і посилення впливу соціально-демократичних партій.

Особливості економічних поглядів: 1) продовження наукових традицій "старої історичної школи Німеччини" у трактуванні предмета і методів дослідження; 2) нормативні дослідження, підпорядковані обґрунтуванню політичних реформ; 3) антимарксистський характер.

К. Бюхер (1847-1930 рр.). Головні ідеї: у розвитку народного господарства виявляє три етапи, закладаючи в основу класифікації ступінь віддаленості споживача від виробника продукції: 1) замкнене господарство – продукти виступають як споживчі вартості; 2) міське господарство – частина продуктів виступає як мінова вартість; 3) народне господарство – більшість продуктів є міновими вартостями.

Г. Шмоллер (1838‑1917 рр.). Головні ідеї: 1) пруська монархія є "соціальною монархією" з надкласовим характером, і веде боротьбу за скасування привілеїв у суспільстві; 2) розповсюдження профспілкового руху є шкідливим; 3) необхідно запобігати революційному руху шляхом проведення своєчасних соціальних реформ.

Л. Брентано(1844-1931 рр.). Головні ідеї: 1) головним фактором "класового миру" вважає активну діяльність профспілок, які здатні знищити експлуатацію і поліпшити економічне становище трудящих; 2) закладає основи теорії "організованого капіталізму", де картелі виступають дієвим інструментом запобігання кризам надвиробництва, так як намагаються пристосувати за допомогою планування виробництво до потреб споживачів; 3) підкреслював необхідність роздрібнення сільськогосподарських господарств.

Соціальна школа Німеччини: Історичні умови: 1) перехід німецького суспільства до монополістичної стадії економічного розвитку; 2) посилення ролі держави, корпорацій, суспільних інститутів в управлінні економікою.

Особливості економічних поглядів: 1) предмет дослідження – правові та етичні норми, що встановлюють зв'язок між людьми; 2) методи дослідження – аналіз, міждисциплінарний підхід, індукція; 3) характеристика категорій політичної економії з позицій суб'єктивної теорії цінності; 4) аналіз соціальних суперечностей і пошук шляхів їх усунення шляхом державно-монополістичного регулювання.

Р. Штаммлер, Р. Штольцман починають: 1) формування соціально-правового напрямку соціальної школи; 2) дослідження правових норм поведінки суб'єктів /що лежать в основі ринкового обміну/.

Р. Опенгеймер висунув теорію"ліберального соціалізму": 1) природним станом суспільства є просте товарне виробництво /ПТВ/; 2) капіталізм – відхилення від ПТВ, викликане соціальними причинами; 3) метою розвитку суспільства є повернення до ПТВ, "ліберального соціалізму".

7.3. Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу (австрійська, американська, кембріджська, математична).

Історичні умови виникнення неокласицизму: 1)домінування ринків досконалої конкуренції та ринкових форм зв'язку між самостійними економічними суб'єктами; 2)погіршення економічної ситуації на початку 70-х років XX століття внаслідок надмірного втручання держави в ринкові процеси.

Особливості економічних поглядів: 1) ідеалізація вільного конкурентного ринкового механізму та визнання його виключної ролі у вирішенні економічних проблем; 2) деідеологізація економічної науки і пошук загальних, правильних для будь-якого суспільства законів і закономірностей; 3) акцент на дослідженні проблематики пропозиції і процесів на мікрорівні економіки; 4) визнання предметом економічної науки проблем раціонального використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення людських потреб.

Застосування методів: 1) граничного аналізу; 2) рівноважного підходу до аналізу економічних явищ; 3) суб'єктивізму; 4) позитивізму; 5) моделювання.

Австрійська школа виникає в 70-ті роки 19-го ст. і отримує назву –"маржиналізм" /від англ. “marginal” – граничний/. Відмітність основних положень маржиналізму від уявлень класиків була визнана як переворот в науці ("маржиналістська революція"). Австрійська школа сформувала: 1) кардиналістський варіант теорії граничної корисності; 2) поставила питання про місце фактора часу в розвитку економіки.

К. Менгер (1840‑1921 рр.). Головний твір: "Основи політичної економії".
Теорія граничної корисності: 1) сформував фактори поведінки людини – інтенсивність індивідуального споживання, рідкість економічного блага; 2) відмовився від аналізу впливу цін на величину граничної користі; 3) вважав, що ціни на ринку диктує попит.

Ф. Візер (1851‑1926 рр.). Головний твір: "Витоки і основні закони господарської цінності".
Теорія цінності: 1) цінність товару формується суб’єктивним відношенням до нього людини і визначається граничною корисністю, тобто корисністю останньої одиниці блага, яка задовольняє найменш настійну людську потребу; 2) верхня максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб’єктивної оцінки його /товару/ корисності для споживання /покупця/; 3) гранична корисність блага, що споживається формує максимальну ціну, за яку покупець ще згоден придбати це благо; 4) гранична корисність має тенденцію до зниження з насиченням потреби даним товаром.

О. Бем‑Баверк (1851‑1919 рр.). Головний твір: "Основи теорії цінності господарських благ". Основні ідеї: Запропонував закон за яким гранична користь граничного продукту обумовлює ціну блага, що виробляється, а також витрат на його виробництво.
Теорія ціни: 1) ціна блага формується в результаті конкуренції виробника і споживача як рівнодіюча їхніх суб’єктивних оцінок корисності; 2)витративиробництва визначають граничну вартість інших неграничних "споживацьких" продуктів, які виробляються із зазначеного блага); 3) ціна блага, що використовується визначається найменшою величиною його граничної корисності.
Теорія альтернативних витрат: витрати виробництва продукту залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати заради виробництва;

Американська школа розповсюджує принцип маржинального аналізу на фактори виробництва і створює теорію граничної продуктивності факторів.

Д. Б. Кларк (1847-1938 рр.). Головний твір: "Сутність економічної теорії. Розподіл багатства". Основні ідеї: Фактори виробництва і гранична продуктивність: 1) фактори вартості товару – капітал в грошах, капітальні блага /засобів виробництва і земля/, підприємництво, праця робітників; 2) участь кожного фактора у створенні вартості визначається його граничною продуктивністю; 3) граничний продукт – приріст продукції, одержаний у результаті збільшення використання даного фактора на одну одиницю при незмінній величині застосування всіх інших факторів. Закон зниження граничної продуктивності: при незмінному рівні знань і техніки послідовне зростання одного з виробничих факторів на одиницю і незмінності інших веде до зниження приросту продукції.
Доходи: 1) на кожний фактор покладена певна частка виробленого за його допомогою продукту. Ця частка залежить від граничної продуктивності фактора і становить його доход; 2) підприємець – новатор, який досягає зниження виробничих витрат на своєму підприємстві, і отримує за це додатковий доход /підприємницький прибуток/. Економічна статики і динаміка: 1) статика – опис умов необхідних і достатніх для становлення ринкової рівноваги; 2) динаміка – пояснює причини порушення статики.

Теорія Кембриджської школи стала систематизацією та узагальненням ідей пізньої класики і австрійської школи. Започатковує неокласичний напрямок сучасної економічної думки.

А. Маршалл(1842-1924 рр.). Професор Кембриджського університету. Головний твір: "Принципи економікс" (1899р.). Основні ідеї: Ціноутворення: 1) визначення ціни витратами виробництва і граничною корисністю; 2) ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною корисністю; 3) ціна, яку призначає виробник, залежить від витрат виробництва; 4) ціна рівноваги – максимальна ціна споживача і одночасно мінімальна ціна виробника; 5) ножиці Маршалла: “принцип витрат і принцип кінцевої корисності, без сумніву, є складовими частинами одного загального закону попиту і пропонування; кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць".
Доходи: 1) квазірента – прибуток, який одержується за рахунок використання особливого або унікального штучного блага; 2) рента споживача – доход, який одержує споживач внаслідок того, що купує товари за ринковою ціною, а не за цінами попиту.
Закони віддачі факторів виробництва: динаміки витрат виробництва в залежності від змін масштабів випуску продукції: постійна, зростаюча, спадна віддача. Кількісна теорія грошей: M=k*p*y, (M ‑грошова маса; p ‑загальний рівень цін; y ‑обсяг ВВП; k ‑коефіцієнт, що відображає частку готівкових грошей на руках споживачів, які не вкладено в цінні папери і не витрачено на споживання).

Математична школа. Методологія: 1) побудова теоретичних моделей на основі синтезу уявлень про граничну корисність, граничну продуктивність і теорію попиту і пропозиції; 2) використовується апарат математики і здійснюється перша спроба опису ринку конкуруючих товаровиробників як замкненої системи кількісних взаємозалежностей; 3)створено теорію загальної рівноваги і ординалістський варіант теорії граничної корисності.

В. Джевонс (1835-1882 рр.). Головний твір: "Теорія політичної економії". Основні ідеї: 1) предмет політичної економії – пошук шляхів максимізації корисності. "Насолода і страждання суть, без сумніву, дві кінцеві основи економічного розрахунку... Збільшити в максимальному ступені насолоду – така проблема політичної економії"; 2) гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише проявляється у ринкових цінах споживчих товарів, послуг і факторів виробництва; 3) закон байдужості: "на одному і тому ж вільному ринку в один і той же момент не може існувати дві різні ціни на один і той же вид продукції"; 4) рівновага споживача в обміні: MUx/MUy=Px/Py, де MUx, MUy ‑граничні корисності благ х і у; Рх, Ру ‑ціни одиниці благ х і у; 5) загальна економічна рівновага виражається рядом співвідношень, які пов'язують пропорції обміну, цін, граничної корисності і продуктивності; 6) умова рівноваги – "кількості обмінюваних товарів прямо пропорційні продуктивності витраченої праці і обернено пропорційні цінностям цих товарів і питомим витратам виробництва так же, як і їх граничним корисностям"; 7) математична умова рівноваги: Qx/Qy =Wx/Wy=MUx/MUy=Cx/Cy=Pzx/Pzy,де: Q ‑кількість товару; W‑цінність одиниці товару; С ‑витрати на виробництво одиниці товару; Рz ‑продуктивність праці у виробництві одиниці товару; х,у –товари.

Ф. Еджуорт (1845-1926 рр.). Професор економіки Оксфордського університету. Головний твір: "Математична психіка". Основні ідеї: 1) умова рівноваги виробника: зростання обсягів виробництва вигідно продовжувати доти, доки граничний доход не вирівняється з граничними витратами; 2) математична умова виробника (MR=MC, де МR ‑граничний доход; МС ‑граничні витрати; 3) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ: MRSxy = MUx/MUy; 3) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись одержати максимальну вигоду від існування різних цін на одному і тому ж ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного блага. Ця закономірність отримала назву "теореми еквівалентності Еджуорта", в процесі доведення якої було висунуто поняття "контрактної кривої" і "кривої байдужості".

Л. Вальрас (1834-1910 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Елементи чистої політичної економи". Розробив модель загальної ринкової рівноваги: 1) передумови моделі – вільна конкуренція; досконала інформація; миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі; жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції; 2) дві групи економічні суб'єкти: а/ власники виробничих послуг – продають фактори виробництва і купують споживчі товари; б/ підприємці – продають товари і купують фактори виробництва; 3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – "це стан, за яким ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси урівноважуються на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція урівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах".

В. Парето (1848-1923 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Підручник політичної економії". Основні ідеї: Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості описує однакові за порядком набори.
Загальна економічна рівновага. П'ять умов характеризують стан загальної економічної рівноваги: 1) урівноважені за цінами граничні корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас виробничих благ є величина дана і використовується повністю. Оптимум Парето, або критерій стійкої рівноваги: рівновага буде стійкою, коли неможливо покращити положення кого-небудь з учасників обміну без того, щоб не погіршити положення хоча б одного з інших.

ТЕМА 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХIХ — початок ХХ ст.).

8.1. Економічний розвиток України на рубежі ХІХ‑ХХ ст.

8.2. Економічні ідеї революційної, радикальної демократії та ліберально-народницькі.

8.3. Розвиток політичної економії в Україні.

8.1. Економічний розвиток України на рубежі ХІХ‑ХХ ст.

З першої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.

Промисловий переворот (почався у 30‑40 рр. і завершився у 60‑80 рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру у Російській імперії/.

Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування, легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною продуктивною силою.

Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система, торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торгово-адміністративні центри.

У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861 р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських господарств у товарно-грошові відносини; декларативність багатьох прав селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.

Індустріаліщзація в Україні починається з перших років 20 сторіччя. Етапи розвитку: 1) криза 1900‑1902 рр., коли в результаті масового банкрутства дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом; 2) депресія /тривала до кінця 1909 р./; 3) підйом 1910‑1913 рр.

Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів землею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку приватного сільськогосподарського виробництва.

У Східній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес індустріалізації, за рівнем промисловому розвитку вона вийшла на одне з перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу. Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали від передових частин світу.

У період 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини) і стала ареною бойових дій. Промислове виробництво в Україні на початку війни: 1) зросло, виконуючи армійські замовлення; 2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових дій /Прибалтика, Польща/; 3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад, Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849 у 1915 р./; 4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих спроб відновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій; 5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.

Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів війни, унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.

Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку: скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів торгівлі; знецінення рубля.

Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів споживання; занепад сільського господарства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні тенденції розвитку світової економіки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.	\|	Економічні ідеї революційної, радикальної демократії та ліберально-народницькі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.