• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми початкового етапу державотворення

— Непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів.

— Відсутність чіткої концепції державотворення.

— Незавершеність розподілу функцій між різними гілками влади.

— Виникнення великої кількості партій без чітких політичних засад, боротьба між ними.

— Опір консервативних сил.

— Тісний зв'язок економіки України з народно­господарським комплексом колишнього СРСР тощо.

Політика президента України Л. Кравчука (1991-1994 рр.)

— Втілення ідеї незалежності України в життя.

— Очолив державотворчі процеси на першому над­складному етапі.

— Не допустив, завдяки поміркованій політиці, ви­плеску соціальної напруги (як це сталося у деяких пострадянських країнах).

— Не зміг реалізувати обіцяну під час виборчих пере­гонів програму глибоких соціально-економічних перетворень.

Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

Причини:

— загострення протистояння між Президентом, уря­дом і Верховною Радою;

— наростання економічної кризи в державі (без­робіття, інфляція, борги по зарплатні тощо);

— невдоволення населення погіршенням умов жит­тя (у червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк охопив'інші регіони).

— Особливості виборів до Верховної Ради:

— вибори були позачерговими;

— відбулися в березні 1994 р;

— проводилися за мажоритарною системою, а не за

партійними списками;

Мажоритарна виборча система — виборча система, за якою враховуються голоси виборців, подані за кандидата, який одер-1 жав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

— велика кількість претендентів на один депутат­ський мандат, наслідком чого була дуже напруже­на боротьба під час виборчих перегонів.

Результати виборів до Верховної Ради:

КПУ — 25 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %. Незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та ін. Пропрезидентські сили за­знали значної поразки. Прорахунки влади знову зро­били привабливими гасла комуністів і соціалістів. Особливості виборів Президента:

— відбулися в червні — липні 1994 р;

— зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента;

— відбувалися в 2 тури (в першому жоден із кан­дидатів не набрав більше 50 % голосів; до друго­го вийшли Л. Кравчук — 37,68 % і Л. Кучма — 31,25 %).

Результати виборів Президента: переміг Л. Куч­ма, який набрав 52 % голосів (14 млн 660 тис). 19 лип­ня 1994 р. він склав присягу на вірність українському народові й офіційно став Президентом України.

Основні риси політики Президента Л. Кучми:

- призупинення падіння обсягів виробництва;

- гальмування економічної кризи в країні;

- зупинення гіперінфляції;

- введення національної валюти — гривні;

- прийняття Конституції України;

- утвердження України на міжнародній арені;

- недостатні темпи соціально-економічних форм;

- політична та економічна нестабільність 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

Конституційний процес в Україні

Конституційний процес— процес розробки й прийняття конституції держави.

I етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі чин­ної Конституції удосконаленого проекту нової Кон­ституції незалежної держави. Була створена Консти­туційна комісія, напрацьовано кілька проектів Кон­ституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та винесений на всенародне обговорення; за­пропоновано близько 50 тис. поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

II етап (1994—1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. Основні розбіжності:

— форма державного управління (президентська чи парламентська республіка);

— проблеми приватної власності;

— статус української мови;

— державна символіка;

— правовий статус Криму;

— розподіл повноважень між гілками влади тощо. Була створена нова Конституційна комісія; вине­сений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не

був прийнятий. Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеукраїнського ре­ферендуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції Украї­ни (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

— Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

— Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самовряду­вання.

— Україна — президентсько-парламентська рес­публіка, державна влада в якій розподіляється натри незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

— Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законо­давство, єдина судова система).

— Державною мовою в Україні є українська.

— Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи,

— Закріплення різноманітних форм власності.

— Принципмирноготавзаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

— Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча сис­тема, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина—за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у бага­томандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі | пропорційного представництва.

— Необхідний 4-відсотковий бар'єр подолали 8 пар­тій: КПУ (24,65 %), Народний Рух (9,4 %), вибор­чий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об'єднання «Гро­мада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).

— Домінування в парламенті лівих партій.

— Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття важливих рішень і законів.

— Верховна Рада України третього скликання роз­почала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

— Відбулися в листопаді 1999 р.

— Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

— Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер комуністів П. Симоненко —22,24%).

— Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз переконливо підтвер­див небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення супереч­ностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засіда­ли у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Вер­ховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалат­ного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити пар­ламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питан­ня, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скан­далу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р.— масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святку­вання чергової річниці від дня народження Т. Г. Шев­ченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющен­ка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес кон­солідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р.— чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депута­ти. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створе­на пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дис­кусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції:

— обрання депутатів за партійними списками;

— формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;

— перетворення України з президентсько-парла­ментської республіки на парламентсько-прези­дентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордон­них справ, міністра з питань надзвичайних ситу­ацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);

— наділення Президента правом розпускати пар­ламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформува­ти уряд, неухвалення державного бюджету на на­ступний рік;

— розподіл парламенту на 2 палати;

— розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впро­довж одного року та на один термін —- 5 років;

— визнання результатів Всеукраїнського референду­му без затвердження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесен­ня на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного пар­ламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не на­род, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був скасований).

Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)

Читайте також:

1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
3. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
4. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальні проблеми біоетики
7. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
8. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
9. Актуальність проблеми.
10. Алгоритм знаходження початкового опорного плану
11. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
12. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.

Переглядів: 2572