• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина, як інститут права, інститут законодавства, юридична наука та навчальна дисципліна

Функціонування демократичного, цивілізованого та організо­ваного суспільства і держави неможливі без всебічного розвитку людини, її правового статусу і особливо прав, свобод та обов'язків, гарантій їх реалізації, високого рівня культури, освіти, суспільної та правової свідомості, внутрішньої зрілості кожної особи. Тому соціальна сфера суспільного життя є завжди актуальною та багатогранною, динамічною та визначальною для розвитку людства.

Як уже зазначалось, права, свободи та обов'язки людини і громадянина розглядають як: 1) інститут права; 2) інститут законодавства; 3) юридичну науку; 4) навчальну дисципліну.

Інститут права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні - це система правових норм та принципів, що регулюють та охороняють суспільні відносини між людиною, громадянином та суспільством, державою, іншими спільнотами та окремими людьми в процесі задоволення їх потреб і інтересів. Ознаками правового інституту є: а) наявність об'єктивної сукуп­ності правових норм та принципів; б) регулювання та охорона певної групи, виду чи роду суспільних відносин; в) спрямованість на задоволення життєвих потреб та інтересів людей.

Залежно від предмета правового регулювання об'єднуватися в інститути прав людини можуть норми різних галузей: консти­туційного, кримінального, цивільного, адміністративного, господарського, екологічного, земельного, трудового, сімейного, фінансового та інших галузей матеріального і процесуального права. Звідси можна розглядати основні та похідні права, свободи та обов'язки. Основний інститут об'єднує конституційні норми та принципи, що регулюють та охороняють конституційні правовідносини у галузі здійснення прав людини, а похідні інститути - норми та принципи кримінального, цивільного, адміністративного, господарського, екологічного, земельного, трудового, сімейного, фінансового та інших галузей матеріального і процесуального права в галузі прав і обов'язків людини. Загалом цей інститут права можна характеризувати як комплексний.

Отже, основний інститут прав людини містить конституційні норми та принципи, що регулюють та охороняють конституційні права, свободи та обов'язки. Похідні інститути містять: а) цивільно-правові і процесуальні; б) кримінально-правові і процесуальні; в) адміністративно-правові і процесуальні; г) господарсько-правові та процесуальні та інші норми, що регулюють і охороняють галузеві права, свободи та обов'язки. Саме основний і похідні інститути утворюють комплексний інститут прав людини.

Як інститут законодавства права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні - це система нормативно-правових актів у яких закріплюються норми та принципи, що регулюють та охороняють суспільні відносини з реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. До цієї системи належать Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуаль­ний, Цивільний та Цивільно-процесуальний, Господарський та господарсько-процесуальний кодекси, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства в Україні, інші закони, міжнародні договори. На жаль, в Україні існує значний обсяг прав, свобод та обов'язків, які регулюються і охороняються підзаконними нормативно-правовими актами, що є недопустимим, відповідно до вимог ст. 92 Конституції України. Отже, регулювання як основних, так і похідних прав свобод та обов'язків потребує подальшого удосконалення шляхом внесення змін до чинних законів та прийняття нових законів щодо регулювання і охорони прав, свобод та обов'язків у різних галузях права. Права, свободи та обов'язки як інститут законодавства в юридичній науці інколи називають інститутом прав, свобод та обов'язків в об'єктивному значенні.

У суб'єктивному значенні права, свободи та обов'язки як певні можливості самореалізації індивіда в державі і суспільстві містять суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Суб'єктивне право характеризується такими ознаками: 1) право суб'єкта, що має значне соціальне і функціональне навантаження; 2) воно тісно пов'язане з реалізацією правових норм, правовідносинами, механізмом правого регулювання, закріплюється правовою нормою; 3) лежить в основі механізму право-обов'язок; 4) у правовій системі воно виконує різні соціальні та юридичні функції, а саме: а) визначає вид і міру поведінки суб'єктів; б) дає їм змогу користуватися певними соціальними благами; в) передує особистій свободі індивіда; г) є засобом задоволення людиною і громадянином своїх матеріальних і духовних потреб; д) забезпечує співвідношення індивідуальних, колективних і суспільних інтересів; є) є формою вираження різноманітних інтересів людини; є) є способом розвитку і удосконалення особистості; ж) характеризує юридичний аспект взаємовідносин держави і особистості; з) є способом реалізації правових норм у конкретних і загальних правовідносинах. Таким чином, юридичне суб'єктивне право визначається як певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує використовувати чи не використовувати йому своє право.

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні як юридична наука - це система науково обґрунтованих та підтверджених на практиці теорій, концепцій, вчень, доктрин про виникнення, розвиток і-сучасний стан конституційних та інших прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, практику їх реалізації.

Як навчальна дисципліна права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні - це система знань, вмінь та практичних навичок, які є обов'язковими для здобуття фаху юриста або іншого соціально значущого фаху. Залежно від кількості відведених годин можна запропонувати такі теми для викладання цієї навчальної дисципліни

1. Поняття та загальна характеристика прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

2. Історія розвитку прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

3. Громадянське суспільство - основа виникнення та існування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

4. Правова держава - засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

5. Правовий статус людини і громадянина в національному праві України.

6. Закріплення прав, свобод та обов'язків людини і громадя­нина в Конституції України.

7. Міжнародний і регіональний механізми реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

8. Конституційно-правовий механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

9. Конституційно-правові аспекти діяльності судових і правоохоронних органів з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

Отже, права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні можна визначити як комплексний інститут консти­туційного та інших галузей права, як інститут законодавства, як юридичну науку та навчальну дисципліну.

Предметом правового регулювання прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні як інституту права є суспільні відносини, що регулюються та охороняються нормами Конституції і законів України, і які мають місце між людиною та громадянином і державою, людиною і суспільством, людиною та іншими людьми в процесі набуття необхідних матеріальних і духовних благ, задоволення інтересів і життєвих потреб. Такі правовідносини виникають і здійснюються між: а) людиною та громадянином і державою; б) людиною і суспільством; в) персоніфікованими людьми щодо регулювання та охорони громадянських (особистих), політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод, здійснення юридичних обов'язків, забезпечення умов і засобів їх реалізації.

Розглядаючи правовідносини, які виникають між людиною та громадянином і державою важливо зазначити, що у правовій державі влада має бути обмежена правами та свободами людини і громадянина. На державу покладається обов'язок забезпечити реалізацію прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством. Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення свободи людини є головним обов'язком держави. Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок реалізації прав і свобод, недопущення незаконних їх обмежень, що можливо лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом (ст. 29). Людині забезпечується відшкоду­вання моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Конституційні права, свободи та їх гарантії закріплюються лише в законі. Нормативні акти, що визначають права та обов'язки людини і громадянина, мають бути обов'язково доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57).

У взаємовідносинах людини з суспільством слід визначити коло суб'єктів, які складають таке суспільство. Такими суб'єктами є: а) сім'я; б) місцеве самоврядування (територіальні громади, органи і посадові та службові особи), в) об'єднання громадян (політичні партії, профспілки, творчі спілки, релігійні організації та інші громадські об'єднання); г) фізичні особи, громадяни, іноземці, особи без громадянства, біженці, тощо; д) юридичні особи, що функціонують на підставі недержавної форми власності; є) недержавні засоби масової інформації та ін. Кожен з перерахованих суб'єктів, як окремий елемент суспільства, повноважний вступати у відносини із людиною і громадянином.

Виникають також відносини між персоніфікованими людьми щодо регулювання та охорони громадянських (особистих), політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод, здійснення юридичних обов'язків, забезпечення умов і засобів їх реалізації. Межею здійснення прав і свобод людиною у взаємо­відносинах в суспільстві є недопущення порушення прав та свобод інших людей.

Урегульовані нормами права суспільні відносини, у тому числі і у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, характеризуються як правові відносини. їх сутність полягає в наявності суб'єктів, об'єктів та змісту зазначених правовідносин.

Суб'єкти правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина - це фізичні особи, юридичні особи та соціальні спільності, які на підставі конституційних та інших галузевих норм вступають у правовідносини з приводу реалізації взаємних прав, свобод та обов'язків у процесі задоволення своїх потреб та інтересів. Отже, суб'єктами правовідносин у галузі прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3) соціальні спільності.

До того ж громадяни України як фізичні особи можуть бути як приватними, посадовими, службовими та спеціальними особами. Так, дієздатність посадових осіб наступає в межах досягнутого віку від 18 до 40 років. Наприклад, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої ради може бути громадянин України, що досяг 18 років. Депутатом Верховної Ради України може бути громадянин України після досягнення 21 року. Суддею суду загальної юрисдикції може бути громадянин України, який досяг 25 років. Президентом України може бути обрано громадянина України, який досяг 35 років, а суддею Конституційного Суду України - 40-річного віку. Приватна, службова особи та спеціальний суб'єкт повинні досягти 18-річного віку.

Правосуб'єктність юридичних осіб характеризується актом їх утворення чи реєстрації або датою видання документа про їх офіційне визнання.

До соціальних спільнот як суб'єктів правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина слід віднести: корінні народи; національні меншини; населення певної території; народ України тощо.

Об'єкти правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина - це матеріальні і духовні блага, діяння (дії чи бездіяльності) і результати діяльності з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і щодо яких між ними здійснюються взаємні права та обов'язки. Отже, до об'єктів правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини та громадянина в Україні належать: а) матеріальні і духовні блага; б) діяння (дії чи бездіяльності) і результати діяльності суб'єктів. Наприклад, до матеріальних благ належать земля, надра, води, ліси та інші об'єкти власності народу України. Духовними благами є, наприк­лад, честь і гідність людини, свобода совісті, світогляду тощо. Відмова ректора вищого навчального закладу прийняти заяву особи з приводу вступу на навчання є об'єктом правовідносин у формі дії, яка дає підставу на їх оскарження. Прийняття незаконного акта судом щодо арешту особи є об'єктом правовідносин, що виникають між заарештованим і апеляційним судом.

Зміст правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина складають юридично та фактично можливі і необхідні варіанти поведінки суб'єктів, їх суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Наприклад, Верховна Рада України має можливість приймати закони про встановлення нового обсягу та змісту прав і свобод, що є її юридичною можливістю, але фактично вона може таких законів і не приймати, що характеризує її фактичну можливість. Або, наприклад, громадянин України має право отримати вищу освіту за державним замовленням, але фактично він може і не отримувати вищої освіти. Фактичний зміст правовідносин значно багатший, ніж його юридичний зміст.

Таким чином, правовідносини, що є предметом правового регулювання прав, свобод та обов'язків людини та громадянина в Україні мають власне коло суб'єктів, об'єктів та зміст, що відображають правове регулювання саме цього комплексного інституту права.

Методами правового регулювання у сфері прав, свобод та обов'язків людини та громадянина в Україні є сукупність засобів, прийомів і способів, що використовуються для регулювання та охорони вище окресленого предмета правового регулювання. Отже, методами правового регулювання у цій сфері є: 1) засоби; 2) при­йоми; 3) способи. Охарактеризуємо кожен з них.

Серед найбільш поширених засобів правового регулювання є сенс виокремити уповноваження (дозволи), зобов'язання та заборони.

Основним засобом регулювання суспільних відносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні є уповноваження. Адже мати права означає бути уповноваженим вибирати варіант поведінки в межах суб'єктивного права. Наприклад, Конституція України закріплює, що кожна людина в Україні має право на життя. Це означає, що жити чи не жити вирішує лише та людина, якій належить її біологічне тіло. Посягання на життя людини будь-кого іншого є злочином.

Одним із засобів регулювання правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні є зобов'язання. Конституція України закріплює обов'язок людини не порушувати прав і свобод інших людей, здійснювати обов'язки перед сус­пільством. Незнання законів не звільняє особу від юридичної відповідальності. Це означає, що винна у вчиненні правопорушення особа притягається до юридичної відповідальності відповідно до чинного закону.

Заборона як засіб регулювання правовідносин означає формулювання правила поведінки таким чином, щоб суб'єкт утримувався від здійснення дій, які заборонені. Наприклад, при реалізації права бути обраним забороняється обрання народним депутатом України громадянина, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Або, наприклад, забороняється свавільно позбавляти життя людину (ст. 27 Конституції України).

Прийомами є надання законодавцем можливостей людині і об'єднанням людей робити все, що не заборонено законом, а стосовно органів і посадових осіб держави та місцевого само­врядування робити лише те, що прямо передбачено законами.

Серед способів регулювання правовідносин у галузі прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні розрізняють імперативний та диспозитивний. Імперативний має місце тоді, коли чітко визначається процедура реалізації права. Наприклад, для реалізації права на особисту недоторканність, передбачено, що арешт чи тримання під вартою може бути здійснене не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. За наявності нагальної необхідності затримати особу не більше, ніж на сімдесят дві години можуть уповноважені на те законом органи, як тимчасовий запобіжний захід. Але в законі чітко визначається, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивоване рішення суду про тримання під вартою. Отже, уповноважені на те законом органи, що застосували затримання як тимчасовий запобіжний захід зобов'яза­ні діяти чітко у спосіб і в межах, визначених законом. Порушення таких зобов'язань є порушення суб'єктивного права людини на особисту недоторканність. Заборони і зобов'язання, що здійсню­ються у наказовий спосіб є гарантіями (умовами і засобами) від порушень суб'єктивного права людини та громадянина.

Диспозитивний спосіб регулювання правовідносин у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні передбачає можливості суб'єкта права діяти незалежно від будь-чиєї волі на власний розсуд, вибирати в межах визначеного суб'єктивного права той варіант поведінки, який більш задовольняє інтереси і потреби носія цього суб'єктивного права. Наприклад, громадяни України мають право вільно обирати і бути обраним. Кожен носій зазначеного суб'єктивного права сам вирішує, брати йому участь у виборах чи не брати (ст. 38 Конституції України). Яке б рішення він не прийняв його дії будуть правомірними.

Отже, методи правового регулювання у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні відрізняються особливими засобами, прийомами і способами щодо регулювання та охорони комплексного правового інституту прав людини.

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина як юридична наука відрізняється власним предметом та методами дослідження. Предметом дослідження юридичної науки «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні» є: а) правові норми," принципи та інститути, що складають комплексний інститут прав людини; б) суспільні відносини, які регулюються та охороняються зазначеними нормами, принципами та інститутами; в) історія виникнення і розвитку прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Методологією дослідження зазначеної науки є філософські, загальнонаукові і спеціально наукові методи.

Філософський (світоглядний) рівень методології, опосередко­вується, насамперед, діалектикою, принципи якої є методо­логічною основою пізнання усіх державно-правових явищ. До того ж слід зазначити, що в умовах ідеологічного плюралізму більш продуктивною є позиція німецьких вчених, які використовують у своїх роботах різні типи методологій: об'єктивізм, елементи марксизму, суб'єктивізм та ін. Тому при дослідженні прав, свобод та обов'язків людини і громадянина використовуються категорії діалектики, наприклад: форми і змісту, цілого і частини; при класифікації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є сенс застосовувати категорії загального, особливого і конкретного та ін.

Загальнонауковий рівень методології - система методів, властивих юридичній науці, загалом. До них відносять: 1) загально-соціологічний, що використовується насамперед при дослідженні практичної реалізації громадянських (особистих), політичних, економічних, соціальних і культурних прав та їх гарантій; 2) конкретно-соціологічний - може бути спрямований на дослід­ження та вивчення причин і обставин порушень окремих прав, свобод та обов'язків; 3) статистичний - застосовується, як правило, при дослідженні і вивченні кількісних аспектів прав, свобод та обов'язків та їх опрацювання для науки і практики; 4) формально-логічний - доцільно запроваджувати для дослідження основних понять відповідно до законів формальної логіки; 5) метод аналізу - найбільшою мірою застосовується при вивченні юридичних особливостей прав, свобод і обов'язків, їх класифікації, а також взаємозв'язків з іншими явищами суспільного життя; 6) історич­ний - для дослідження і вивчення прав, свобод і обов'язків в їх історичному розвитку; 7) системно-функціональний метод - для опрацювання комплексного інституту прав, свобод та обов'язків за допомогою системно-функціонального підходу; 8) порівняльний - дає можливість дослідити і вивчити правовий статус людини у різних країнах, порівнюючи їх і визначаючи тотожність чи відмінність окремих із них.

Спеціально-науковий рівень методології - система методів, властивих саме теорії прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. До них, наприклад, належать: юридичний метод, де використовуються правила пізнання прав, свобод і обов'язків за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, змісту суб'єктивного права, тлумачення юридичних норм та ін.).

Отже, права, свободи та обов'язки людини і громадянина як юридична наука має свій предмет і методи дослідження. Важливе значення для подальшої характеристики комплексного правового інституту права та законодавства, а також зазначеної юридичної науки має її система і джерела.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративне судочинство в Україні
7. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
8. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
9. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
10. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
11. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.
12. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни

Переглядів: 1353