Поняття та сутність культури. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів.

Поняття «культура» – багатозначне і сфера його вживання – різноманітна. Сьогодні філософи і культурологи нараховують близько 500 найрізноманітніших визначень цього поняття. Наприклад, український поет і культуролог Євген Маланюк стверджував, що культура – це все, що від людського розуму, людської діяльності; культуролог Вадим Скуратівський наголошував, що культура – це сума людської присутності на землі.

Слово «культура» походить від лат. сulture і в буквальному перекладі означає «обробіток (обробляти)», «догляд (доглядати)», «удосконалення (удосконалювати)». У Давньому Римі воно вживалося у значенні уміння обробляти землю, а також виховання людини. Стосовно духовного життя людини цей термін уперше вжив Цицерон у 45 р. до н. е., називаючи філософію культурою душі, тобто розумів культуру як плекання розуму, удосконалення своїх розумових здібностей.

Завдяки зусиллям філософів і істориків слово «культура» перетворилось на філософське поняття і в епоху Нового часу (ХVІІІ ст.) стало об’єктом наукових досліджень. Культура спочатку розглядалася як феномен духовного порядку, як вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, літератури, а культурно-історичний процес аналізувався як поширення знань, освіти, удосконалення розуму. У подальшому історичному розвитку людства поряд духовною, почали досліджувати й культуру матеріальну.

Отже, культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування.

Культуру слід розглядати як багатоаспектне явище, яке охоплює усю сукупність зв’язків духовної культури з матеріальною. Фахівці такий усебічний підхід називають «тривимірністю» культури, маючи на увазі три основні підходи щодо з’ясування сутності культури:

- антропологічний (під культурою розуміють спосіб життя суспільства, народу чи групи народів; наприклад, виділяють первісну культуру, східну культуру, європейську культуру тощо);

- соціальний (ототожнення культури з певною сферою суспільного життя – освіти, науки, економіки тощо);

- філософський (аксіологічний), пов'язаний з високим рівнем абстракції, що розглядає культуру як цілісний феномен.

Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури притаманне також сучасній вітчизняній та зарубіжній культурології, що можна пояснити насамперед тим, що культура репрезентує невичерпність людського буття. Крім того, визначення поняття культури залежить і від дослідницьких установок учених, адже культура є об’єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін.

У науковому середовищі давно дискутується питання співвідношення культури і цивілізації. Поняття «цивілізація» (від лат. civilis – громадянський, державний) і культура близькі, але не тотожні. У науковій літературі немає єдності щодо трактування і розмежування цих понять. Наведемо кілька підходів.

1. По-перше, цивілізація розглядається як синонім культури, єдність матеріальних і духовних надбань людства. У такому випадку вживаються як рівнозначні : антична, шумерська, європейська, азійська цивілізація (культура).

2. По-друге, термін «цивілізація» вживається на означення матеріальної культури, що характеризується розвитком продуктивних сил, відповідних суспільних відносин, рівнем техніки, побутовими умовами. У такому розумінні він протиставляється духовній культурі.

3. По-третє, поняття «цивілізація» також уживається для характеристики етапу суспільного розвитку, який настав після первіснообщинного ладу і змінив період варварства і дикунства. При цьому зазначаються такі ознаки цивілізації, як: створення класів, держави, приватної власності, розподіл праці, урбанізація. Такий підхід був започаткований Ф. Енгельсом у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави».

4. Поняття «цивілізація» може вживатися на означення конкретних етапів розвитку суспільства чи народів: аграрна цивілізація, індустріальна, постіндустріальна, інформаційна, буржуазна тощо. Але у межах однієї цивілізації можуть існувати різні формації (азійська цивілізація – це й соціалістичний Китай, і напівфеодальний Іран чи Саудівська Аравія, і капіталістична Японія).

5. Поняття «цивілізація» вживається як характеристика цілісності сучасної культури з підкресленням загальнолюдської єдності: «світова цивілізація», «цивілізований спосіб життя».

6. Інколи вживається як стан культури в певній галузі людської діяльності («технічна цивілізація», «міська цивілізація»).

Як бачимо, будь-яке із наведених значень передбачає взаємозв’язок з культурою. В одних випадках культура становить особливий шар цивілізації, в інших цивілізація – матеріальна основа вияву духовної культури. Процес розвитку цивілізації і культури нерівномірний, у темпі вони не збігаються. Певні періоди розквіту літератури й мистецтва не відповідають загальному розвитку суспільства, його прогресу. З іншого боку, бурхливий розвиток цивілізації, матеріального виробництва (наш час) не супроводжується адекватним рівнем розвитку духовної культури. Сьогодні панує практицизм, споживацька психологія, обмежена орієнтація на вузьку спеціалізацію, зневага до культурної спадщини, гуманітарних знань і мистецтва.

На основі викладеного можна зробити висновок, що культура є особливим феноменом, який не можна емпіричним шляхом відокремити від будь-якої сфери суспільного життя. Вона є й результатом діяльності людей, продуктом праці; і процесом творення, подальшого розвитку і збагачення матеріальних і духовних цінностей; і умовою та способом життєдіяльності людей, у якому втілюються культурні досягнення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Курсу «Історія української культури».	\|	Функції, структура й типологія культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.