Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






До прямих, явно виражених функцій належать наступні.

Функції політичних партій в суспільному житті.

Розглядаючи функції політичних партій у системі ліберальної демократії, слід розрізняти головні, явно виражені функції, які випливають з самої суті політичних партій, і приховані (латентні) функції, які виявляють, як партії працюють на користь системи ліберальної демократії, її створення, ефек­тивного функціонування і розвитку.

А) Боротьба за позиції у виборчих органах влади.Партії є своєрідними «електоральними машинами», які організовують виборчі кампанії своїх кан­дидатів, надають їм необхідні для цього ресурси (гроші, персонал для проведення виборчої кампанії).

Б) Участь у політичному управлінні.Головна мета будь-якої партії – полі­тична влада. Через своїх представників у законодавчій та виконавчій владі партії впливають на процес прийняття політичних рішень, беруть участь у виконанні управлінських функцій у державі. Таким чином політичні партії мають можливість втілювати на практиці свої передвиборчі обіцянки та програмні завдання.

Вплив на діяльність законодавчої влади партії здійснюють через свої угрупування в парламенті – фракції. Але статус політичних партій в легіслатурах – різний. У країнах з парламентською і парламентсько-президентською формою правління партії, які здобули більшість місць у вищому органі зако­нодавчої влади, отримують право на формування уряду. Часто декілька пар­тій створюють коаліцію, що формує склад уряду і підтримує його діяльність у парламенті, їх називають правлячими партіями.

Партії, що залишаються в меншості і протистоять у парламенті і поза його межами політичному курсу правлячих партій, визначають як опозиційні партії.Згідно із законодавством більшості демократичних країн, політична опозиція має офіційний правовий статус. Якщо правлячі партії беруть безпосередню участь у функціонуванні виконавчої влади, то опозиційні партії здійснюють контроль за діяльністю уряду, формулюють альтернативну політичну програму.

Наявність правлячих і опозиційних партій створює механізм політичної відповідальності влади перед виборцями. Правлячі партії постійно зазнають критики з боку опозиції, і це підвищує їхню відповідальність за прийняті рішення, дії та вчинки в органах державної влади й місцевого самоврядування. Крім того, наявність опозиції примушує їх кожного разу відстоювати своє право на здійснення влади на виборах.

В) Добір політичних лідерів і еліт.Селекція політичних еліт починається все­редині партій. Саме партії висувають кандидатів у законодавчі органи влади та обирають лідерів, що змагатимуться за найвищі виконавчі посади. Саме в політичних партіях майбутні законодавці та керівники виконавчих структур демонструють свої політичні й організаційні здібності, випробовують свій потенціал роботи в органах влади. У більшості демократичних партій існу­ють механізми, які дають змогу членам партії брати участь в обранні лідерів. У одних партіях участь у висуванні й обранні лідерів беруть лише найактив­ніші члени партії, в інших – існують умови для дуже широкої участі будь-ко­го, хто вважає за потрібне ототожнювати себе з цією партією.

Приховані (латентні) функції також мають велике значення. Вони охоп­люють ті види партійної активності, які пов'язують політиків і владні струк­тури, якими вони оволодівають, з народом, масами. Насамперед, це пред­ставницька та соціалізуюча діяльність.

А) Представництво суспільних інтересів.Політичні партії виявляють, обґрунтовують і формулюють інтереси різних соціальних груп у вигляді політичних ідеологій, програм, передвиборчих платформ. Партії транслюють окремі інтереси із сфери громадянського суспільства у сферу політичних рішень, де вони стають фактом політичних вимог. Найчастіше узагальнення й обґрунтування соціальних інтересів відбувається в ідеологічній формі: партії декларують стратегічні цілі та шляхи їх реалізації для всього суспільства, а також формулюють розбіжності з іншими політичними силами. Слід від­значити, що репрезентація суспільних інтересів відбувається не лише в іде­ологічній формі, а й через вплив на прийняття рішень в органах державної влади на користь певних соціальних груп.

Б) Узгодження різних соціальних інтересів.В суспільстві завжди існують різ­номанітні й різнорідні інтереси. Однією з основних вимог демократії є зна­ходження способів мирного узгодження розбіжностей у політичних претен­зіях, що їх висувають різноманітні соціальні групи. Трансформувати окремі інтереси в ефективні політичні рішення без урахування інших інтересів дуже важко. Потрібно, щоб якнайбільше груп були впевнені, що їхні вимоги враховуватимуться бодай частково, якщо вони ви­конуватимуть рішення уряду. Отож, партії слугують демократії, якщо вони досягають компромісів, у яких інтереси відмінних груп враховані якнайширше. Партії роблять це тому, що це найкраще слугує їхнім інструменталь­ним цілям – прагненню здобути владу.

Якщо ж партія робить ставку тільки на якусь одну соціальну групу, во­на суттєво обмежує свою електоральну базу. Тому більшість політичних партій, виходячи зі своїх ідеологічних позицій, намагаються узгодити і акумулювати різні соціальні інтереси. Партії можуть робити це самостій­но, через процес вироблення власної політики й виборчої стратегії, або вони можуть скористатись формуванням блоків чи коаліцій з іншими партіями. В політичних системах, де електоральна підтримка дуже розпо­рошена, переговори й угоди між партіями є частиною процесу щоденного правління.

В) Залучення громадян до участі в політиці.Завдяки різноманітній діяльнос­ті політичних партій (передвиборча агітація, залучення громадян до виборів, пропагандистські кампанії в мас-медіа, масові акції тощо) здійснюється по­літична соціалізація і політична мобілізація громадян, формування у них якостей і навичок участі у владних відносинах. Партії надають громадянам можливості (ресурси) для політичної участі, створюють політичну інфра­структуру взаємодії між громадянським суспільством і державними органа­ми, між політичними лідерами і пересічними громадянами.

Г) Забезпечення конкуренції у боротьбі за політичну владу.У демократично­му суспільстві шлях до влади пролягає через вибори. Боротьба різних партій на виборах забезпечує плюралістичний характер політичного процесу в сис­темі ліберальної демократії.

Д) Формування громадської думки щодо суспільне важливих питань.Мало від кого з виборців можна очікувати, що у них буде достатньо компетентнос­ті та часу, щоб зрозуміти велику кількість і складність рішень, які доводить­ся приймати сучасним урядам. Якщо громадянам потрібно зробити розум­ний вибір щодо напрямку політики, який, мабуть, буде найефективнішим чином представляти їхні особисті преференції, то необхідно, щоб хтось по­яснив їм проблеми та можливі варіанти політичних рішень. І тому однією з найважливіших функцій, які можуть виконувати партії в умовах демократії, є виховання громадської думки. Партії виконують цю функцію, дебатуючи сутність проблем, які потрібно вирішити, та визначаючи можливий курс для їх розв'язання.

Є) Формування й забезпечення легітимності політичної системи.Сучасні де­мократичні системи значною мірою виникають і функціонують завдяки ді­яльності та взаємодії політичних партій. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною вла­дою. Політичні партії в умовах демократії каналізують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони сприяють легітимності демокра­тичної політичної системи, тобто її суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади.

Зазначені функції політичних партій характеризують загальну, нормативну модель їх діяльності у системі ліберальної демократії. Але в кожній демократичній країні є певна специфіка функціонування політичних пар­тій, їх місця і ролі в політичній системі.

 

 

3. Ресурси діяльності партій.

Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампа­ній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

Починаючи з 1960-х рр. у країнах ліберальної демократії досить ретельно регламентується фінансова діяльність політичних партій. Це чиниться зара­ди створення умов для вільного і рівноправного суперництва різних полі­тичних сил у боротьбі за владу, сприяння ефективному виконанню партіями їхніх різноманітних функцій, оздоровлення політичного життя. Насамперед регулювання стосується джерел отримання коштів і фінансування політич­ної діяльності партій.

Сучасне законодавство передбачає три групи джерел фінансування діяль­ності партій: власні кошти партій, приватне фінансування і матеріальна до­помога партіям з боку держави.

Власні кошти партій.До них відносяться вступні і членські внески, відра­хування від заробітної платні членів партії, які займають високі політичні посади (депутати парламенту, члени уряду), прибутки від партійних заходів (фестивалі, лекції, виставки тощо), прибутки від власності та підприєм­ницької діяльності. Правова регламентація стосується насамперед власнос­ті й підприємницької діяльності партій. Наприклад, закон України «Про об'єднання громадян» забороняє партіям отримувати прибутки від акцій і цінних паперів, мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них коштов­ності. Стаття 24 цього закону чітко визначає види господарської та комер­ційної діяльності, якими можуть займатися політичні партії та ті установи й підприємства, що їх вони створюють: засновувати засоби масової інформа­ції, продавати суспільно-політичну літературу, інші пропагандистсько-агі­таційні матеріали, вироби з власною символікою, проводити фестивалі, свя­та, лекції, виставки, інші суспільно-політичні заходи.

Власні кошти політичних партій, особливо членські внески, як правило, складають незначну частину їхніх фінансових ресурсів. Наприклад, в Італії членські внески більшості партій не перевищують в середньому 20% їхніх прибутків. Аналогічна ситуація у Франції, де в 1993 р. сума членських внесків і відрахувань від заробітної платні членів партії, які займають політичні посади, складала в Соціалістичній партії – 20% її прибутків, в Об'єднанні на підтримку республіки – 10%, в Національному фронті – 22,6%. В Україніабсолютна більшість політичних партій взагалі не використовують членські внески як джерело фінансування.

Приватне фінансування політичних партій.У більшості країн саме при­ватне фінансування слугує головним джерелом коштів для діяльності пар­тій. Як правило, правові обмеження щодо його використання стосуються окремих джерел, суб'єктів та розмірів добровільних пожертв. Законодавство більшості країн, у тому числі й України, забороняє отримувати кошти із-за кордону, бо це розглядається як втручання у внутрішні справи держави. Але в деяких країнах (Болгарія, Греція, Іспанія, Канада, Німеччина) таке фінансування дозволяється на певних умовах. У багатьох країнах (Австрія, Болгарія, Росія, Україна тощо) анонімне фінансування заборонене, в інших (Іспанія, Мексика, Німеччина) воно дозволене, але його розміри обмежені.

Пожертви приватних юридичних осіб зазвичай складають значну частку бюджетів виборчих кампаній партій. Наприклад, в Україні під час виборів до Верховної Ради в 1998 р. 91,4% коштів у виборчі фонди політичних партій і виборчих блоків надійшло від юридичних осіб. Законодавство деяких країн (Бразилії, Ізраїлю, Франції, а з 2001 р. й України) забороняє юридичним особам фінансувати політичні партії. В більшості країн добровільні пожертви приватних юридичних осіб допускаються, але їх розміри та/або шляхи фінансування обмежені. Кількісні обмеження на суми, що вносяться на рахун­ки партій, стосуються або максимальних сум окремих пожертв, або сум що­річних пожертв. У США закон забороняє фінансувати політичні партії безпосередньо. Це можна робити тільки через так звані «комітети політичних дій».

У різних країнах існують певні відмінності в практиці фінансування полі­тичних партій з боку громадських організацій (насамперед це стосується професійних спілок). У Великій Британії, Іспанії, Ізраїлі, Канаді профспіл­кам дозволено фінансувати політичні партії. Для деяких партій це головне джерело фінансових надходжень (три чверті прибутків Лейбористської пар­тії Великої Британії складають внески профспілок). В інших країнах, де заборонені пожертви приватних юридичних осіб, ця заборона розповсюджується, як правило, і на профспілки.

Державне фінансування політичних партій.Практика державного фінан­сування політичних партій починається у 1950-х рр. (Коста-Ріка запровади­ла її 1954 р,, Аргентина - 1955 р., ФРН - 1959 р.) і значно поширилась упродовж останніх двох десятиріч. Якщо в середині 1980-х рр. державне фінансу­вання політичних партій передбачалось законодавством 21 країни, то в 90-х рр. кількість таких країн значно збільшилась (воно визнане законодав­ством 45 країн Африки, 17 посткомуністичних держав, у тому числі – біль­шістю країн-членів СНД).

Державна підтримка діяльності політичних партій безпосередньо пов'язу­ється багатьма авторами із необхідністю забезпечення демократичних засад у розвитку суспільства. В деяких випадках допомога, яка надається державою, може бути умовою наповнення політичної демок­ратії реальним змістом, зокрема, вона зменшує нерівність можливостей партій у політичній конкуренції, їх залежність від великого бізнесу.

Існує три основних системи державного фінансування політичних партій. Перша передбачає фінансування тільки тих партій, що отримали місця в парламенті. Державні субсидії розподіляються між ними пропорційно до числа мандатів (Болгарія), або рівними квотами на кожний мандат (Данія, Фінляндія). Згідно з другою системою також фінансуються тільки ті партії, котрі здобули місця в парламенті, але субсидії розподіляються між ними з урахуванням кількості отриманих ними голосів виборців (Бельгія, Іспанія, Кіпр). Третя система передбачає фінансування усіх партій, що взяли участь в виборах, але кошти між ними розподіляються з урахуванням голосів, отриманих ними на виборах (Австрія, Греція, Німеччина, Франція, Чехія, Швеція). У багатьох європейських країнах державні кошти складають основне джерело фінансування партій. Але ніде у світі держава не фінансує політич­ні партії повністю.

В Україні законодавство не передбачає державного фінансування політичних партій. Водночас закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає певні витрати бюджетних коштів на передвиборчу агітацію політичних партій, виборчих блоків і кандидатів у депутати на рівних умовах (оплата друкування певної кількості передвиборних плакатів, перед­виборних програм у газетах, певного мінімального часу мовлення на радіо й телебаченні, користування спорудами, приміщеннями, устаткуванням для проведення зустрічей з виборцями).


Читайте також:

  1. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
  2. Аутентифікація з використанням односторонніх функцій
  3. Важкість праці: Динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
  4. Види договорів і контрактів. Розподіл функцій учасників проекту
  5. Види функцій державного управління
  6. Виконання лінійної регресії за допомогою функцій Excel
  7. Випишіть організації, що належать до українського дисидентського руху, вкажіть час їх існування та їх головних діячів?
  8. Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій
  9. Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій
  10. Гіпофункцій.
  11. Групи функцій для роботи з потоками
  12. Групування функцій управління підприємством НГК




Переглядів: 1043

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Хвилі демократизації в історії Нового часу. | Партійна система України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.