Підприємство як складна виробнича система

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу Політика Економіка Фізико-географічні умови Технологія Право Соціально-культурні фактори Інституціональні організаційно-технічні умови

Зовнішнє середовище безпосереднього впливу

Акціонери Конкуренти Постачальники Споживачі Торгівельні підприємства Спілки і товариства за інтересами Центральні та місцеві органи влади

ОРГАНІЗАЦІЯ (П І Д П Р И Є М С Т В О)

Вхід Замовлення на продукцію, послуги (обсяг, якість, номенклатура) Ресурси (Людські, матеріально-технічні, інформаційні, енергетичні)

Вихід Готова продукція, послуги (за замовленим обсягом, номенклатурою та якістю) Інформація Ідеї Відходи виробництва

Місія

Виробничі цілі

Процес управління

Управлінські впливи

Зворотний звязок

Виробничий процес

Предмети праці

Праця

Засоби праці

Виробнича структура

Організаційна структура

Внутрішнє середовище: структура, культура, ресурси

Зворотний зв’язок

(інформація про стан і можливості розвитку ВС)

(інформація про попит і пропонування продукції)

Структура виробничої системи -це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи і збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін, тобто її тотожність самій собі.

Структуравиробничої системи визначається складом і взаємозв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову(послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.

Під структурою будь-якого підприємстварозуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу структуру, що складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції, і загальну структуру підприємства. На формування виробничої структури впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та кооперування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається в його генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд (наприклад, цехи; їдальня; складські приміщення; адміністративний корпус; транспортний цех, гаражі), інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо.Проте генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язки.

Виробнича структура підприємства — це сукупність його основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів та їх взаємозв'язки, що забезпечують перероблення входу системи в її вихід — готовий продукт, тобто це склад виробничих ланок, їх кількість, розміри, співвідношення розмірів площ, чисельності робітників та потужності.

В цій моделі головна задача менеджерів - стратегічне управління, тому що поведінка організації в умовах, коли всі взаємопов’язані підсистеми діють на власний розсуд, не може бути об’єктом точного прогнозування і планування.

Ефективність організації оцінюється як системна доцільність, що враховує її здатність до саморегулювання і самоорганізації, до досягнення цілей при зміні зовнішніх факторів і умов.

Проте зовнішнє середовище тільки визначає правила гри, а внутрішнє середовище будь-якої організації, яке формується під впливом управлінських рішень, що постійно приймаються, реально визначає рівень системної ефективності.

Четверта модель представляє підприємства як організації, що реалізують концепцію заінтересованих груп як всередині, так і зовні їх границь. Отже, цілі трактуються не стільки у плані виробництва і збуту, скільки у плані задоволення вимог пов’язаних з ними груп: споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, суспільства загалом.

Основу моделі, що формується з 80-их років, складає стратегія обмеженої оптимізації, при якій досягнення однієї мети лімітується вимогою виконувати й інші цілі на прийнятному рівні. ® Необхідність додержуватися балансу між різними за значенням цілями: обсяг продажів, прибуток, дохід, інтереси персоналу і місцевих органів влади, захист навколишнього середовища тощо.

В цій моделі головні функції менеджерів – досягнення високої продуктивності і ефективності на основі співробітництва і залучення робітників у діла організації, постійного балансування інтересів основних груп, залучених у діла організації, потрібного для укріплення позицій підприємства в суспільстві.

Визначення ефективності організації в цих умовах базується на виборі цінностей і визначенні політичної орієнтації організації, поряд з використанням критеріїв соціально-економічної ефективності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні моделі організації	\|	Сучасна організаційна парадигма

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.