Економічні учення соціалістів-утопістів.

Нетрудові доходи і бідність Прудон пов’язує з

П’єр Жозеф Прудон нееквівалентним обміном.В процесі такого обміну грошові

капіталісти, фінансисти і банкіри грабують трудящі класи, у тому числі й „трудову буржуазію”, беручи з усіх данину у вигляді позичкового процента і відрахувань із заробітної плати робітників. Для того, щоб уникнути такого становища, Прудон запропонував ввести так звану конституйовану вартість, яка б відображала трудові витрати з урахуванням пропорцій розподілу праці між різними видами виробництва. Якщо ціни будуть відповідати конституйованим вартостям, попит і пропозиція урівноважаться. Він запропонував створити народний банк, який би приймав усі товари і засвідчував пропорційну вартість трудовими талонами, за якими можна у тому ж банку отримати будь-який еквівалентний товар.

Отже, Прудон не вважав капіталізм приреченим ладом до загибелі, як це характерно для Сісмонді, а прагнув його поліпшити за допомогою реформ у сфері обігу, організації безгрошового обігу товарів і процентного кредиту при збереженні приватної власності на засоби виробництва і найманої праці.

Прудон не тільки не визнавав державного втручання в економіку, але і централізованої влади взагалі, навіть представницької. Демократію, засновану на законі більшості, він вважав організованим насильством небагатьох над іншими. Ідеалом Прудона була держава анархії, тобто відсутність центральної влади і місцева самоорганізація населення.

Прудон і Сісмонді вважаються учителями російських народників, зокрема М. Бакуніна. В Україні їхніми прихильниками були М. Драгоманов, С. Подолинський, М. Кулябко-Корецький та ін.

Поряд із створенням і розвитком класичної політичної економії представники якої вважали капіталістичну систему господарювання як таку, що відповідає природі людини і тому єдино раціональною, існували і розвивалися соціалістичні соціально-економічні ідеї, які завжди були невід’ємним елементом людських мрій про щасливе і справедливе життя. Найсприятливіші умови для їхнього розвитку склалися у кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., коли у повній мірі почали проявлятися негативні риси капіталізму. Не знаючи, яким чином можна удосконалити існуючі економічні відносини, багато видатних людей того часу стали прибічниками утопічних суспільно-політичних і економічних систем, заснованих на принципах колективізму, справедливості, рівності, братства і ніби-то вільних від пороків буржуазного ладу.

Найвищого ступеня розвитку утопічний соціалізм досяг завдяки працям французьких мислителів Сен-Сімона і Фур’є та британця Оуена. Усі вони пророкували загибель капіталізму, наголошували на необхідності зміни суспільної системи в ім’я створення нової суспільної формації, яку Сен-Сімон називав індустріалізмом, Фур’є – гармонією, а Оуен – комунізмом.

Клод Анрі Сен-Сімон (1760-1825) залишив багату літературну спадщину. В роботі “Нове християнство” (1825) він проголошує ідею створення для майбутнього суспільства нової релігії, яка б запозичила у християнства його вихідний Клод Анрі Сен-Сімон гуманізм. Сен-Сімон обґрунтовує учення про закономірність

суспільного розвитку, вважаючи, що у своєму історичному розвитку людство проходить три етапи (формації): рабовласницький, феодальний і індустріальний. Перехід від одного етапу до іншого обумовлений зростанням знань, науки, моралі, релігії і удосконаленням господарства, утворює історичний прогрес. Кожен історичний етап, яким би прогресивним по відношенню до попереднього він не був, має свого часу поступитися місцем більш досконалому ладу.

Кожна формація, в свою чергу, проходить через дві стадії: органічну, або рівноважну, і критичну, яка виникає, коли попередня рівновага порушена. За органічної стадії при владі знаходиться клас, який має найбільшу економічну силу у даний період часу. За критичної стадії на владу претендує інший клас, господарське значення якого поступово зростає. В результаті політичної боротьби між ними виникає нова суспільна формація.

“Наше суспільство, - пише Сен-Сімон, - представляє собою світ, перевернутий догори ногами”. Він доводить, що люди мають мати суспільство, найбільш вигідне для більшості. А завдання його – швидке і повне поліпшення морального і фізичного становища найбіднішого класу.

Таким суспільством, на думку Сен-Сімона, буде нове індустріальне суспільство. Саме крупному індустріальному виробництву і промисловому класу (союзу підприємців, робітників і учених) буде належати майбутнє. Крупна промисловість буде управлятися з єдиного центру за єдиним планом, розробленим вченими. Конкуренцію замінить асоціація – об’єднання промисловців, торговців, банкірів, робітників, фермерів, учених. Завдяки асоціації приватна власність трансформується в колективну. Всі будуть зобов’язані працювати, а праця кожного буде оцінюватися за принципом: від кожного за здібностями, кожному – за його внеском у суспільне виробництво. Коли ж асоціація набере планетарного масштабу, розподіл здійснюватиметься за потребами.

Для створення такого суспільства треба змінити не тільки матеріальні умови життя, але й духовно перевиховати людей. Тому держава поряд з функцією організатора асоціацій повинна виконувати також функцію духовного перевиховання членів суспільства. Саме відновлена суспільна мораль та свідома діяльність забезпечать порядок, добробут і прогрес суспільства.

Шарль Фур’є (1772-1837) вважав, що капіталізм – одна з численних і аж ніяк не остання фаза суспільного розвитку. Він суперечить “природному порядку”, є несправедливим і

Шарль Фур’є антинародним. Тільки одна третина населення зайнята продук-

тивною працею, не отримуючи, однак, зиску від своєї праці, а дві третини ведуть паразитичний спосіб життя. Праця при капіталізмі є пом’якшеною каторгою, а на бідних людей капіталісти дивляться як на тварину, створену для бідувань. Поділ суспільства на багатих і бідних неминуче веде до економічних криз. Причиною такого стану, на думку Фур’є, є приватна власність. Але до революції він відносився негативно, оскільки вона грабує багатих, але тільки для того, щоб збагатити інтриганів. Вихід Фур’є вбачає у переході до суспільної власності і створенні нової форми організації суспільства – асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.

Виробничі асоціації, з яких за Фур’є складатиметься майбутнє суспільство, називаються фалангами. Власність усуспільнюється не в масштабах держави, а фаланги. Кожна фаланга складається приблизно з 1500 осіб, які спільно живуть, працюють і відпочивають. Всередині фаланги люди об’єднані у серії, котрі складаються з різних людей за віком, характером, знаннями, майном.

Щоб зробити життя щасливим, треба, вважав Фур’є, щоб праця стала радісною, приємною і продуктивною. Для цього він пропонував: замінити систему заробітної плати участю у прибутках; змінювати вид роботи працівників кілька разів на день; організувати змагання між серіями.

Вироблений у фаланзі продукт розподіляється в залежності від таких факторів: праці, капіталу і таланту у співвідношенні 5:4:3. Такий розподіл він вважав справедливим і здатним забезпечити гармонійне співробітництво класів.

Роль держави у Фур’є незначна. Вона має сприяти організації фаланг, а з остаточним їх формуванням спрямовуюча роль держави відімре. Тому Фур’є вважають попередником анархізму.

Роберт Оуен (1771-1858) був одночасно теоретиком і практиком. Капіталізм, вважає він, є нерозумною системою, хаотичним, розрізненим, суперечливим ладом, який породжує бідність, чвари та війни. Найгіршими явищами капіталізму він вважав приватну власність, релігію і шлюб на основі власності, що охороняється релігією. Приватна власність породжує кризи, безробіття та злидні. Релігія закріплює нерівність як моральний закон. Шлюб, освячений релігією – одна з форм постійного рабства, він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі. Прибуток

є результатом несправедливого обміну, додатком до ціни.

Роберт Оуен Знаряддям прибутку є гроші, які спотворюють обмін і

розподіл.

Усі ці вади зумовлюють неминучість трансформації капіталізму у соціалістичне суспільство. Для цього, вважає Оуен, треба змінити середовище, в якому існують люди. Суспільне середовище складається з інституціональних та економічних форм. Створити нове суспільство, вважає Оуен, можна за допомогою законодавства, виховання людей та перебудови економічного середовища: знищення приватної власності і прибутку, забезпечення еквівалентного обміну товарами за їхньою вартістю, заміни грошей “бонами праці”, які засвідчують, яку кількість праці робітник витратив на виготовлення товару, і на які він може придбати потрібний йому товар на суспільному складі.

Удосконалення суспільного середовища Р. Оуен пов’язував з діяльністю держави, підприємців, кооперації. Останній він надавав найбільшого значення. Саме через асоціацію, яка об’єднує і виховує людей на основі кооперування праці, рівноправної участі у виробництві і розподілі, лежить шлях до соціалізму.

Прагнучи реалізувати свої ідеї на практиці, Оуен у 1800 р. стає співвласником підприємства в Шотландії, яке складалося з чотирьох фабрик, заводу по виробництву прядильних верстатів, сільськогосподарської ферми і селища Нью-Ленарк. Він вирішив перевірити на практиці, чи можна, змінивши середовище, звільнити людину від зла і “перетворити її в інтелігентну, раціональну і добру істоту”. Населення селища складалося переважно із злидарів, пияків, злочинців і дітей бідноти. Ці люди ніби втілювали в собі усі пороки, породжені нелюдськими умовами праці.

Через два роки підприємство стало прибутковим, робітники поступово привчалися до чистоти, порядку і організованості. Чим більше доходів отримував Оуен, тим більше витрачав коштів на поліпшення побуту людей : підвищував заробітну плату, поліпшував житлові умови, створював школи, дитячі садки, бібліотеку, службу санітарного нагляду і т.п. Робочий день був скорочений з 16 до 10,5 годин. Змінилися люди і відносини між ними. Робітники оволоділи грамотою, високим рівнем культури. Майже зникло пияцтво, злочини, релігійна ворожнеча.

Успіх був безсумнівним. Однак, коли після конфлікту з співвласниками Оуен змушений був покинути Нью-Лемарк, все повернулося до попереднього стану. З’ясувалося, що Р. Оуен значно випередив свій час, люди ще не були готові до сприйняття та реалізації його ідей.

Погляди Сен-Сімона, Фур’є і Оуена щодо майбутнього суспільного устрою стали одним з ідейних джерел марксизму.

У 20-х роках ХІХ ст. в Англії виникло учення соціалістів-рікардіанців.У. Томпсон (1785-1833), Т. Годскін (1787-1869), Дж. Грей (1798-1850, Дж. Ф. Брей (1809-1895), які в основному були вихідцями з робітничого середовища, для обґрунтування соціалістичної ідеї, як не парадоксально, використали учення Д. Рікардо, зокрема, трудову теорію вартості.

Оскільки вартість створюється працею, - міркували вони, - то капітал не має ніякого права на її привласнення. Ідея продуктивності капіталу категорично відкидається. Прибуток та рента – нетрудові доходи. Вони є частиною вартості, яка створюється робітниками, яка їм і повинна належати як творцям. Привласнення частини праці робітників капіталістами та землевласниками не можна вважати справедливим і вічним, оскільки це є порушенням природного права. Щоб відновити це право треба реформувати сферу обігу, запровадити „робочі гроші”, які б дали можливість робітникові отримувати повний продукт своєї праці. Соціалістичне суспільство рікардіанці уявляли як суспільство колективної трудової власності при збереженні ринкових відносин.

Близькими до утопічного соціалізму були погляди німецького економіста Карла Йогана Робертуса.Він став одним з основоположниківутопічної ідеї „державного соціалізму”. Реформістська теорія Робертуса викладена у роботах „До пізнання нашого державно-економічного стану” (1842) та „Соціальні листи до Кірхмана” (1850-1851).

Робертус, як і соціалісти-рікардіанці, спираючись на трудову теорію вартості, прибуток і земельну ренту розглядає як не трудові доходи. Їх він об’єднав в єдину категорію „ренти взагалі”. Наявність нетрудових доходів учений пов’язує з приватною власністю і свободою господарської діяльності. Для звільнення людини від експлуатації треба ліквідувати економічні свободи громадян і передати усі засоби виробництва, які знаходяться у приватних руках, у власність держави (прусської монархії). Саме свідома націоналізація засобів виробництва, що належить громадянам, в рамках існуючої державної структури, за Робертусом, єдино можливий шлях до соціалізму. Націоналізація засобів виробництва дає можливість державі з єдиного центру і за єдиним планом розподіляти в масштабах усієї країни усі виробничі ресурси, вести їх облік і т.п. В результаті стихійність капіталістичної економіки буде замінена планомірністю державної економіки.

Однак, для того щоб здійснювати економічне планування треба знати ціни на ресурси і товари, які будуть у плановому періоді. Класики політичної економії виходили з того, що вартість як втілення праці проявляється на ринку в процесі купівлі-продажу і кількісно реалізується у ціні. Якщо ж немає вільного обміну, то суспільство немає механізму визначення якості і кількості суспільно корисної праці. Робертус вирішив цю теоретичну проблему, запровадивши нову економічну категорію – конституйовану вартість.

Про конституйовану вартість, як відомо, писав П. Прудон. Однак цілісне учення про цю категорію створив саме Робертус. Він вважав, що сильна державна влада може позбавитися ринкового встановлення ціни. Вона своєю волею буде конституювати (тобто встановлювати) вартість і відповідно ціну ще до продажу на основі калькуляції витрат, які складаються з витрат праці, сировини, матеріалів та амортизації. У витрати не включаються ціна землі і позичковий процент, оскільки вони не мають трудового походження. Ціноутворюючим фактором є тільки безпосередня або уречевлена праця.

Завдяки такій методології ціноутворення можна визначити не тільки ціну товару, якого ще не продали, але і товару, якого ще й не виробили. А знаючи ціну ще не виготовленого товару, можна підрахувати ціну того товару, який буде виготовлений за допомогою першого. Так можна визначити вартісні пропорції на рік, на кілька років наперед. Робертус розпрацював не тільки методологію, але й методику соціалістичного ціноутворення. Таким чином, конституйована вартість уможливлює централізоване планування.

Робертус також показує хто забезпечить перехід до державного соціалізму. На його думку, суспільству потрібна сильна особистість, Цезар, який залізною рукою провів би реформи по передачі усіх виробничих ресурсів у володіння держапарату. Тобто, він пропонує необхідність сильного вождя у будівництві державного соціалізму.

Погляди Робертуса справили помітний вплив на розвиток різних концепцій соціалізму, а деякі рекомендації застосовувалися на практиці з певними удосконаленнями в усіх країнах, де повністю або суттєво були заборонені вільні ринкові відносини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У працях С. Сісмонді та П. Прудона.	\|	Історична школа.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.074 сек.