МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекція №7Музика Танець Подивіться, народні танці з’являються в різних куточках світу: іспанець танцює не так, як швейцарець, шотландець - як теньєрівський німець, росіянин - не так, як француз або азіат... Звідки взялася така різноманітність танців? Вона народилася з характеру народу, його життя і роду занять. Народ, життя якого гордівливе та бранне, виражає ту ж саму гордість у своєму танці; в народу безтурботного і вільного така сама безмежна воля і поетичність. На даний час перед соціальними працівниками постає завдання пошуку нових ефективних діагностичних та психокорекційних методів. Одним із таких методів є танець. На сьогоднішнійденьтрадиційним є використання танцю як засобу ви -раження емоцій, зняття психологічної напруги, покращення емоційного стану, стимулювання творчої активності і т. ін; Танцювальне мистецтво народилося на світанку людства і відтоді стало візитною карткою нас, людей. Адже мало хто з тварин чи птахів уміє танцювати. Танці — гармонія і краса, танці — це вираз душі танцівника, танці — один зі способів спілкування людини... Це жива мова, якою говорить, людина з іншими, людьми, зі світом та з собою самою. Історія танцювально-рухової терапії походить з найдавніших цивілізацій. Можливо, люди почали танцювати і використовувати рух як засіб комунікації задовго до виникнення мови. Тисячоліття в різних культурах існували ритуальні танці для лікування хворих, оплакування мертвих, святкування весіль, перемог. Наслідуючи тварин, мисливці втілювалися у звіра, у результаті чого з'являлася Впевненість, що допомагала успішному полюванню. А військові танці підносили бойовий дух настільки, що воїни сміливо йшли у бій. У танцях можна побачити духовне життя кожного народу. Єгиптяни танцями зображували рух небесних світил, римляни танцювали на честь богів. Відображенням язичницького танцю й культу Сонця є хоровод, учасники якого рухаються в тому самому напрямку, що й Сонце. У Давній Русі були поширені ритуальні танці, що поєднуються з катанням по росі, стрибками через багаття, вони були присвячені певній порі року. А, наприклад, підскакування під час танців були наслідувальною магією, танцівники так сприяли росту злаків. Давні греки взагалі не сумнівалися, що людина від танцю кращає, стає досконалою. Тому не випадково на землі Еллади однією з перших муз була Терпсихора — муза танців. Греки навіть могли танцювати філософські трактати. А в Африці дотепер у деяких племенах зберігся звичай: замість запитання, до якого роду або племені належить людина, запитують, який танець вона танцює. Танець є поєднанням фізичної, психічної та естетичної діяльності. Наприклад, індійський танець, у якому незначний рух тіла може розповісти цілу історію. Роблячи екскурс в історію, ми бачимо, що танець був одним зі способів життя, спілкування, гармонізації людини. Людську історію можна розглядати не тільки як хронологію подій, а й як історію руху. У Лейпцизі створений «Танц-архів», у якому знаходиться колосальна кількість зібраної друкованої, відео- та образотворчої продукції, присвяченої історії руху. Традиційно вважається, що внутрішнє життя людини безпосередньо пов'язане з тілом, з рухами. Танцювально-рухова терапія поєднує роботу з тілом, рухами й емоціями. На її розвиток вплинули психоаналітична теорія (В.Райх, 1942; Г.Саліван, 1953), аналітична психологія К.Юнга (1961). Однією з головних переваг танцювально-рухової терапії є її наступність у традиціях найдавніших культур, з погляду розуміння ролі руху в житті людини і цілісного підходу до тілесного і психічного здоров'я. К.Юнг вважав, що взаємне проникнення тілесних і душевних ознак настільки глибоке, що за властивостями тіла ми не тільки можемо зробити глибокі висновки про якості душі, а й про відповідні тілесні форми. У літературі часто визначають 4 основних фактори, що сприяють розвитку танцювально-рухової терапії: 1. Після Другої Світової війни багатьом людям була потрібна фізична і духовна реабілітація. Танцювально-рухова терапія сприяла цьому. «Першою леді» у цьому типі терапії вважали Меріан Чейс (Chace M.), що працювала в лікарні св. Елізабет у Вашингтоні (округ Колумбія). Вона розвинула танець у терапевтичну модальність. Працюючи з невербальними і психічними хворими, вона досягла великих успіхів. Пацієнти, яких вважали безнадійними, були здатні до групових взаємин і вираження своїх почуттів. 2. У 50-ті роки було відкрито транквілізатори. Танцювально-рухова терапія була альтернативною програмою для лікування психічних розладів. 3. У 60-х роках був поширений «рух тренінгу людських взаємин», що сприяв роботі з групами і розробці методів розвитку самосвідомості. 4. Дослідження невербальної комунікації, зокрема аналіз комунікативної поведінки людського тіла. Уявлення про танець як про комунікацію розвинула танцівниця Мері Вігман (Wigman): «Танець — це жива мова, якою говорить людина... Танець потребує безпосереднього спілкування, адже його носієм і посередником є сама людина, а інструментом вираження—людське тіло». У 50—60-ті роки теж стали використовувати танець як терапевтичну модальність для лікування емоційних розладів. Цим займалися Труді Шуп і Мері Уайтхаус, Франческо Боус і Ліліан Еспінак. Вони працювали в різних напрямках, але їх загальними терапевтичними завданнями були: інтеграція тіла, що сприяє відчуттю цілісності, поділ групового й індивідуального вираження почуттів, вираження емоційного матеріалу, що передбачає конфлікти, спогади й фантазії через символічні дії. На розвиток танцювально-рухової терапії дуже вплинула аналітична психологія К.Юнга. «Тіло без душі нам ні про що не говорить, так само як — дозволимо собі стати на точку зору душі — душа нічого не може означати без тіла..-.» К.Юнг вважав, що артистичні переживання, які він називав «активною уявою», виражені, наприклад, у танці, можуть витягти неусвідомлені потяги і потреби з несвідомого і зробити їх доступними для катарсичного вивільнення й аналізу. «Душа і тіло — не окремі сутності, а те саме життя» (Р.Фрегер, Д.Фейдимен, 1996, стор. 76). Також на розвиток танцювально-рухової терапії вплинула психоаналітична теорія, зокрема, погляди Вільгельма Райха на характер людини як захисний панцир, що стримує інстинктивні сексуальні або агресивні вияви людини. Райх вважав, що кожен вияв характеру має відповідну фізичну позу, що характер індивідуума виражається в його тілі у вигляді м'язової ригідності і затисків. За Райхом, людина, звільнившись за допомогою спеціальних фізичних вправ від м'язового панцира, пізнає своє тіло, усвідомлює свої внутрішні спонукання і приймає їх. Це веде до розвитку в людині здатності до саморегуляції й гармонійного життя відповідно до її глибинних прагнень, інакше кажучи, до фізичного F психологічного зростання. Людмила Мова, яка вже більше 10 років займається танцювальною терапією виділяє функції техніки. Діагностична—людина розуміє «засвоєні і незасвоєні» рухи і якості і те, як ця картина пов'язана з її життям. Вона може зробити усвідомлений вибір — засвоїти певну зону свого життя, до цього незнайому або навіть «заборонену» раніше. • Тестова — якщо застосувати цю техніку на початку й наприкінці тренінгу, можна точно оцінити зміни у собі: руховий та емоційний арсенал, усвідомити ступінь і якість цих особистісних змін. • Психокорекційна — разом з іншими техніками усвідомлення і трансформація танцю допомагає людині знайти способи самовираження, розширити діапазон реакцій і форм взаємодії. До того ж сам по собі рух, сповнений особистісного змісту, має позитивний психофізіологічний вплив. Танці корисні для нашого фізичного здоров'я, адже під час ритмічних рухів танцю скорочується кровообіг, поліпшується обмін речовин. Танці сприяють зменшенню ваги тіла — так, за одне заняття, наприклад латиноамериканськими танцями, ви можете втратити кілограми ваги. Заняття танцями компенсують усі проблеми, отримані нами в спадок від малорухомого стилю життя. Танці особливо корисні тим, хто довго затримується за робочим столом і скаржиться на неприємні відчуття чи навіть болі у ділянці хребта. Звичайно, танцями захоплюються переважно дівчатка, і це дуже добре, бо саме такі заняття допомагають правильному формуванню судин матки і доброму кровопостачанню цього органа. Доведено, що майже у всіх жінок, які ходили на танці, пологи проходять набагато легше і без ускладнень, ніж у тих, хто такими заняттями нехтував. Здавна був відомий гармонійний вплив танцю на психічне здоров'я. Сьогодні танець використовується для вираження всього діапазону людських емоцій, думок та установок. Існують кілька видів психотерапії, які у своїй основі мають, рухи танцю: танцювальна і так звана рухова терапія, хоча остання включає в себе не тільки танці. «А чим відрізняється танцювальна терапія від танцю?» В танцювальній терапії ми більше цікавимося тим, як ми відчуваємо рух, а не тим, як ми виглядаємо. Танець - це справді естетичний спектакль, що його виконує добре тренований танцівник. А більшість нових людей, які хочуть займатися танцювальною терапією, стверджують: «Я не вмію танцювати»... Проте це не так важливо! Танцювальна терапія - демократична, танцювати можуть усі, вміння танцювати, стать чи вік не мають значення... Психотерапевти використовують такі складові танцю, як вагу, простір і час - для того, щоб розширити креативний і чуттєвий світ свого підопічного. Як правило, ми не володіємо однією (чи більше) зі сторін рухового потенціалу. Цікаво, що люди, які не відчувають своєї ваги, зазвичай відчувають труднощі в тому, щоб змусити свого партнера вислухати їхню точку зору. Людина, яка завжди поспішає, може підсвідоме боятися сповільнюватися, щоб не викликати емоцію, яка її турбує. Дуже важлива для танцювальної терапії присутність людини в теперішньому часі. А ми з вами рідко живемо сьогоднішнім: ми або переживаємо минуле, або живемо надією на прекрасне майбутнє... Танцювальна терапія сприяє особистісному росту людини, переживанню невідомих раніше почуттів, дає можливість учасникам відчути себе в різних ролях — випробувати різні способи поведінки, осмислити свої особисті проблеми. В нашій культурі ми звикли ставитися до тіла як до речі. В танцювальній терапії тіло сприймається як процес, а не як об'єкт. Танцювальні рухи тіла супроводжуються зміною образів, почуттів, тілесних відчуттів. Ми навчилися контролювати наше тіло (моральні правила суспільства, в якому живемо, виховання в сім'ї, «а що скаже сусідка Марія Петрівна?»), надавати йому певних форм, якогось вигляду, стримувати його — і думаємо, що це залишиться без відповіді. А тіло «кричить» до нас перевтомою, головним болем, різними хронічними хворобами! Танцювальна ж терапія запрошує тіло до відвертої розмови, дає йому можливість сміливо виговорити свої проблеми, те, що «накипіло». Як бачите, недарма відомий актор і засновник школи акторської майстерності Михайло Чехов писав, що «...наше тіло є втіленням нашої психіки...». Більшість із нас хибно вважає, що в якийсь момент ми досягнемо успіху і зможемо вискочити із замкненого кола безперервної буденної біганини. Танцювальна терапія працює безпосередньо в теперішньому періоді нашого життя. Ми живемо в тілах, яким властиві розум, гумор і повнота змісту життя. І саме танцювальна терапія відновлює наше право жити повноцінним життям і повністю стати самим собою. Найчастіше люди приходять на заняття з танцювальної терапії тому, що не відчувають свого тіла. Втрата контактуєш своїм тілом відбувається, якщо людина шукає любові й схвалення від своїх батьків (розвиваючи при цьому систему «повинен—не повинен»), коли людина намагається уникнути кари (розвиток базових зажимів, блоків у тілі та при рухах), коли людина намагається самостійно вижити в досить жорстокому світі (так можуть розвинутися різні варіанти деперсоналізації — відторгнення, "неприйняття значимих частин своєї ж особистості). Суть процесу танцювальної терапії полягає у відновленні відчування й усвідомлення. У ході терапії вивчаються такі базові полярності, як “мало-багато”, “приємний-неприємний”, “добре-погано”, і це дозволяє синтезувати їх по-новому. Пацієнти можуть випробовувати нові можливості і сфери, яких вони раніше уникали. А французькі терапевти дослідили, що юні закохані і подружні пари, які танцюють разом тривалий час, менше сваряться, в їхніх стосунках більше ніжних почуттів та гармонії.[Дзеркало №11(539) 26.03.03, с. 22 “Танцюйте разом із сонцем Роксолана Гнатюк] Танцювальна терапія почала дуже швидко розвиватися та використовуватися широким колом спеціалістів, психологами, психотерапевтами. До цього методу психопрофілактики почали звертатися люди, пореконавшись в його результативності, впливі. Танцювальна терапія в групах передбачає вирішення, щонайменше, чотирьох завдань. Так вважає Л.М. Сайнюк, практичний психолог із Косівщини. 1 .Одним із них є поглиблення усвідомлення членами групи власного тіла та можливостей його використання. Більшості підлітків потрібна лише деяка допомога в укріпленні м'язів, покращанні координації рухів, зарядці енергією. 2. Друге завдання танцювальної терапії, і воно більшою мірою стосується до підлітків, полягає в підсиленні почуття власної гідності в учасників шляхом відпрацювання у них більш позитивного образу тіла і підвищення самооцінки особистості. Танець дозволяє зробити образ свого тіла більш привабливим, що прямо пов'язано з більш позитивним образом «Я». Оволодіння новими рухами та позами означає і оволодіння новими почуттями. 3. Також танцювальна терапія використовується для розвитку соціальних навичок. Танцювальні рухи являють собою своєрідний засіб зв'язку з оточуючими під час вивчення елементарних навичок спілкування. В групах створюються умови для стимуляції творчого потенціалу особистості, також разом із керівником групи та іншими учасниками відбувається пошук власного стилю в спілкуванні та самовираженні. 4. Ще одним завданням танцювальної терапії є допомога членам групи вступити в контакт із власними почуттями шляхом встановлення зв'язку з рухами, що значно покращує фізичний та емоційний стан людини. Реалізація поставлених завдань у танцювальній терапії досягається за допомогою наступних методичних прийомів: 1. Використання переважно спонтанного, неструктурованого танцю для самовираження та вираження стосунків. 2. Цілеспрямований вибір музики (як терапевтом, так і самими учасниками). 3. Кінестетична емпатія. 4. Ритмічна синхронізація. 5. Експериментування з рухом. 6. Цілеспрямований вибір теми танцювальної вправи. 7. Зворотній зв'язок. Все вищесказане дозволяє використовувати танець не тільки як спосіб самовираження. Але і як засіб діагностики та корекції відносин в групі.[Пс. № 1 (49) січень 2006, ст. 21-22] Аналізуючи даний матеріал можна сказати якщо в кого-небудь виникає якась проблема, або існує потреба поліпшити стосунки зі своїм тілом – відвідайте заняття з танцювальної терапії. Так Р.Гнатюк у своїй статті радість. А якщо у вашому місті чи селі немає таких курсів, то... ввімкніть музику, яка подобається, і спробуйте виразити в танці свої емоції, те, що давно накипіло на серці, — страх висоти чи страх перед маленькою сірою мишкою, відчуття самотності, сварку з найкращою подругою, непорозуміння з батьками чи сварки з коханим. Рух може привести вас у будь-яку ситуацію, в будь-яку історію, яка так і залишилася незакінченою у вашому житті. Танцювальна терапія допомагає зробити невидимим, незрозуміле – зрозумілим. Ваше тіло саме будує вам танець. Наші тіла відображають наші стосунки з життям відверто й точно. Танцювальна терапія дозволяє нам завершити ті кроки, які ми відчуваємо всередині своєї душі, але не можемо зробити в реальності. Отже, вмикайте музику, танцюйте самі, зі своїми коханими, з дітьми та онуками... і зробіть крок до свого оновленого прекрасного життя![Дзеркало № 11 ст. 22] На завершення, говорячи про ефективність роботи з сім'ями, дітьми і дорослими із застосуванням методів танцювально-рухової терапії, хотілося б зазначити, що можливості танцювальнорухового напрямку практичної психології досить широкі. До того ж існує можливість синтезу з методами інших напрямків, а кожен терапевт унікальний як особистість і тому привносить у свою роботу щось своє, індивідуальне і неповторне. Дуже важливим моментом є також те, що танцювально-рухова терапія допомагає знаходити ресурси у своєму тілі, навчитися їх використовувати й щоразу створювати свій неповторний Танець — Танець Життя. Поряд із казкотерпіпією та танцювальною терапією широко використовується і музико терапія як одна із складових арт-терапевтичного процесу. Музика змушує дитину всередині нас гратися, ченця — молитися, паливоду — пуститися в танок і героя — вирушити на подвиги. Д.Кемпбелл «Ефект Моцарта» Один відомий музикант і композитор захворів на гарячку. Він безперервно кричав і плакав, страждав на безсоння. На третій день своєї хвороби він виявив бажання послухати у своїй кімнаті концерт. Лікар, хоч і без великого бажання, погодився на це. При перших звуках музики обличчя хворого стало веселішим, очі заспокоїлись і судоми припинилися, йому стало значно краще. Цей випадок,, описаний Гес-де-Кальве, можна легко пояснити: ми маємо справу з лікувальним впливом музики на психічне й фізичне здоров'я людини. Історія виникнення музикотерапії як методу лікування сягає третього тисячоріччя до нашої ери. Ще в Парфянському царстві за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від туги, нервових розладів і серцевого болю. А в Давньому Єгипті за допомогою музики зціляли душевнохворих, катаючи їх у човнах по Нілу й заспокоюючи при цьому грою на музичних інструментах. Стимулом до використання музики як ефективного лікувального засобу слугує інстинкт самозбереження первісної людини, що виявляється в бажанні відвернути від себе небезпеку, хворобу і смерть. Адже на початку свого існування музика мала характер магічного керування силами природи і була засобом впливу на демонів і богів. Звуки, що видавали маг, чаклун або шаман, ударяючи ціпком по каменю або колоді у певному ритмічно монотонному темпі, що поступово пришвидшувався або сповільнювався, викликали в хворих певні реакції. А ефективність впливу ритмічних звуків підсилював магічний спів. Форма цього ритуалу поступово ставала різноманітнішою відповідно до характерних симптомів окремих захворювань, а зміст обумовлювався винайденням нових музичних інструментів, що сприяють розвитку різних способів інструментальної гри. Кожне плем'я через вибір інструментів створило певну оригінальну форму лікувального ритуалу, що зберігався як таємний магічний засіб. Існувала віра в те, що спів та інструментальна музика, яка являла собою гру на барабанах і брязкальцях, підсилювала вплив на духів, є ефективним способом лікування хвороб і загоєння ран. Так, в одному з племен Східної Африки було прийнято, щоб доктор приходив до хворого з маленьким дзвіночком у руці, у який він час від часу мелодійно дзвонив. Свою розмову з пацієнтом лікар починав співучим тоном, і хворий теж мав співати йому у відповідь, отже виникав своєрідний дует. А хор одноплемінників водночас тяг пісню біля стін будинку, де оселилася хвороба. Існують свідчення, що в Індії навіть існували так звані медичні пісні, які давали змогу показати впевненість лікаря в силі свого мистецтва і викликати в такий спосіб у хворого повну довіра до лікаря. А давні китайці вважали, що музика рятує від усіх недуг, які непідвладні лікарям. Культуру якого народу світу ми б не розглядай, скрізь можемо знайти чимало прикладів використання музики для нормалізації душевного стану людей, тобто з психотерапевтичною метою. Одна із семи муз — Евтерпа — була покровителькою музики. А образи бога сонця Аполлона, заступника мистецтв, і його сина Асклепія, заступника лікування, були символами зв'язку мистецтва і медицини. Плутарх розповідає, що приступи гніву в Олександра Македонського зазвичай утихомирювали грою на лірі. Гомер в «Одісеї» розповідає про лікування ран воїна звуками музики і про те, як Ахілл знімав емоційне напруження своїм співом і грою на лірі. Сократ звертав увагу на лікувальну післядію музики, тобто на вплив музики вже після того, Як вона пролунала. Цілющу дію звучання певних музичних інструментів помічав і Демокріт. Він радив слухати флейту для лікування смертельних інфекцій. Уже перший загальновизнаний теоретик музики Піфагор вважав, що музика сприяє здоров'ю, якщо користуватися нею належним чином. Відомо, що Пифагор і сам складав музику, яка не просто лікувала, але «очищувала» людські дії та пристрасті, відновлюючи гармонію душі. Інший філософ, Платан, казав, що музика може слугувати психогігієнічною профілактикою. Арістотель розробив навчання про міезим — про внутрішній світ людини і способи впливу на нього за допомогою мистецтва. Вважаючи, що звук очищає емоції, Арістотель гадав, що музика може викликати вітальні афективні явища, а тому визнавав її особливу цінність для медицини. Традиції лікувального використання музики в греків запозичили римляни. Фалес лікував чуму, граючи на лірі, Феофаст і Гален зцілювали від зміїної отрути; Астеній писав, що навіть біль в кістках лікували за допомогою музики. Сенократ звуками труби повертав здоров'я божевільним, а Талет звучанням кіфари виліковував чуму. Ескулап особливо рекомендував музику тим, хто страждав від емоційних розладів. Велику увагу питанням музики приділяв учений Середньовіччя Авіцена, який, як відомо, граї на багатьох інструментах і навіть сам їх конструював. Описуючі-безсоння, Ібн Сіна пропонує му зику як заспокійливий засіб і приписує «приємний ніжний спів у повільному темпі», а також «дзюркіт води або шелест листя». Цікаво, що в епоху Середньовіччя деякі багаті міста спеціально наймали тих, що грали на волинці і дударів, які своєю грою заспокоювали хворих у випадку несподіваних нервових зривів. На початку ХІV століття з’являється трактат «Про музику», автор якого Іоанн де Грохео уперше розглядає вплив музичних жанрів на слухачів. Серед лікарів епохи Ренесансу, що досліджували лікувальний вплив музики на хворих, були також, французький лікар Амброз Паре, італієць Джозеффо Царліно, англійський лікар Роберт Бартон. Рубіж XVIII—XIXстоліть став для музичної терапії другим народженням: до ЇЇ розробки долучилися клініцисти й фізіологи. За їхніми спостереженнями, музика здатна впливати на дихання, впливати на серцевий ритм, пульс і тиск, знімати м'язове напруження, стимулювати травлення, а також змінювати темп дихання і температуру тіла, регулювати виділення гормонів, що знижують стрес, активізувати імунну функцію і швидкість реакції... А також змінювати сприйняття часу й простору. У роботах російських лікарів XVIII—XIX століть зустрічаються рекомендації про використання музики для лікування психічних розладів. Історики пишуть, що в XVIII—ХГХ століттях лікарні для нервово хворих могли обійтися без штатного музиканта. Спочатку музика в психіатричних лікарнях була винятково засобом відволікання від думок про хворобу, заспокоєння і просто розваги хворих. На початку XX століття у Петербурзі вчені Психоневрологічного інституту заснували спеціальну комісію для вивчення впливу музики на живий організм і людину. У 1914 році академії В.Бехтерєв виступив на засіданні цієї комісії: доповіддю, де вказував, що музичні мелодії допомагають у боротьбі з підвищеною неврозністю й капризами, яким особливо піддаються діти. У середині XX століття стали організовувати музично-терапевтичні товариства і центри в США (1950), Австрії (1959). Норвегії, Данії, Швеції, Фінляндії та Ісландії (1968), Франції (1969), Югославії (1970), Швейцарії та Німеччині (1971), Польщі, Румунії (1972), Англії (1975), у Росії, (1997). У 70—80-х pp. було видано кілька монографій, присвячених музикотерапії, у яких були розділи про застосування музики з лікувальною метою для дітей, які страждають на неврози (К.Швабі), ранній дитячий артизм (Бенензон), органічні захворювання головного мозку (Е.Коффер-Ульбріх). Також проводили дослідження з об'єктивізації впливу музики на дітей (У.Грюс, Ґ.Грюс, З.Мюллер, Ю.Брюкнер, І.Медераке і К. Ульріх). Популярність музикотерапії у XX столітті сприяла поляризації наукових думок: цей напрямок є панацеєю від багатьох недуг. Інші вважали музикотерапію не більш ніж модною течією. Нещодавно в концепції музикотерапії існували дві протилежні точки зору. Прихильники однієї з них вважали, що музикотерапія є лише допоміжним засобом психотерапії, прихильники іншої називали музикотерапію самостійною дисципліною й намагалися знайти для неї шлях розвитку, що не залежить від інших психотерапевтичних методів. Сьогодні Всесвітня федерація музикотерапевтів пропонує таке визначення: музична терапія пов'язана з використанням музики та її елементів (звуків, ритму, мелодії) музикотерапевтом, клієнтом або групою, що супроводжуються розвитком відносин, самовираженням і з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньо- і міжособистісної інтеграції та якості життя, Змістом музикотерапії є система диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомогою експресивної (активної) і рецептивної (пасивної) діяльності У наші дні музичну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у практиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Застосування музикотерапії передбачає широкий діапазон психотерапевтичних показань: для антисоціальної особистості сприйняття музики і музиціювання пов'язані з розвитком самодисципліни; людині скутій музичне самовираження в процесі сеансу музичної терапії може давати переживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для замкнутої людина — стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для агресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям. Полякова вважає музикотерапію способом лікування таких психоневротичних розладів, як порушення самосприйняття, неадекватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія музикою показана також тим пацієнтам, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму. Поряд із інструментальною музикою профілактикою широкого застосування набуває і використання фольклорної пісні з метою попередження емоційно-поведінкових порушень в дітей. Про діяльність використання української народної пісня яке засобу превентивного впливу в структурі психолого-педагогічних профілактичних програм сьогодні говорять багато вітчизняних психотерапевтів та психологів. Народна пісня не лише допомагає збагатити акустичне середовище в умовах навчальною закладу, а й здійснює відчутний позитивний вплив на самопочуття учасників педагогічного процесу, сприяє зміцненню стресостійкості дітей, з отже і розвитку їхньої валеологічної культури. Вплив засобами народної пісні розглядається у двох основних формах: - прямій (має виразну позитивну дію, оптимізує самопочуття особистості, зміцнює її душевне здоров’я, сприяє розвитку валеологічної культури); - непрямій (збагачує акустичне середовище як компонент шкільного довкілля). Музична терапія широко використовується з мстою надання соціально-психологічної допомоги та підтримки тим, хто відчуває самотність, невпевненість в собі, закріпачення. Вона допомагає особистості (як свідчить досвід багаточисельних західних шкіл, гуртків, творчих груп) осягнути свої можливості, актуалізувати здібності, що має позитивне значення не лише для окремої людини, а й для суспільства (Евдокимова Ю., Мельниченко В., 1993, 178). У стислій формі огляд сучасного стану музичної терапії пропонується в книзі Б. Карвасарського "Психотерапія" (М, 1985) та колективній монографії за нош редакцією 'Трупова психотерапія" (М, 1990). Учені визначають музичну терапію як вид естето- або арт-терапії і вказують на можливість її використання як в індивідуальній, так і в груповій формі Цей метод може бути представлений у вигляді рецептивної (сприймання музики) й активної музикотерапії (лікування, виконавством вокалотеранія, хоровий спів). У вітчизняних дослідженнях питання теорії і методики музичної терапії ще не дістали належної розробки.[ Л-К. ст. 217] У дослідженнях А. Андріївського визначаються основні прийоми музичного впливу стосовно до умов навчальної діяльності та здійснюється апробація різних програм функціональної музики для школярів. Цей учений, опираючись на загальновизнану класифікацію функціональної музики за видами впливу ("зустрічна мушка", "музика, яка супроводжує самостійну роботу", "музика відпочинку", "мушка заключна"), пропонує найбільш адекватний в умовах навчальної діяльності поділ музики за трьома основними видами, що спрямовані на а) посилення ефекту представлення дидактичної ситуації; б) підвищення комфортності станів; в) відновлення функціональних станів [Андриевский А., 1990,98]. Фольклорна музика, зокрема народна пісня, ще не стала предметом зацікавленого аналізу з боку спеціалістів, котрі займаються проблемами музикотерапії та музико профілактики. Та вони вважають, що українська народна пісня має значні резерви музикопрофілактичного впливу, котрі використовуються в практиці роботи з дітьми в умовах навчального закладу ще недостатньо і несистематично. Українська народна пісна вражає своєю різноманітністю. Так, опираючись на дані зарубіжний джерел, відомий дослідник історії української музики, Г. Нудьга зазначає, що українська пісня - одна з найбагатших у світі" як за кількісно знаних творів, гак і за поетичною досконалістю. Нині вже зібрано близько 20 тис народних творів із мелодіями; що ж до текстів, то їх сотні тисяч [Нудьга Г , 1989, 6]. Із давніх-давен українцям притаманна любов до піст, їм, як і багатьом народам, були відомі цілющі властивості музики, зокрема пісні1. Зміст багатьох народних прислів'їв і приказок свідчить про те, що пісня супроводжувала українця всюди, від народження і до смерті: "Найдорожча пісня, з якою мата мене колисала", "Де праця, там і пісня", "З піснею дружити - ніколи не тужити", "Легше тобі на дуті стане, як пісня до твого серця загляне", "Хто співає, той журбу проганяє" та ін. Навіть національне світосприймання українців здавалося "маковим цвітом", прекрасною піснею Бога, де місце тільки творенню, а не руйнуванню [Мороз В. 1994.] Генетично найдавнішим визнається ліро-епічний підрозділ, до якого входять переважно обрядові пісні ( колядки, щедрівки і веснянки, купальські і псфівчані, обжинкові, гребовсцькі, весільні, трудові, ігрові, хороводні пісні), замовляння, дитячі пісні Наступ ний вид народної творчості - це балади та історичні музично-поетичні твори. Третій - жартівливі та сатиричні пісні. Загального визнання в усьому світі набули українські ліричні пісні. Умовно їх розмежовують за такими тематичними групами: "пісні про кохання, про родинне життя, суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, антикріпосницькі, наймитські та заробітчанські, емігрантські, рекрутські та солдатські) та пісні літературного походження" [Культура і побут населення України, 1993, 216]. Докладніше зупинимося на аналізі механізмів оздоровчого впливу на особистість українських ліричних пісень. Сьогодні українську народну пісню люблять не лише на Батьківщині, а й цінують, знають і цікавляться нею як культурним феноменом у всьому світі. Вона, як відзначають навіть іноземці, - “неперевершена своєю мелодією, та ще й без диригента співається хором” [цит. за: Кречко М. 1994] У багатьох країнах (Голландії, Канаді, Німеччині, ШСА та ін.) ряд наших пісень, зокрема їхні мелодії стали народними. Невипадково, побувавши на концерті, люди стверджували, що, слухаючи українські пісні, "відчуваєш радість". Саме оптимістичний настрій, який відчувається як у веселих, так і сумних піснях, тісний емоційний контакт слухача з ними, ототожнення себе із цим станом, допомагають у процесі спілкування з музикою гармонізувати свою емоційну сферу сприяють підвищенню мотивації людини, викликають життєрадісний настій. Під час сприймання українських вокально-поетичних творів особистість задовольняє не лише емоційно-контактний рівень своїх музичних потреб. Глибинні особливості народних пісенних перлин сприяють тому, що слухач більш легко переходить від допредметного етапу формування музичної потреби, націленого лише на свої класні настрої, до етапу предметного рівня власне художнього спілкування з піснею, розуміння ідей, образів, символів і відношень, які закладеш в ній. Тому фольклорний музично-поетичний твір акумулює позитивний вплив на саморегуляцію особистості, окрема сприяє оптимізації актуальних емоційних станів слухача. Унаслідок цього спостерігається послаблення емоційної напруженості, зменшення тривожності тощо.
Читайте також:
|
||||||||
|