• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціокультурні характеристики туризму, термінологічний дискурс.

ТЕМА: ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ, ЇХ МІСЦЕ СЕРЕД ІНШИХ МЕДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І СУЧАСНИЙ СТАН ПСИХІАТРІЇ І НАРКОЛОГІЇ. КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ. ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ, ПРОФІЛАКТИКИ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ПСИХІЧНО ХВОРИХ.

План

1. Предмет і завдання психіатрії.

2. Основні історичні етапи розвитку психіатрії.

3. Класифікація психічних розладів.

4. Принципи терапії, профілактики та реабілітації психічно хворих.

Актуальність теми: Психіатрія, (в перекладі з грецької мови лікування душі) одна з найважливіших галузей клінічної медицини, що вивчає специ­фічні для людини захворювання, які утруднюють адекватне пристосування до навко­лишнього середовища і які є причиною неправильної, часто небез­печної поведінки. З кожним десятиріччям у підготовці лікаря будь-якого фаху психіатрія набуває все більшого значення, тому що збільшується кількість психічних захворювань та психічних розладів, які усклад­нюють перебіг найрізноманітніших соматичних хвороб. За стати­стичними даними різних країн, психіатричної допомоги (постійної чи епізодичної, консультативної) потребують 10-15 % населення. Хворі, що потребують постійного чи тривалого психіатричного спо­стереження та обліку в психоневрологічному диспансері, тобто ті, що страждають від важкої та затяжної психічної патології, ста­новлять 2-4 % населення. Поширеними стають психосоматичні розлади. На амбулаторному прийомі лікаря будь-якого профілю 25-35 % пацієнтів потребують консультативної або ж лікувальної психіатричної допомоги цього самого лікаря (за­лучення психіатра не обов'язкове), якщо ці хворі скаржаться на нервово-психічний розлад. Спостерігається збільшення кількості ви­падків суїцидних вчинків і соціально небезпечних дій, що їх коять особи з психічною патологією. Збільшується кількість інвалідів пси­хіатричного профілю, в тому числі інвалідів з дитинства.

Отже, психіатрична підготовка лікарів іншого медичного фаху, також медсестер, набуває все більшого медичного і соціального значення.

До завдань психіатрії входять:

1) раннє виявлення і лікування розладів психіки, причин та механізмів їх виникнення;

2) вивчення клінічних проявів і диференційної діагностики психічних захворю­вань;

3) проведення військової, трудової та судової експертизи, здійснення заходів із соціально-трудової реабілітації осіб, що пе­ренесли психологічний розлад;

4) проведення психогігієнічних і психопрофілактичних (у тому числі і санітарно-просвітніх) захо­дів серед населення та в навчальних і трудових колективах. Лікар будь-якого фаху повинен уміти виявити психічний розлад, ви­значити його можливі причини, надати невідкладну чи необхідну на даний момент медичну допомогу в повному обсязі та кваліфі­ковано допомогти в організації безпеки хворого і оточуючих, у госпіталізації його в психіатричний стаціонар, коли до цього є відповідні показання і немає можливості звернутися за консуль­тацією до психіатра.

Основні історичні етапи розвитку психіатрії

У розвитку вчення про душевні хвороби, тобто в історії пси­хіатрії, умовно можна виділити такі періоди: 1) наївно-матеріа­лістичний, 2) релігійно-містичний, 3) описовий (синдромологічний), 4) нозологічний, 5) етіолого-патогенетичний. Вони не мають чіткого розмежування, накладаються один на одного, причому па­нівні ідеї кожного з них виявляють і сьогодні.

Так, у період наївно-матеріалістичного розуміння природи психічних розладів (до XII—XIII ст.) видатні зцілителі (Гіппо­крат, Авіценна та ін.) припускали, що їх причиною можуть бути ушкодження головного мозку внаслідок травми, інфекції тощо. Поряд з цим досить поширеними були і містичні уявлення, які ста­ли панівними в релігійно-містичний період (XIV—XVIII ст.), ко­ли основною причиною психічних захворювань вважали вплив над­природних сил (бога, диявола і т. ін.). У багатьох європейських країнах психічно хворих, запідозрених у зв'язках з «нечистою силою», піддавали катуванню, релігійному очищенню і спаленню на вогнищах (за вироком інквізиції).

Останнім часом містичні уявлення знову поширюються у вигляді пропаганди, так званих нетрадиційних підходів до розуміння хвороб та їх лікування, дискредитації наукової медицини з корисливими інтересами (екстрасенси, чаклуни, чорні та білі відьми, контактери з інопланетянами, телепсихотерапевти та ін.). Наступ на здоровий глузд, на матеріалістичне тлумачення причин соматичних та психічних захворювань, на наукові методи терапії набуває все більш агресивного, безсоромного і знавісніло­го характеру.

У XVIII—XIX ст. психіатричні дослідження були спрямовані в основному на опис психопатологічних станів (синдромів), на виявлення причин психічних захворювань і організацію терапії (І. М. Балінський, С. С. Корсаков, В. П. Сербський, Ж. Пінель, В. Гризингер, Е. Крепелін та ін.). Наприкінці XIX ст.були опи­сані перші нозологічні одиниці (С. С. Корсаков — хронічний ал­когольний амнестичний психоз, Е. Крепелін — рання недоумкува­тість, що її Е. Блейлер (1911) назвав шизофренією). Так було покладено початок нозологічному етапу, що продовжується до­нині. У вивченні причин і механізмів розвитку психічних розла­дів великий вклад внесла фізіологічна школа І. П.Павлова.

Методи дослідження психічно хворих.

Не дивлячись на значні досягнення нейронаук, основним методом дослідження у сучасній психіатрії залишається клініко-психопатологічний метод. Останній базується на опитуванні пацієнта (обєктивний та субєктивний анамнез) та спостереженні.

Під патопсихологічними дослідженнями (експериментами) в сучасній психологи розуміється використання будь-якої діагностичної процедури в цілях моделювання цілісної системи пізнавальних процесів, мотивів і «відносин особи» (Б.В.Зейгарник).

Виділяють наступні патопсихологічні регістр-синдроми (І.А.Кудрявцев):

• шизофренічний

• афективно-ендогенний

• олігофренічний

• екзогенно-органічний

• ендогенно-органічний

• особово-аномальний

• психогенно-психотичний

• психогенно-невротичний

Шизофренічний синптомокомплекс складається з таких особистісно-мотиваційних розладів як: зміна структури і ієрархії мотивів, розладу розумової діяльності, що порушує цілеспрямованість мислення і змістоутворення (резонерствування, зісковзування, різноплановість, патологічний полісемантизм) при збереженні операційної сторони, емоційні розлади (спрощення, дисоціація емоційних проявів, знакова парадоксальність), зміна самооцінки і самосвідомості (аутизм, сенситивность, відчуженість і підвищена рефлексія).

У психопатичний (особово-аномальний) симптомокомплекс входить: емоційно-вольові розлади, порушення структури і ієрархії мотивів, неадекватність самооцінки і рівня домагань, порушення мислення у вигляді «відносного афектного недоумства», порушення прогнозування і опори на минулий досвід.

Органічний (екзо- і ендогенний) симптомокомплекс характеризується такими ознаками, як: загальне зниження інтелекту, розпад відомостей, що були, і знань, мнестичні розлади, що зачіпають як довготривалу, так і оперативну пам'ять, порушення уваги і розумової працездатності, порушення операційної сторони і цілеспрямованості мислення, зміну емоційної сфери з афективною лабільністю, порушення критичних здібностей і самоконтролю.

У олігофренічний симптомокомплекс входять такі прояви, як: нездатність до навчання і формування понять, дефіцит інтелекту, дефіцит загальних відомостей і знань, примітивність і конкретність мислення, нездатність до абстрагування, підвищена навіюваність, емоційні розлади.

Серед нейрофізіологічних методів найчастіше при обстеженні психічно хворих використовується електроенцефалографія, рідше реоенцефалографія і эхоэнце-фалография.

Нейрорентгенологічне обстеження

Краніографія — рентгенограма кісток черепа — дозволяє по непрямих ознаках судити про органічне ураження мозку. Наприклад, посилення пальцевидних вдавлень служить ознакою тривалого підвищення внутрічерепного тиску. Ділянки надмірного звапніння зустрічаються після перенесених черепномозкових травм.

Пневмоенцефалографія (ПЕГ) — рентгенограма мозку, що проводиться після випуску частини спинномозкової рідини і введення замість неї повітря або кисню, які заповнюють шлуночки мозку і субарахноїдальний простір. Цим методом вдається виявити спаечные процеси в мозкових оболонках, деякі пухлини, атрофи-ческие зміни. З появою комп'ютерної томографії голови даний метод можна вважати застарілим.

Ангіографія судинної системи мозку проводиться шляхом введення через сонну артерію контрастних або радіоактивних речовин з подальшою рентгенографією. Дозволяє виявити поразки мозкових судин, а також локальні ураження мозку (пухлини і ін.). Необхідна згода хворого або його рідних на дану процедуру.

Комп'ютерна томографія голови — автоматизоване пошарове рентгенологічне дослідження тканин мозку з аналізом результатів на ЕОМ і подальшою побудовою об'ємного зображення на спеціальному екрані. Є цінним методом для виявлення локалізації осередків ураження в головному мозку. Цим методом діагностуються мозкові пухлини, атрофічні процеси, кісти, абсцеси і так далі

Позитронно-емісійна томографія грунтується на відмінностях розподілу радіоізотопів, якими “мітяться” глюкоза, нейромедіатори або різні ліки, по яких можна судити про локальні зміни метаболізму в мозку, нейрорецепторах, кровопостачанні і так далі. Отримані дані синтезуються на ЕОМ. Є одним з новітніх і перспективних діагностичних методів, можливості якого ще повністю не розкриті.

Фармакологічні методи обстеження

Лікарські засоби можуть використовуватися не тільки для лікування, але і для діагностики, зазвичай у вигляді одноразового їх введення і оцінки реакції на них.

Інші лабораторні дослідження. Дослідження спинномозкової рідини.

Люмбальная пункція (поперековий прокол) для отримання спинномозкової рідини здійснюється лікарем. Спеціальну голку для пункцій, забезпечену мандреном (її довжина 10—12 см), вводять в кінцеву цистерну спинного мозку між III і IV або IV і V поперековими хребцями (у дітей між V поперековим і I крижовим) . Хворий сидить нагнувшись вперед і нахиливши голову або лежить на боці, зігнувши ноги і притиснувши їх до живота, а голову і шию максимально привівши до грудей. Після проколу шкіри при подальшому поглибленні голки відчувається перешкода при проколі міжхребцевих зв'язок. Вийнявши мандрен, можна побачити витікаючі з тильного кінця голки краплі ліквору. Для аналізу беруть в пробірку 4—8 мл. Дуже часті краплі, а тим більше струмінь ліквору вказує на підвищення внутрічерепного тиску. Свіжа кров в лікворі може бути від пошкодження дрібних судин, при проколі. При_арахноїдальних і мозкових крововиливах ліквор має вид_мясних помиїв. Після пункції пацієнт протягом 2—3 ч повинен лежати, не піднімаючи голови, а протягом доби — дотримувати постільний режим.

Люмбальная пункція проводиться тільки із згоди хворого

Дослідження крові і сечі

Загальноприйняті аналізи крові і сечі проводяться перш за все, щоб не пропустити супутні інфекційні і інші соматичні захворювання. Особливо вони важливі у хворих, які самі не пред'являють соматичних скарг.

При лікуванні психотропними засобами зустрічаються, хоча і рідко, ускладнення з боку органів кровотворення і нирок. При лікуванні аминазином і іншими похідними фенотиазина, а також лепонексом (клозапином) і мели-прамином описані випадки агранулоцитозу (різке зменшення числа нейтрофілів в крові до повного їх исчезно-

вения при відносному лімфоцитозі). Тривале лікування галоперидолом може викликати лимфомоноцитоз. Клінічні аналізи сечі особливо необхідні, щоб не пропустити стерті захворювання нирок, які можуть служити протипоказаннями для лікування психотропними засобами.

Біохімічні аналізи крові і сечі проводять за спеціальними свідченнями. Визначення змісту глюкози в крові необхідне не тільки при підозрі на цукровий діабет, але і при проведенні інсулінотерапії психозів і при підозрі на інтоксикацію гашишем (гіпоглікемія). При лікуванні препаратами літію маніакально-депресивного і шизоаффективного психозів необхідні регулярне (спершу 1 раз на місяць, потім — 1 раз в 2—3 міс) визначення його концентрації в крові. Вона повинна бути від 0,6 до 1,2 мэкв/Л. При тривалому лікуванні аміназином необхідно також перевіряти протромбіновий індекс у зв'язку з небезпекою розвитку тромбоемболічної хвороби.

Для того, щоб перевірити, чи приймає пацієнт призначені йому психотропні засоби, проводять спеціальні біохімічні дослідження сечі.

Лікування.

Особливістю активної терапії психічно хворих є здебільшого довготривале курсове лікування, що включає ряд етапів з відповідними способами і методами терапії.

Купуюча терапія (від франц. - різати, розсікати) спрямована на швидке усунення важких гострих проявів психічних розладів - збудження, галюцинозу, тощо.

Підтримуюча терапія, здебільшого амбулаторна, використовується по досягненні певного ефекту (від деякого покращення до повного видужання), але коли повне переривання лікування загрожує рецидивом, або погіршенням стану.

Превентивна або протирецидивна терапія загалом різновидом підтримуючої, але проводиться на фоні видужання або якісної ремісії, і перервами в лікуванні не обов'язково приводить до рецидиву хвороби. Прикладом такої терапії є застосування солей літію при маніакально-депресивному психозі.

Терапевтична резистентність

В відповідності до застосування методів лікування психічних розладів поділяють на біологічну терапію і соціотерапію, яка включає також реабілітацію як систему заходів для повного або часткового відновлення соціального статусу хворого, лікування кожного пацієнта звичайно буває комплексним, тобто інтегрує митоди як біологічного так і соціотерапевтичного впливу.

Під біологічною терапією психічних розладів слід розуміти всі лікувальні впливи на організм як на біологічний об'єкт. Сюди відносять всі лікарські середники, зокрема психотропні засоби, шокові методи, пірогенну терапію, розвантажувально-діетичну терапію, детоксикаційні методи, психохірургію та інші.

Головний принцип психофаомакотерапії - клінічно обгрунтований вірний вибір психотропного препарату для лікування конкретного психічного хворого проводиться індивідуально з одночасним врахуванням особливостей психопатологічної характеристики, динаміки захворювання і спектру психотропного впливу застосовуваного одного або комбінації препаратів. Цей принцип вимагає динамічного підходу до лікування, постійного аналізу протікаючих в ході психофармакотерапії змін психопатологічної і соматичної симптоматики з відповідною корекцією тактики лікування, перегляду, вибору і дозування психотропних препаратів.

Психотерапія - система лікувального впливу з допомогою психічних (на відміну від психофармакологічних) факторів на психіку хворого, а через неї на весь організм, з метою усунення хворобливих симптомів і зміни відношення до себе, свого стану і оточуючого середовища. Психічними факторами впливу на психіку хворого являються лікар, слово, невербальні умовні подразники, обстановка, певні заняття і т.п.

Соціотерапія по суті являється частиною психотерапії, яка використовує фактори соціальнопсихологічні: вплив безпосередньо оточуючого хворого соціального середовища, різні форми соціальної активності (наприклад, клуби бувших пацієнтів) або колективної діяльності.

Показання до застосування.

Психотерапія використовується в різних галузях медицини. Кожний загально практикуючий лікар, незалежно від спеціальності, повинен здійснювати позитивний психічний вплив на пацієнта на всіх етепах лікувально-діагностіїчного процесу. Особливо важлива психотерапія при захворюваннях, в виникненні яких психічний фактор відіграє важливу роль (неврози, реактивні стани, психосоматичні захворювання), або коли саме захворювання ставить пацієнта в стресові умови (наприклад, в перед- або післяопераційний період, в перед- і родовий період і т.п.) або стає для нього важкою психічною травмою (наприклад, приводить до інвалідності). В психіатрії психотерапія застосовується майже при всіх захворюваннях, проте при неврозах, а також в наркологічній практиці, вона являється головним методом лікування.

Серед понять, які відносяться до змісту психотерапії слід розрізняти загальну і спеціальну психотерапію.

Рекомендована література:

Основна: 1. Психіатрія: підручник за ред. О.К.Напреєнко. – Київ, Здоров’я, 2001

2. Руководство по психиатрии под ред. А.В. Снежневского. – М. «Медицина». – 1983. – Т.1. – С.

3. Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія . – К.: “Здоров’я”. – 1993.

Додаткова: 1. Руководство по психиатрии под. ред. Г.В. Морозова.–М., “Медицина”.–1988. – т.1.

Лекцію підготував д.м.н, проф. Винник М. І.

У сучасних соціологічних джерелах соціокультурні характеристики туризму зустрічаються не в цілісному, систематизованому вигляді, а у вигляді розпорошених фрагментів, представлених у різних наукових джерелах з проблем туризму. При цьому аналіз цих фрагментів доцільно здійснити у трьох дискурсах:

1) термінологічному;

2) класифікаційному;

3) структурно-функціональному.

Термінологічний дискурсмає на меті порівняльний аналіз представлених у туризмології визначень туризму для виділення серед них тих, що несуть у собі соціологічний, зокрема соціокультурний контекст.

Розглядаючи етимологію слова "туризм", слід зазначити декілька трактувань щодо його походження. Так, відомий представник американської школи туристичного бізнесу Джон Уокер посилається на англомовне походження цього терміну. На його думку, слово tourism виникло в англійській мові десь на початку XIX ст. Його корінь tour викликає асоціації швидше з "турне" театральної групи, ніж з "індивідуальними поїздками для власного задоволення", що більш актуально в світлі сучасного вживання цього слова. Вебстерський словник англійської мови дає таке визначення слову tourist: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного світогляду (one, who makes a tour forplersure or culture).

З іншого боку, російські автори "Словаря-справочника: Туризм, гостеприимство, сервис" (M., 2002) посилаються на походження терміну "туризм" від латинського tornus - рух по колу, крутити, вертіти.

Обґрунтованим виглядає етимологічне дослідження авторів В.І. Добренькова та А.І. Кравченко, які стверджують, що етимологічно слово "туризм сягає французького "tour'¹, що в перекладі значить прогулянку, поїздку. "Современный словарь иностранных слое" (СПб., 1994) дає наступне визначення туризму: "Вид активного відпочинку - подорожі (поїздки, походи), які здійснюються організовано чи самостійно для відпочинку, зі спортивною метою (гірський, водний та лижний туризм) або пізнавальними цілями (науковий туризм)".

Зазначимо, що в загальних рисах таке трактування поняття "туризм" увійшло у вжиток у сучасній туризмології. Разом з тим, міра наближення різних авторів до цього визначення досить різна.

Більшість представлених у джерелах туризмології визначень доцільно об'єднати у дві групи.

До першої групи включимо визначення, які можна умовно назвати вузько-галузевими. Кожне з них відображає специфіку тієї чи іншої галузі суспільства - економічної, політичної, культурної і т.д.

Так, чимало визначень трактують туризм як одну з галузей промисловості, бізнесу. Одним із варіантів такого визначення е підхід з точки зору пропозиції. Ключовою особливістю такого визначення є його фокусування на предметі продаж продукції туристичної індустрії. Предмети споживання - це концептуальне ядро визначення туризму з точки зору пропозиції, його можна сформулювати так: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які безпосередньо постачають товари та послуги для сприяння бізнесу, задоволення та розваги, віддалені від звичної домашньої атмосфери.

Більш розширене розуміння туризму цієї галузевої спрямованості наводить Джон Уокер. На його думку, туризм можна визначити як науку, мистецтво та бізнес залучення туристів і організації їх перевезення та помешкання, а також створення умов для кращого вдоволення їх потреб та запитів.

Порівняльний аналіз визначень туризму галузевої спрямованості здійснив російський туризмолог ВЛ. Квартальнов. Зокрема, він цитує Дж. Джаффарі (США), який запропонував інше визначення туризму: "Туризм - це навчання людини поза її звичним способом життя, яке вдовольняє його потреби, віддалені від імпульсів, що їх дає домашнє, соціокультурне, економічне та фізіологічне середовище перебування."

Джаффарі та Річі (США) повторили це визначення кількома роками пізніше в якості базового для університетського курсу з вивчення туризму. Мерфі, окреслюючи суспільну базову плановану модель туризму, дає більш вузьке визначення: подорож нерезидентів (туристів, включаючи екскурсантів) до місця призначення та їх тимчасове перебування там до тих пір, поки воно не стане їх постійним місцем проживання: туризм - це поєднання відпочинку та бізнесу.

Визначення Ліпера (Канада) найбільш складне з наведених вище. Він стверджує, що туризм потрібно розглядати як систему, що включає людей, які подорожують на власний розсуд та тимчасово зупиняються поза їхнім звичним місцем проживання на одну та більше діб, включаючи тури, спрямовані на отримання матеріальної вигоди. Елементами такої системи є: туристи, виробничі регіони, транзитні маршрути, регіони призначення та індустрія туризму. Ці п'ять елементів пов'язані між собою просторовим та функціональним зв'язками. Керуючись характеристиками відкритої системи, організація цих п'яти елементів працює всередині великої соціальної системи, взаємодіючи з фізичною, культурною, суспільною, економічною, політичною та технологічною діяльністю.

Подібне розуміння туризму визначається Всесвітньою радою з туризму та подорожей, яка вказала на наступні характеристики сучасного туризму:

найбільша індустрія туризму, яка має близько $3,5 трлн обігового капіталу;

провідний виробник промислової продукції, чий внесок до валового національного продукту становить 6,1 %;

провідний платник податків;

роботодавець 127 млн людей, тобто кожного п'ятнадцятого з усіх працюючих;

галузь світової економіки, яка найдинамічніше розвивається.

Як бачимо, всі наведені визначення сконцентровані на "економічному" тлумаченні туризму.

Однак, навіть серед науковців та практиків економічного спрямування побутує думка щодо необхідності більш широкого поняття туризму, що виходить за межі "індустріального підходу". Так, для Національної політики навчання туризму (США) типова така дефініція туризму - це "дія та активність людей, які їздять у місце чи місця за межами свого регіону з будь-якою ціллю, за винятком щоденних поїздок на роботу."

Як бачимо, у цьому визначенні взагалі відсутня та частина туризму, що пов'язана з його організацією. Разом з тим, слід погодитись із російським дослідником М.Б. Біржаковичу що туризм хоча й відноситься до класу мандрівок, але на відміну від подорожей, туризм - категорія, яка переживає сильний вплив економіки та політики, на додаток до всього наділений дуалізмом внутрішньої природи явища. На його думку, туризм – це:

v особливий масовий вид подорожей із чітко визначеними цілями туризму, які здійснюють власне туристи, тобто діяльність самого туриста;

v діяльність з організації та здійснення (супроводження) таких подорожей, туристська діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.

Подальшого розширення предметне визначення туризму набуло в роботах російських та українських туризмологів. Зокрема класичне визначення туризму у зазначеній роботі М.Б. Біржакова виглядає так: туризм - це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість в межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих та лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці.

Саме такі розширені визначення туризму утворюють другу групу.

Принципового значення для подальшого уточнення змісту поняття "туризм" мають роботи відомого українського філософа В.С. Пазенка. Обґрунтовуючи необхідність створення інтеґраль-ної науки - туризмології, він пише: "Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є тенденція перегляду визначення туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку", надання цьому поняттю "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, тур-бюро і агенції, а людина, що подорожує.

Подорож - один із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "вид діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності". На значення поняття "подорож¹¹ вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі". Але подорож - не лише одна із форм діяльності людини, прояв її способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий країнознавець, спортсмен-альпініст чи "молодий шукач пригод") - це не просто "споживач туристського продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ, або "споживати", використовувати його, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності."

За такого підходу дедалі більшого поширення набуває визначення туризму як масштабного соціального явища - соціального феномену.

Так, російські дослідники дають одне з найбільш розширених (І водночас конкретних) визначень туризму: багатозначний термін, який охоплює різні сфери цього складного феномену:

1) "тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування (закон "Про основи туристської діяльності в РФ" від 1 грудня 1996 р., Додаток №1). Туризм передбачає тимчасове переміщення населення з одного регіону (району, міста, села) в інший, якщо воно не пов'язане з переміною місця проживання чи роботи.

Базовим вважається визначення туризму, прийняте Статистичною комісією ООН в 1993 році, згідно з яким туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують та здійснюють перебування в місцях за межами їх звичного середовища протягом періоду, що не перевищує року поспіль, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями;

2) приватний випадок подорожей з чітко визначеними цілями та поєднуваний з діяльністю з організації та здійснення таких подорожей. В ширшому сенсі туризм означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. Розвиток туризму перебуває під більшою залежністю від стану економіки та геополітичних процесів, які відбуваються як в окремій країні, так і в світі загалом. В сучасному трактуванні туризмом називають діяльність, пов'язану з масовим туристським переміщенням, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів;

3) форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через подорожі;

4) популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

5) галузь господарства з обслуговування людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання;

6) сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельний бізнес, культура, торгівля та ін.) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам.

Отже, в сучасній туризмології поступово укорінюється саме розширене трактування туризму.

Туризм розглядається як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства. Туризм, як прибуткова галузь економіки, став впливати на політику держав. Світовий досвід і практика економічної, соціальної і політичної стабільності розвинених країн підтверджують факт: географічне положення держави, її природно-кліматичні ресурси і визначні пам'ятки стають загальним благом лише засобами туризму.

Саме таке розуміння найбільш наближене до соціологічного розуміння туризму як соціокультурного феномену.

При цьому, культурний ефект від туризму виражається в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних і фізичних здібностей. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'ятників, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону: починають розвиватися інфраструктура туризму, сервісні служби (дороги, побутові послуги, кафе, ресторани, парки розваг).

Туристи з розвинених країн привозять в країни, що розвиваються, не тільки валюту, але і знання, кваліфікацію, високий рівень освіти і культури, тим самим залучаючи місцеве населення до вищого рівня цивілізованості. В результаті міжнародний туризм виконує латентну функцію освіти, замінюючи аборигенам середню школу і університет одночасно.

Соціальний ефект туризму проявляє себе в збільшенні числа працевлаштованих, розширенні інвестицій, підвищенні матеріального рівня життя населення регіону. У цій галузі праця не механізована і не може бути механізованою, що дозволяє привертати трудові ресурси, спрямовуючи їх на обслуговування туристів. У 1995 р. кожне 16 робоче місце в світі припадало на туризм. Згідно з даними Міжнародної організації праці (International Labour Organization - ILO), в 1995 p. 11% робочої сили у всьому світі, а це близько 200 млн чоловік, прямо або опосередковано працювали у сфері туризму. А в 2005 р. ця цифра орієнтовно збільшилася до 340 млн. Стійке зростання кількості туристських прибуттів - застава економічного підйому регіону. Якщо людина не подорожує країною, не зупиняється в готелях, то туди не надходять кошти, отже, менше податків йде до місцевого бюджету; туристи, як правило, ходять в музеї, галереї, купують там сувеніри, не буде туристів - музеї залишаться без коштів. Тут присутній так званий мультиплікативний ефект - прибутки отримують не тільки власники готелів і ресторанів, але і фермери, що постачають продукти харчування, учбові заклади, в яких вчаться діти персоналу готелів, транспортні підприємства. Успішний розвиток туризму впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання і ін.

Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування, впровадженню нових засобів розповсюдження інформації. Розвиток індустрії туризму сприяє зниженню рівня безробіття в регіоні, значному збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, впорядкуванню територій. Оновилася і сфера громадського харчування. Відкрито багато невеликих підприємств різного рівня, які повною мірою задовольняють попит на послуги харчування, а також кейтерингові послуги (організація банкету, оформлення місць для роздачі їжі таін.).

Культурні і соціальні ефекти, як і туризм загалом, відчувають вплив соціально-демографічних чинників. Так, зростання тривалості життя в розвинених країнах означає, що люди, вийшовши на пенсію, зможуть проводити в поїздках більшу кількість років, аніж раніше (зрозуміло, якщо розмір пенсії тому сприяє). Завдяки збільшенню оплати праці, наданню робочим і службовцям різних соціальних гарантій і пільг за рахунок підприємств відбулося розширення соціального складу туристів. Багато підприємств включають туризм у свої соціальні програми. Зменшення кількості дітей в сім'ях звільнило час для подорожей молодим парам, а пізніший шлюб, особливо у середнього класу, збільшив кількість років у молоді, які можна витратити на знайомство з іншими країнами.

Нині жінки не поспішають виходити заміж, самі заробляють і відповідно оплачують свою відпустку. Прагнення до здорового способу життя і турбота людей про своє здоров'я розширили спектр медичного і оздоровчого туризму.

Слід зазначити, що таке трактування туризму як соціокультурного феномену поступово набуває легітимації не тільки у законодавчій базі окремих держав, але й у міжнародних нормативних документах.

Так, у Законі РФ "Про основи туристичної діяльності" і туризм - тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування.

Українське законодавство закріпило в нормативних актах таке визначення туризму:

Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування..." Закон України "Про туризм" ( 324/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1095 р., № 81, ст. 241; 2001 р., № 32, ст. 172) .

Постійну увагу подальшому розвитку туризму, удосконаленню міжнародної правової бази для його розвитку приділяють міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. Так, у 1954 р. нею було прийнято таке визначення. Туризм - це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, і виходить за межі постійного місця проживання.

У 1993 році це визначення набуло уточненого формулювання: туризм - це діяльність осіб, які подорожують і перебувають в місцях за межами звичного їм середовища, протягом періоду, що не перевищує 1 року поспіль, з метою відпочинку, діловими чи дозвіллевими цілями.

За визначенням ЮНЕСКО, туризм - від'їзд з дому без наміру наживи. Згідно з Гаазькою декларацєю із туризму від 1989 р., туризм - переміщення людей з місця їх мешкання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, що виникають в результаті цих переміщень. У таких переміщень є чітко поставлена мета - ознайомлення з визначними пам'ятками, лікування, навчання або відпочинок за кордоном. На відміну від нього подорож -- переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети.

2.Класифікаційний дискурс.

Зазвичай класифікація розглядається в науці і соціальній практиці як розподіл предметів будь-якого виду на класи за найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного виду і соціальних форм спілкування. Це спроба визначити такі соціальні структури (суспільство, організації, відносини), що зустрічаються регулярно.

У туризмології - це процес виділення зі складного соціокультурного феномену "туризм", що несе у собі його видові ознаки, більш конкретних і специфічно окреслених його видових проявів, які вирізняються за тими чи іншими ознаками.

Зазначимо, що процес класифікації феномену "туризм*' ще не завершений. Існує декілька підходів щодо його здійснення.

В одних соціологічних джерелах представлена класифікація за формами туризму, під якими розуміють тип організації туристської діяльності людини або групи людей (індивідуальний, груповий (колективний, сімейний туризм).

Зустрічається також класифікація за видовими ознаками. Так М.Б. Біржаков пропонує поділяти туризм на активний і пасивний.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (лазіння по скелях, спортивні ігри, плавання на плотах бурхливими річками, підводний туризм, сафарі та ін.), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому сенсі екстремальний туризм.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, більш схильних до усталеного відпочинку, пізнавальних турів, вимагають менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морському, гірському, водолікувальному курорті, оздоровчі тури, тури на лікування. Це стосується і турів для сімей з дітьми, туристів старшого віку і пенсіонерів.

У свою чергу С.В. Горський, виходить з тези, що в основі будь-якої туристичної діяльності лежить домінуюча бінарна потреба -руху і самоствердження або руху пізнання.

На його думку, залежно від того, яка з цих двох бінарних потреб закладена в основі діяльності людини, можна здійснити класифікацію видів туризму, що відрізняються переважно спрямованістю на задоволення тієї чи іншої потреби. Ними є:

ü спортивний туризм, де переважатиме задоволення потреби в русі і самоствердження в своєму соціальному середовищі, яке розглядатиме такий туризм як певну цінність;

ü подорож, спрямована перш за все на задоволення потреби в русі заради пізнання навколишнього середовища.

Як бачимо, така класифікація виглядає дещо спрощено для такого складного і різнобічного феномену як туризм. Такої оцінки не спростовує і пояснення цього автора, що разом з тим, кожний із зазначених видів туризму не обмежується задоволенням тільки цих двох потреб, а й стимулює специфічну реалізацію великого комплексу інших потреб.

Найбільш повна і логічно виважена класифікація феномену туризму представлена В.А. Добреньковим та А.Л. Кравченком. Ці автори поділяють туризм за такими ознаками: мета подорожі, спосіб пересування, інтенсивність туристського потоку, тривалість подорожі, характер організації подорожі та ін.

У всьому світі прийнято ділити туризм перш за все на зовнішній (виїзний та в'їзний), тобто міжнародний, і внутрішній.

Внутрішній туризм - подорожі усередині своєї країни осіб, що постійно проживають в межах кордонів своєї держави, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. Внутрішнього туризму в світі припадає на частку 80-90% поїздок. Витрати на нього в 5-10 разів перевищують витрати на міжнародний туризм.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну з туристськими цілями без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. В середньому близько 65% всіх міжнародних туристських поїздок припадає на Європу, близько 20% - на Америку і близько 15% - на інші регіони.

За видами діяльності (цілями відпочинку) він поділяється на спортивний (пішохідний, водний, лижний і ін.), культурно-пізнавальний, утилітарний (наприклад, рибалка), лікувально-оздоровчий (у санаторіях) і спортивно-оздоровчий (дитячі табори, наметові табори), науковий, діловий, спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломництво, екзотичний, екоту-ризм, пікнік, вікенд та ін.

Оздоровчий відпочинок залежно від засобів дії на людину поділяється на клімато-, море*, грязелікування і т. ін.

Спортивний туризм - походи маршрутами певної категорії складності, а також участь у змаганнях з техніки туризму і чемпіонатах; різновид самодіяльного туризму.

Культурно-пізнавальний туризм - подорожі людей своєю країною і зарубіжними країнами з метою ознайомлення з пам'ятниками культури, місцевими традиціями, звичаями, образом і стилем життя.

Складова частина культурного туризму - музейний туризм. У західноєвропейських країнах практично всі музеї - від малого до великого - орієнтовані на відвідини туристів, за рахунок доходів з яких більшість з них і існує.

Терміни "культурно-пізнавальний" і "науково-пізнавальний" туризм у вітчизняній літературі часто уживаються як синоніми, їх об'єднує кваліфікаційна характеристика "пізнавальний", яка виявляє мету і призначення цих видів туризму. У зарубіжній літературі характеристика "пізнавальний" не вживається, тому тут мовиться про культурний і науковий туризм як самостійні види рекреаційної діяльності.

Пізнавальний туризм - туристські поїздки, подорожі, походи з метою відвідин будь-яких регіонів, місцевості, центрів туризму і т.п., для ознайомлення з пам'ятниками природи, історії і культури, побутом і традиціями місцевого населення, народними ремеслами і промислами, досягненнями у сфері науки, культури, промислового виробництва, будівництва і т.ін. Елементи пізнавального туризму різного ступеня властиві практично всім видам туризму.

Спелестологія - поєднання туризму і науки, вивчає порожнини штучного походження. У широкому сенсі слова спелестологія - це наука про штучні підземні споруди. До них належать покинуті каменоломні, шахти, водоводи, криниці, підземні ходи, підземні храми і монастирі.

Оздоровчий туризм - туристські подорожі, поїздки і походи в якій-небудь місцевості зі сприятливими для здоров'я природно-кліматичними умовами і перебування там з метою відпочинку. Зазвичай в рамках оздоровчого туризму проводяться некатегорій-ні походи, прогулянки, купання, катання на водних або гірських лижах, екскурсії, розважальні заходи і т.ін.

Медичний туризм - поїздки людей в ті країни або регіони, де можна заощадити на медичному обслуговуванні, вдаючись до допомоги професійних лікарів і кращих клінік. Все більше жителів Західної Європи відбуває до Польщі, Угорщини і Словаччини, щоб зробити собі пластичні операції, отримати стоматологічні та інші медичні послуги, заплативши за це у декілька разів менше, ніж на батьківщині.

Науковий і навчальний туризм припускає вивчення мови, реставрацію пам'ятників, вивчення етнографії, історії, проведення археологічних експедицій.

Науковий туризм включає поїздки з метою участі в різних нарадах, конгресах і симпозіумах, у крупних міжнародних книжкових ярмарках, а також участь в наукових, найчастіше археологічних, експедиціях. Останнім часом науковий туризм неймовірними темпами завойовує світ. Фахівці розрізняють три види наукового туризму, не пов'язаного з конгресами і семінарами:

v ознайомчий: під час поїздки туристів знайомлять з природними і антропогенними об'єктами і дають пояснення;

v допоміжна участь: в цьому випадку туристи беруть участь в наукових роботах як допоміжний персонал, наприклад, реставраційних роботах, роботах у заповідниках із збереження рідкісних тварин або польових у наукових дослідженнях;

v самостійні дослідження туристів.

Діловий туризм - поїздки бізнесменів з метою укладення контракту, ознайомлення з перспективами ринку збуту, пошуку нових партнерів або клієнтів.

Екологічний туризм. Термін "екотуризм" був введений в ужиток на початку 80-х pp. XX ст. Єдине визначення екотуризму відсутнє. За визначенням Міжнародного Союзу охорони природи (МСОП): екологічний туризм або екотуризм - подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем стосовно не-порушених природних територій з метою вивчення і насолоди природою, і культурними визначними пам'ятками, яке сприяє охороні природи, здійснює "м'яку" дію на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності.

Екологічний туризм ділять на декілька різновидів:

Ø науковий туризм - подорожі, основна мета яких спостереження за природою в польових умовах;

Ø природний туризм (nature tourisme, nature-based or nature-oriented tourism) - будь-які види туризму, які безпосередньо залежать від використання природних ресурсів в їх відносно незміненому стані, включаючи ландшафти, рельєф, воду, рослинність і диких тварин. Як різновид природного туризму іноді виділяють біотуризм (wildlife tourism) і подорожі в дику природу (wilderness travel), метою яких можуть бути будь-які об'єкти живої природи;

Ø освітні тури - екскурсії в заповідники і національні парки для вивчення історії і природи;

Ø пригодницький туризм (adventure tourism) - подорожі, пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (альпінізм, скелелазіння, піший, водний, лижний, кінний туризм, каньонінг, каякінг, дайвінг).

Сьогодні найбільш популярними видами екотуризму стають пі ті походи і наметові табори, спостереження за птахами, кіно-, фотографування і екосафарі, відвідини гір і альпінізм, водний туризм і рибалка, ботанічні екскурсії, спостереження за екзотичними метеликами, пригодницький туризм, велосипедні трекінги, спелеотуризм, підводний туризм, сплав гірськими річками (рафтинг), кінний туризм та інші види екстрим-туризму.

Релігійний туризм (паломництво) - поширений у світовій туристській практиці спосіб відвідин святих місць. Останнім часом наголошується на інтенсивному розвитку паломництва та релігійного туризму, відкриваються паломницькі служби, які організовують поїздки місцевого населення в монастирі і місцеві святині.

Етноґрафічний туризм, заснований на інтересі людей до справжнього життя іншого народу, ознайомлення з народними традиціями, обрядами, творчістю і культурою.

За способом пересування туристів розрізняють: пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний і змішаний.

За інтенсивністю туристських потоків розрізняють постійний і сезонний туризм.

У туризмі існують пікові сезони і сезони спаду туристичної діяльності. Це означає, що готелі, транспорт й інші об'єкти інфраструктури туризму, а також персонал залишаються незайнятими значну частину року. Окрім того, в сільських районах пік туристичного сезону нерідко збігається з розпалом збору урожаю та інших важливих робіт.

За тривалістю перебування туристів у подорожі виділяють короткочасний та довготривалий туризм. Короткочасний туризм передбачає тривалість подорожі не більше трьох діб. Довготривалий туризм може продовжуватись від 3 діб до 1 року.

За характером організації подорожі виділяють індивідуальний, груповий, організований, самодіяльний та неорганізований туризм.

Індивідуальний туризм - подорож однієї людини за власною програмою. Турфірми виконують замовлення туристів-індивіду-алів (визначення районів відвідин, тривалість зупинок, умов ночівлі і т.ін.). Індивідуальний туризм може розвиватися по каналах споріднених і сімейних зв'язків, творчих обмінів і відвідин на запрошення. Індивідуальні тури практикуються також за програмами соціального і молодіжного туризму. Обслуговування при індивідуальному туризмі здійснюється спеціальними, звичайними або спеціалізованими турфірмами.

Груповий туризм - форма організації туристської подорожі людей, об'єднаних бажанням і можливістю спільної подорожі за конкретним маршрутом або з метою отримання програмного обслуговування, задоволення колективного інтересу до об'єкта відвідання. Під час подорожі виникає тимчасовий колектив. Груповий туризм - переважна форма організації поїздок за маршрутами та програмами соціального й молодіжного туризму. При груповому туризмі реалізуються значні можливості отримання пільг та знижок. Так, знижки на обслуговування груп надають підприємства, які займаються розміщенням, транспортним обслуговуванням, заклади культури, профспілки.

Організований туризм - поїздки за турами й маршрутами, що організовуються туристськими фірмами або клубами. Реалізуються, як правило, на умовах попередньої оплати.

Неорганізований туризм - спонтанні поїздки туристів, як правило, організовані самими туристами без участі організації-посередника, туристського клубу або секції.

Самодіяльний туризм (кваліфікований) - специфічний вид туристської громадської (аматорської) діяльності, який реалізується на добровільній самодіяльній основі.

За типом спонсорування туризм поділяють на державний і комерційний.

Наведена класифікація не охоплює всіх без винятку видів туризму через обмеженість обсягу посібника, наявність словникових, довідкових та енциклопедичних джерел. До того ж, туризм є феноменом, що стрімко і динамічно розвивається, продукуючи нові й нові види. Дослідження вітчизняної туристичної сфери засвідчують, що в радянські часи основний потік туристів проходив усередині країни, а в зарубіжному туризмі переважали три види: пляжний відпочинок, огляд визначних пам'яток і шоп-тури. Пляж, готель з басейном, автобусна екскурсія історичними місцями для багатьох людей як вид відпочинку нині втрачають свою привабливість. Практично зникли як вид туризму поїздки за продовольством. Сьогодні ринок туристичних послуг як в нашій країні, так і в світі надзвичайно змінився. Він сегментується з урахуванням мотивації подорожі, віку, активності і допитливості туриста. Сформувався споживач, що віддає перевагу нестандартному відпочинку. Багато виїзних турів розширюються за рахунок включення в пакет якої-небудь родзинки у вигляді екстрім-екскурсії. Раніше це були альпінізм, пішохідний, кінний, водний, гірський, спелео-, вело-, мото- і автотуризм. Тепер на слуху дайвінг, каньонінг, скельні сходження, джампінг, пара-планеризм, парашутний спорт, легка авіація, джип-сафарі і т.ін. Щороку туристичний ринок пропонує новинки.

Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити структурно-функціональний аналіз соціокультурного феномену туризму.

Структурно-функціональний аналіз зазвичай розглядають як метод соціологічного дослідження, в межах якого розрізняють два основних підходи:

1) структурний, який йде від аналізу різних структур до визначення функцій, які вони виконують;

2) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог і згодом виявляються різні структури, які виконують ці функції.

Структурно-функціональний аналіз, як один із напрямів практичного структуралізму є не що інше, як системний, нередук-ціоністський підхід, головна теза якого - ціле є дещо більше, ніж сума його складових частин. Ця ідея утвердилася в багатьох науках, у різних контекстах і варіантах, а поняття "структура" стало центральним сенсо-утворювальним логіко-методологічним конструктом. Причинний структурологізм ґрунтується на постулаті системності соціальних об'єктів та визнанні каузальної залежності між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою. У цьому зв'язку особливу функцію виконує поняття "соціальна структура", яке відображає не ідеальні конструкції, а ті, що наявні в об'єктивній соціальній реальності. По-перше, структура є певний, порівняно стабільний спосіб взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки. По-друге, вона відзначається певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. По-третє, структура відіграє щодо них роль стримуючого та спонукального чинника.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. Акустичні характеристики порід
3. Будова, принцип роботи та характеристики МДН – транзисторів
4. Будова, принцип роботи та характеристики тиристорів
5. Будова, характеристики і параметри біполярного транзистора
6. Варіаційні ряди та їх характеристики
7. Векторні характеристикимеханічного руху– переміщення, шлях, швидкіст та прискорення
8. Вивчення загальної характеристики господарства, окремих галузей господарства та міжгалузевих комплексів.
9. Види мереж. Основні характеристики мереж.
10. Види та характеристики зношування
11. Види та характеристики інструментів власності.
12. Види та характеристики колективів (груп) працівників

Переглядів: 923