• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічна сутність державного кредиту, його призначення. Відмінність державного кредиту від банківського.

План

Тема: Державний кредит.

Лекція 8.

Методи і джерела покриття бюджетного дефіциту.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бу­ти різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний
рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів
і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх
керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотриман­ня вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розра­хунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфе­ри особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм роз­витку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надання суб­сидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7)запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування
показників, що беруться за основу формування доходів і видатків
бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормати­ви бюджетної забезпеченості.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

1) державні позики;

2) емісія грошей.

Державні позики відображають взаємовідносини між держа­вою як позичальником і юридичними та фізичними особами, уря­дами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами.

На відміну від державних позик, емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту і спричиняє інфляцію - знецінення грошей, а отже, фактично не вирішує проблеми браку коштів. Інфляція призводить до збільшення гро­шової маси одночасно з її знеціненням. Інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості.

Навчальна мета:розкрити сутність державного кредиту.

Час:240 хв.

Метод:Лекція

Місце:Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 55 хв.

2.60 хв.

3.55 хв.

4.60 хв.

5.Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:схеми, таблиці, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

1.Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. —К.: Вища Шк., 2007.

2.Василик .Д. Теорія Фінансів. Підручник. К., 2006.

3. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит, К., 2008.

1.Економічна сутність державного кредиту, його призначення. Відмінність державного кредиту від банківського.

2.Види державного кредиту. Внутрішній і зовнішній державний кредит. Розвиток міжнародного державного кредиту та його форми.

3. Державні позики, їх види. Класифікація державних позик і джерела їх погашення.

4. Державний борг. Причини і наслідки зростання державного боргу. Обслуговування державного боргу і управління ним.

Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредито­ром і гарантом.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету на­дає на платній основі за умови обов'язкового повернення креди­ти юридичним і фізичним особам.

Коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на се­бе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умов­ний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошо­вих фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, тер­міновим і платним.

Між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.

Банківський позиковий фонд використовується для кредиту­вання підприємств з метою забезпечення безперебійності проце­су розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисою банківського кредитування суб'єктів господарювання є продук­тивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використан­ня кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості до­даткового продукту.

Державний кредит - отримані через державну позику кошти, які надходять у розпорядження органів дер­жавної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

2. Види державного кредиту. Внутрішній і зовнішній державний кредит. Розвиток міжнародного державного кредиту та його форми.

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вар­тості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кре­дитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств.

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною супереч­ністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання еконо­міки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збіль­шення бюджетних витрат.

Доцільність використання державного кредиту для фор­мування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негатив­ними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінан­сових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету до­датково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на по­криття різниці між бюджетними видатками і доходами.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три фун­кції: розподільну, регулювальну і контрольну.

1)Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернен­ня.

2) Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впли­ває на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації дер­жавної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос­танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позич­кового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківсь­кий кредит.

3) Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1)ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом
централізованого фонду грошових коштів;

2)охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки
передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3)здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кре­дитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використан­ня коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім:

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в дер­жавні позики, запозичення коштів загальнодержавного позиково­го фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти насе­лення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначей­ських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних па­перів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і вира­жає грошову суму, надану власником облігації державі в тимча­сове користування. Саме ця сума виплачується власникові облі­гації в момент погашення і на неї нараховуються проценти.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казна­чейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткост­рокові позики.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особ­ливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних серти­фікатів) або ринкових цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресур­сів на покриття витрат уряду.

Казначейські позики як форма державного кредиту виража­ють відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності .

За гаранто­ваними позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отриму­ють форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни

3. Державні позики, їх види. Класифікація державних позик і джерела їх погашення.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труд­нощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжна­родні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-пози-чальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигід­них умовах під низькі проценти (5—7 % річних) на строк до 20 років.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроко­вими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після вико­ристання кредитних коштів.

Класифікація державних позик здійснює­ться за такими ознаками:

1)за правовим оформленням розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов'язаннями або надаються на під­ставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових ін­ституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

2) залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внут­рішні— на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юри­дичними і фізичними особами даної країни) ізовнішні — надхо­дять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;

3) за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управ­ління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

4) за характером використання цінних паперів бувають рин­ковіта неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають вихо­ду цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх пере­продати;

5) залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відо­бражають один з головних принципів кредитування — матері­альної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються держав­ ним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. їх надійність визначає­ться авторитетом держави її статусом у світовому співтоваристві;

6) відповідно до терміну погашення заборгованості розрізня­ють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);

7) за характером виплати доходу державні позики поділяють­
ся на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном).
За процентними позиками дохід виплачується у вигляді позикового процента. Якщо позики виграшні, то виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів-виграшів. Дохід у такий спосіб отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні па­пери купуються з певною скидкою, а погашаються за номіналь­ною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора

8) за характером погашення заборгованості розрізняють од­норазову виплату і виплату частинами. У разі погашення части­нами може застосовуватись три варіанти.

Перший — позика по­гашається рівними частинами протягом кількох років.

Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами.

Третій — щоразу сума зменшується;

9) залежно від зобов 'язань держави в погашенні боргу розріз­няють позики з правом і без права дострокового погашення. Пра­во дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситу­ацію на фінансовому ринку.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

• доходи від інвестування позичених коштів у високоефекти­вні проекти;

• додаткові надходження від податків;

• економія коштів від зменшення видатків;

• емісія грошей;

залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

Е=Н-В/В*100%,

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В— витрати за системою державного кредиту.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
3. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
4. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
5. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
9. Банківське кредитування підприємств
10. Банківське кредитування підприємства.
11. Банківське кредитування.
12. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Переглядів: 2807