Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.).

План викладу і засвоєння матеріалу

Лекція № Тема: Україна у 1945-1991 рр.

Історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 pp.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920рр.

• Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни - політичне несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України.

• Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР. > Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги:

- в Наддніпрянській Україні - радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти;

- в Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.

• У ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування.

• Героїчна боротьба українського народу 1917-1921 pp. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 p.

а).Територіальні зміни в Україні після другої світової війни та Україна на міжнародній арені.

б). Відбудова господарства.

І. Промисловість.

ІІ. Сільське господарство.

в). Перетворення в Західній Україні та суспільно-політичне життя.

І. "Радянізація" Західної України.

ІІ. Рух опору та репресії

1. а).Територіальні зміни в Україні після другої світової війни.

За Договором між СРСР та Чехословаччиною від29 червня 1945 p. Закарпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі Радянського Союзу. Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 p. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 pp. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну -520 тис. українців. У квітні-травні 1947 p. польський уряд здійснив операцію"Вісла" - насильницьке виселення українців (140,6 тис.чол.) з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі.При цьому переслідувалася мета:* асимілювати українців; * ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.

19 лютого 1954 p. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включенняКримського півострова до складу УРСР. Таким чином завершився процес формування сучасної території України. Юридичний акт про входження Криму до УРСР лише підтвердив фактично існуючу ситуацію. Отже, територіальні зміни в Україні, що відбулися напередодні і після другої світової війни, мали для неї такі наслідки: * остаточно визначились кордони республіки, які одержали юридичне визнання світовим співтовариством; * збільшилася територія УРСР та її демографічний потенціал; * об'єднання українських земель відбулося у складі однієї держави; * завершилося формування державної території.

25 квітня 1945 p. на конференції країн антигітлерівської коаліції в Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення Організації Об'єднаних Націй (ООН), а 24 жовтня 1945 p. (цей день відзначається як День ООН) - ратифіковано її Устав. Серед країн-засновниць ООН була й Україна. Завдяки чому стало можливим членство України в ООН? Прийняття України в ООН було результатом визнання її вкладу в розгром фашизму, свідчило про зростання її міжнародного авторитету.

Серед інших факторів, які зумовили вступ України в ООН, слід назвати такі: • на членстві України і Білорусії в 00Н наполягав Сталін, щоб у такий спосіб забезпечити собі більшу кількість голосів; • вступ України до ООН мав створити ілюзію її державності і заспокоїти національно-визвольні сили. Формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала. Монополія на зовнішню політику належала ЦК ВКП(б) і особисто Сталіну.

1. б). Відбудова господарства.

І. Особливості відбудови промисловості.Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 48% проти рівня 1940 p. Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 p. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей. У березні 1946 p. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня. В Україні планувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940р.

Важливою проблемою відбудови були капіталовклладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла (кредити надавалися за умови виходу комуністів із уряду). Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

• Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.

• Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

• Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

• Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно.

У результаті: в 1950р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

ІІ. Особливості відбудови сільського господарства.• Відбудова сільського господарства проходила б надзвичайно складних умовах: - скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней; - важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності; - ситуацію ускладнила посуха 1946 p. і голод взимку 1946-1947pp.. від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік.Алеголовною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися закордон.

• Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

• Здійснювалася політика "ножиць цін " стосовно сільського господарства Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 p., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті: на кінець 1950р. сільське господарство не досягла довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940р. З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 p. було здійснено грошову реформу.її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 до 10 000 - з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. - зменшувалися наполовину.

1. в). Перетворення в Західній Україні та суспільно-політичне життя

І. "Радянізація" Західної України. Основними напрямками перетворень були:

* насадження тоталітарного режиму, монополізація влади Комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, тому, що західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію. По-друге, радянська влада недовіряла місцевому населенню. Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням:

* утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР;

* здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення, як:

• - індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 p. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 p. і складало 10% промислового виробництва республіки;

•- заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах велося російською мовою. Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

ІІ. Рух опору та репресії в західноукраїнських землях.Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолювали дві сили:греко-католицька церква та ОУН-УПА.Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в1946р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала досер. 50-х pp.Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної української держави. Великі надії покладалися на швидку радянсько-американську війну.УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише за період1946-1948 pp. за "зв'язок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 p. її головнокомандувача Р.Шухевича. Окремі загони повстанців діяли до сер. 50-х pp. Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.

Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, посилення масових репресій. В Україні пік репресій припавна 1947 p., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Сталіна - Л.Каганович. З 1946-1947 pp. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) Жданова почалася ідеологічна кампанія по "наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва. Метою "жданівщини " в Україні було. придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури - письменників М. Рурського, В.Сосюри, Ю.Яновського, композитора В.Данькевичи, кінорежисера О.Довженка та інших, яких звинувачували в "ідеологічних помилках" і "українському буржуазному націоналізмі". Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури. Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 pp. відбувався в у мовах посилення сталінського тоталітарного режиму.

Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики. І незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України (першими секретарями ЦК КП(б)У були М.Хрущов (1943-1946 pp. та 1948-1949 pp.), Л.Каганович (1947 p.), А.Мельников (1950-1953 pp.), О.Кириченко (1953-1957 pp.), усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або й репресіями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Причини поразки та значення революції.	\|	План викладу і засвоєння матеріалу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.