Типологізація суспільств

Теорії походження суспільства

Абстрактні, донаукові теорії виникнення суспільства намагаються поєднати його походження, як результат дії природних, божественних і космічних сил. Природна, або еволюційна теорія основну роль відводить праці, яка перетворила людину на товаровиробника і відповідного об’єднання співтовариств у виробників. Цієї концепції притримувався і одини із класиків марксизму Ф.Енгельс, який в своїй праці “Походження людини” стверджував, що праця створила людину, коли мавпа “взяла в руки палицю”.

Теологічна теорія говорить про те, що людину створив Бог, заповівши їй матеріальний світ і моральний закон. Космічна теорія стверджує про те, що створення суспільства було справою рук інопланетян.

Соціологічні наукові теорії пояснюють походження суспільства за допомогою інструментальної, сексуальної, кратичної, гендерної, семантичної концепцій, тощо. Так, згідно з інструментальною концепцією головним чинником, що зумовив формування суспільства, є кмітливість і здогадливість людей, завдяки чому були винайдені спеціальні знаряддя праці для задоволення власних потреб, що потім призвели до розподілу праці і появи майнових відмінностей між людьми та розвитку соціальних організацій.

В основі сексуальної концепції покладено фактор розмноження людей і необхідність послідуючого соціального контролю над народжуваністю і виникненню норм, що регулюють сексуальні та соціальні відносини між людьми.

Кратична концепція (кратос – сила, влада) стверджує, що поскільки сила й розум розподілені між людьми нерівномірно, потрібно було створити систему правил, шанування вождя, передачі влади, добування предметів існування, щоб забезпечити існування і розвиток спільнот.

Гендерна концепція – заснована на розподілі соціальних ролей між особами жіночої та чоловічої статі.

Семантична – суспільство виникло завдяки слову і домовленості між людьми, а звідси виникає система упорядкованих колективних взаємодій.

Що стосується соціальної типології суспільств, то вони переважно класифікуються: за способами виробництва (марксистський підхід) на первісні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, комуністичні; за технократичним принципом (традиційні, індустріальні, постіндустріальні); за історичною ознакою (ранні та сучасні типи суспільств, поділяючи останні на суспільства першого, другого і третього світу); за формою політичного режиму (демократичні або відкриті чи плюралістичні та авторитарні і тоталітарні або закритого типу суспільства, і як правило, з утиском прав і свобод людини), а також за макросоціологічною концепцією “золотого мільярду” – на високо розвинуті (1 млрд населення) і решту. У сучасній соціології найчастіше використовують так звану синтетичну модель типології суспільства, автором якої є американський соціолог Деніел Белл, який запропонував поділити всю історію людства на 3 стадії: доіндустріальну (традиційне суспільство), індустріальну та постіндустріальну стадії, що відповідають певному виду суспільства. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура суспільства, тощо. Зупинимось коротко на кожному з вище названих типів.

Традиційне суспільство або доіндустріальне, або ж інакше його ще називають аграрним суспільством. Це суспільство найдавніше за всю історію з часу його виникнення. Головним виробником у традиційному суспільстві була не людина, а природа. Переважало натуральне господарство і понад 90% людей було зайнято в сільському господарстві. При цьому у виробництві зазвичай застосовувалися прості технології, а відтак і мало диференційований поділ праці. До традиційного суспільства можуть бути віднесені за марксистською класифікацією первіснообщинні, рабовласницькі та феодальні суспільства.

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво і цей тип суспільства бере свій початок з ХVІІ ст, внаслідок промислової революції, що спершу розпочалася в Англії, а потім і в інших країнах Європи та США. В Україні промислова революція почалася приблизно в середині ХІХ ст. В індустріальному суспільстві у сільському господарстві зайнято всього 5 – 10% людей, а решта в промисловому виробництві і сфері послуг. В індустріальному суспільстві кожен індивід завойовує “своє місце під сонцем” і свій соціальний статус завдяки самому собі і тільки своїми заслугами. Так, вчорашній власник капіталу може стати банкрутом, а чистильник черевиків – власником фірми.

У постіндустріальному суспільстві – на перший план виступає науково-технічний прогрес, різко зростає значення інформації, а наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками: зміною у сфері економіки, при чому від економіки, що була орієнтована на товаровиробництво на економіку, що орієнтується на сферу послуг та інформації, зміною у соціальній структурі суспільства (зникає, вірніше нівелюється чи ніби розчиняється масі людей, клас капіталістів); створенням нових технологій і наукових знань. Перехід від одного до іншого типу суспільства відбувається завдяки процесу модернізації, а модернізація – це система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін, що забезпечують здатність соціальних систем до їх вдосконалення. Іншими словами – це процес трансформації суспільства, який супроводжується кардинальними змінами в економічній, політичній і соціальній сферах.

Теорія модернізації вважає, що розвинутою країною може бути лише країна, яка має значний рівень та якість життя, розвинуті політичні інститути та вагому частку середнього класу (до 70 – 80%) в структурі населення. Зразком розвинутості є Західні країни, де основою модернізації є науково-технічний і технологічний прогрес. Суспільства, які не відповідають цим критеріям належать до традиційних або перехідних.

До перехідних або транзитивних типів суспільств відноситься і сучасне українське суспільство, але на відміну від перехідного періоду класичних традиційних суспільств українське суспільство має свою специфіку, що була обумовлена 70-річним періодом будівництва соціалістичного суспільства в складі колишнього СССР. Тому, завдяки цій специфіці будівництва воно відноситься в цілому до постіндустріальних суспільств з так званим посттоталітарним синдромом, про що ми поговоримо дещо пізніше.

А тепер перейдемо до соціальної структури суспільства, його соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Соціальна структура суспільства – це ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками.

Соціальна структура є тривалим укладом соціальних взаємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, групами, організаціями, соціальними інститутами. Кількість цих суспільних елементів, порядок їх розміщення і характер взаємозалежності визначають зміст конкретної структури кожного суспільства.

Соціальна структура є рухомим утворенням. Вона виконує свою роль лише тоді, коли члени суспільства її визнають і підтримують. Різні зміни в масовій свідомості можуть серйозно підірвати довіру до існуючих соціальних структур і тоді починається нестабільність системи. Приклад – горбачовська перебудова соціальної структури держави СССР, що почалася в 1985 році призвела в результаті до розпаду Радянського Союзу. Головний зміст соціальної структури створюють такі соціальні інститути як економіка, політика, наука, культура, освіта, сім’я, що зберігають і підтримують існуючі в суспільстві взаємовідносини і зв’язки. Ці соціальні інститути регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей, а також визначають їх соціальний і рольовий статус, який в свою чергу зумовлюється професією, віком, освітою, матеріальним становищем тощо.

Наприклад, структура сім’ї визначається взаємовідносинами між чоловіком, дружиною і дітьми; у системі освіти – системою учитель – учень; у виробництві – взаємовідносинами між підприємцем і робітником і т.н. Таким же чином формуються соціальні статуси соціальних груп в т.ч. малих (сім’я, виробнича бригада) і великих – соціальні класи, національні спільноти.

Соціальні інститути - це стійкі види соціальних взаємодій людей і організацій, що склалися історично у певній сфері життєдіяльності суспільства, а соціальний статус - це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, що пов’язана з іншими позиціями через систему прав і обов’язків.

Соціальний інститут створюється для задоволення певних потреб і інтересів членів суспільства, а коли ці потреби зникають, то і відповідні соціальні інститути ліквідуються чи трансформуються в інші форми. Соціальний же статус визначає місце особі в групі та суспільстві.

Соціальна структура суспільства охоплює територіальні спільноти, соціальні класи, історичні спільноти (рід, плем’я, нація), соціально-демографічні спільноти (молодь, пенсіонери, жінки, чоловіки і т.п.).

Поділ суспільства на соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, тощо називається соціальною стратифікацією. Стратифікація характерна для будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е.Гідденс розрізняє 4 основні історичні типи стратифікованого суспільства і відповідно соціальної нерівності: рабство, касти, стани і класи.

Про класи, класову структуру капіталістичного суспільства, зумовлену економічними чинниками (суспільний поділ праці і власність на засоби виробництва) багато писав К.Маркс. Особливо велике значення мала його основна праця “Капітал”, яка між іншим не втратила свого наукового значення і в наш час.

Клас – це угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють як правило 3 класи: Вищий (роботодавці, топ-менеджери, керівники); середній – між вищим і нижчими класами; нижчий – малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (у нас це т.з. бомжі і взагалі хворі, медики, вчителі, культпрацівники). Окремо слід сказати про середній клас. Основний критерій середнього класу – економічний. Головні ознаки: рівень доходів, освіта, професіоналізм, престижність професії. Сюди відносяться: представники середнього і малого бізнесу, добре оплачувані наймані працівники: менеджери компаній, держслужбовці, вчені, лікарі, адвокати, інженери. Мова звичайно йде не про Україну, а про розвинуті країни. Для середнього класу характерно – висока матеріальна забезпеченість, що задовольняє матеріальні і культурні потреби, висока освіченість, політичний консерватизм. У США середній клас складає 70% населення країни, в Німеччині – 65%, в Англії – 63%, у Франції – 62%, в Італії – 59%, в Японії – 62%. В Україні питома вага в середнього класу складає всього 10% від кількості населення.

Якщо ж аналізувати стан розвитку сучасного українського суспільства, то, як зазначалось, воно перебуває в транзитивному періоді і соціальній аномії та характеризується так званим посттоталітарним синдромом з притаманними для нього економічними і політичними кризами, ігноруванням владою інтересів і потреб населення, відсутністю громадянського суспільства і взагалі чіткої ідеології розвитку суспільства, зниженням життєвого рівня людей, загостренням їх соціальних потреб та занепадом моралі. Усе це призвело до розпаду системи цінностей та до соціальної аномії, тобто такого стану суспільства, при якому значна частина його членів взагалі ігнорує всякі суспільні норми і правила поведінки, ставиться до них негативно або байдуже, та часто маргіналізується в окремі групи. Це ставить багатьох людей в непевне соціальне становище, негативно впливає на престиж соціального статусу, колективної солідарності і відчуття своєї ідентичності з конкретною соціальною групою чи суспільством. В результаті – ріст порушень правил поведінки і норм моралі, а також різних девіацій та злочинності.

Однією із основних причин соціальної аномії суспільства є втрата чи незадовільне виконання соціальними інститутами, що є проміжною ланкою між індивідами і державою, їх звичайних функцій.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває у постійному розвитку, динаміка якого залежить від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність – це між групова (мала і велика соц. групи) або просторова рухливість населення, і його здібність до соціальних переміщень. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Вертикальна – це посадово-кваліфікаційне зростання чи навпаки падіння, тобто перехід до соціальної групи чи верстви з вищим або нижчим статусом.

Горизонтальна соціальна мобільність – рух між однорідними соціальними позиціями чи категоріями населення. Соціальна мобільність залежить від структурних змін в економіці, зміни характеру і суспільного розподілу праці, відносин до власності тощо.

Соціальна структура як правило є відображенням соціальної нерівності, яку соціологія розглядає як результат соціальної стратифікації про яку багато писав Пітірім Сорокін, і яка має такі основні виміри як прибуток, власність, освіта, влада, престиж.

Соціальна структура українського суспільства на сучасному етапі залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, основу яких становлять: 1) зміна суспільної думки всіх основних соціальних інститутів в першу чергу економічних і політичних, передусім, інститутів власності, культурних, освітніх та інших; 2) трансформація основних елементів соціальної структури: класів, груп, спільнот: 3) поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів; 4) активізація процесів маргіналізації; 5) підвищення соціального престижу освіти і т.п.

Маргіналізація – це втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури. Наприклад, поява нових бідних серед інтелігенції, військовослужбовців, нових бомжів чи як їх називають в Україні безхатченків серед психічно хворих і т.п.

І, щоб закінчити соціологію українського суспільства необхідно додати, що однією з найголовніших проблем українського суспільства є відсутність авторитетної еліти і сильного середнього класу. В свою чергу це зумовлено тим що у період революції 1917 – 1920 рр. і в послідуючі десятиліття в Україні тоталітарним режимом були ліквідовані дворянство і буржуазія, потім куркулі і високоосвічені тверезомислячі люди з числа української інтелігенції. А внаслідок так званої пострадянської перебудови і зміни соціального ладу та порушення розподілу матеріальних благ протягом короткого часу сформувався вищий клас власників (3%), а також низи суспільства (біля 70 – 80%). Нові бідняки є доволі своєрідним класом, що мають високий рівень освіти і престижні але малооплачувані професії. Цікаво, що за даними експертів прибутки 10% найбагатших людей України у 20 разів перевищують прибутки 10% найбіднішого українського населення, що є вкрай небезпечним явищем для стабільності українського суспільства, так як відомо, що вже навіть 8 – кратний розрив між багатими і бідними вважається соціально небезпечним показником для існування і подальшого розвитку українського суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Препарати бензилпеніциліну.	\|	Функції фінансів підприємств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.