V.Пояснення нового матеріалу

Виникнення потреби у спілкуванні і розвиток емоційного спілкування в немовлячому віці, його значення для становлення рецепторної, емоційної і рухової сфери, передумов мовлення, дій з предметами.

Швидке фізичне зростання немовляти сприяє активному розвитку її психіки.

Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік її життя збільшується приблизно в 1,5 раза, а вага становить майже 9— 10 кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1/4 всього тіла (у дорослого 1/8), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/3 всієї довжини тіла. Ріжуться молочні зубки.

Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку до кінця першого року життя 850—900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема, їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділянками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини.

Специфічна реакція усмішки дитини на обличчя матері є показником того, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини вже склалася. Цю соціальну ситуацію зв'язку дитини з дорослим JI.C. Ви готський назвав соціальною ситуацією "МИ". Це говорить про нерозривну єдність дитини і дорослого. Дитина нічого не може без дорослої людини. Життя та діяльність дитини немов вплетені в життя та діяльність дорослого, який доглядає за нею. Ситуація комфорту малюка залежить від дорослої людини.

Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Як показали дослідження Д.Б. Єльконіна і М.І. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності заключається в тому, що предметом цієї діяльності є інша людина. Та коли предметом діяльності є інша людина, то така діяльність і є спілкування. Важливо не те, що роблять люди один з одним, підкреслював Д.Б. Ельконін, а те, що предметом діяльності стає інша людина.

Спілкування такого типу в немовлячому віці дуже яскраво виражено. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Дуже швидко голосові реакції дитини стануть емоційно активним закликом, хникання перетвориться в поведінковий акт, спрямований на дорослого. Це ще не мова в повному розумінні слова. Це лише тільки емоційно-виразні реакції.

Спілкування в цей період повинно носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини-створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація "МИ", соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати, для чого людство і створило ерзаци присутності дорослого — пустушку та колисання.

Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.
Перші “запитання”, які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти "їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя.
Для дитини діалог — це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги.
Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що відбувається, — ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини про події, в яких вона брала участь, є пантомімічними, з оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку такі: “Оля, и-и-и”, що є згадкою про те, як плакала дівчинка. Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою залежить від уміння дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір немовля вступає у складний світ людських стосунків.
Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності — уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К. Береса, із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти.
Найнебезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій формі вона отримує.
Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.
Отже, провідною діяльністю дитини в немовлячому віці є емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини,— це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Д.Б. Ельконін писав: перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства — це потреба дитини в людині, спочатку матері, батьку, потім друзях, товаришах, в колективі і нарешті — в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно розмовляти, посміхатися, розповідати казки, не посилаючись на те, що дитина ще не розуміє того, що говорить дорослий.

Перші ознаки спілкування були описані М.І. Лісіною. Це увага, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу дорослого; намагання звернути на себе увагу, бажання отримати заохочення, певне ставлення до того, що дитина робить. Дефіцит спілкування в немовлячому віці має негативний вплив на все наступне психічне життя дитини. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини "основу довіри" або недовіри у ставленні до зовнішнього світу. Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до дитини, на думку дослідників, обтяжить вирішення всіх вікових завдань, які будуть виникати перед дитиною протягом етапів розвитку (Г. Бронсон).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.	\|	Розвиток та диференціація потреб у спілкуванні в ранньому та дошкільному віці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.