Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Типологія самоврядних систем.

Під місцевою автономією розуміють право органів влади діяти на власний розсуд (самоуправління) і так само на власний розсуд коригувати дії, вико­ристовуючи отриману інформацію про їх результати (самоконтроль).

Отже, автономія складається із самоуправління і самоконтролю. Розрізняють політичну і місцеву автономію. Політичну автономію оцінюють за до­сягнутими результатами: місцеві органи управління повинні забезпечувати виконання політики, яка відповідає вимогам населення. Для цього необхідні адміністративні та фінансові ресурси, велика частина яких – професійно діючий персонал, владні повноваження, фінансове забезпечення – перебувають під контролем держави.

Місцева автономія, окрім її визнання центральним урядом, також отримує з центру низку повноважень та фінансових ресурсів, яких, як вважають, завжди не вистачає. Сьогодні діє тенденція до зростання вимог громадян щодо поліпшення рівня управління, незважаючи на наявність або відсут­ність у органів влади повноважень і коштів для їх реалізації. З іншого боку, центральний уряд в разі надання певних повноважень чи ресурсів додає умови та контролює фінансування або перерозподіл бюджету. Це є складовою логіки сучасної держави, яка концентрує суверенітет в державі. Тому місцеві органи влади мають постійно вибирати між незалежністю та рівнем послуг.

Уявлення про задовільний рівень автономії місцевих органів управління залежить від умов конкретної країни, рівня активності громадянства, націо­нальної традиції самоврядування, а концепція автономії перебуває у стані постійних змін. У Швеції, наприклад, кожне десятиріччя вживають заходів щодо покращення структури і діяльності влади на місцевому рівні.

Щоб зрозуміти, як функціонують місцеві уряди в різних країнах, зверні­мося до порівняльної характеристики систем місцевого самоврядування. Традиційно розглядають дві базові моделі, які загалом відповідають діючим правовим системам: англосаксонську (англійську або англо-американську) та континентальну (європейську, французьку) модель. Класифікаційними ознаками є принципи, на яких вибудовується система стосунків між органа­ми місцевої влади та центральним урядом та відмінності в системах управ­ління відповідно до типу права.

Англосаксонська система місцевого врядуванняпритаманна англомов­ним країнам: Великій Британії – батьківщині класичних муніципальних форм, країнам Британської Співдружності (Австралія, Нова Зеландія, Кана­да), Сполученим Штатам Америки. Вона бере свій початок від місцевих гро­мад та міст середньовічної Англії, управління якими поступово «вмонтову­валося» в державну вертикаль управління країною.

Одна з характерних рис цієї системи – відсутність на місцях повноважних представників уряду, що опікають місцеві виборні органи. Муніципалітети розглядаються як автономні утворення, що здійснюють владу, покладену на них парламентом. Тобто характерним тут є відсутність ієрархічного поряд­ку: Місцеві представницькі органи діють автономно в межах переданих пов­новажень і не підпорядковані вищому рівню (хоча в деяких випадках така незалежність органів міського самоврядування досить формальна). Конт­роль за діяльністю місцевих органів влади здійснюють судові органи та цент­ральні міністерства і комітети. Поряд із представницькими органами міське населення може безпосередньо обирати посадових осіб (мерів). Муніци­пальна влада діє автономно в межах компетенції, наданої законом, а на міс­цевих рівнях – регламентом.

Для англосаксонської системи головним є принцип так званого «позитив­ного регулювання». Обсяг повноважень місцевих владних органів встанов­люються законодавством шляхом переліку їхніх прав і обов'язків, і вони мо­жуть робити лише те, про що прямо сказано в законі. Будь-який вихід за рамки встановленої законом компетенції розцінюється як перевищення повноважень. За додатковими повноваженнями місцеві органи у Великій Британії можуть звернутися до парламенту з проханням про прийняття «приватного» закону (але ця процедура складна й довготривала) або до держсекретаря, накази якого затверджує парламент.

Отже, англосаксонській моделі притаманні:

- значна автономія органів місцевого самоврядування стосовно держави;

- відсутність прямого підпорядкування центрові органів територіального (субнаціонального) рівня;

- відсутність уповноважених представників центральної влади на місцях, які б опікали органи місцевого самоврядування;

- здійснення контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування переважно непрямим шляхом (через центральні міністерства) та через суд;

- виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою;

- функціонування органів місцевого самоврядування в межах закріпленої в законі компетенції.

Континентальна (французька) модель місцевого врядуванняотримала свою назву через поширеність у країнах континентальної Європи й у фран­комовному світі, а також у деяких країнах Латинської Америки та Близько­го Сходу. Вона базується на поєднанні принципів державного управління і місцевого самоврядування. В основу цієї системи покладено принцип «при­родного права». Всі територіальні утворення країни поділяються на «штуч­ні» (засновані державою з тією чи іншою метою) та «природні», виникли в процесі історичного розвитку: міста, селища, села. При управлінні штуч­ними утвореннями до уваги беруть насамперед загальнодержавні інтереси. Стосовно ж «природних» місцевих громад діє принцип пріоритетного враху­вання їхніх власних інтересів. Вони володіють «природними» правами са­моврядування.

При визначенні повноважень самоврядування континентального типу застосовується принцип «негативного регулювання», яким керуються самоврядні органи Німеччини та Франції. їм дозволяється робити все, що не заборонено законом. Отже, муніципалітети можуть виконувати на підпо­рядкованій їм території будь-які управлінські функції, якщо вони не є прерогативою держави.

В Європейській хартії про місцеве самоврядування принцип негативного регулювання зафіксовано в такому вигляді: «...органи місцевого самовряду­вання в межах, встановлених законом, мають свободу дій у здійсненні своїх ініціатив з будь-якого питання, яке не вилучене з їх компетенції або не на­дане іншому органу влади».

Принцип «негативного регулювання» не означає, що органам самовряду­вання надається більша автономія. Навпаки, сучасна континентальна мо­дель організації місцевої влади характеризується:

- значно вищим ступенем централізації у порівнянні з англосаксонською моделлю та наявністю вертикальної (ієрархічної) підпорядкованості;

- поєднанням місцевого самоврядування і прямого державного управління на місцях і функціонуванням на одному й тому ж територіальному рівні органів місцевого самоврядування, обраних територіальною громадою, та уповноважених осіб, призначених центральною владою. Останні здій­снюють адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого само­врядування.

В обох моделях діє основний демократичний принцип – виборність пред­ставницького органу місцевого самоврядування.

Крім охарактеризованих систем англо-американського та континентального типів, у Європі існує багато змішаних систем самоврядування (наприклад, в Австрії, Німеччині), діють гібридні моделі міського самоврядування. Усі вони відповідають базовим принципам Європейської хартії місцевого самоврядування, яка проголошує:

- адекватність системи самоврядування цілям, що стоять перед містом (мі­сія міста), і завданням, які розв'язуються місцевою громадою;

- право міської громади визначати структуру органів місцевої влади, вста­новлювати регламент, правила і процедури;

- особливий статус службовців міської виконавчої влади, відмінний від статусу державного службовця.

Більшість посттоталітарних країн Центральної та Східної Європи, відмовившись від жорстко централізованої моделі місцевої влади, сприйняли континентальну модель місцевого врядування, яка більше наближена до правових систем цих країн.


Читайте також:

  1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  2. Аудит інформаційних систем.
  3. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.
  4. Грошова система та її елементи. Основні типи грошових систем.
  5. Грошова система та її елементи. Основні тити грошових систем.
  6. Динаміка та еволюція ландшафтних територіальних геосистем.
  7. Динамічні характеристики елементів і систем.
  8. Еволюція ринкової економіки та основні риси сучас­них економічних систем.
  9. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем.
  10. Електричні властивості біологічних систем.
  11. Етапи розвитку інформаційних систем.
  12. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМП'ЮТЕРНИХ СИСТЕМ. ТЕХНОЛОГІЧНА І ЕКСПЛУАТАЦІЙНА БЕЗПЕКА ПРОГРАМ




Переглядів: 1104

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Кланово-олігархічні об'єднання та їх роль є українській політиці. | Правові засади місцевого самоврядування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.