Глобалізація економічних процесів і формування нової економіки

Глобалізація є сучасним етапом розвитку світового господарства. В еволюції останнього виділяються такі етапи:

1. Етап світової торгівлі. Починається в період географічних відкриттів 15‑16 століть, шляхом формування господарських зв'язків між країнами. Для нього характерні: абсолютне домінування зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках; нерівноправність відносин й нееквівалентність обміну; відсутність стійких зв'язків та правової основи регулювання міжнародних економічних відносин ; використання насилля у міжнародних відносинах. В результаті розвитку торгівлі починає складатися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація, в основі якої лежить, перш за все, нерівномірність розміщення природних ресурсів і специфіка кліматичних умов.

2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини 19 століття. Його відмітними особливостями є активний розвиток іноземного інвестування; удосконалення форм світової торгівлі. Новими об'єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність (патенти, ліцензії), ноу-хау, інформація тощо; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв'язків – міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво та ін.

3. Етап економічної інтеграції. Починається з середини 20 століття. Економічна інтеграція – це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, що вимагає проведення узгодженої політики. Серед її ознак можна виділити: активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; створення міжнародних економічних організацій, координуючих діяльність суб'єктів різних країн з досягнення загальних цілей; виникнення глибоко інтегрованих регіональних об'єднань країн.

4. Етап глобалізації (з другої половини 80-х років 20 століття). Якщо економічна інтеграція має переважно регіональний характер, то глобалізація стає планетарним явищем. Основні ознаки глобалізації: 1) загальна економічна залежність народних господарств країн світу; 2) зближення національних рівнів цін на найважливіші товари /особливо енергоносії і сировину/; 3) формування світових ринків інвестиційних ресурсів; 4) створення світової інфраструктури фінансових ринків. Це породжує можливість швидкого перетікання фінансових ресурсів з однієї країни в іншу, створюючи загрозу експорту фінансових потрясінь. Свідоцтво тому фінансові кризи 1997-1999 рр.; 5) визнання абсолютною більшістю країн загально людських цінностей як пріоритетних.

Об'єктивну основу глобалізації формує інтернаціоналізація виробництва, логіка розвитку продуктивних сил.

Передумови глобалізації: 1) інформаційна революція що забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж; 2) інтернаціоналізація капіталу і посилення конкурентної боротьби на світових ринках; 3) дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контроль над ними; 4) демографічний вибух; 5) посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового ураження, що збільшує ризик загальної катастрофи.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. 20 ст. американський економіст Ф. Махлуп та японський дослідник Т. Умесао, проаналізувавши еволюцію людства з позиції прогресу знання, висунули тезу про становлення "інформаційного суспільства". Теорія інформаційного суспільства відобразила велике поширення у розвинених країнах нових інформаційних технологій, виокремлення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор, розвиток інформаційної індустрії, інформаційної інфраструктури, інформаційного бізнесу, електронної комерції тощо.

Ознаки інформаційного суспільства з позиції довгострокових тенденцій економічного розвитку, та технологічного прогресу: 1) перетворення інформації на найважливіший економічний ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкурентоспроможності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання; 2) зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет масового споживання населення; 3) інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який займає домінантні позиції в новому суспільстві; 4) перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів економічної діяльності.

У 80 рр. 20 ст. акцентується увага на пріоритетності інтелектуальної діяльності та знань, тобто інформації, яка засвоєна людиною, у концепціях "економіки, заснованої на знаннях"/Д. Куа, Р. Кроуфорд, Г. Сакайя, Дж. Ходжсон та ін./. Основними ознаками нового суспільного устрою є:

1) заміщення праці знаннями, пріоритетність інтелектуальних, а не технічних навичок, перетворення економіки в систему, що функціонує на основі обміну т,а оцінки знань;

2) заміна трудової діяльності новим типом активності, заснованої на творчості;

3) перетворення суспільного виробництва в інноваційне, яке базується на використанні нових знань (або новому використанні знань), втілених у нових комбінаціях виробничих факторів, що уможливлює отримання інтелектуальної ренти та нових конкурентних переваг;

4) перехід від технократичного до антропоцентричного принципу організації виробництва на основі відмови від авторитарного управління, жорсткого контролю над "частковим" виробником як придатком машини з метою активізації, розширення функцій учасників виробничого процесу як "універсальних" працівників, здатних здійснити верифікацію, оцінку та творчий синтез інформації;

5) деструкція основ приватнокапіталістичного привласнення на основі формування власності на інформацію та знання, яка "кидає виклик межам виключної та індивідуальної власності", унеможливлюючи відокремлення капіталу від праці та породжуючи плюралістичні соціально-економічні відносини нової якості;

6) прихід на зміну "людині економічній" багатовимірної "людини творчої", формування нових пріоритетів розвитку особистості на основі відмови від максимізації матеріального добробуту на користь розвитку духовних потреб, самоствердження через засвоєння і використання нової інформації та знань;

7) утвердження проз'юмеризму, за якого стираються відмінності між вільним та робочим часом, оскільки виробнича діяльність на основі творчої праці стає формою безпосереднього задоволення духовних потреб особистості, спрямованих на саморозвиток, самовдосконалення та самовираження;

8) формування нового типу економічної влади, за якого відношення до засобів виробництва перестає бути вирішальним фактором впливу у суспільстві та суспільним привілеєм, оскільки істинна влада знаходиться у процесі осмислення інформації, а не в певній посаді, управлінській функції;
9) утвердження знання та інформації як стратегічних ресурсів, які на відміну від традиційних не мають ознак вичерпності та рідкісності. Основною умовою, яка лімітує використання цих ресурсів, стають специфічні якості людини, пов'язані з наявністю або відсутністю здатності до інтелектуальної активності як форми накопичення, переробки і генерації нових знань.

Нині інформаційні технології перетворилися на найдинамічнішу галузь світової економіки з 8-відсотковим щорічним зростанням. Їх частка у ВВП провідних країн світу перевищує 10 %. Обсяг світового ринку інформаційних технологій становить близько 1 трлн. дол.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Післявоєнний інституціоналізм	\|	Неоінституціоналізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.