• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ендогенні та екзогенні фактори формування стратегії розвитку глобальної виробничої інфраструктури на початку ХХІ ст.

Рис. 3. Державні інвестиції у телекомунікації за регіонами 1997 - 2007 рр.

Найбільше інвестування проводять країни Північної Америки: якщо у 1997 році витрати складали 64 млрд дол, то 2000 року вони зросли до 121 млрд дол, тобто майже у 2 рази. Зниження темпів світового економічного зростання після 2000 року серйозно вплинуло і на обсяги державних інвестицій у телекомунікаційну сферу. Практично за останні 5 років витрати країн Північної Америки повернулися на рівень 1997 року. Але разом з тим телекомунікаційні інвестиції будуть зростати в перспективі, оскільки телекомунікаційні оператори продовжують створювати нові мережі своїх послуг. Друге місце серед регіонів світу за державними інвестиціями у телекомунікаційну індустрію посідають європейські країни ОЕСР. Витрати державного сектора на розвиток телекомунікацій коливається у межах 56 – 70 млрд дол. Світовий економічний розвиток адекватно вплинув на інвестиційні процеси в даному регіоні.

Найбільш точні параметри інвестування у телекомунікаційну індустрію відображені в таблиці 2.24. Безсумнівним лідером у даному процесі виступає Північна Америка. На межі тисячоліть у 1999 році її частка серед інших регіонів світу з інвестування розвитку телекомунікацій склала 52%, інша частина – 27% припадала на Європу та 22% – на Азійсько – Тихоокеанський регіон. За показниками 2007 року можна зробити висновки, що перші роки третього тисячоліття внесли відповідні зміни у можливості інвестування телекомунікаційної індустрії. Так, станом на 2007 рік частка країн Північної Америки в інвестуванні об’єктів інформаційно–комунікаційної інфраструктури складала 41%, а в абсолютних розмірах вона знизилася з 123 470 млн дол США у 2000 році до 73 350 млн дол США у 2007 році. Скорочення інвестування практично у два рази зумовлено, передовсім, проблемами функціонування світової фінансової системи. Фінансова криза, зокрема у США, змусила обмежити витрати держави, приватних компаній на інвестування навіть і першочергових інформаційно-комунікаційних потреб. Якщо рубіконом в інвестуванні зазначеної індустрії для країн Північної Америки став 1999 – 2000 рр., то для європейського регіону ним був 2000 – 2001 рр..

Частка Європи у зазначених інвестиційних проектах скоротилася з 48% у 2000 році до 30% у 2001 році, а пізніше до 2007 року знову зросла, але тільки до 38%. В абсолютних величинах дана тенденція виглядає так: витрати європейських держав на телекомунікації у 2000 році склали – 71 124 млн дол. США, у 2001 – 68 907 млн дол США, у 2007 – 67 308 млн дол США. Більш стабільним регіоном в інвестуванні інформаційно-телекомунікаційних технологій є Азійсько – Тихоокеанська група держав. Його частка серед країн ОЕСР коливається в межах 22%, хоча за абсолютними показниками прослідковується тенденція до зниження. Якщо у 2000 році абсолютні розміри інвестицій були в межах 48 081 млн дол США, то у 2007 році – тільки 41 100 млн дол США. Відтак по усіх регіонах світу знижуються абсолютні розміри інвестування телекомунікаційної індустрії.

Ефективність функціонування підприємницьких структур міжнародного рівня залежить від мережі телекомунікацій, що виступають складовими елементами наднаціональної виробничої інфраструктури. Швидкість та точність інформації безпосередньо впливає на організацію й функціонування міжнародного виробництва. Важливу роль при цьому виконують супутникові системи з`язку: міжнародна – Intelsat, національні – Satcom, Comstar, Telsat, SBS тощо. США стали батьківщиною волокно-оптичних систем зв`язку. У Канаді функціонують комерційні волокно-оптичні системи зв`язку завдовжки більше 3000 км. США та Канада створили потужну комп`ютерну мережу, через яку усі інформаційні ресурси можуть бути доступні у кожній країні світу.

У цілому, серед країн ОЕСР частка країн Північної Америки в загальному обсязі експорту телекомунікаційного обладнання складає 22,8%, тобто більше ніж 1/5. Щодо імпорту зазначеної товарної групи, то ситуація складається по–іншому. США імпортують 31,2% телекомунікаційного обладнання, що у 2,6 рази більше, ніж експортує. В інших країнах регіону імпорт телекомунікаційного об′єднання є меншим за експорт, тобто сальдо зовнішньоторговельних операцій у даному сегменті ринку – позитивне.

Формування інформаційного суспільства XXI століття ставить перед світовим співтовариством завдання щодо розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури не тільки у кожній індустріальній країні чи регіоні, але і в глобальному масштабі, оскільки вона є найшвидшим інструментом глобалізаційних процесів (рис. 2.15).

Серед індустріальних країн Японія однією з перших розпочала інформатизацію суспільства і сьогодні, поряд зі США, є світовим лідером за багатьма її показниками. Важливу роль у прискоренні інформатизації японської економіки відіграла система ефективного втручання держави у зазначені процеси двома методами. По-перше, стимулювалася конкуренція в інформаційній сфері, і, по-друге, здійснювався розвиток коопераційних зв’язків та нових форм співробітництва приватного сектора і держави з метою реалізації стратегічних напрямків інформатизації. Водночас низка державних преференцій на розвиток інформаційної сфери сприяла її швидкому прогресові.

Значне місце в інформатизації японської економіки займає адекватний соціально-психологічний клімат, який сприяв всебічному впровадженню інформаційної техніки та технологій не тільки на виробництві, сфері послуг, але й у побуті громадян. Прогнозування економічного розвитку на основі науково-технічного прогресу сформувало в Японії створення „інформаційного суспільства” майже 40 років тому.

У контексті сказаного варто підкреслити, що на межі тисячоліть, єдиною рушійною силою, яка підтримувала динаміку японської економіки, стали приватні інвестиції в основний капітал. Вони були спрямовані у галузі, безпосередньо пов’язані з найновішими інформаційними технологіями. Приватні компанії вважають, що у перспективі інвестиції в інформаційні технології активізують, в цілому, виробничий попит у багатьох галузях. Але поки що інвестиції у зазначені технології складають 15 – 20% їх загального обсягу проти 30 – 40% в США. У результаті цього річний приріст промислової продукції склав 5,7%, а в галузі електромашинобудування – 16,9%. Тобто інформаційна інфраструктура та її об’єкти стали важливими факторами зростання ефективності японської економіки і зайняли провідне місце серед таких факторів виробництва, як капітал, праця та підприємницька ініціатива. Наявність широкої інформаційної мережі уможливить у XXI столітті сформувати новий господарський механізм управління японською економікою та створити нову кібермодель суспільного розвитку.

Телекомунікації виконують в економічному житті Австралії інтегруючу роль, оскільки вони є засобом передачі інформації між суб′єктами господарювання. Як видно, з рисунка 2.16 за окремими показниками рівня отримання телекомунікаційних послуг Австралія домінує у регіоні. Так, за кількістю інтернет-користувачів на 100 осіб Австралія випереджує Японію, Корею та Нову Зеландію, а за рівнем мобільного зв’язку на 100 жителів, вона поступається тільки Новій Зеландії. Уряд Австралії сприяє розвиткові телекомунікаційної галузі, інвестиції з боку держави на 100 жителів у сферу телекомунікацій випереджують аналогічну діяльність в Японії, Новій Зеландії, Кореї.

Серед причин стійкого і впевненого розвитку Австралії та її швидкої інтеграції у світове господарство можна назвати величезні та постійно зростаючі інвестиції, які на кінець 2006 року перевищили 1,4 трлн дол. Таке явище зумовлене тим, що Австралія має надзвичайно великі світові запаси урану – 30%, значні запаси залізної руди та займає друге місце у світі за видобутком золота. Австралія в азійсько–тихоокеанському регіоні займає третє місце за запасами газу після Індонезії та Китаю. Загалом в Австралії потужно розвинуте автомобілебудування, локомотивобудування, кораблебудування, що здійснюється завдяки значним іноземним інвестиціям, які вкладаються у галузі виробничої інфраструктури.

Серед об’єктів інформаційно–комунікаційної інфраструктури важливе місце займає всесвітня мережа Інтернет. Завдяки наявності останньої, відкрилися нечувані можливості для обміну інформацією, а її користувачі можуть вільно черпати інформацію про будь–який об’єкт глобальної виробничої інфраструктури. Майбутнє світової економіки значною мірою також залежить від Інтернету, який надає інформацію про динаміку змін у різних сферах суспільного життя планети. „Інтернет взяв штурмом світ. Він підірвав технологічні бар’єри і відчинив двері у віртуальну економіку. Саме життя він сприймає у його динаміці, і ми з усіх сил страємося йти з ним в ногу”. Водночас Інтернет, виступаючи формою глобальної комунікації, здатний розвалити основи національних держав і створити своєрідний новий інтернаціональний економіко–інформаційний організм. Згідно з даними Computer Industries Almanac, наприкінці 2006 року у світі нараховувалося 1,2 млрд користувачів мережі Інтернет, а у 2007 році їх число зросло вже до 1,35 млрд осіб. Регіональний розподіл є досить нерівномірним: найбільша частина користувачів зосереджена у Північній Америці, Європі та Австралії, найменше – в Африці та Азії. Тобто становлення світового ринку інформаційних послуг проходить досить непропорційно. Так, кількість Інтернет–користувачів у Північній Америці більш, ніж у 25 разів перевищує даний показник по Африці, у Європі – Швеція в 7 разів перевищує Молдову. Водночас, соціологічні дослідження показують, що більша половина дорослого населення США не мають доступу до Інтернету, а 57% не бажають ним користуватися і вважають його небезпечним для життя.

Мережа Інтернет виконує одну із провідних функцій серед елементів інформаційно–комунікаційної інфраструктури, суттєво впливаючи на діяльність суб’єктів мікро-, макрорівнів, оскільки вона перетворилася з фактора формування конкурентоспроможності на необхідну передумову сучасного бізнесу: „у мережевій економіці основною метою фірми є не максимізація цінності фірми, а максимізація цінності фірмової мережі”. Тобто перевагою мережі є те, що скоротився час на прийняття рішень суб’єктами господарювання, і тому виникла необхідність розробки нової тактики взаємовідносин між контрагентами процесу виробництва та обігу як суб’єктами інформаційно – комунікаційної інфраструктури.

Розповсюдження інформації мережею Інтернет у середньому в 355 разів дешевше та у 720 разів швидше, ніж поштою чи факсимільним зв’язком. Так, передача певного документа з Оттави до Токіо по факсу коштує 24,49 дол та займає 31 хв, аналогічна операція по Інтернет – каналах оцінюється у 10 центів і займає 2 хв. При цьому масиви інформації в мережі Інтернет зростають надзвичайними темпами. У 2004 році компанія Google проіндексувала майже 10 млрд документів, а в наступному 2005 році ця цифра сягнула майже 20 млрд документів.

У результаті цього виникає потужний сегмент високотехнологічного ринку, який пропонує різноманітні інформаційні товари та послуги і тим самим суттєво впливає на функціонування інформаційного суспільства. За період формування матеріально–технічної бази інформаційного суспільства утворилася своєрідна індустрія, сфера інформаційних технологій, яка включає галузі електронної промисловості, що виробляють продукцію для усіх об’єктів глобальної виробничої інфраструктури, впливаючи на темпи зростання валового внутрішнього продукту.

Серед країн ОЕСР за період 2000 – 2007 рр. найнижчі темпи зростання кількості користувачів по фіксованій мережі Інтернет на 100 жителів у Нідерландах – 107%, на другому місці Великобританія – 125% та третє місце займає США – 128%. Загалом по країнах Організації Економічного Співробітництва та розвитку темпи приросту Інтернет–користувачів по фіксованій мережі на 100 жителів за період 2000 – 2007 рр. склали 170%. Варто зазначити і те, що серед лідерів за абсолютними розмірами зростання Інтернет–користувачів є нові країни ЄС – Словаччина та Чехія, а також країни, що відносяться до ОЕСР досить давно, – Ісландія, Люксембург та Португалія.

Трансформація індустріального суспільства в нове інформаційне суттєво вплинула на бурхливий розвиток різних видів зв’язку, що своєю чергою, зумовило активізацію міжнародної торгівлі її послугами. З іншого боку значно зростає роль даного інфраструктурного елемента у розвитку світового господарства. Інформаційно–комунікаційна мережа в сучасних умовах стає вирішальним фактором міжнародної конкуренції. Завдяки своєчасній інформації виникає можливість ефективно здійснювати управлінські функції на усіх рівнях – від підприємства (фірми) і до міжнародних економічних союзів. М. Портер, характеризуючи механізм конкуренції, зокрема у японській економіці, зазначав: „Кожна японська фірма до межі насичена економічною інформацією… Такий потік економічної інформації, не маючи собі рівних навіть в США, – важлива частина процесу конкуренції між японськими фірмами”.

В останні десятиріччя на світовому ринку досить активно зростає попит на мобільні засоби зв’язку, що характерно для усіх регіонів.

Це досить значний прогрес у життєво необхідних засобах комунікації. При цьому, інформаційно-комунікаційна інфраструктура виступає важливим складовим елементом глобальної виробничої інфраструктури і водночас суттєво впливає на розвиток її об’єктів та сприяє ефективному функціонуванню світового відтворювального процесу.

Таким чином,інформаційні технології докорінно змінюють сам процес прийняття рішень суб′єктами національних економік та світогосподарських відносин в цілому. На даний процес впливає в сучасних умовах декілька глобальних тенденцій, що характеризують нову систему взаємовідносин учасників світового ринку. По-перше, під впливом використання можливостей інформаційних технологій різко змінюється поведінка споживача, він бажає отримати максимум корисності від ринку. Такий ефект досягається завдяки впровадженню інформаційних технологій в усі сфери економіки, в тому числі і у виробничу інфраструктуру. Споживачі можуть легко і швидко отримати інформацію про послуги, зокрема, транспортної інфраструктури, а саме вибрати ту, котра найбільше задовольняє їх потреби. При цьому існує подвійний ефект: знижується час на пошук послуги та зменшуються витрати на їх використання.

По-друге, економічна діяльність, яка весь попередній період базувалася на обмеженості ресурсів, поступається місцем знанням, як основному ресурсові інформаційної економіки. Інформаційно-комунікаційна інфраструктура перетворюється в провідний фактор зростання нової економіки.

По-третє, завдяки наявності багатьох джерел інформації, їх доступності у виробників є можливість займати панівне становище на ринку товарів та послуг. Дана тенденція отримує риси інтернаціональності, і тому формується міжнародне конкурентне середовище, де провідне місце займуть нові елементи глобальної виробничої інфраструктури. Таким чином, інформаційні технології модифікують дії суб’єктів світогосподарських відносин, створюють можливість для масштабнішого використання їх переваг у формуванні та функціонуванні об’єктів глобальної виробничої інфраструктури.

Глобалізаційні процеси у мегасередовищі не обійшли такий важливий структурний елемент світового відтворювального механізму як виробнича інфраструктура. Комплекс підсистем глобальної виробничої інфраструктури, яка формується і частково функціонує, вимагає вироблення власної стратегії економічного розвитку, враховуючи чинники впливу зовнішнього та внутрішнього характеру, тобто розробку та впровадження таких ефективних методів та прийомів, котрі б забезпечили взаємозв’язок усіх елементів глобальної виробничої інфраструктури на національному та міжнародному рівнях з метою реалізації соціально– економічних цілей, а також глобальних проблем людства. Серед опублікованих робіт недостатньо досліджено напрями формування стратегії розвитку елементів глобальної виробничої інфраструктури, яка виступає передумовою та фактором ефективного функціонування наднаціонального виробництва.

Необхідність адаптації національних господарств до глобалізаційних процесів світового господарства у третьому тисячолітті вимагає вироблення ними адекватної стратегії розвитку, яка має включати і враховувати фактори постіндустріального зростання. Кожна держава в сучасних умовах повинна пристосовуватися до вимог глобалізації, нових видів жорсткої конкуренції, активного розповсюдження та впровадження інформаційних технологій, формування соціальних цілей розвитку. Це реалії, які є результатом об’єктивного, історичного розвитку світового господарства, вступом його у цивілізаційну фазу постіндустріалізму – техногенну, враховуючи інформаційно-інноваційну модель розвитку. Дана тенденція досить сильна, стисла та домінуюча. Вона швидко розвивається і стає основною парадигмою економічного розвитку у першому десятиріччі ХХІ століття.

В сучасних умовах стратегічний розвиток національних економік має орієнтуватися та проявлятися не тільки в кількісних показниках економічного зростання, але і в якісних параметрах. Йдеться про інформаційно-інноваційний розвиток національного потенціалу, складовими якого є наука, освіта, охорона здоров′я, розвиток та розширення сфери послуг, покращення умов життя суспільства. При цьому варто зазначити, що традиційне економічне зростання може проходити у будь-яких сферах економіки, але стратегічний розвиток має базуватися на пріоритетах національних інноваційних систем. Тобто, мова йде про вдосконалення об’єктів інформаційно-інноваційної інфраструктури як складової глобальної виробничої інфраструктури. У цьому зв’язку можна погодитися з тезою Е. Кочетова, який зазначає: „Глобальна постіндустріальна система дивиться на світ як на своє „природне” велике поле дії, жорстко наділяючи національні економіки, супроти їх волі, тими чи іншими відтворювальними обов’язками”.

Формування та розробка стратегії розвитку сучасних економічних систем макро- та мегарівнів передбачає пошук факторів їх економічного зростання. Якщо в індустріальному суспільстві інформація є додатковим фактором ефективного виробництва, то в постіндустріальній економіці ухил переміщується в інформаційну сферу, де виробництво орієнтується на задоволення індивідуальних потреб суспільства, формуються та з′являються великі обсяги інформації, так необхідні для нової економіки. При цьому зовнішні фактори будуть базуватися на створенні нових універсальних товарів та послуг, з'явиться новий сектор віртуальних послуг, ще збільшиться швидкість передачі інформації, отримають пріоритетний розвиток ресурсо- та енергозберігаючі технології.

Як правило, стратегія, в умовах формування економічної єдності світу, передбачає спрямування зусиль відповідних суб’єктів на формування концепції, яка могла б, не зважаючи на вплив різних чинників та зовнішніх сил, реалізувати поставлену мету. Розробка стратегії того чи іншого суб’єкта міжнародних економічних відносин в умовах глобалізації передбачає врахування його національних інтересів і, відповідно, оптимальних шляхів інтеграції до світового співтовариства. При цьому необхідно враховувати вплив факторів зовнішнього середовища. Оскільки національні господарства виступають структурними елементами світової економіки, то вони знаходяться у постійній взаємодії та взаємозалежності і суттєво впливають на реалізацію національних стратегій. Існує також і можливість неузгодженості дій суб’єктів світового господарства між собою та міжнародними організаціями, що створює загрозу досягнення окремими державами поставлених цілей.

Подальша інтернаціоналізація господарського життя, глобалізація світогосподарських відносин зближує не тільки національні економіки, але й стратегії їх розвитку. Вони набувають глобального характеру, мають багато спільних рис в реалізації поставлених цілей. Ієрархія рівнів економічної глобалізації дозволяє виділити не тільки процес формування та реалізації національних стратегій економічного розвитку, але й проаналізувати регіональний та планетарний масштаби формування адекватної стратегії. Розробкою останніх, як відомо, займаються економічні організації системи ООН та комісії відповідних регіональних угруповань. Узгодження стратегії соціально – економічного розвитку на усіх рівнях є вагомою метою світового співтовариства на початку третього тисячоліття.

Таблиця 5

Процес формування рис глобальності в структурних елементах виробничої інфраструктури зайняв досить тривалий історичний період, розпочинаючи від простих засобів перевезення товарів до їх продаж через електронну торгівлю. Окрім цього, створення, функціонування та удосконалення елементів виробничої інфраструктури проходило часто стихійно, адекватно розвиткові суспільства, реалізації його ідей про індустріальне, а пізніше інформаційне, технократичне суспільство. Все це свідчить про те, що в сучасних умовах, коли національні господарства розробляють свої стратегії розвитку елементів виробничої інфраструктури, постало завдання окреслити основні напрями стратегії розвитку глобальної виробничої інфраструктури в новому тисячолітті. На цей процес, на наш погляд, впливають, перш за все, наступні фактори ( табл. 5).

Упродовж майбутнього століття енергетична складова глобальної виробничої інфраструктури і надалі виконуватиме домінуючу роль у світовому економічному зростанні.

Поряд з цим існує ряд факторів, які суттєво впливають на використання як традиційних, так і альтернативних джерел енергії. Остання тенденція пов’язана з тим, що найбільші поклади нафти були відриті у 60–80 – ті роки минулого століття і їх щорічні обсяги зростання відкритих запасів знаходились в межах 7,0-18,5 млрд т, а сьогодні даний показник коливається від 1,5–3 млрд т. Зменшення запасів видобутку первинних енергоресурсів (ПЕР), зростання екологічних вимог міжнародних організацій створюють об’єктивну необхідність застосування альтернативних джерел енергії, що стало ключовою проблемою у виробленні енергетичної стратегії лідерами „великої вісімки” у Санкт – Петербурзі в 2007 році. Аналогічні проблеми виникли на рівні Євросоюзу. Європейська комісія прийняла рішення про жорстке регулювання енергетичного бізнесу, метою якого є бажання максимально відділити видобуток енергоресурсів від їх транспортування з метою диверсифікації об’єктів енергетичної інфраструктури, заохочення між ними конкуренції в цілях досягнення економічної безпеки Європейського Союзу. Варто зазначити, що транснаціональні банки активно відгукнулися на потребу фінансування альтернативних джерел енергії та нових енергетичних технологій. У зазначені проекти в 2006 році було вкладено більше 70 млрд дол, що на 43 % більше, ніж у 2005 році.

Серед усіх енергоносіїв найбільш зручним та екологічно чистим джерелом енергії є електроенергетика.

Структурним елементом енергетичного господарства є власна інфраструктура, до якої відносять засоби передачі та транспортування, а саме лінії електропередач та нафто-, газопроводи. Трубопровідні системи постачання газу залишаються важливим елементом транспортної інфраструктури, мережа яких постійно розширюється та удосконалюється. Так, узгоджено та розпочинається будівництво найбільшого південно–американського газопроводу Венесуела–Бразилія–Аргентина з відповідними гілками у Болівію, Перу та Чилі. Загальна довжина газопроводу складе 8 тис. км. із середньорічною пропускною спроможністю у 55 млрд м³ та орієнтовною вартістю 1720 млрд дол США. У 2008 році на повну потужність запрацював самий більший у світі підводний морський газопровід Ормен (Норвегія) до терміналу – Ізінгтонн (Великобританія). Зазначений елемент транспортної інфраструктури є ефективним та збереже свою потребу і на перспективу. Серед стратегічних напрямів розвитку останніх, котрі б стали засобом досягнення економічної безпеки країн світу, зокрема ЄС, є формування єдиної європейської енергомережі з орієнтацією на альтернативні джерела енергії, а також побудова альтернативного трубопроводу по дну Чорного моря, що з'єднає Закавказзя з Європою.

Розроблення стратегії розвитку глобальної виробничої інфраструктури, зокрема енергетичної, передбачає врахування загальних тенденцій розвитку світового енергетичного ринку. Так, основними постачальниками нафти на перспективу залишаються країни ОПЕК, і в першу чергу, Ірак, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія, Об′єднані Емірати, Нігерія та Лівія. Одночасно з цим постійне зростання світового попиту на нафту та нафтопродукти, зменшення запасів відкритих родовищ вимагає значних інвестиційних ресурсів у розвідку нових покладів нафти. Поява на світовій арені великомасштабних споживачів нафти та нафтопродуктів (Китай та Індія) вимагає значних капіталовкладень у стратегічні напрямки розвитку світової нафтотранспортної інфраструктури.

Важливу роль у світовому енергетичному балансі займає природний газ, хоча його частка ледь менша за нафту, але очікується, що до 2030 року його рівень зросте до 28 – 30% за рахунок скорочення частки вугілля та атомної енергії. Потреби в екологічно чистому енергоносієві у світі постійно зростають, особливо у Західній Європі, де основні поклади газу зосереджені на континентальному шельфі Північного та Норвезького морів. Тому розвідка, видобуток природного газу вимагає значних капіловкладень для розвитку інфраструктури. Останнє зумовлене географічною віддаленістю споживачів від газових родовищ, а отже, надзвичайно високими витратами на його постачання, що передбачає наявність розгалуженої мережі газопроводів, заводів по скрапленню газу, спеціалізованих кораблів для його транспортування, відповідного портового господарства.

Стратегія розвитку наднаціональної виробничої інфраструктури передбачає фінансування регіональних та глобальних проектів за допомогою різних джерел. Як правило, формування та реалізація проектів транспортної інфраструктури, котрі забезпечують постачання енергоресурсів у віддалені райони споживання, потребують залучення великомасштабних інвестицій. Оскільки приватний капітал не приймає участі у таких програмах, то уряди окремих країн та економічні угруповання, зокрема МЕРКОСУР, на міждержавному рівні створюють спеціальні фонди, з яких фінансується будівництво необхідних об′єктів транспортної інфраструктури. Важливу роль у підтримці розроблених проектів виконує Міжамериканський банк розвитку (МАБР), який надає необхідні фінансові ресурси. Так, зазначені країни в межах програми ІRSA реалізують завдання щодо формування та розвитку виробничої інфраструктури регіону. Стратегічні орієнтири ІRSA розраховані на тридцять років і передбачають реалізацію 335 проектів на загальну суму 37,5 млрд дол, зокрема, в перспективі планується будівництво газопроводу „Північний газопровід”, який пройде через сім аргентинських провінцій до Порту–Алегрі у Бразилії та забезпечить природним газом Аргентину, Уругвай і Бразилію. Загальний обсяг фінансування проекту складе орієнтовно 1,8 млрд дол США. Окрім цього, з боку Світового Банку Болівії було надано інвестиційний кредит обсягом у 3,3 млрд дол. США для відновлення об’єктів енергетичної інфраструктури.

Транспортна інфраструктура завжди виконувала провідну роль в інтернаціоналізації світогосподарських відносин, глобалізаційних процесах на межі тисячоліть. Якщо проаналізувати перспективи розвитку світового транспорту на 2000 – 2015 рік, то можна очікувати помірного зростання перевезення при більш високих темпах збільшення відвантажень палива та обмеження пасажирських перевезень. В цілому максимальний рівень щорічних темпів приросту світового транспорту за зазначений період буде в межах 2 – 2,5%. При розробці стратегічних напрямів розвитку транспортно-комунікаційної інфраструктури та збільшення вантажопотоків на початку ХХІ століття важливу роль відіграє геополітичний фактор, який зумовлений політикою провідних країн світу та регіональних угруповань. Зокрема Євросоюзом прийнята програма ISPA щодо модернізації об'єктів інфраструктури країн – кандидатів ЄС. Основною метою даної програми є допомога країнам Центральної і Східної Європи в адаптації до норм ЄС в сфері транспортної інфраструктури. Загальний бюджет програми, який розрахований на 2000–2006 рр. склав близько 7,3 млрд євро.. Варто звернути увагу і на те, що розвиткові транспортної інфраструктури європейського регіону властивий циклічний характер.

Як в усій економічній системі, на транспорті є також фази економічного циклу: пожвавлення, зростання, пік розвитку та відповідно зниження. Аналіз рисунку 4.2 дає можливість стверджувати, що у транспортній галузі ЄС–27 також проходив своєрідний цикл розвитку з властивими йому фазами.

Так, з 50–х років і до початку 80–х років ХХ століття проходило стрімке зростання будівництва об’єктів транспортної інфраструктури. Це було зумовлено формуванням європейської регіональної транспортної мережі, яка мала відповідати зростаючим потребам Євросоюзу. Для будівництва об’єктів зазначеної інфраструктури використовувалися різні форми фінансування: державна, приватна та державно-приватне партнерство, що в майбутньому вплинуло і на статус функціонування створених об’єктів.

З другої половини 80–х років і на перспективу до 2020 року не планується активізації у будівництві об’єктів транспортної інфраструктури. Проте, як свідчить крива відновлення, ремонт автошляхів та інших інфраструктурних об’єктів проходить досить стабільно і у зростаючих темпах. Це говорить про добре сформовану та ґрунтовно розроблену стратегію економічного розвитку транспортної інфраструктури у європейському регіоні.

В межах Європейського Союзу, як уже зазначалося, сформувалась потужна транспортна інфраструктура регіонального значення, яка потребує удосконалення та модифікації у зв’язку з глобалізаційними тенденціями розвитку світової економіки.

Третє місце у структурі вантажоперевезень займає залізничний транспорт, частка якого в перші десятиріччя нового століття поступово знижується. Якщо у 2000 році на нього припадало 11%, то на перспективу 2010 р. його частка знизиться до 9%, а у 2020 р. – 8%. Серед інших видів транспорту – трубопровідний стабільно займає 3%, що характерно і на перспективу до 2020 р., а також річковий, частка якого коливається в межах 3-4%. Динаміка його зростання наступна:

Досить цікавими в межах транспортної системи країн ЄС–27 є динаміка пасажирських перевезень. У структурі пасажиропотоків найбільшу роль виконує особистий транспорт – пасажирські автомобілі, якими перевозиться 76% осіб, на перспективу до 2020 р., зазначений показник зросте тільки на 1%.

Важливим фактором подальшого економічного зростання є адекватна інвестиційна політика країн світу щодо розвитку виробничої інфраструктури. Суттєве збільшення виробництва товарів та послуг не завжди супроводжується відповідним зростанням інфраструктурних галузей (електроенергетики, залізничних та автомобільних магістралей, нафто-, газопроводів, морських та аеропортів). Особливо чітко це проявляється у нових країнах – членах ЄС, у Латинській Америці, на Африканському континенті.

Скорочення державного фінансування проходить в усіх країнах, тому успішно використовуються проекти щодо фінансування інфраструктури не тільки по лінії Групи Світового Банку, МВФ, а також при залученні приватного капіталу на умовах співпраці з державою – державно-приватне партнерство. Однією з найбільш значних в світі довгострокових програм з розвитку інфраструктурної мережі, яка здійснюється в останні роки, є створення трансєвропейської мережі транспорту, телекомунікацій і енергетичних об’єктів (Trans-European Networks of Transport Telecommunications and Energy Infrastructures – TENs). Вона розрахована на 20 років до 2020 року, а загальна потреба в інвестиціях для її реалізації складе приблизно 400 млрд євро. Необхідно також зазначити, що така форма фінансування інфраструктурних проектів використовувалась у минулому десятиріччі в країнах, що розвиваються, де на основі відповідних інвестицій було реалізовано більше 2500 проектів на загальну суму 750 млрд дол.

Перехід до інформаційного суспільства вимагає адекватної інформаційно-комунікаційної інфраструктури, котра дозволяє оперативно отримати інформацію про можливості, поведінкову стратегію кожного суб’єкта світового господарства. Значення телекомунікацій і самої інфраструктури настільки важливо, що її визнають фундаментом інформаційної економіки. Початок ХХІ століття був невдалим для телекомунікаційної галузі як основного елемента інформаційної інфраструктури. Причиною ситуації стали помилкові стратегії щодо перспектив розвитку даної галузі. Разом з тим, за оцінкою Міжнародного Союзу електрозв’язку, обсяг світового ринку телекомунікаційних послуг на початку 2004 року склав 1200 млрд дол., а інвестиції в його розвиток – більше 200 млрд дол, причому за останні 15 років телекомунікаційний ринок зріс більше, ніж у три рази.

Таким чином, до стратегічних напрямів розвитку основних об’єктів глобальної виробничої інфраструктури у ХХІ столітті можна віднести наступні. По–перше, у зв’язку з обмеженістю енергоносіїв органічного походження стратегічною лінією більшості держав світу є орієнтація на альтернативні джерела енергії та способи їх транспортування і передачі. По–друге, розвиток транспортної інфраструктури має орієнтуватися на новітні технології перевезень з врахуванням логістичних схем постачання вантажів. По–третє, домінуючою стратегією у телекомунікаційній інфраструктурі має стати орієнтація на процес концентрації та централізації основних суб’єктів сфери діяльності через злиття та поглинання аналогічних компаній.

Читайте також:

1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Абіотичні та біотичні фактори.
11. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
12. Агрегування та факторизація

Переглядів: 1166