Причини поразки та значення революції.

Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим.

Листопада - УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У Законі зазначалося, що влада в державі належить народу. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.

Початок польської інтервенції.ЗУНР відразу стала об'єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному переустрої Європи зробили ставку саме на Польщу, прагнули створити з неї "санітарний кордон для боротьби проти більшовизму". Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії. 22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім - до Станіслава. Далі Ви побачите, що саме зовнішній чинник виявився вирішальним у поразці ЗУНР

5. а). Злука УНР і ЗУНР

Прихід у грудні 1918 р. до влади Директорії започаткував нову добу у розвитку національно-демократичної революції - добу Директорії УНР. У Західній Україні боротьбу за своє існування вела ЗУНР. Боротьбу за владу в Україні при підтримці Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. У грудні 1918 р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення "єдиної і неділимої" Росії. Таким чином, розстановка сил, які вершили долю України у цю добу, була не на користь української революції.

Політика ЗУНР.Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою: * За короткий час була сформована ефективна система управління. Відбулися довибори до Української Національної Ради - представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи. *Президентом республіки було обрано Є.Петрушевича. * Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селянами передбачався після закінчення війни. * Створювалася система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право "на школу рідною мовою ". * Утверджувалася державність української мови. * Для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА), яка досягла 100 тис. чоловік. * Значні зусилля були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919р. в Києвіпроголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР (зараз 22 січня відзначається як День соборності України).

Але Акт Злуки реалізовано не було - як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у

стані війни, Є.Петрушевич 4 грудня 1919р. денонсував Акт Злуки. У липні 1919 p. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам'янець-Подільського, а в листопаді - емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорія і об'єдналася з армією УНР. Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки.15 березня 1923 p. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про приналежність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

5. б).Політика Директорії УНР.

Директорія була урядом соціалістичного спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади (вища влада належить Директорії, законодавча - Трудовому конгресу, виконавча - Раді народних міністрів, а на місцях - трудовим радам селян, робітників, трудової інтелігенції), ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, 22 січня 1919р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавлялися політичних, зокрема, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919 p. працював Трудовий конгрес, який схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних Міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесії Трудового конгресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 p.,через 1,5 місяці після приходу до влади, Директорія під тиском більшовицьких військ покинула Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом - на територію ЗУНР, до Тернополя. У червні 1919 p. підконтрольна Директорії територія становила смугу завширшки 10-20 km - між поляками і більшовиками. Причини поразки Директорії:

• Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків політики. Між двома її лідерами не було згоди: В. Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С.Петлюра - на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В. Винниченко, В. Чеховський, М.Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С.Петлюрою — до союзу з Антантою.

• Непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії полягала в наступному:

- видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв'язували земельні питання, здійснювалися каральні акції; - обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права;

- ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т.д.

Директорія втрачала підтримку українського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.

• Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918 p. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої Росії").

• Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С.Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махна, "зелених", Григор'єва. Отже, 2 лютого 1919 p. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

5. в). Встановлення більшовицького панування в Україні.

Політика радянсько-більшовицького уряду України.Ще під час наступу на Київ, у січні 1919р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави -Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 p. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х.Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії -політику "воєнного комунізму":• диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади - ревкомів і комбідів; • націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку; • сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів; • державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну; • загальна трудова повинність; • карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше); • запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами; • "червоний терор " проти реальних і потенційних противників більшовизму. • Політика "воєнного комунізму " була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії. Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919р. Київ. Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Розгром Денікіна.Восени 1919р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 p., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

Напочатку 1920 p. Червона Армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

"Зимовий похід" армії УНР.Восени 1919р. Директорія перейшла до партизанських форм боротьби. Взимку 1919-1920 pp. її 5-тисячна армія здійснила похід денікінськими, а з поверненням більшовиків - радянськими тилами. Так званий "зимовий похід" армії УНР стимулював український рух, її армію утримувало населення, сприймаючи її як свою армію, як захисника своїх інтересів.

Зближення УНР і Польщі. Радянсько-польська війна.Намагаючись врятувати українську справу. Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею. 24квітня 1920 p. між урядами УНР і Польщі було укладеноВаршавський договір, який передбачав:

• спільну боротьбу проти більшовиків;

• відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;

• як своєрідну компенсацію за це С. Петлюра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед населення Західної України.

Війна, що розпочалася, йшла з перемінним успіхом:

- успішний наступ польсько-українських військ (6 травня 1920 p. взяли Київ);

- контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави, в липні 1920 p. в Східній Галичині був утворений Тимчасовий радянський уряд на чолі з В. Затонським);

- відступ радянської армії із Галичини.

Росія і Польща були не готові до затяжної війни ів жовтні 1920 p. уклали перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв з частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії. 18 березня 1921 p. між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:• Польща визнала існування самостійної Радянської України; • до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Розгром Врангеля.Білогвардійська армія Врангеля (150 тис.), яка утримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Впродовж червня-листопада 1920 p. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши в Криму радянську владу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні напрями політики уряду П.Скоропадського	\|	Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.