Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Соціокультурні характеристики туризму.

У сучасних соціологічних джерелах соціокультурні характеристики туризму представлені не в цілісному, систематизованому вигляді, а як розрізнені фрагменти в різних наукових джерелах з проблем туризму, аналіз яких доцільно здійснити у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному, структурно-функціональному.

Термінологічний дискурс має на меті порівняльний аналіз представлених у туризмології визначень туризму для виділення серед них тих, що несуть у собі соціологічний, зокрема соціокультурний, контекст.

Розглядаючи етимологію слова "туризм", слід зазначити декілька трактувань щодо його походження. Так, відомий представник американської школи туристичного бізнесу Джон Уокер посилається на англомовне походження цього терміна. На його думку, слово tourism виникло в англійській мові десь на початку XIX ст. Його корінь tour викликає асоціації швидше з "турне" театральної групи, ніж з "індивідуальними поїздками для власного задоволення", що більш актуально в світлі сучасного вживання цього слова. Вебстерський словник англійської мови дає таке визначення слову tourist: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного світогляду (one, who makes a tour for plersure or culture).

З другого боку, російські автори словника-довідника "Туризм, гостеприимство, сервис" (М., 2002) посилаються на походження терміна "туризм" від латинського tornus - рух по колу; крутити, вертіти.

Обґрунтованим є етимологічне дослідження авторів "Фундаментальної соціології" т. XI (М., 2007) В.І.Добренькова та А.І.Кравченка, за результатами якого вони стверджують, що етимологічно слово "туризм" сягає французького tour, що в перекладі значить "прогулянка, поїздка". "Современный словарь иностранных слов" (СПб., 1994) наводить таке визначення туризму: "вид активного відпочинку - подорожі (поїздки, походи), які здійснюються організовано чи самостійно для відпочинку, зі спортивною метою (гірський, водний та лижний туризм) або з пізнавальними цілями (науковий туризм)".

Зазначимо, що в загальних рисах таке трактування поняття "туризм" увійшло в ужиток у сучасній туризмології. При цьому міра наближення різних авторів до цього визначення досить різна.

Більшість представлених у джерелах з туризмології визначень доцільно об'єднати у дві групи.

До першої групи включимо визначення, які можна умовно назвати вузъкогалузевими. Кожне з них відображає специфіку тієї чи іншої галузі суспільства-економічної, політичної, культурної і т.д.

Так, чимало визначень трактують туризм як одну з галузей промисловості, бізнесу. Одним з варіантів такого визначення є підхід з боку пропозиції. Ключовою особливістю такого визначення є його фокусування на предметі продажу продукції туристичної індустрії. Предмети споживання - це концептуальне ядро визначення туризму з погляду пропозиції, його можна сформулювати так: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які напряму постачають товари та послу ги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам, вдалині від звичної домашньої атмосфери".

Дещо більш розширене розуміння туризму цієї галузевої спрямованості наводить Джон Уокер. На його думку, туризм можна визначити як науку, мистецтво та бізнес залучення туристів та організації їх перевезення та розміщення, а також створення умов для кращого вдоволення їх потреб та запитів.

Порівняльний аналіз визначень туризму галузевої спрямованості здійснив російський туризмолог В.О. Квартальнов. Зокрема, він цитує Дж. Джаффарі (США), який запропонував інше визначення туризму: "Туризм - це навчання людини поза її звичним способом життя, які вдовольняють її потреби, вдалині від імпульсів, які дає домашнє, соціокультурне, економічне та фізіологічне середовище перебування".

Джаффарі та Річі (США) повторили це визначення кількома роками пізніше як базове для університетського курсу з вивчення туризму.

Мерфі, окреслюючи суспільну базову плановану модель туризму, подає більш вузьке визначення - це подорож нерезидентів (туристів, включаючи екскурсантів) до місця призначення та їх тимчасове перебування там до тих пір, поки воно не стане їх постійним місцем проживання; туризм - це поєднання відпочинку та бізнесу.

Визначення Ліпера (Канада) найбільш складне з тих, що наведено вище. Він стверджує, що туризм потрібно розглядати як систему, що об'єднує людей, які подорожують на власний розсуд та тимчасово зупиняються поза їхнім звичним місцем проживання на одну та больше діб, здійснюючи тури, спрямовані на отримання матеріальної вигоди.

Елементами такої системи є туристи, виробничі регіони, транзитні маршрути, регіони призначення та індустрія туризму. Ці п'ять елементів пов'язані між собою просторовим та функціональним зв'язками. Керуючись характеристиками відкритої системи, організація цих п'яти елементів працює всередині великої соціальної системи, взаємодію чи з фізичною, культурною, суспільною, економічною, політичною та технологічною діяльністю.

Близьке до наведеного розуміння туризму визначається Всесвітньою радою з туризму та подорожей, яка вказала на такі характеристики сучасного туризму:

• найбільша індустрія, яка має близько $3,5 трлн. обігового капіталу;

• провідний виробник промислової продукції, чий внесок до валового національного продукту становить 6,1%;

• провідний платник податків;

• роботодавець для 127 млн. людей, тобто кожного п'ятнадцятого від усіх працюючих;

• галузь світової економіки, яка найдинамічніше розвивається'.

Як бачимо, всі наведені визначення сконцентровані на "економічному" розумінні туризму.

Однак навіть серед науковців та практиків економічного спрямування поширюється розуміння необхідності докладнішого розуміння туризму, що виходить за межі "індустріального підходу". Так, для Національної політики навчання туризму (США) типова така дефініція туризму - це "діяльність та активність людей, які їздять у місце чи місця за межами свого регіону з будь-якою метою, за винятком щоденних поїздок на роботу".

Як бачимо, у цьому визначенні взагалі відсутня та частина туризму, що пов'язана з його організацією. Разом з тим слід погодитись з російським дослідником М.Б. Біржаковим, що туризм хоча й належить до мандрівок, але, на відміну від подорожей, це категорія, яка перебуває під сильним впливом економіки та політики, до цього ж він наділений дуалізмом внутрішньої природи явища. На його думку, туризм - це:

а) особливий масовий вид подорожей з чітко визначеними целями туризму, які здійснюють власне туристи, тобто діяльність самого туриста, та

б) діяльність з організації та здійснення (супроводження) таких подорожей, туристична діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.

Подальшого розширення предметне визначення туризму набуло в роботах російських та українських туризмологів. Зокрема, класичне визначення туризму у зазначеній роботі М.Б. Біржакова виглядає так: туризм - це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих та лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи в професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці.

Саме такі розширені визначення туризму утворюють другу групу.

Принципового значення для подальшого уточнення змісту поняття "туризм" мають роботи відомого українського філософа В.С. Пазенка. Обґрунтовуючи необхідність створення інтегральної науки - туризмології, він пише: "Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є тенденція перегляду розуміння туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку", надання цьому розумінню "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує.

Подорож - одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "Вид діяльності, який називаємо туризмом, поєднує організацію подорожей та індустрію гостинності". На значення поняття "подорож" вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі". Але подорож - не лише одна із форм діяльності людини, а й прояв її способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи "молодий шукач пригод"), - це не просто "споживач туристичного продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка під час мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культур них артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ, або "споживати", використовувати його, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, шанувати багатства природи та культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

За такого підходу дедалі більшого поширення набуває розуміння туризму як масштабного соціального явища - соціального феномена.

Так, російські дослідники дають одне з найбільш розширених (і в той же час конкретних) визначень туризму: багатозначний термін, яким позначаються різні сфери цього складного феномену:

1) "тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування" (Закон РФ "Про основи туристичної діяльності" від 1 грудня 1996 p., додаток №1). Туризм передбачає тимчасове переміщення населення з одного регіону (району, міста, села) в інший, якщо воно не пов'язане з переміною місця проживання чи роботи.

Базовим вважається визначення, прийняте Статистичною комісією ООН в 1993 році, згідно з яким туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують та перебувають у місцях за межами їх звичного середовища протягом періоду, який не перевищує року поспіль, з метою відпочинку, а також з діловими та іншими цілями;

2) приватний випадок подорожей з чітко визначеними цілями тапоєднуваний з діяльністю з організації та здійснення таких подорожей. В широкому розумінні туризм означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. Розвиток туризму перебуває під більш сильною залежністю від стану економіки та геополітичних процесів, які відбуваються як в окремій країні, так і у світі в цілому. В сучасному розумінні туризмом називають діяльність, пов'язану з масовим туристським переміщенням, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів;

3) форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через подорожі;

4) популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

5) галузь господарства з обслуговування людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання;

6) сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельний бізнес, культура, торгівля та ін.) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам.

Отже, в сучасній туризмології поступово укорінюється саме розширене розуміння туризму.

Туризм розглядається як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства. Туризм, як прибуткова галузь економіки, став впливати на політику держав. Світовий досвід і практика економічної, соціальної і політичної стабільності розвинених країн доводять, що географічне положення держави, її природно-кліматичні ресурси і визначні пам'ятки стають загальним благом лише засобами туризму.

Саме таке розуміння найбільш наближене до соціологічного розуміння туризму як соціокультурного феномена.

При цьому культурний ефект туризму виявляється в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних і фізичних здібностей. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'яток, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону: починають розвиватися інфраструктура туризму, сервісні служби (дороги, побутові послуги, кафе, ресторани, парки розваг).

Туристи з розвинених країн привозять в країни, що розвиваються, не тільки валюту, але і знання, кваліфікацію, високий рівень освіти і культури, тим самим залучаючи місцеве населення до вищого рівня цивілізованості. В результаті міжнародний туризм виконує латентну функцію освіти, замінюючи аборигенам середню школу і університет одночасно.

Соціальний ефект туризму виявляється у збільшенні числа зайнятих, зростанні інвестицій, підвищенні матеріального рівня життя населення регіону. У цій галузі праця не механізована і не може бути механізованою, що дозволяє залучати трудові ресурси, направляючи їх на обслуговування туристів. У 1995 р. кожне 16-те робоче місце в світі припадало на туризм. Згідно з даними Міжнародної організації праці, у 1995 р. 11% робочої сили у всьому світі, а це близько 200 млн. чоловік, прямо або опосередковано працювали у сфері туризму, а 2005 р. вона орієнтовно збільшилася до 340 млн.

Стійке зростання кількості туристського потоку - запорука економічного піднесення регіону. Якщо людина подорожує країною, зупиняється в готелях, то туди надходять кошти, отже, більше податків отримує місцевий бюджет. Туристи, як правило, відвідують музеї, галереї, купують там сувеніри; не буде туристів - музеї залишаться без коштів. Тут має місце так званий мультиплікативний ефект - прибутки отримують не тільки власники готелів і ресторанів, але і фермери, що поставляють продукти харчування, навчальні заклади, в яких навчаються діти персоналу готелів, транспортні підприємства. Успішний розвиток туризму впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та ін.

Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування, впровадженню нових засобів розповсюдження інформації. Розвиток індустрії туризму сприяє зниженню рівня безробіття в регіоні, значному збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, впорядкуванню територій. Удосконалюється і сфера громадського харчування: відкривається багато невеликих підприємств різного рівня, які достатньою мірою задовольняють попит на послуги харчування, а також кейтерингові послуги (організація банкетів, оформлення місць для роздачі їжі та ін.).

На культурні і соціальні аспекти, як і на туризм у цілому, впливають соціально-демографічні чинники. Так, зростання тривалості життя в розвинених країнах означає, що люди, вийшовши на пенсію, можуть проводити в поїздках більше часу, аніж раніше (зрозуміло, якщо розмір пенсії тому сприяє). Завдяки збільшенню оплати праці, наданню робочим і службовцям різних соціальних гарантій і пільг за рахунок підприємств відбулося розширення соціального складу туристів. Багато підприємств включають туризм у свої соціальні програми. Зменшення кількості дітей у сім'ях звільнило час для подорожей молодим парам, а пізніший шлюб, особливо у середнього класу, збільшив кількість часу, який можна витратити на ознайомлення з іншими країнами.

Нині жінки не поспішають виходити заміж, самі заробляють і відповідно оплачують свою відпустку. Прагнення до здорового способу життя і турбота людей про своє здоров'я розширили спектр медичного і оздоровчого туризму.

Слід зазначити, що таке розуміння туризму, як соціокультурного феномена, поступово набуває легітимації не тільки у законодавчій базі окремих держав, але й у міжнародних нормативних документах.

Так, згідно із Законом РФ "Про основи туристичної діяльності": туризм - це тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяль¬ністю в країні (місці) тимчасового перебування.

Українське законодавство закріпило в нормативних актах таке визначення:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (Закон України "Про туризм" № 324/95-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1995 p., № 31, ст. 241; 2001 p., № 32, ст. 172).

Постійну увагу подальшому розвитку туризму, удосконаленню міжнародної правової бази для його розвитку приділяють міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. Так, у 1954 р. нею було прийнято таке визначення: туризм - це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров'я, фізичного розвитку люди¬ни і виходить за межі постійного місця проживання.

У 1993 році це визначення набуло уточненого формулювання: туризм - це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в місцях за межами звичного їм середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, також з діловими чи дозвіллєвими цілями.

За визначенням ЮНЕСКО, туризм - це від'їзд з дому без наміру наживи. Згідно з Гаазькою декларацією по туризму від 1989 p., туризм - це переміщення людей з місця їх мешкання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, що виникають в результаті цих переміщень. У таких переміщень є чітко поставлена мета - ознайомлення з визначними пам'ятками, лікування, навчання або відпочинок за кордоном. На відміну від нього, подорож - переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети.

Класифікаційний дискурс

Зазвичай класифікацію розуміють в науці і соціальній практиці як розподіл предметів будь-якого роду на класи за найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного роду, і соціальними формами спілкування. У соціології - це спроба визначити соціальні структури (суспільство, організації, відносини), які існують постійно.

У соціології туризму - це процес виділення із складного соціо-культурного феномена "туризм", що несе у собі його родові ознаки, більш конкретних і специфічно окреслених його видових проявів, які вирізняються за тими чи іншими ознаками.

Зазначимо, що процес класифікації феномена "туризм" в соціології ще не завершений. Існує декілька підходів щодо його здійснення.

В одних соціологічних джерелах представлена класифікація за формами туризму, під якими розуміють тип організації туристичної діяльності людини або групи людей (індивідуальний, груповий (колективний, сімейний туризм).

Також є класифікація за видовими ознаками. Так, М.Б. Біржаков пропонує поділяти туризм на активний і пасивний.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, спускання на плотах бурхливими річками, підводний туризм, сафарі та ін.), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому сенсі екстремальний туризм.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, більш схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, не вимагають напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морському, гірському, водолікувальному курорті, оздоровчі тури, тури на лікування. Це стосується турів для сімей з дітьми, туристів старшого віку і пенсіонерів.

Найбільш повна і логічно виважена класифікація феномена туризму представлена В.І.Добреньковим та А.І.Кравченком. В ній туризм поділяють за такими ознаками: мета подорожі, спосіб пересування, інтенсивність туристського потоку, тривалість подорожі, характер організації подорожі тощо.

У всьому світі прийнято ділити туризм перш за все на зовнішній (виїзний та в'їзний), тобто міжнародний, і внутрішній.

Внутрішній туризм - подорожі усередині своєї країни осіб, що постійно проживають в межах держави, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. На внутрішній туризм в світі припадає 80-90% поездок.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. В середньому близько 65% всіх міжнародних туристичних поїздок припадає на Європу, близько 20% - на Америку і близько 15% - на інші регіони.

За видами діяльності (цілями відпочинку) туризм поділяється на спортивний (пішохідний, водний, лижний та ін.), культурно-пізнавальний, утилітарний (наприклад, риболовля), лікувально-оздоровчий (у санаторіях) і спортивно-оздоровчий (дитячі табори, наметові табори), науковий, діловий, спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломництво, екзотичний, екотуризм, пікнік, вікенд, науковий, конгресовий та ін.

Спортивний туризм - походи маршрутами певної категорії складності, а також участь в змаганнях з техніки туризму і чемпіонатах; різновид самодіяльного туризму.

Культурно-пізнавальний туризм - подорожі людей по своїй країні і по зарубіжних країнах для ознайомлення з пам'ятками культури, місцевими традиціями, звичаями, способом і стилем життя.

Складова частина культурного туризму - музейний туризм. У західноєвропейських країнах практично всі музеї - від найменшого до найбільшого - орієнтовані на відвідини туристів, за рахунок чого більшість музеїв існує.

Терміни "культурно-пізнавальний" і "науково-пізнавальний" туризм у вітчизняній літературі часто вживаються як синоніми. їх об'єднує кваліфікаційна характеристика "пізнавальний", яка виявляє мету і призначення цих видів туризму. У зарубіжній літературі характеристика "пізнавальний" не вживається, тому розглядаються культурний і науковий туризм як самостійні види рекреаційної діяльності.

Пізнавальний туризм - туристські поїздки, подорожі, походи з метою відвідин будь-яких регіонів, місцевостей, центрів туризму тощо для ознайомлення з пам'ятками природи, історії і культури, побутом і традиціями місцевого населення, народними ремеслами і промислами, досягненнями в області науки, культури, промислового виробництва, будівництва і т.ін. Елементи пізнавального туризму різного ступеня властиві практично всім видам туризму.

Оздоровчий туризм - туристські подорожі, поїздки і походи в якій-небудь місцевості із сприятливими для здоров'я природно-кліматичними умовами і перебування там з метою відпочинку. Оздоровчий відпочинок залежно від засобів впливу на людину поділяється на клімато-, море-, грязелікування і т. ін. Зазвичай в рамках оздоровчого туризму проводяться некатегорійні походи, прогулянки, купання, катання на водних або гірських лижах, екскурсії, розважальні заходи тощо.

Медичний туризм - поїздки людей в ті країни або регіони, де можна заощадити на медичному обслуговуванні, вдаючись за допомогою до професійних лікарів і найкращих клінік. Все більше жителів Західної Європи приїздить до Польщі, Угорщини і Словаччини, щоб зробити собі пластичні операції, отримати стоматологічні й інші медичні послуги, заплативши за це у декілька разів менше, ніж удома.

Науковий і навчальний туризм припускає навчання іноземній мові, реставрацію пам'яток, вивчення етнографії, історії, проведення археологічних експедицій.

Науковий туризм включає поїздки для участі в різних нарадах, конгресах і симпозіумах, у великих міжнародних книжкових ярмарках, а також участь у наукових, найчастіше археологічних, експедиціях. Останнім часом науковий туризм неймовірними темпами завойовує турбізнес. Фахівці розрізняють три види наукового туризму, не пов'язаного з конгресами і семінарами:

• ознайомчий. Під час поїздки туристів ознайомлюють з природними й антропогенними об'єктами і надають пояснення;

• допоміжна участь. У цьому випадку туристи беруть участь в наукових роботах як допомоговий персонал, наприклад беруть участь у реставраційних роботах, роботах у заповідниках із збереження рідкісних тварин або в польових наукових дослідженнях;

• самостійні дослідження туристів.

Діловий туризм - поїздки бізнесменів для укладення контрактів, ознайомлення з перспективами ринку збуту, пошуку нових партнерів або клієнтів.

Екологічний туризм. Термін "екотуризм" був уведений в ужиток на початку 80-х років. XX ст. Єдине визначення екотуризму відсутнє. За визначенням Міжнародного Союзу охорони природи (МСОП): екологічний туризм, або екотуризм - подорож з відповідальністю за навколишнє середовище щодо непорушених природних територій для вивчення і насолоди природою і культурними визначними пам'ятками, що сприяє охороні природи, "м'яко" діє на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними вигод від цієї діяльності.

Екологічний туризм ділять на декілька різновидів:

• науковий туризм - подорожі, основною метою яких є спостереження за природою в польових умовах;

• природний туризм (nature tourisme, nature-based or nature-oriented tourism) - будь-які види туризму, які безпосередньо залежать від використання природних ресурсів в їх відносно незміненому стані, включаючи ландшафти, рельєф, води, рослинність і диких тварин. Як різновид природного туризму, іноді виділяють біотуризм (wildlife tourism) і подорожі в дику природу (wilderness travel), метою яких можуть бути будь-які об'єкти живої природи;

• освітні тури - екскурсії в заповідники і національні парки для вивчення історії і природи;

• пригодницький туризм (adventure tourism) - подорожі, пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (альпінізм, скелелазіння, піший, водний, лижний, кінний туризм, каньйонінг, каякінг, дайвінг).

Сьогодні найбільш популярними видами екотуризму стають піші походи і наметові табори, спостереження за птахами, кіно-, фотографування і екосафарі, походи в гори і альпінізм, водний туризм і риболовля, ботанічні екскурсії, спостереження екзотичних метеликів, пригодницький туризм, велосипедні трекінги, спелеотуризм, підводний туризм, сплав по гірських річках (рафтинг), кінний туризм та інші вида екстрім-туризму.

Релігійний туризм (паломництво) - поширений у світовій туристичній практиці спосіб відвідин святих місць. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток паломництва та релігійного туризму, утворються паломницькі служби, що організовують поїздки місцевого населення в монастирі й до релігійних святинь.

Етнографічний туризм - заснований на інтересі людей до справжнього життя іншого народу, до ознайомлення з народними традиціями, обрядами, творчістю і культурою.

За способом пересування туристів розрізняють: пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний і змішаний. За інтенсивністю туристичних потоків розрізняють постійний і сезонний туризм.

У туризмі існують пікові сезони і сезони спаду туристичної діяльності. Це означає, що готелі, транспорт й інші об'єкти інфраструктури туризму, а також персонал залишаються незайнятими значну частину року. Окрім того, в сільських районах пік туристичного сезону нерідко збігається з розпалом збору врожаю та інших важливих робіт.

За тривалістю перебування туристів у подорожі виділяють короткочасний та довготривалий туризм. Короткочасний туризм передбачає тривалість подорожі не більше трьох діб. Довготривалий туризм може тривати від 3 діб до 1 року.

За характером організації подорожі виділяють індивідуальний, груповий, організований, самодіяльний та неорганізований туризм.

Індивідуальний туризм - подорож однієї людини за власною програмою. Турфірми виконують замовлення туристів-індивідуалів (визначення районів відвідин, тривалість зупинок, умов нічлігу і т.ін.). Індивідуальний туризм може розвиватися завдяки спорідненим і сімейним зв'язкам, творчим обмінам і відвідинам на запрошення. Індивідуальні тури практикуються також за програмами соціального і молодіжного туризму. Обслуговування при індивідуальному туризмі здійснюється спеціальними, звичайними або спеціалізованими турфірмами.

Груповий туризм - форма організації туристичної подорожі людей, об'єднаних бажанням і можливістю спільної подорожі за конкретним маршрутом або з метою отримання програмного обслуговування, задоволення колективного інтересу до об'єкта відвідання. Під час подорожі виникає тимчасовий колектив. Груповий туризм - переважна форма організації поїздок за маршрутами та програмами соціального й молодіжного туризму. При груповому туризмі реалізуються значні можливості отримання пільг та знижок. Так, знижки на обслуговування груп надають підприємства розміщення, різні види підприємств транспортного обслуговування, заклади культури, профспілки.

Організований туризм - поїздки за турами й маршрутами, що організовують туристичні фірми або клуби. Реалізуються, як правило, на умовах попередньої оплати.

Неорганізований туризм - спонтанні поїздки туристів, як правило, організовані самими туристами без участі організації-посередника, туристського клубу або секції.

Самодіяльний туризм (кваліфікований) - специфічний вид туристської громадської (аматорської) діяльності, який реалізується на добровільній самодіяльній основі.

За типом спонсорування - туризм державний і туризм комерційний.

Наведена класифікація не охоплює всіх без винятку видів туризму через обмеженість обсягу посібника, наявність словникових, довідкових та енциклопедичних джерел. До того ж, туризм є феноменом, що стрімко і динамічно розвивається, продукуючи нові й нові види. Дослідження вітчизняної туристичної сфери засвідчують, що в радянські часи основний потік туристів проходив усередині країни, а в зарубіжному туризмі переважали три види: пляжний відпочинок, огляд визначних пам'яток і шоп-тури. Пляж, готель з басейном, автобусна екскурсія історичними місцями для багатьох людей як вид відпочинку нині втрачають свою привабливість. Практично зникли як вид туризму поїздки за продовольством. Сьогодні ринок туристичних послуг як в нашій країні, так і в світі надзвичайно змінився. Він сегментується з урахуванням мотивації подорожі, віку, активності і допитливості туриста. Сформувався споживач, що надає перевагу нестандартному відпочинку. Багато виїзних турів розширюються за рахунок включення в пакет якої-небудь родзинки у вигляді екстрім-екскурсії. Раніше це були альпінізм, пішохідний, кінний, водний, гірський, спелео-, вело-, мото- і автотуризм. Тепер на слуху дайвінг, каньйонінг, скельні сходження, джампінг,парапланфюм, парашутний спорт, легка авіація, джип-сафарі тощо. Щороку туристичний ринок пропонує новинки.

Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити структурно-функціональний аналіз соціокультурного феномена туризму.

Структурно-функціональний аналіз в соціології зазвичай розуміють як метод соціологічного дослідження, в межах якого розрізняють два основні підходи:

1) структурний - йде від аналізу різних структур до визначення виконуваних функцій;

2) функціональний - визначається певна сукупність функціональних вимог і згодом виявляються різні структури, які виконують ці функції.

Структурно-функціональний аналіз, як один з напрямів практичного структуралізму, є не що інше, як системний, нередукціоністський підхід, головна теза якого - ціле є дещо більше, ніж сума його складових частин. Ця ідея утвердилася в багатьох науках, у різних контекстах і варіантах, а поняття "структура" стало центральним сенсоутворювальним логіко-методологічним конструктом. Причинний структурологізм ґрунтується на постулаті системності соціальних об'єктів та визнанні каузальної залежності між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою.

У цьому зв'язку особливу функцію виконує поняття "соціальна структура", яке відображає не ідеальні конструкції, а ті, що мають місце в об'єктивній соціальній реальності. По-перше, структура - це певний, порівняно стабільний спосіб взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки. По-друге, вона відзначається певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. По-третє, структура відіграє щодо них роль стримуючого та спонукального чинника.

Виходячи з того, що структура туризму як соціокультурного феномена має відображати соціальні відносини в цій сфері, доречно залучити до основних елементів структури саме суб'єктів - носіїв соціальних відносин: туристів, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і туристичні інститути.

У відповідності до зазначеної структури туризм виконує у суспільстві певні функції. На думку В.О. Квартальнова, туризму притаманні такі функції.

• гностичні, або пізнавальні, - аналітичні, синтезуючі та евристичні;

• інформаційно-комунікативні;

• творчі - пояснювальні, прогностичні, проектувальні;

• діяльніші - пов'язані з формуванням та здійсненням ідеологічних, управлінських, виховних, освітніх та пропагандистських заходів.

Додатково, крім перелічених функцій, він ще виокремлює такі соціальні функції:

1) створення матеріально-технічної бази та інтелектуальних основ розширеного розвитку суспільного виробництва, соціального прогресу та підвищення благоустрою всіх членів суспільства;

2) формування, регулювання та вдосконалення суспільних відносин;

3) виховання людини.

На притаманність туризму соціальної функції вказує М.Б. Біржаков. На його думку, ця функція реалізується шляхом виконання певних соціальних завдань:

• надання нематеріальних благ споживачу у вигляді широкого спектра послуг;

• формування загальноосвітнього, культурного, соціального ровня населення;

• розширення міжнаціональних, міждержавних, міжетнічних, міжособистісних відносин;

• забезпечення відпочинку, відновлення життєвих сил, здоров'я споживачів;

• погодження інтересів окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, витому числі щодо збереження сприятливого екологічного, соціального, культурного середовища.

Вдало визначають функції туризму українські автори В.К. Федорченко та І.М.Мініч:

• виховна - формування відчуття колективізму; моральні та етичні цінності;

• освітня - поповнення та закріплення знань з питань краєзнавства, природознавства, топографії, рекреалогії; ознайомлення з культурою і традиціями країн і народів світу тощо;

• оздоровча - дотримання оптимального режиму фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей, підтримка організму на належному рівні фізичної підготовки;

• спортивна - створення бази загальної фізичної підготовки з туристської техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

Разом з тим слід зазначити, що позитивними соціокультурними наслідками розглянутих функцій не вичерпується вплив туризму на соціальне життя країн у туристичному просторі. Як зазначає Джон Уокер, туризм породжує також і соціокультурні проблеми. "Уявіть собі, -зазначає він,-відчуття службовця в якій-небудьз країн "третього світу", що заробляє $5 на тиждень, коли він бачить багатих туристів, що знімають розкішні номери в дорогих готелях, що викидають на вітер купи грошей. Або уявіть, як іноземна туристка загоряє на пляжі в якій-небудь мусульманській країні - голою або ледь прикритою. Критики стверджують, що туризм у кращому разі розчиняє самобутню національну культуру, насаджуючи культуру масового туристичного ринку. їжа, що готується в дорогих місцевих ресторанах, як правило, європейська або американська, з додаванням однієї - двох американізованих місцевих страв.

Більшість міжнародних курортів надає мало можливостей для спілкування між туристами і місцевими мешканцями. Якась фірма побудувала готель (знісши попередньо все, що заважало будівельникам), потім, очевидно, його придбає яка-небудь міжнародна готельна компанія, і всі пристойні посади в готелі займуть приїжджі, залишивши місцевим тільки чорну роботу.

У третьому світі туризм створює в основному низькооплачувані, сезонні робочі місця, що не сприяє підвищенню кваліфікації. У деяких країнах приплив багатих туристів призводить до підвищення цін на місцеву продукцію і послуги, браку основних товарів і продуктів, що негативно відбивається на місцевих жителях (особливо на тих, хто безпосередньо не зайнятий туристичною діяльністю).

З одного боку, соціально-економічний вплив туризму визначається ефектом мультиплікатора, або "множинним ефектом",- ступенем, в якому первинні доходи, що отримуються від туризму, продовжують обертатися в місцевій економіці і з кожним витком генерують нові доходи. Проте, з другого боку, величина множинного ефекту знижується у разі відтоку доходів з країни. Це зв'язано з використанням імпортних товарів для забезпечення туристів, переважанням іноземних туроператорів і фірм на туристичному ринку, низькою часткою місцевого населення серед зайнятих у сфері туризму. До цього треба додати необхідність витрат на рекламу і маркетинг за кордоном, повернення сум, вкладених іноземними інвесторами.

Таким чином, хоча туризм і приносить таку потрібну для країни іноземну валюту, істотнаїї частина знову залишає країну. Особливо страждає третій світ. За даними Світового банку, 55% валового доходу від туризму в країнах, що розвиваються, повертається в розвинені країни. За оцінками Світового інституту ресурсів, в Зімбабве залишається тільки 10% коштів, що виручаються від природного туризму, а в регіоні Аннапурна в Непалі - навіть менше ніж 10%. Навпаки, в розвинених країнах залишається близько 90% валюти, а 10% повертається.

Крім того, туризм може бути каналом як притоку, так і відтоку валюти за кордон і в іншому сенсі. Багато що залежить від пропорций внутрішнього і зовнішнього турпотоків. Згідно з рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації, в національних інтересах підтримувати оптимальне співвідношення 4:1, тобто на одну особу, що виїжджає подорожувати за межі країни, повинно припадати четверо мандрівників внутрішніми туристичними маршрутами.

Зрозуміло, що на країни із здоровою і різноманітною національною економікою соціокультурний вплив туризму навряд чи може бути значним. Небезпека виникає, якщо туризм є головним постачальником валюти до національного бюджету. В цьому випадку невдовзі починають відчуватися зміни в упродовж століть встановлених цінностях і нормах поведінки місцевих жителів. Це може виявлятися у все більшому відчуженні між молодим поколінням, що легше адаптується до нових умов, і старшим поколінням, що дотримується традиційних цінностей.

Під впливом турпотоків спотворюються місцеві традиції і звичаї, а самі жителі перетворюються на обслуговуючий клас, що живе за рахунок доходів від приїжджих, цілком орієнтований на туристичну індустрію. Зайнятість місцевих жителів стає сезонною і низькоплачуваною. Працівники готелів нерідко отримують платню, що не перевищує прожиткового мінімуму. Туризм стає джерелом соціальної нерівності. У країнах, що розвиваються, туризм збагачує лише вузьке коло і без того найбагатших осіб, у той час як малозабезпечені стають Ще біднішими.

При цьому місцева туристична індустрія орієнтується на щорічну зміну моди, залежить від цінової політики в світовому туристич ному бізнесі, а найголовніше - від економіки країн, звідки прибувають потоки туристів.

Серйозні негативні наслідки пов'язані з тим, що туризм є джерелом забруднення навколишнього середовища, зокрема води, скупчення людей і перенаселеності, безладу (розкидані речі; накиданий папір, сміття, бруд), шуму, а також причиною дестабілізації місцевої економіки і культурного довкілля.

Характерно, що для відображення сукупності негативних соціокультурних наслідків туризму виник новий термін. Зовсім недавно вчені стали говорити про так званий хоризм (англ. whorism, від whore -повія, блудниця; блудити, чинити перелюб) замість туризму. Хоризм вважається культурною хворобою, що вразила масову культуру в багатьох країнах. Він позначає здатність змінювати свої погляди на догоду обставинам або в гонитві за успіхом, компроміс із совістю та моральними принципами, нарешті, етичну неохайність. Яскравий приклад - розбещення іноземними туристами жінок з місцевих племен у країнах "третього світу", яких перетворюють на оплачуваних наложниць.

 

Висновки

1. Туризм відповідає ознакам соціального явища: він є елементом соціальної реальності, визначає себе у виконанні певних соціальних функцій - задоволення потреб у пізнанні, відпочинку та здійсненні функцій релаксації, засвідчує при цьому певні стани, зміни, взаємодію і процеси в туристичній сфері.

2. Туризму притаманні сутнісні ознаки соціального феномена -цілісність, системність, динамізм, суб'єктивно-опосередкований характер. За змістом домінуючих відносин суспільної сфери, до якої належить туризм, він належить до соціокультурних феноменів.

3. Соціокультурні характеристики туризму можуть бути представлені у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному та структурно-функціональному.

4. Термінологічний дискурс засвідчує поширення у сучасній соціології розуміння туризму як соціокультурного феномена.

5. Класифікаційний дискурс засвідчує доцільність здійснення класифікації туризму за такими основними ознаками: мета подорожі, засіб пересування, інтенсивність туристичного потоку, протяжність подорожі у часі, характер організації подорожі.

6. Структурно-функціональний дискурс дозволяє зупинитись на формуванні структури туризму на базі суб'єктів - носіїв соціально-культурних відносин у цій сфері: туристи, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і туристичні інститути.

7. До основних функцій туризму доцільно віднести такі: пізнавальна, рекреаційна, спортивна, розважальна, виховна, комунікативна.

 

2.3 Соціальний інститут туризму: родові ознаки

Продовжуючи розгляд соціального феномена "туризм", слід врахувати, що, як і будь-які соціальні організації, соціальні організації туризму, описані в попередній лекції, можуть у процесі свого розвитку набувати ознак соціального інституту. Отже, наступним має стати крок соціологічного вивчення туризму щодо наявності в нього ознак соціологічного інституту.

Зазначимо, що термін "інститут" має кілька значень. У європейські мови він прийшов з латинської: institution - установлення, пристрій. Згодом він набув два значення - вузьке технічне (назва спеціалізованих наукових і навчальних закладів) і широке соціальне (сукупність норм права з певного кола суспільних відносин, наприклад інститут шлюбу, інститут дослідження). Соціологи, що запозичили це поняття в правознавців, надали йому нового значення.

У сучасній соціології соціальний інститут вважають пристосувальним пристроєм суспільства, створеним для задоволення його найважливіших потреб і регульованим зводом соціальних норм. У рамках інститутів відбувається соціалізація людей (засвоєння культурних норм й освоєння соціальних ролей), народжуються нові покоління людей, добуваються засоби існування, наводиться порядок у суспільстві і відправляються духовні ритуали.

Аналізуючи, в яких значеннях використовується поняття "соціальний інститут", учений виділяє чотири основні:

1. Інституції - це групи осіб, покликані вирішувати справи, важливі для всієї спільноти, виконувати публічні функції. Наприклад, Рада з туризму є інституцією як група людей, обраних туристичними групами і організаціями для управління цією діяльністю в межах регіону.

2. Інституція - це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються деякими членами групи від імені спільноти, тобто в цьому розумінні не члени Ради з туризму є інституцією, а організація Ради, що надає їй право діяльності і забезпечує можливість репрезентувати туристичну спільноту.

3. Інституція-комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. У цьому значенні для Ради з туризму як інституції істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інституцією.

4. Інституція - певна соціальна роль деяких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи. Наприклад, соціальна роль голови Ради з туризму, членів її президії, технічного персоналу тощо.

Основний компонент соціального інституту включає системи установ, в яких певні люди, обрані членами групи, отримують повноваження щодо виконання певних суспільних і безособових функцій задля задоволення існуючих індивідуальних і суспільних потреб і заради регулювання поведінки інших членів групи. До загальної характеристики соціальних інститутів в соціології, як правило, відносять:

- групу людей, що виконує суспільні функції;

- організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами від імені інших;

- сукупність матеріальних установ і засобів діяльності, що дають змогу виконувати суспільні функції.

Крім того, всі авто¬ри визнають можливість виконання соціальним інститутом певних функцій.

Переходячи до розгляду функцій соціального інституту, слід зазначити, що саме функціональну складову його основного компонента слід вважати найважливішою для розуміння соціального інституту. Значущість впливу інститутів ґрунтується на двох фундаментальних функціях:

а) на тому, що з їхньою допомогою задовольняються потреби, а це означає, що інститути стосуються засобів задоволення потреб, окреслюють їхній вид, якість тощо;

б) на тому, що інститути регулюють діяльність, заохочують очікувану поведінку і здійснюють репресії стосовно неочікуваної.

Стосовно першої функції, то в туризмі за її допомогою задовольняється одна із найважливіших життєзберігаючих (вітальних) потреб, а саме - рекреаційна, для відновлення та зберігання життєвих сил і здоров'я людей. Крім того, завдяки туризму задовольняється потреба людей, що займаються туризмом, яку можна охарактеризувати як адаптивно-пізнавальну, реалізація якої розширює орієнтацію людини в світі.

За другою функцією туризм регулює залучення і організацію туристів до туристичних подорожей, здійснює управління туристичними організаціями, туристичною діяльністю та туристичною поведінкою.

До цих ґрунтовних функцій додається те, що вони забезпечують плинність суспільного життя і здійснюють інтеграцію намірів, дій та стосунків між індивідами.

Аналіз практики функціонування туризму підтверджує притаманність йому всього переліку функцій соціального інституту, а отже, наявність підстав для розгляду туризму як соціального інституту.

Отже, туризм, як і кожен інститут, володіє такими складовими елементами, що мають більш-менш оформлений вигляд залежно від типу інституту. Він має свою мету (ширше - функцію), тобто коло питань, охоплених своєю діяльністю. Далі він визначає коло функцій, передбачених для рішення цих питань. Іноді можна говорити про визначені соціальні ролі в рамках цього інституту. Для досягнення мети інститут має в розпорядженні засоби й установи. Це можуть бути засоби матеріальні, символічні чи ідеальні. Нарешті, інститути мають у своєму розпорядженні визначені санкції як щодо осіб, які виконують інституціолізовані функції, так і щодо осіб, які є об'єктом цих дій.

Таким чином, туризмові за його природою потенційно притаманні всі сутнісні характеристики і функції соціального інституту. Однак міра реального прояву цих ознак і функцій переважно залежить від природних та суспільних умов конкретної країни на певному етапі її розвитку.

 

 

2.4. Туризм як господарчий і культурний соціальний інститут

Виявлення наявності у соціального феномена туризму родових ознак соціального інституту дає підстави для визнання його соціальним інститутом, тобто для внесення до класу явищ, яким ці родові ознаки притаманні. Однак місце туризму серед інших інститутів вимагає подальшого дослідження та уточнення. Йтиметься про зіставлення туризму з класифікаційними ознаками тих чи інших видів соціальних інститутів, що грунтується на різних критеріях.

Так, за рівнем формалізації соціальні інститути поділяються на неформальні і формальні.

Ознаками неформального інституту є незафіксованість його функцій, методів та засобів у формальних правилах, гарантованих більш широкою групою (наприклад, інститут тіньової економіки за часів Радянського Союзу).

У формальному інституті всі його сутнісні ознаки - обсяг і спрямованість функцій, засоби і методи дії, організаційна структура та інше-чітко регулюються нормативно-законодавчою базою (наприклад, інститут президентства).

Як бачимо, за сукупністю сутнісних ознак туризм належить до формальних соціальних інститутів, що регулюються нормативно-законодавчою базою: законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів та іншими нормативними документами.

Аналіз соціологічних джерел засвідчує увагу до дослідження інституту культури та її структурних елементів. До спеціальних інститутів культури, що організовують створення духовних цінностей, зараховують науку, літературу, театр та ін., а до тих, що організовують поширення таких цінностей, - школи, вищі навчальні заклади, культурно-просвітницькі навчальні заклади, бібліотеки, музеї та ін. Як бачимо, в такій структуралізації інститутів не знайшлось місця для туризму.

Водночас дослідження інституту культури в сучасній соціології ще не визначили місця і ролі туризму як інституту з ознаками культури, що вимагає продовження пошуку і розробки методології для його соціологічного дослідження.

Визначення нами як головної для дослідження інституту туризму категорії "виробництво" дає підстави для звернення до методології дослідження економічних інститутів, що організовують виробництво матеріальних благ, щоб, спираючись на метод аналогії, дослідити інститут, дотичний до "виробництва самої людини", зважаючи при цьому, що і самі туристичні організації займаються частково виробництвом матеріальних благ - туристичних товарів і послуг.

Наступний для розгляду економічний інститут - інститут виробництва, який здійснює організацію праці та управління трудовою діяльністю, спираючись на систему організаційно-управлінських соціальних організацій і структур. До засобів реалізації мети належать засоби виробництва - фабрики, заводи, науково-дослідні і проектні інститути та установи.

Ознаки інституту виробництва притаманні і феноменові туризму, в якому також здійснюється трудова діяльність щодо виробництва туристичних товарів і надання туристичних послуг. Управління цією діяльністю здійснюється системою організаційно-управлінських організацій, а засобами реалізації туристичної місії слугують як виробничі підприємства - для виготовлення туристичних товарів, так і установи та організації - для надання туристичних послуг.

Туризму, як інституту виробництва, притаманні також система стимулів та санкцій як щодо учасників виробничого процесу, так і стосовно тих, хто здійснює інституалізаційні функції з продукування туристичних послуг.

Туризм, як інститут виробництва, реалізує потреби значної частини населення - у туристичних товарах та послугах, а для значних соціальних груп, залучених до процесу виробництва, - щодо задоволення потреб у роботі і заробітку. Ці групи мають різні соціальні статуси і віповідні соціальні ролі: робітники і роботодавці, управлінці і виконавці, підприємці, службовці, спеціалісти та ін.

Туризм, як інститут виробництва, має за мету забезпечення матеріальних і духовних ресурсів для задоволення життєвих потреб людей у предметах ужитку, релаксації, засобах виробництва.

Здійснюється ця мета через виконання виробництвом головної функції - діяльності щодо виготовлення сукупності туристичних промислових товарів і послуг, а також техніки, обладнання та інших засобів виробництва для випуску цих товарів.

Ще однією важливою функцією туризму як інституту виробництва є його соціалізаційна функція в процесі праці. У процесі праці людина навчається отримувати і передавати інформацію, реагувати на тиск ззовні і вирішувати конфліктні ситуації, дозувати власні зусилля і зображати наполегливу працю, встановлювати зв'язки і напрацьовувати авторитет. У цьому процесі виявляється когнітивний елемент, пов'язаний з отриманням нових навичок і пізнанням предметної сторони світу, а також естетичний елемент, що виражається в наданні продукту деякої закінченої форми. Праця є обміном діяльністю в найширшому значенні слова. І навіть індивідуальна праця втілює інтерналізовані норми, вироблені під час такого обміну. Праця - це школа соціалізації, у якій проходить вагома частина всього нашого життя. І поряд із виробництвом продуктів і послуг праця виступає як виробництво і відтворення самоїлюдини.

Складність наступного елементу туризму як економічного інституту - інституту ринку - полягає в тім, що він тільки починає досліджуватися соціологами, мало описаний в соціологічній літературі, хоча з'явилися перші вітчизняні роботи з соціології ринку.

Ось одне із соціологічних визначень: ринок - це сукупність структурно пов'язаних продавців і покупців певного товару (товарної групи), діяльність яких регулюється певними правилами і концепціями контролю, які поділяє більшість учасників.

Як бачимо із визначення, соціологія туризму досліджує насампе¬ред наявність структурних та національних елементів ринку в галузі туризму, а також їхній зв'язок з діями учасників ринкових відносин.

В соціології до складу елементів, що утворюють ринок, зараховують:

• склад учасників ринку (продавців і покупців);

• склад товарів (товарної групи), які учасники виробляють і обмінюють;

• структурні елементи, що виражають стійкі форми організації і зв'язки між учасниками ринку;

• інституціональні елементи (формальні і неформальні), що обмежують і стимулюють поведінку учасників ринку;

• концепції контролю, що регулюють формування ділових стратегій учасників ринку.

Як бачимо, феноменові туризму притаманні всі основні елементи ринку. Дійсно, є продавці і покупці туристичних товарів і послуг, є певний асортимент цих товарів і послуг, що утворює туристичну товарну групу, існують туристичні фірми, агенції і виробництва, що забезпечують сталі зв'язки між учасниками ринку туристичних товарів і послуг. Ці зв'язки регламентуються законодавством, нормами і приписами, що регулюють поведінку учасників ринку, визначають ділові стратегії ринкової поведінки, виконання яких контролюється на інституційному рівні.

Основною функцією інституту ринку є діяльність із забезпечення та здійснення процесу обміну між учасниками ринку.

Для здійснення цієї функції інститут ринку туристичних товарів і послуг має відповідні засоби - ресурси (форми капіталу) та організації (підприємства та бізнес), а також ділові зв'язки (стратегічні альянси, ділові мережі та ділові асоціації).

Як і будь-який формальний інститут, ринок туристичних товарів і послуг регулюється щодо обсягу функцій, засобів та методів діяльність такими інституціональними елементами:

• правами власності (претензії на ресурси і доходи);

• управлінськими схемами (функціональна інтеграція, організаційно-правова інтеграція та фінансова інтеграція);

• правилами обміну (підбір партнерів, підписання контрактів, підтримка контактів).

Таким чином, ринок туристичних товарів і послуг виступає одним з механізмів регуляції господарчої діяльності туризму як культурно-господарчого інституту.

Одним з господарчих інститутів, що регулює економічну діяльність в галузі туризму, є інститут споживання.

Соціологічний підхід до споживання базується на розгляді його як соціального феномена, тобто у зв'язку із соціальною структурою, типом суспільства, функціями споживання у соціальній системі. Окрема увага в соціології при вивченні споживання приділяється потребам, механізмам їхнього виникнення і задоволення.

Спираючись на соціологічні джерела, можна дати таке визначення: споживання - це процес задоволення біологічних потреб (в їжі, теплі тощо), а також соціальних, зокрема духовних, потреб людини, включаючи потребу в ідентифікації себе із соціальною групою шляхом використання товарів.

Переходячи до визначення споживання в галузі туризму, слід зазначити, що це процес задоволення потреб двох рівнів: біологічних орієнтацій цих потреб (у додатковій інформації щодо особистої орієнтації в світовому просторі) в поєднанні з соціальними потребами, зокрема в ідентифікації себе з групою туристичних уподобань, що займають різні соціальні позиції в суспільстві - від групи елітного туризму до групи масового туризму.

Розглядаючи туризм як культурне явище, зазначимо насамперед, що йтиметься про виробництво духовне, спрямоване на формування і розвиток духовної культури суспільства і особистості.

При цьому під культурою в соціології розуміють специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, що представлена в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм та засад, у духовних цінностях, у сукупності ставлення людей до природи, одне до одного та до самих себе. Культура характеризує також особливості поведінки, свідомості і діяльності людей у конкретних галузях суспільного життя.

Як бачимо, виходячи із визначення поняття "культура", цілком доречно застосувати його щодо характеристики особливостей поведінки, свідомості та діяльності туристів у конкретній галузі суспільного життя - туристичній. Природно, що така культура має всі підстави називатись "туристичною культурою".

Для виявлення характерних ознак туристичної культури необхідно з'ясувати її місце в структурі культури, порівняти з іншими структурними елементами культури.

Як відомо, культура поділяється на матеріальну і духовну.

Матеріальна культура в соціології тлумачиться як частина загальної системи культури, що включає всю сферу матеріальної діяльності та її результатів.

Поділ культури на духовну і матеріальну відповідає двом основним видам виробництва - матеріальному й духовному. Як головна частина матеріальної культури розглядаються техніка, житло, предмети споживання, спосіб харчування, поселення й т.д., що в їхній сукупності, розвитку й уживанні обумовлює певні форми життя, спосіб життя.

Отже, до матеріальної туристичної культури слід віднести всю сукупність туристичних товарів матеріального походження (туристський одяг, обладнання для подорожі та інше), виробничі приміщення і техніку для випуску цих товарів, ресторани, готелі, туристичні офіси і комплекси та інші елементи інфраструктури туризму.

Духовна культура - частина загальної системи культури, що включає духовну діяльність та її продукти. Духовна культура включає пізнання, моральність, виховання, освіту, право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію. Духовна культура характеризує внутрішнє багатство свідомості, ступінь розвиненості самої людини.

Поза духовним життям, крім свідомої діяльності людей, культура взагалі не існує, тому що жоден предмет не може бути включений у людську практику без осмислення, без посередництва яких-небудь духовних компонентів: знань, навичок, спеціально підготовленого сприйняття. Разом з тим духовна культура (ідеї, теорії, образи й т.д.) може існувати, зберігатися й передаватися головним чином у матеріальній формі - у вигляді книг, картин і т.п. У культурі матерія постає у зміненому вигляді, в ній опредмечуються здатність й сутнісні сили людини. Таким чином, протиставлення й поділ культури на матеріальну й духовну відносний, умовний, обидві вони утворюють єдність. Духовне й матеріальне в культурі не статичні, не існують окремо, а виражаються одне через одне, існують лише при переході одне в одне в процесі соціальної діяльності людей.

Таким чином, духовна культура обіймає туристичні знання, систему моральних норм і цінностей туристичної спільноти, періодичні видання і туристичну літературу, туристські пісні і міфологію, традиції та звичаї, за якими відбувається туристське життя.

Описана типологія туристичної культури є найбільш укрупненою. В той же час сама культура класифікується більш диференційовано, за різними критеріями. За галузями діяльності визначають: економічну, політичну, педагогічну, професійну та інші. За типами виділяють певні національні та етнічні культури. За формами культури виділяють елітарну, народну і масову. Саме до масової культури відносять феномен туризму.

Ще однією особливістю туристичної культури є те, що її носіями, агентами, поширювачами є досить невелике співтовариство тих міських інтелігентів, хто протягом багатьох років займається туризмом, перетворивши його на другу професію і в своєрідний спосіб життя. Саме в їхньому середовищі - досить згуртованому, стійкому, яке відтворюється з покоління в покоління - існують своєрідні пісні, мова спілкування, анекдоти й повір'я, а також інші жанри вербального й речового фольклору, на які можна натрапити тільки тут.

Туристичний рух виник у 1950-ті роки, до 70-х розгорнувся на повну силу. Будучи спочатку рухом в основному студентським, він згодом перетворився на рух "інженерський". Той, хто починав молодим, давно став дорослим, але не покинув улюбленого заняття. Наприкінці XX ст. з молодіжного явища туристична субкультура стала явищем дорослого покоління. Переважна маса нинішніх туристів - люди віком до 30 років.

Орга нізованими суб'єктами такої субкультури в радянські часи виступали: а) туристична група чисельністю від 8 до 15 чоловік, свого роду первинний осередок субкультури; б) туристський клуб - об'єднання за інтересами, добровільна аматорська організація туристів, де організовувалися й матеріально забезпечувалися маршрути, зберігалися й передавалися традиції, пов'язані, наприклад, з обрядами присвяти.

Слід зазначити, що в літературі з туризмології подекуди перебільшується локальний, дещо "закритий" характер туристичної культури, обмеженість кількості її носіїв. Очевидно, мова має йти про різний рівень засвоєння туристичної культури: з одного боку - агентами, фундаторами і пропагандистами цієї культури (інструкторами, туристами зі значним туристичним досвідом, авторами і дослідниками туристичного фольклору), а з іншого - людьми, які долучаються до туризму як до вже існуючої і сталої інституції дозвілля і пізнають туристичну культуру, навіть дотримуються інколи її настанов, підтримують її цінності, коли це зручно і не обтяжливо. Якщо у першому рівні її носіями є агенти туристичної культури, то другий рівень представлений пересічним, нерідко випадковим учасником туристичної подорожі, туристична культура якого носить фрагментарний, несистемний характер.

 

Висновки

1. Туризм має всі сутнісні ознаки соціального інституту: мету діяльності, спрямовану на задоволення рекреаційних і культурних потреб великої соціальної спільноти - туристів, сферу функцій для досягнення цієї мети, засоби й установи (як матеріальні, так і символічні, ідеальні), легітимність у суспільстві, традиції, цінності, санкції.

2. За класифікаційними ознаками туризм має статус неголовного соціального інституту, що належить до двох головних: інститутів культури та економіки.

3. Методологічним підґрунтям дослідження такого "гібридного" інституту є діяльнісний підхід та категорія "виробництво", розуміння туристичної діяльності як матеріальне і духовне виробництво ("виробництво самої людини"). "Виробництво самої людини" в інституті туризму реалізується через виробництво цінностей туристичної культури, утвердження туристичних звичаїв, традицій, обрядів, поширення авторської туристської пісні та міфології. Водночас матеріальне виробництво в туризмі здійснюється шляхом виготовлення туристських товарів і розробки туристичного продукту, їх представлення і продажу на туристичному ринку, а також споживання.

4. Як культурно-


Читайте також:

  1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  2. Акустичні характеристики порід
  3. Будова, принцип роботи та характеристики МДН – транзисторів
  4. Будова, принцип роботи та характеристики тиристорів
  5. Будова, характеристики і параметри біполярного транзистора
  6. Варіаційні ряди та їх характеристики
  7. Векторні характеристикимеханічного руху– переміщення, шлях, швидкіст та прискорення
  8. Взаємини суб’єктів туризму.Туроперейтинг
  9. Вивчення загальної характеристики господарства, окремих галузей господарства та міжгалузевих комплексів.
  10. Види мереж. Основні характеристики мереж.
  11. Види та характеристики зношування
  12. Види та характеристики інструментів власності.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Інституалізація соціології туризму | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.