Розвиток культури в Україні в 50-80 ті рр. XX ст.

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила сприятливі умови для розвитку культури.

1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. З 1956 р. було скасовано плату за навчання у старших класах. 1959 р. був прийнятий Закон про реформування освіти, який передбачав поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання, але фактично був використаний для русифікації шкільної справи. У 60-ті рр. був запроваджений восьмирічний всеобуч, а у 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти. 1984 р, була проведена нова реформа освіти, запроваджувалось навчання з 6 років, середні школи реорганізовувалися в одинадцятирічні.

Розширювалася підготовка фахівців у системі середньої спеціальної і вищої освіти, особливо з інженерних спеціальностей. 1986 р. у республіці діяли 146 вищих навчальних закладів проти 136 — 1960 р., а кількість студентів збільшилася з 417 тис. до 850 тис. В цілому освітній рівень населення був досить високим. Вищу й середню освіту (повну і неповну) на 1987 р. мали 84 % зайнятого населення. Але національної школи, де в основі навчально-нлховно-го процесу було вивчення рідної мови, історії, культури, в Україні, не було. Абсолютна більшість предметів викладалася російською мовою. Вчителям російської мови встановлювались 15% надбавки до ставок. Україна мала на 25 % менше студентів на 10тис. населення, ніж Росія. Навчання було занадто заідеологізованим.

Продовжувався розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у мирних цілях, кібернетики. Загальна кількість науковців у республіці на 1987 р. становила понад 219тис. (1960 р. — 46 тис), з них понад 6 тис. докторів та понад 71 тис. кандидатів наук. Проте у низці галузей вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу, де активно проходила науково-технічна революція. Заважали надмірна централізаця управління наукою, партійне керівництво, яке обмежувало можливості об'єктивних досліджень у сфері гуманітарних наук.

Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури і мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Со-сюра. На перші позиції у прозі вийшли М. Стельмах і О. Гончар. З'явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які дістали назву «шістедесятників» (за назвою років активізації їхньої діяльності). До них належали Д. Павличко, І. Драч, В. Симоненко, Л. Костенко, Г. Тютюнник, В. Стус. Вони виступали за гуманізм, свободу самовираження, національно-культурне відродження України, проти лакування радянської дійсності. Проти них влада застосовувала, різноманітні репресії, їм забороняли друкуваттн. У зв'язку з цим у 60-ті рр. з'явився і згодом поширився самвидав: система розповсюдження офіційно не визнаної або забороненої літератури, у тому числі й політичної. Ці твори передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофони, переписувались від руки і читалися тисячами людей.

Дещо пожвавилося у 50-70-ті рр. театральне життя. У 50-ті рр. в Україні діяло 70, а у 80-ті рр. — близько 100 професійних театрів. Провідними театрами України є академічні драматичні театри ім. І. Франка у Києві, ім. Т. Шевченка у Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери і балету ім. Т. Шевченка. У них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А. Роговцева, Б. Ступка, А. Гашинський, співаки Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Є. Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М. Зарудний, О. Коломієць.

Значного розвитку набуло кіномистецтво. Щорічно випускалося до 20 художніх фільмів. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «В бій ідуть тільки "старики"» Л. Бикова. У 70-ті рр. почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших — серія про пригоди козаків. Проте репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним.

З початку 50-х рр. в Україні почало розвиватися телебачення, яко поступово стало відігравати дуже суттєву роль у політичному та культурному житті населення. Перша телевізійна передача відбулася 5 листопада 1951 р., її дивилися лише у 150 квартирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах.

Успішно розвився пісенний жанр музичного мистецтва. Улюбленими в народі стали «Пісня про рушник» на слова А. Малишка, «Марічка» М. Ткача, «Чорнобривці» М. Сингаївського. Піднесення української пісні наприкінці 60-70-х рр. пов'язане також з ім'ям талановитого композитора В. Івасюка («Червона рута», «Мила моя», «Водограй»). Велику популярність здобули у цей час естраді співаки С. Ротару, Н. Яремчук.

Неоднозначно розвивалося образотворче мистецтво. Основними його темами були героїзм Великої Вітчизняної війни, образ Леніна, відображення досягнень «розвинутого соціалізму».

Звузилась сфера функціонування української мови. Між 1969 і 1980 рр. частка журналів, що виходила українською мовою, знизилась з 46 % до 19 %. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки політичними категоріями.

Таким чином, у 50-80-ті рр. культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х рр. розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», ідеологічний диктат, русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер	\|	Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.