• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємництво, його суть і принципи. Суб’єкти підприємницької діяльності в Україні.

План

Тема: Фінанси суб’єктів господарювання.

Лекція 11.

Джерела коштів фонду соціального страхування на випадок безробіття та напрями їх використання.

Фонд соціального страхування на випадок безробіттяє самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням зайнятості населення.

Джерелами формування коштів Фонду є:

· страхові внески страхувальників - роботодавців;

· страхові внески застрахованих осіб;

· асигнування з Державного бюджету,

· суми фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

· благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;

· інші надходження.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України. У 2002 р. розмір внесків становив:

- для роботодавців — 2,1 % суми фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників;

- для найманих працівників — 0,5 % оплати праці;

- для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному
соціальному страхуванні на добровільних засадах (фізичних осіб — суб'єктів
підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) за
цивільно-правовими угодами, членів творчих спілок і творчих працівників,
які не є членами творчих спілок, громадян, які працюють за межами
України), — 3,0 % суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Кошти Фонду використовуються на:

- виплату допомоги у зв'язку з безробіттям;

- фінансування витрат на перекваліфікацію робітників і службовців;

- фінансування витрат на працевлаштування;

- фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності
виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, розвиток матеріальної та
інформаційної бази;

- створення резерву коштів Фонду.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не можуть бути використані на будь-які інші цілі. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Навчальна мета:розкрити сутністьфінансів суб’єктів господарювання.

Час:320 хв.

Метод:Лекція

Місце:Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 50 хв.

2.50 хв.

3.55 хв.

4.50 хв.

5.55 хв.

6.50 хв.

7.Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:схеми, таблиці, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

1.Василик О.Д. Теорія фінансів. 2000р.

2.Кудряшов В. П.Фінанси.-Херсон, 2002р.

3.Опарін В. М. Фінанси. - К.:КНЕУ, 2001р.

1. Підприємництво, його суть і принципи. Суб’єкти підприємницької діяльності в Україні.

2. Методи організації фінансово – господарської діяльності підприємства.

3. Майно підприємства, статутний капітал та фінансові ресурси.

4. Основні засоби підприємства, їх структура, вартісна оцінка та відтворення.

5. Оборотні активи, їх структура, нормування та показники використання.

6. Доходи і видатки підприємства, їх зміст і види.

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їх вироб­ничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні негативно впливає на виробництво. Брак ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність — до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу й ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств.

Фінанси підприємств — це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємст­ві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

Фінансові відносини підприємств відображаються в гро­шових потоках, які характеризують їх різноманітні й різ­нобічні взаємозв’язки.

До зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

а) відносини обміну:

— взаємовідносини між суб'єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

— взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування:

— взаємовідносини з фондами цільового призначення:

внески і надходження:

— взаємовідносини зі страховими компаніями:

— страхові платежі й страхове відшкодування;

— взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і по­гашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;

— взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тим­часово вільних коштів;

— взаємовідносини з галузевими і корпоративними ор­ганами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:

— розподіл доходу і формування прибутку;

— розподіл чистого прибутку та його використання;

— формування та використання амортизаційних відра­хувань;

— утворення та використання фондів підприємств.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення ви­трат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінан­сових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсу­мки фінансової діяльності відображаються у фінансових результа­тах — прибутках чи збитках. У такий спосіб формується ланцюг, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси —> витрати —> доходи —> фінансові результати —> збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовніш­ніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:

- приватна акціонерна колективна (спільна) державна;

- власний капітал підприємця;

- акціонерний капітал;

- внески засновників;

- асигнування з бюджету та з централізованих фондів.

Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кош­ти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпора­тивних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кре­дити, що надаються банками за плату на поворотній основі. Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формуван­ня основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов'я­зані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат ви­никають вихідні грошові потоки — оплата рахунків постачаль­ників і підрядників за товари, роботи і послуги, страхові платежі.

2. Методи організації фінансово – господарської діяльності підприємства.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

— кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі органі­зації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежно­сті між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, до­ходами, витратами і фінансовими результатами.

Основний метод фінансової діяльності — комерційний роз­рахунок.При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:

Фінансові результати

Доходи

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьо­му методі відіграють власні кошти, які покривають значну час­тину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бю­джетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фі­нансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Основою високоефективного функціонування підпри­ємств в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяльності на засадах комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

— повна господарська і юридична відокремленість;

— самоокупність;

— прибутковість;

— самофінансування;

— фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою тісно взаємозв'язані й становлять єди­не ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нані­вець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визна­чальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за ви­користання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахун­ки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визнача­ють фінансові результати. Установлення господарської і фінан­сової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результата­ми.

Самоокупністьє другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на про­сте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. По­гашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забез­печення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства грунтується на такому вкладенні коштів, яке обов'язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самооку­пність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отри­мані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Част­кова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком змі­ни кон'юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисо­кий рівень цін на окрему продукцію.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу само­окупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі пози­тивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприєм­ства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фі­нансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розви­ваються.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємст­ва, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію ви­трат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оп­тимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному роз­мірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибут­ку.

Самофінансуванняпередбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кре­дитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів.

Фінансова відповідальністьє підсумковим принципом комер­ційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відпові­дальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збит­ки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збит­ків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова від­повідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідацій­на комісія відповідно до чинного законодавства встановлює чер­говість відшкодування боргів і збитків.

Термін «комерційний розрахунок» досить співзвучний з «гос­подарським розрахунком». Госпрозрахунок як метод організації фінансової діяльності застосовувався в умовах планової адмініс­тративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку пра­ктично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку.

Принципи комерційного розрахунку для підприємства є ре­альністю, тоді як принципи госпрозрахунку були лише деклара­тивними. Так, підприємства в умовах планової економіки ніколи не мали повної господарської відособленості і самостійності. Державні органи, упідпорядкуванні яких вони перебували, біль­шою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Пос­тійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рі­вень рентабельності визначались не стільки результатами діяль­ності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін.Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не мо­же збанкрутувати.

Неприбуткова діяльністьу цілому організована на такій са­мій основі, як і комерційний розрахунок.

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод орга­нізації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутко­вості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільст­ва, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу зни­зити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш до­ступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства му­ніципального господарства. Ви­користання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отри­мання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибутко­вих галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспі­льства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:

— господарська і юридична відособленість;

— самоокупність;

— фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної відособленості слід за­значити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Рівень витрат повинен забезпе­чити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансуванняполягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома на­прямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособ­лені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціально­го призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяль­ності установи;

— підзвітність.

Плановістьозначає, що фінансування здійснюється на під­ставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповід­ний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні захо­ди. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу. Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують об­сяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на під­ставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характерукошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тіль­ки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випад­ках може надаватися право певного перерозподілу коштів між окремими статтями. Цільове призначення асигнувань дає змогу фінансуючій організації здійснювати контроль за їх раціональ­ним і ефективним використанням.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльно­стіустанови означає, що фінансування здійснюється за кошто­рисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників.

Підзвітністьпередбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючи­ми організаціями. При цьому встановлена відповідальність за по­рушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необ­хідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової ді­яльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефек­тивного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не утримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
10. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
11. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
12. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

Переглядів: 1337