• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.).

План викладу і засвоєння матеріалу

Лекція № Тема: Україна у 1945-1991 рр.

Історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 pp.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920рр.

• Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національ­ну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Ін­телігенція була малочисельною, а селяни - політичне несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робіт­ники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності Ук­раїни.

• Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компро­міс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР. > Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги:

- в Наддніпрянській Україні - радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти;

- в Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.

• У ході революції український народ створив власну державу і декілька років під­тримував її існування.

• Героїчна боротьба українського наро­ду 1917-1921 pp. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим про­голошення державної незалежності в 1991 p.

а).Територіальні зміни в Україні після другої світової війни та Україна на міжнародній арені.

б). Відбудова господарства.

І. Промисловість.

ІІ. Сільське господарство.

в). Перетворення в Західній Україні та суспільно-політичне життя.

І. "Радянізація" Західної України.

ІІ. Рух опору та репресії

1. а).Територіальні зміни в Україні після другої світової війни.

За Договором між СРСР та Чехословаччиною від29 червня 1945 p. За­карпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі Радянського Союзу. Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 p. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 pp. здійсню­вався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну -520 тис. українців. У квітні-травні 1947 p. польський уряд здійснив операцію"Вісла" - насильницьке виселення українців (140,6 тис.чол.) з українських етнічних земель, що опинили­ся в межах Польщі.При цьому пересліду­валася мета:* асимілювати українців; * ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.

19 лютого 1954 p. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включенняКримського півострова до складу УРСР. Таким чином завершився процес формування сучасної території України. Юридичний акт про входження Криму до УРСР лише підтвердив фактич­но існуючу ситуацію. Отже, територіальні зміни в Україні, що відбулися напередодні і після другої світо­вої війни, мали для неї такі наслідки: * остаточно визначились кордони ре­спубліки, які одержали юридичне визнання світовим співтовариством; * збільшилася територія УРСР та її демо­графічний потенціал; * об'єднання українських земель відбу­лося у складі однієї держави; * завершилося формування державної те­риторії.

25 квітня 1945 p. на конференції країн антигітлерівської коаліції в Сан-Францис­ко було прийнято рішення про утворення Організації Об'єднаних Націй (ООН), а 24 жовтня 1945 p. (цей день відзначається як День ООН) - ратифіковано її Устав. Серед країн-засновниць ООН була й Україна. Завдяки чому стало можливим членство України в ООН? Прийняття України в ООН було резуль­татом визнання її вкладу в розгром фашиз­му, свідчило про зростання її міжнародно­го авторитету.

Серед інших факторів, які зумовили вступ України в ООН, слід назвати такі: • на членстві України і Білорусії в 00Н наполягав Сталін, щоб у такий спосіб забезпечити собі більшу кількість голосів; • вступ України до ООН мав створити ілюзію її державності і заспокоїти націо­нально-визвольні сили. Формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зов­нішньої політики вона не мала. Монополія на зовнішню політику належала ЦК ВКП(б) і особисто Сталіну.

1. б). Відбудова господарства.

І. Особливості відбудови промисловості.Війна призвела до небаченого руйнуван­ня економіки України. Після війни її про­мислово-виробничий потенціал становив 48% проти рівня 1940 p. Відбудова господарства починалася від­разу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 p. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей. У березні 1946 p. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєн­ного рівня. В Україні планувалося доведен­ня на кінець п'ятирічки валової промисло­вої продукції до 113% проти 1940р.

Важливою проблемою відбудови були капіталовклладення. США відмовили у надан­ні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла (кредити нада­валися за умови виходу комуністів із уряду). Поставки за рахунок репарацій із Німеч­чини, допомога з-за кордону були незнач­ними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

• Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд ке­рувався політичними мотивами: створити та­кий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою пере­моги світового соціалізму над капіталізмом.

• Розвиток важкої промисловості від­бувався за рахунок легкої, сільського госпо­дарства, науки і культури, які фінансува­лися за залишковим принципом. Так, інвес­тиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

• Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

• Якщо на Заході і в Японії післявоєн­на відбудова промисловості здійснювала­ся на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно.

У результаті: в 1950р. важка промис­ловість перевершила, а легка - ледве до­сягла 80% довоєнного рівня. Україна зно­ву зайняла традиційне місце паливно-ме­талургійної бази Радянського Союзу.

ІІ. Особливості відбудови сільського господарства.• Відбудова сільського господарства проходила б надзвичайно складних умовах: - скоротилися посівні площі, не виста­чало робочих рук, техніки, коней; - важким було становище селян: мізер­на оплата праці, високі податки на підсоб­не господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне за­безпечення, виплати по тимчасовій непра­цездатності; - ситуацію ускладнила посуха 1946 p. і голод взимку 1946-1947pp.. від якого в Укра­їні померло більше 800 тис. чоловік.Алеголовною причиною голоду стала не посу­ха, а позиція держави і комуністичної пар­тії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тварин­ництва великими обсягами вивозилися закордон.

• Капіталовкладення в сільське госпо­дарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

• Здійснювалася політика "ножиць цін " стосовно сільського господарства Дер­жавні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 p., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті: на кінець 1950р. сільське господарство не досягла довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове вироб­ництво зерна становило 77%, врожай­ність зернових - 82% від рівня 1940р. З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 p. було здійснено грошову ре­форму.її проводили конфіскаційними ме­тодами. Старі гроші, що перебували в обі­гу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 до 10 000 - з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. - зменшувалися наполовину.

1. в). Перетворення в Західній Україні та суспільно-політичне життя

І. "Радянізація" Західної України. Основними напрямками перетворень були:

* насадження тоталітарного режиму, монополізація влади Комуністичною пар­тією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, тому, що західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію. По-друге, радянська влада недовіряла міс­цевому населенню. Не тільки партійні ор­гани, а і всі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеці­алістами із Східної України та інших ре­спублік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням:

* утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського бур­жуазного націоналізму, приватновласниць­кої психології. Проти жителів Західної Укра­їни розгорталися масові репресії, "ворожі еле­менти" депортувалися в східні райони СРСР;

* здійснення форсованої і насильниць­кої колективізації. 1950 рік став роком суціль­ної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радян­ській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетво­рення, як:

• - індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 p. промислове вироб­ництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 p. і складало 10% промисло­вого виробництва республіки;

•- заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах велося російською мовою. Таким чином, за декілька років Захід­на Україна пройшла шлях Східної, повто­ривши всі соціалістичні реформи.

ІІ. Рух опору та репресії в західноукраїнських землях.Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного ре­жиму і вело боротьбу проти нього. Цю бо­ротьбу очолювали дві сили:греко-католицька церква та ОУН-УПА.Греко-католицька церква була ліквідо­вана більшовиками в1946р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала досер. 50-х pp.Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотично­го режиму та створенні незалежної укра­їнської держави. Великі надії покладали­ся на швидку радянсько-американську війну.УПА користувалася широкою підтрим­кою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише за період1946-1948 pp. за "зв'я­зок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно се­лян. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 p. її головнокомандувача Р.Шухевича. Окремі загони повстанців дія­ли до сер. 50-х pp. Але і після цього опір тоталітарному ре­жиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.

Відсутність демократії і свобод гро­мадян, зловживання владою, посилення масових репресій. В Україні пік репресій припавна 1947 p., коли ЦК КП(б)У очо­лював найближчий соратник Сталіна - Л.Каганович. З 1946-1947 pp. під керівництвом се­кретаря ЦК ВКП(б) Жданова почалася ідеологічна кампанія по "наведенню поряд­ку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва. Метою "жданівщини " в Україні було. придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Розгорнулася нищівна критика інсти­тутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури - письмен­ників М. Рурського, В.Сосюри, Ю.Яновського, композитора В.Данькевичи, кіно­режисера О.Довженка та інших, яких звинувачували в "ідеологічних помил­ках" і "українському буржуазному націо­налізмі". Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвит­ку їхньої національної культури. Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 pp. відбувався в у мо­вах посилення сталінського тоталітар­ного режиму.

Утвердився режим одноосібної вла­ди Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики. І незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України (першими секретарями ЦК КП(б)У були М.Хрущов (1943-1946 pp. та 1948-1949 pp.), Л.Каганович (1947 p.), А.Мельников (1950-1953 pp.), О.Кириченко (1953-1957 pp.), усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або й репресіями.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
7. Антропологічна періодизація первісної історії
8. Багатофазний однопівперіодний випрямляч
9. Байки першого періоду творчості (1850-1870 pp.).
10. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни
11. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
12. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.

Переглядів: 3337