Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Походження глаголиці. Походження кирилиці.

провадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

 

Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам'яткою є напис 931 р. у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаментні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє) кінця 10 або початку 11 ст., Супрасльський збірник 11 ст. (обидва збереглися і відкриті на територіях, що входили до складу Київської Русі) та Енинський апостол 11 ст., знайдений у Болгарії. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056—1057 рр. Кирилиця протягом 10—12 ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею, яку поступово витісняла. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов'янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 р. Однак кириличний напис, що зберігся на корчазі з могили поблизу с. Гньоздова на Смоленщині (Росія), датують першою половиною або третьою чвертю 10 ст. Впевненіше датуються золоті та срібні монети Великого київського князя Володимира з кириличними текстами, карбовані, очевидно, з кінця 10 ст.

У слов’ян паралельно існували дві абетки: для священних справ використовувалася тільки глаголиця, а для світських – протокирилиця. Аріанські тексти писалися саме глаголицею, тому що вона була добре знайома слов’янам і вважалася священним, брахманським письмом.

Аріянство у скіфів-готів-слов’ян

Вульфила – великий брахман аріянства

 

Як ми вже знаємо, готи були знайомими з хрестиянством ще з 1 століття, тож Вульфила не був місіонером-першопроходцем, як його часто представляють. Не був він і творцем готської абетки, тому що скіфи вже мали, окрім архаїчної рунічної абетки, ще принаймні дві абетки – т. зв. протокирилицю і глаголицю, які існували задовго до Вульфили (4 ст.) і, тим більше, Кирила та Мефодія (9 ст.). Для того, щоб зрозуміти подальшу історію, дуже корисно хоча б коротко розглянути ці три абетки.

 

РУНІЧНЕ ПИСЬМО

 

Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17–16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

 

 

Проторунічні знаки на кістці мамонта. Межиріч, верхній палеоліт, 13 тис. до н. е.

 

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури, яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі – і мистецтв магічних. Найдинамічніший розвиток відбувався на території України в рамках Трипільської цивілізації. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів (Платов Антон. Славянские руны — история).

 

Найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, поблизу Мелітополя). Їхні зо-браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітич-ними зображеннями мамонтів і бізонів, виконаними в районі 16–14 тис. до н. е. (Михайлов Борис Дмитриевич. Петроглифы Каменной Могилы. — Запоріжжя: «Дике поле»,1999.— 239 с., с. 84.)

 

Найдавніші протописемні знаки Кам’яної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12–10 тис. до н. е., а найпізніші – до 3 тис. до н. е. «Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма» (Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила: Опыт дешифровки протошумерского архива XII—III тыс. до н. э. Том I. — Київ: Аратта, 2001. — 872 с., с. 558).

 

 

Рунічні символи Кам’яної Могили. З книги директора державного Історико-археологічного музею-заповідника “Кам’яна Могила” Бориса Михайлова “Петрогліфи Кам’яної Могили” (Запоріжжя, 1999).

 

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вживається термін Гіперборíйська традиція. Ініційований цими «неземними» знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтійського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва – Вища Бóрія, Упербóрія, пізніше – Гіпербóрія, Hyper Borea, Upperborea), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська. Після адаптації до нових природно-кліматичних умов і демографічного вибуху арійські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання, в тому числі й письмо (див.: Ной, вара і Великий Потоп).

 

Характер зображення букв визначається інформаційним носієм. Первинним носієм була вирівняна дерев’яна поверхня – на ній найзручніше було витискати зображення поперек волокон. Тому в первинній рунічній абетці не було горизонтальних ліній. Пізніше, коли наносили руни на камінь чи метал, за звичкою використовували тільки прямі вертикальні чи похилі лінії.

 

 

«Ці слова складені зі справжніх (не стилізованих) літер, викарбуваних у гротах Кам’яної Могили. Вік літер – до 8 тисячоліть» – з книги Бориса Михайлова «Кам’яна Могила». – Київ: Такі справи, 2003.

 

Натомість при нанесенні букв пензликом, пером чи олівцем значно легше зображати колоподібні фігури. Особливо це стосується скоропису, при якому переважають округлені форми.

 

У давнину люди намагалися тримати знання в пам’яті, тому могли запам’ятовувати величезні масиви інформації. Записи використовували в основному для нагадування, а також в магічничних цілях – для концентрації уваги.

 

Для структурування і запам’ятовування розгалуженої системи знань використовували абетки. Всі вони були наслідуванням первинної сакральної абетки. Букви цих абеток розташовувалися у чіткому порядку, і кожна з них володіла особливим змістом. Аналіз стародавніх абеток дозволяє побачити головні особливості їх сакрального прототипу.

 

1. Кожна буква позначала певний звук і мала свою назву (акрофонічне звучання), напр.: A – аз, Б – буки, В – віди. Акрофонія забезпечує зручність запам’ятовування абетки і, тим самим, максимально швидке її поширення. Цей спосіб використовується в сучасних абетках для навчання дітей, де кожна буква має відповідне виразне слово, наприклад: А – ангелик, Б – бобри, З – зайчик, У – учитель тощо.

 

2. Сакральна абетка являла собою Послання: при читанні по порядку прочитувався зв’язний текст з повчальним змістом. Тут ми маємо справу з першим у людській історії застосуванням мнемотехніки – технології прискореного запам’ятовування інформації. Цей прийом суттєво прискорював засвоєння абетки і всієї нанизаної на неї системи знань (див: Згадай себе!).

 

3. Кожна буква позначала певне число. Щоб відрізняти цифру від букви, над нею ставили риску або букви розділяли крапками.

 

4. Кожній букві відповідала певна рослина (дерево, квітка, зілля), тварина (птах, комаха, змія), сузір’я чи планета, метал чи коштовне каміння, можливо, ритуальна страва.

 

5. Кожній букві відповідав певний архетип реальності: типова ситуація, процес, сила, аспект буття. Тому букви використовували для медитацій і ворожіння.

 

6. Абетка являла собою календар, до якого прив’язувався весь сільськогосподарський цикл. Одні букви відповідали місяцям, інші – рівноденням і сонцестоянням. Причому рослина, яка відповідала даній букві, була рослиною цього місяця і брала участь в ритуалах і обрядах даної точки календаря. «Як показав англійський дослідник Р. Грейвс, саме ці рослини фігурували на відповідних святах усіх давньоарійських народів від Палестини до Ірландії» (Шамбаров В. Е. Русь: дорога из глубин тысячелетий. — М.: Алетейа, 1999. — 448 с., с. 134).

 

Відгомін цієї традиції зберігає і український народний календар, згідно з яким березню відповідає береза, червню – верба, липню – липа, серпню – мак, вересню – верес, грудню – коноплі і т. д. Календар був прив’язаний до циклічних змін природної енергетики і фізіології людського організму протягом року, тому він організовував не лише ефективну сільськогоспо-дарську діяльність, але й здоровий спосіб життя (харчування, пости, купання у водоймищах, загартовування, профілактику хвороб, лікування, чергування інтелектуальної і фізичної діяльності тощо).

 

Таким чином, первинна сакральна абетка була організуючим каркасом для всієї цілісної системи знань, потрібних для ефективного ведення господарства, здорового способу життя, інтелектуального і духовного розвитку. Прив’язана до абетки система знань легко запам’ятовувалася і передавалася нащадкам з мінімальними перекручуваннями.

 

Первинна абетка була рунічною, букви витискалися, видряпувалися або вирізалися на дереві. Тому руни називалися «чертами» і «резами». Написи робилися поперек волокон, тому руни складалися тільки з вертикальних і похилих відрізків, адже горизонтальні лінії зливалися з волокнами і були невиразними. Тобто форму знаків диктувала технологія їх нанесення.

Органічний зв’язок між деревом і первинними буквами зберігся у давньослов’янській і, відповідно, українській мові. У давнину поняття «буква», «запис» позначалося словом «боуки», яке також мало значення «бук», «дерево». Відповідно слово «книжник» писалося як «боукарь» (Біленька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов’янська мова: Підручник зі словником: Понад 3500 слів. — К. : Криниця, 2000. — 336 с.).

 

З цієї самої причини слово «книга» в англійській мові пишеться book, читається «бук». В українській мові слово «бук» досі вживається у значенні назви породи дерева, а також як «палиця», «ціпок», «кий». Найдавніші книги робилися у вигляді дощечок, що скріплювалися шнурком. Характерним прикладом може бути «Велесова книга».

 

У слов’ян письмо з’явилося ще тоді, коли вони були єдиним етносом. На це вказує те, що слова «читати», «писати», «письмо», «книга» спільні для всіх слов’янських мов. Писання і читання сприймалося як священодійство, тому слова «читати» і «почитати» (шанувати) мають спільний корінь.

 

Поява нових інформаційних носіїв автоматично змінює характер письма. Так, з 3 тис. до н.е. почали використовувати папірус, а в 1 тис. до н.е. вже активно застосовували пергамент. Писати стало легше, що дозволило зробити букви виразнішими. Якщо зображення рун визначалися головним чином технологією їх нанесення, то нові інформаційні носії дозволяли використовувати стилізовані образи навколишнього світу. Нові можливості привели до появи нових абеток, побудованих на ідеограмах, тобто знаках, які нагадують про вже відомі поняття. В цій якості використовувалися: 1) знаки, основані на вже відомих рунах, 2) візуальні образи з навколишньої реальності.

 

У слов’ян набули поширення дві абетки – глаголиця і протокирилиця. До нашого часу вони дійшли у різних модифікованих, частково спотворених варіантах, за якими, проте, можна побачити первинні першозразки.

 

Першою була створена глаголиця, а відразу ж після неї – основана на ній кирилиця. Тому обидві абетки повністю збігаються за кількістю літер та їх порядком в абетці. Також не важко побачити, що букви глаголиці виразніші, вишуканіші, складніші. У порівнянні з ними букви кирилиці виглядають значно прозаїчніше.

А все тому, що ці дві абетки були створені для різних сфер застосування. Глаголиця була призначена для справ священних, а протокирилиця – земних.

 

В цьому є великий сенс, подібно до святкового і буденного одягу. Як кажуть, не вживай ім’я Боже всує. На переконання наших предків, застосування священної абетки для низьких речей «розмагнічує» її, робить слабкішою, втрачається її магічна сила і яскравість. Спеціальна «робоча абетка» дозволяла підтримувати належний контраст між святковим і буденним, священним і мирським, ідеальним і реальним. Оце й стало причиною паралельного існування двох абеток – вишуканої глаголиці і утилітарної протокирилиці. Можна сказати, що протокирилиця – це спрощена глаголиця.

 

Окрім того, глаголиця виконувала функцію тайнопису. За часів первинного, рунічного письма знання передавалися з уст в уста, що дозволяло запобігати їх потраплянню до чужих. Проте як тільки почалося тиражування знань на папірусі та пергаменті, виникла потреба у спеціальному письмі «тільки для своїх».

 

ГЛАГОЛИЦЯ – ІДЕОГРАФІЧНЕ ПИСЬМО

 

Про глаголицю більше відомостей, чим про кирилицю. Відомо, що святий Ієронім Стридонський (342–419), що був слов’янином і походив з Далмації (нинішня Хорватія), зробив глаголичний переклад Біблії на місцеву мову. «Ми володіємо історичним документом, який доводить, що св. Ієронім ще в 4 ст. користувався глаголицею, його навіть вважали автором цієї абетки» (Лесной Сергей. Откуда ты, Русь? – Ростов н/Д: «Донское слово», «Квадрат», 1995. – 352 с., с. 167). Додамо, що Ієронім також зробив переклад Біблії на латинську мову. Його переклад називається Вульгата (Vulgata) і до сьогодні є офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви.

 

Проте Ієронім скористався наявною абеткою, зрозумілою для його земляків-слов’ян. Існують свідчення, що «глаголиця була складена ще задовго до Р. X. якимсь Fenisius’ом з Фригії, що взяв за основу гетські руни. Що це схоже на правду, доводять деякі фінікійські монети, що несуть, напр., глаголичне “Б”» (там же). Тож маємо ще одне підтвердження, що глаголичне письмо – це модифікація більш давнього рунічного письма, яким користувалися ще гети (2 тис. до н.е.), що їх пізніше почали називати готами.

 

Кожній букві глаголиці відповідає акрофонічна назва і число: Аз – 1, Буки – 2, Веді – 3, Глагол – 4, Добро – 5... Була також буква для позначення «самої української» букви «ї» (Їже – 10), а також м’якого «г» (Герви – 30).

Для позначення числа над буквою ставили риску або розділяли букви крапками, що ставилися між буквами на середині висоти букв. Деякі букви глаголиці є відвертими ідеограмами, тобто символічними зображеннями-нагадуваннями певного поняття.

 

1. «Аз» (я – втілена божественна сутність) зображується хрестом, який позначає розділення на божественне і земне (горизонталь) та їх поєднання (вертикаль). Тобто перша буква абетки вказує на мету – досягнення стану боголюдини, хреста (від коренів *хр, *кр – хороший, красивий, і *ст – сталий, постійний, міцний, сталевий). Вона також нагадує людину з плечима і руками.

 

2. «Буки» (букви, книги) зображується як три дощечки, зв’язані шнурком – саме такими були найдавніші дерев’яні книги, звідки англ. book – книга, «боук».

 

3. «Віді» (пізнав, зрозумів) нагадує очі й ніс людини, звідси прямий зв’язок з поняттями «відати» (знати) і «видіти» (бачити).

 

4. «Глаголь» (слово, знання, говоріння) нагадує відкриті уста людини в профіль, що промовляють (глаголять, читають, вшановують), будучи спрямованими в небеса.

 

5. «Добро» (багатство, скарб, добре, корисне) нагадує подвійну (перекидну) торбу – бисаг, сакву – дуже зручну для перенесення вантажу через плече або на коні перед сідлом. Цікаво, що у слові «би-сак» (подвійний сак, подвійний мішок), частина «би» означає число 2. Можливо, що звідси ж і слово «Бик» – дворогий.

 

6. «Ест» (те, що реально існує) нагадує окреслене напівсферою місце, в якому зроблена позначка – «тут щось є». Число 6, що відповідає цій букві, символізує зміни, що відбуваються тут і тепер. Це вказівка на те, що істина (те що є) завжди конкретна. У глаголиці немає звуку і букви «є», тобто йотованої «е»; це корінна голосна, як то: а, о, у, і, е. Для позначення звуку «є» використовується м’який знак, що ставиться перед «е». Слово «ест» збереглося в латинській мові, яка є похідною від давньої української мови.

 

7. «Живіте» (живіть!) символізує взаємодію чоловічого і жіночого, що народжують паросток нового, гармонійного життя, адже 7 – це число гармонії (сім енергетичних центрів людського тіла, сім нот звукоряду, сім кольорів райдуги, сім днів тижня). Любов між чоловіком і жінкою – основа життя та його продовження

 

8. «Дзело» (дуже, сильно, дзвінко, чарівно) нагадує стебло, що росте в горщику – зілля, зело. Це зелене диво, коли тягнеться вгору, спроможне проламувати асфальт і розсувати каміння.

 

9. «Земля» зображена у вигляді планети з Місяцем на орбіті – що може бути красномовніше! Наші далекі предки сприймали Землю й Місяць як єдину систему – дуже вірне, цілком сучасне уявлення.

 

10. «Їже» означає «який», «котрий», «той що». Як бачимо, у глаголиці була буква для позначення характерного для української мови звуку Ї (м’яке довге і).

 

11, 20. «І» (вісь, центр) – позначає звук [і]. В болгарському абецедарі називається «Isei». Відповідає руні «Іс» (вісь, англ. айс), що зображується вертикальною лінією. Ця буква має порядковий номер 11, а позначає число 20. Зображує землю, що обертається навколо непорушної осі.

 

12, 30. «Герви» (гори) – позначає характерний для української мови м’який звук [г]. Зображується як дві гори. Від стародавнього «герви» (горби) походить «хорвати» (горвати, хорв. Hrvati) – горяни.

 

13, 40. «Кано» (вогонь, світло, енергія) походить від руни «кано», що зображується як > або < і означає вогонь, світло, світильник, факел. Цей корінь у словах «канона» – гармата (звідси «канонада» і «канонір»), «каган» – світлоносний, «каганець» – світильник, «кадило» – пристрій для розжареного вугілля, «кан» або «казан» – посуд для приготування на вогні, «костер» –«сильний вогонь» (ко – вогонь, стер – стрімкий), канделябр – від лат. Candela — свічка. Схоже, що «кано» – дуже давнє слово. Зазвичай цю букву називають «како» (як), але це може бути пізнішою модифікацією.

 

14, 50. «Лага» – нагадує руну Лагуз (вода). Лага – це дуже давнє арійське слово для позначення води або водного потоку, від якого походять: «лагідний» і «ласкавий» – м’який, податливий; «плавати» – рухатися у воді; *lada – слабкість, м’якість, лагідність; «ладія» – човен; брит. Lagy – вода; «лаба» – річка (поширена назва річок в Європі), норвежське lagu – озеро; лат. lacus – озеро, вода, джерело; «Ладога» – назва озера. Зазвичай цю букву називають акронімом «люди». Схоже, він з’явився в пізніші часи, коли слово «лага» вже стало рідкісним і малозрозумілим.

 

На розглянутих прикладах видно, що букви глаголиці є ідеограмами, створеними на основі рун та стилізованих образів навколишнього світу. Оскільки кожна буква має свою акрофонічну назву, то всі букви абетки разом складають осмислене послання. Так, розглянуті вище букви складають фразу: «я букви пізнав, мовлення є скарбом, живіть дзвінко, земля що є вісь, гори, вогонь, вода».

 

Дивовижно, що попри свою надзвичайну архаїчність, глаголиця майже ідеально відповідає сучасній українській мові. Якщо відкинути твердий знак, то матимемо 33 букви – як і в сучасній абетці, серед яких букви «ї», «г», «г». Це говорить про те, що за два чи три тисячоліття в основі української мови мало що змінилося. Глаголична абетка – це чітка цілісна система. Порядок букв підтримується акрофонічними назвами, що складаються в осмислене послання, і числами, що відповідають кожній букві.

 

Глаголиці закидали те, що її букви важко вимальовувати, і в цьому вона поступається кирилиці. Проте завдяки нинішньому масовому застосуванню комп’ютерів і набору текстів на клавіатурі ситуація радикально змінюється: графічна виразність глаголиці надає їй перевагу щодо кирилиці. Але навіть якщо треба писати рукою, то глаголиця добре надається й до скоропису.

 

 

Фрагмент молитви «Отче наш», написаний оригінальною глаголицею (зліва) і скорописом.

 

У будь-якому разі чарівне написання глаголиці можна використати для створення сакрального варіанту сучасної української абетки – письма брахманів. Це буде повернення до старого, але на вищому рівні еволюційної спіралі.

 

Відомо, що глаголиця широко використовувалася серед слов’ян. Проте після 12 ст. її почала активно витісняти кирилиця, хоча в Хорватії глаголиця застосовувалась в церковних книгах аж до 20 століття. На островах Адріатичного моря є старі люди, які вільно володіють цим письмом.

 

Глаголицею не тільки писали книги, а й робили написи на камені. Найвідомішим артефактом є «Башська плита», що оповідає про те, які дари приніс церкві хорватський король Звонимир.

 

 

Фрагмент плити з глаголичним написом поблизу міста Башка (Хорватія, 11 ст.)

 

Список літератури:

1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – Киев, 1990. – 397 с.

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – Київ, 1980. – 318 с.

3. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – Київ, 1971. – 423 с.

4. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.

5. Русанивский В.М. Походження і розвиток східнослов'янських мов. - Київ, 1980. – 61 с.


Читайте також:

  1. Види грошей та їх походження
  2. Визначення походження дитини
  3. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.
  4. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
  5. Виникнення (походження) держави.
  6. Виникнення (походження) держави. 1 страница
  7. Виникнення (походження) держави. 2 страница
  8. Виникнення (походження) держави. 3 страница
  9. Виникнення (походження) держави. 4 страница
  10. Виникнення (походження) держави. 5 страница
  11. Виникнення (походження) держави. 6 страница
  12. Виникнення (походження) держави. 7 страница




Переглядів: 2924

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Відносна давність старослов’янських азбук. | ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.