Основні моделі організації

Еволюція теоретичних концепцій організації

Теоретичні концепції побудови організацій як частина загальної науки про управління розроблялися на стику різних галузей знань – менеджмента, антропології, психології, юриспруденції та ін.

Зміни обєктивних умов функціонування організацій у ХХ столітті призвели до появи багатьох наукових ідей і шкіл, які вивчали закономірності побудови організацій.

Час	Домінуючі фактори	Орієнтація наукових шкіл
І половина ХХ століття	Відокремлення управління від власності Зростання крупних організацій Розвиток наук про людину Розвиток точних наук Укріплення ринкових відносин	Закономірності і принципи побудови організацій Поділ праці, функцій і відповідальності Людські стосунки, мотиви і стимули Соціальні системи
ІІ половина ХХ століття	Революційні зміни в технології Складність і науковоємність виробництва Глобалізація виробництва і ринків Інформаційні технології Різноманітність споживчого попиту Зростання невизначеності розвитку і ризикованих інвестицій	Системний підхід до управління Організаційний потенціал і культура Біхевіоризм Маркетинг Реінжиніринг Концепція внутрішніх ринків Теорія інститутів та інституційних змін Теорія альянсів Приоритет соціальних цілей і розвитку

Теорії, які стверджують, що існує один єдиний раціональний спосіб побудови організації, наз. універсальними. Теорії, за якими оптимальна структура залежить від ситуації, від зміни технології і зовнішнього середовища, наз. ситуаційними.

Теорії розрізняють і за способом їх розробки: а) результат логічної дедукції, б) на основі дослідницьких розробок.

В теорії організацій виділяють чотири типи моделей, які віддзеркалюють еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність організацій, роль і домінуючі функції менеджменту, а також критерії, за якими оцінюється ефективність їх діяльності.

Основні моделі організацій: органічна та механістична моделі.

Модель механістичної структури організації(її також називаютьмоделлю раціональної бюрократії)сформувалася наприкінці 19 століття і отримала широке розповсюдження в першій чверті ХХ століття.

Її теоретичною базою є положення школи наукового менеджменту, основоположником якої вважаютьФредерика Тейлора, який у 1911 р. опублікував книгу «Принципи наукового управління» і першим здійснив науковий підхід до аналізу організацій і процесу управління.

Принципи наукового управління: виділення (розчленування) та вивчення елементів операцій, робочих рухів; хронометраж; нормування праці; облік; контроль методів роботи, а не продуктивності; стимулювання праці; стандартизація інструментів, підбір устаткування, режимів обробки, прийомів; відокремлення робітників від функцій адміністрації (у сталеливарних компаніях і на машинобудівних підприємствах). Кн. «Управління фабрикою», «Принципи наукового управління»

Другим представникоммеханістичної моделіорганізації був німецький соціолог М. Вебер, який обґрунтував положення, щонайефективнішою формою організації людей є раціональна бюрократія.

Виходячи із цілей підприємств (мах. прибуток, рентабельність, капітальні вкладення ® оптимальне використання всіх видів ресурсів), менеджмент організації повинен орієнтуватися насамперед на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура і процес виробництва.

Механістична модельорганізації дозволяє встановити техніко-економічні зв’язки і залежності різних факторів виробництва. Однак вона недостатньо враховує роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації, що оцінюється тільки по економічним результатам; а в якості бази застосовує такі положення школи наукового менеджменту, які критично оцінюються сучасною наукою: пріоритет крупних організацій; консерватизм (прагнення до збереження стабільності); завоювання ринку шляхом ¯ витрат, а не доходів; використання аналітичних методів, результати яких неможливо практично втілити; загальний контроль за якістю і виконанням планових завдань; уявлення про вищих керівників як про людей, мудріших, аніж ринок.

Друга модель побудована на визначенні організації як колективу, який побудований на розподілі праці.

Її засновниками (30-ті роки) були творці основ теорії людських стосунків і поведінкових наук: Е. Майо, Д. Макгрегор, Ч. Бернард і Ф. Селдник (у СРСР – А.К.Гастєв, Н.А.Вітке та ін.).

Основне положення теорії: людина як соціальний діяч є найважливішим фактором продуктивності на підприємстві. ® Складові моделі: увага до робітників, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень, зокрема управлінських. Перевага віддається демократичному стилю управління.

Головна задача менеджерів - організація і управління персоналом. Управління означає особистий і конкретний вплив на робітників, потрібний для реалізації планів.

Критерієм успішності моделі є підвищення ефективності організації за рахунок удосконалення її людських ресурсів, що потребує розробки методів оцінки якості праці.

Як і в механістичній моделі, система управління також орієнтована на аналіз внутрішніх факторів. Отже, обидві моделі є закритими, тобто не враховують зовнішні фактори (бізнесове середовище, конкуренцію, збут тощо).

Щоб організація мала можливість реагувати на зміни середовища та застосовувати нову технологію, були розроблені адаптивні організаційні структури, які можна модифікувати відповідно до змін зовнішнього середовища та потреб самої організації.

Вони ще мають назву органічнихструктур.

Бюрократичні структури називають механістичними (проблема розбивається на багато дрібних, по окремих спеціальностях, потім вони узгоджуються).

Як показали дослідники Берне та Сталкер, органічна та механістична структури є лише крайніми видами в переліку форм структур. Реальні структури лежать між ними. Так, у великих організаціях в одних підрозділах - механістична структура, в інших - органічна.

Третя модель є складною ієрархічною системою, що тісно взаємодіє з оточенням. Її основою є загальна теорія систем (А.Чандлер, П. Лоуренс, Дж.Лорш; у СРСР – І.В.Блауберг, Е.Г.Юдин, В.В.Дружинін, В.Н.Садовський та ін.). Головна ідея – визнання взаємозв’язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи із зовнішнім середовищем.

Структура підприємства— це склад і співвідношення його підсистем, що виділяються за критеріями виробничих або/і управлінських процесів.

До складу управлінської структури входять підсистеми маркетингу, управління нововведеннями, виробництвом, персоналом, фінансами.

Матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну, або виробничу структуру.

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) містить соціальні елементи — робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модель вищого керівництва фірмою	\|	Підприємство як складна виробнича система

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.