Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Хвилі демократизації в історії Нового часу.

Незважаючи на суперечливий вплив глобалі­зації на політику, поки що у світі розгортається всесвітній процес переходу до демократії. Він відбувається нерівномірно, з припливами і відпливами, які по­ширюються на якусь одну країну, а якщо спрацьовує так званий демонстрацій­ний ефект, охоплюють низку країн, які в один і той же час починають активно розвивати демократичні механізми, а потім так само спонтанно згортають їх. Така хвильова пульсація демократизації у світовій практиці дала поштовх розвиткові концепції «третьої хвилі» демократизації, яка була викладена амери­канським вченим С. Гантінгтоном у статті «Демократична третя хвиля» та кни­зі «Третя хвиля: Демократизація наприкінці XX сторіччя» (1991). У цих працях підкреслюється хвилеподібний і глобальний характер демократичних змін, а «хвиля демократизації» визначається як «сукупність переходів від недемокра­тичних до демократичних режимів, що відбуваються протягом певного про­міжку часу, за умови, що кількість таких переходів значно перевищує кількість здійснених за той же час переходів у протилежному напрямі».

Перша хвиля демократизації (1820-1926) означала поширення парламентаризму, багатопартійних систем і загального виборчого права насамперед у країнах Західної Європи та Північної Америки. Зворотна хвиля (1926-1942) принесла тоталітаризм у різних його формах: фашизм, сталінізм, нацизм – і – повернення низки країн до авторитарних форм правління. У період першої хвилі налічувалося 29 демократій, у період зворотної хвилі 12 країн відійшли від демократії.

Друга хвиля демократизації (1942-1962) характеризувалася перемогою над фашизмом, антиколоніальними рухами і розвалом колоніальної системи, модернізацією країн, що звільнилися від колоніальної залежності, включно з процесом певної демократизації у деяких із них. У цей час існувало 36 демократій. Зворотна хвиля (1960-1975) означала встановлення авторитарних диктатур у низці країн. Від демократії відійшли 6 країн.

Третя хвиля демократизації (розпочалася у 1975 р. і триває дотепер) озна­менувалася падінням авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії (відповідно 1974, 1975,1977 pp.). Потім вона охопила Латинську Америку та низку країн Азії. Тут на шлях демократії стали Домініканська Республіка, Гондурас, Перу, Туреччина, Філіппіни, Південна Корея. Нарешті справам дійшла до країн радянського блоку. Комуністичні режими зазнали краху спочатку в Південній та Центрально-Східній Європі, а потім і в республіках Радянського Союзу. І хоч деякі дослідники вже висловлюють думку про нас­тання спаду (зворотного руху) третьої хвилі демократизації, у більшості країн, котрі покінчили з недемократичним розвитком після 1974 p., демократія досягла значних успіхів. У цей період існувало приблизно 40 демокра­тій, а 4-5 країн відійшли від демократичного процесу.

Дослідники дискутують з приводу національних та історичних особливос­тей демократизації, часових рамок та кількості країн, які стали демократич­ними під час першої, другої та третьої хвиль демократизації, проте вони схо­дяться в думках стосовно того, що головним у цих хвилях є поява і випробу­вання сучасних інституціональних ознак демократії: парламентаризму, багатопартійних систем, загального виборчого права, розподілу влади тощо.

За період після другої світової війни, який охоплює другу й третю хвилі де­мократизації, перехід від недемократичних режимів до демократії здійснювали такі групи країн (без країн посткомуністичного переходу) із властиви­ми їм особливостями:

А)Західна Німеччина, Японія, Італія після 1945. Вони мали не тільки передумови демократії, а й досвід функціонування її інститутів у попередній (дототалітарний) період. Відновлення демократії відбувалося під контролем і за підтримки зовнішніх (окупаційних) сил з використанням матеріальної допомоги (найбільш відомий план Маршалла). Завдяки цьому політика демократизації та маркетизації економічного життя здійснювалася одночасно і майже безболісно. Успіхові реформ сприяли й інші фактори: наявність ча­су, необхідного для змін; поступовість заміни старої еліти новою; поступо­вість відновлення зруйнованих економік при повільному зростанні очіку­вань населення.

Б) Іспанія, Португалія, Греція після 1974 р. Ця група країн усувала дикта­торські режими в суспільствах, які також були знайомі і з демократією, і з ринковою економікою. Відбувався «договірний» перехід: старі й нові еліти досягай компромісу з приводу умов передачі влади. За таких обставин Іспа­нії та Португалії знадобилося трохи більше ніж 10 років, щоб перейти до консолідованої демократії.

В) Країни Латинської Америки мали значну кількість перерваних трансформацій, зворотних рухів від демократії до диктатури, навіть після трива­лих періодів економічного зростання. Поляризована соціальна структура, невисокий рівень освіченості, відсутність навичок діяльності в рамках де­мократичних процедур, особливості соціальної психології й політичної культури – усе це не сприяло стійкому утвердженню демократії в країнах цього регіону. Саме вони дають найбагатший матеріал для узагальнень що­до найрізноманітніших видів деградації демократичних інститутів, а також виникнення «змішаних» режимів (напів- та псевдодемократій).

Кожна хвиля демократизації зумовлювалася дією сукупності факторів, але вони не мали такого глобального характеру, як фактори третьої хвилі. Причому однією із найістотніших її передумов, як вважає С. Гантінгтон, були економічні невдачі тоталітарних та авторитарних режимів, рівно ж як і глобальне економічне зростання 60-х років XX ст., що позначилося на піднесенні рівня життя, освіти (саме в цей період стався великий стрибок у по­доланні неписьменності), а також на збільшенні чисельності міського середнього класу. Дослідник відмічає позитивну кореляцію між рівнем еконо­мічного розвитку і наявністю демократії.


Читайте також:

  1. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
  2. IV. Вивчення нового матеріалу.
  3. IV. Вивчення нового матеріалу.
  4. IV. Подання нового матеріалу
  5. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
  6. V. Вивчення нового матеріалу.
  7. V. Виклад нового матеріалу
  8. V. Закріплення нового матеріалу – 5хв.
  9. V. Пояснення нового матеріалу
  10. V.Пояснення нового матеріалу
  11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  12. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.




Переглядів: 2866

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Негативні наслідки сучасної глобалізації на межі ХХ-ХХІ ст. | До прямих, явно виражених функцій належать наступні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.