• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правові основи послуг соціального характеру на підприємстві

ПЛАН

Дидактична мета та завдання

Ключові поняття

Тема 7.Організація соціального захисту населення в Україні

Соціальна робота, соціальний захист, соціальна допомога, соціальне забезпечення, пільга, соціальне страхування.

1. Охарактеризувати соціальний захист як напрям державної політики.

2. Визначити структуру соціального захисту в Україні.

3. Охарактеризувати особливості соціального захисту в трудовому колективі.

4. Перерахувати та охарактеризувати особливості роботи недержавних організацій соціального захисту населення.

Виховна мета:

Виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно.

1. Поняття соціального захисту

2. Загальна структура соціального захисту населення в Україні та її особливості. Державні органи соціального захисту.

3. Основні напрямки діяльності Міністерство праці та інших міністерств, головних та районних управлінь праці та соціального захисту населення

4. Соціальний захист в трудовому колективі

5. Недержавні організації соціального захисту населення

Список використаної літератури:

1. Алексеева Л.С., Бобкова П.В., Бурлака Г.Ю. / Под ред. А.М. Панова, Е.И.Холостовой // Справочное пособие по социальной работе. – М.: Юристъ, 1997. – 168 с.

2. Введення у соціальну роботу: Навчальний посібник. – К.: Фенікс, 2001. – 288 с.

3. Мигович І.І. Соціальна робота. Вступ до спеціальності. – Ужгород, 1997.

4. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. д.и.н. проф. Е.И. Холостова, д.и.н. проф. А.С. Сорвина – М.: ИНФРА. – М., 2001. – 427 с.

5. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. – К.: Видавничий дім “КМ Аcademia”, 2000. – 236 с.

6. Социальная работа / Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия “Учебники, учебные пособия”. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 576 с.

7. Ковалинський В.В, Кір’ян Т.М. Праця та соціальна політика. Історія Міністерства. – К.: Поліграф-Колегіум, 2002. – 280 с.

8. Спікер Поль. Соціальна політика: теми та підходи. – К.: Фенікс, 2000. – 400 с.

9. Соціальна політика і соціальна робота: Український науковий і громадсько-політичний часопис. – К.: Міжнародний благодійний фонд “Дослідницький центр соціальної політики”.

10. Теренс М. Ганслі. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1996. – 238 с.

6. Поняття соціального захисту.

Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки починається з часів, коли турбота про непрацездатних цілком покладалася на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

Система соціального захисту населення може бути ефективної за умови її диференціації й адресності.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.

В Україні це поняття почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Формування сучасних систем соціального захисту у світі було пов’язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

· працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

· соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Система соціальних гарантій у сфері праці.У цій і інших трактуваннях є елементи, що відбивають різні сторони сутності соціального захисту, і, спираючись на який, можна повною мірою розкрити утримування поняття у вузькому змісті. Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну , тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У XX ст., коли традиційне капіталістичне суспільство фактично трансформувалося в. нову соціально-економічну систему — соціально орієнтоване ринкове господарство, — склалися потужні системи соціального захисту, що охоплюють як суспільство в цілому, так і структурні утворення господарського організму: підприємства, фірми, акціонерні товариства, кооперативи, трудові організації і т. п. На даний момент на Заході є декілька моделей систем соціального захисту громадян: американська, європейська, японська, у рамках котрих є свої різновиди. Їм притаманні деякі загальні риси і поряд із цим специфічні, національні

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Заходи соціальною захисту мають подвійну спрямованість:

― активну;

― пасивну.

Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулюванню активності особи.

Тобто активними заходами є соціальне страхування (забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Пасивними заходами є соціальна допомога.

Теза соціальної політики «свобода сильним і підтримка слаб­ких» — досить добре віддзеркалює суть соціального захисту та його складових (заходів). Тому ще раз слід підкреслити, що в умовах ринкової економіки людину захищають:

· його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяль­ність;

· власність, якою він володіє;

· державні гарантії та різновиди соціальної допомоги.

До системи соціального захисту слід віднести також соціальні нормативи — гарантовані державою мінімальні рівні винагороди за працю, стипендіальне та соціальне забезпечення.

«Соціальне забезпечення» як поняття у широкому розумінні означає поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна біль­шість суспільства.

У вузькому значенні слова «соціальне забезпечення» — це створення умов для захисту населення у класичних випадках небезпеки для його життя (хвороби, інвалідність, старість, смерть близьких).

Соціальне забезпечення у розумінні соціального захисту поширюється ще на дві життєві ситуації, пов’язані з погіршенням умов життя:

Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо. Соці­альне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід яких менший за встановлену межу малозабезпеченості та ін.). Соціальне забезпечення включає також надання допомоги в натуральному вигляді — у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку в спеціалізованих установах (будинках-інтернатах) та вдома.

Тому соціальне забезпечення включає заходи матеріальної підтримки особи та сім’ї з боку держави і суспільства.

Для отримання виплати за соціальним забезпеченням в одних випадках людина має довести ступінь своєї нужди. Це стосується передусім адресної соціальної допомоги, яка надається тільки після перевірки доходів або засобів існування. Розмір соціальної допомоги пов’язаний лише з нинішнім станом особи чи сім’ї, ступенем її нужди. В інших випадках для отримання соціальних виплат людина не мусить нічого доводити, тому, що ці виплати належать їйпо праву. Таке право набувається або через систему соціального страхування, або через приналежність до певної соціально-демографічної групи, якій згідно з чинним законодавством належать ті чи інші соціальні виплати. Розмір виплат у цьому випадку часто залежить від попередньої трудової діяльності особи — трудового та страхового стажу, величини заробітної плати й страхових внесків.

Таким чином, соціальна допомога— це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу і повноцінної життєдіяль­ності, адаптації в суспільстві.

У свою чергу, соціальна підтримка —це система заходів по наданню допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинились у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається, та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів, навчання, права захисту і запровадження інших пільг.

Схематично співвідношення між соціальним захистом, соціаль­ним забезпеченням, соціальною допомогою та соціальною підтримкою

7. Загальна структура соціального захисту населення в Україні та її особливості. Державні органи соціального захисту.

Законодавчу і норматворчу роль у соціальному захисті населення відіграють:

· Президент;

· Верховна Рада;

· Кабінет Міністрів.

На місцяхцю роль виконують обласні, міські, регіональні гілки влади.

8. Основні напрямки діяльності Міністерство праці та інших міністерств, головних та районних управлінь праці та соціального захисту населення.

Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпраці є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, загальнообов'язкового державного соціального
страхування (далі - соціального страхування), соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, розвитку соціального діалогу.

Мінпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно
до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Мінпраці організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України.

Основними завданнями Мінпраці є:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, у тому числі інвалідів, ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, розвитку соціального діалогу;
- керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування;

- забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі всіх видів державної соціальної допомоги, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

- забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю;

- розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення;

- розроблення заходів, спрямованих на подолання бідності, в тому числі проведення аналітичної роботи з моніторингу показників бідності та соціального розвитку;

- забезпечення здійснення Пенсійним фондом України його функцій.

Мінпраці у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними органами інших держав, міжнародними організаціями, а також об'єднаннями громадян, релігійними об'єднаннями, благодійними організаціями та
окремими громадянами.

Мінпраці в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Мінпраці видає в разі потреби з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти Мінпраці підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Мінпраці, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності і
громадянами.

Мінпраці очолює Міністр, який призначається на посаду і звільняється з посади в установленому порядку Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Міністр має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України.

Головне управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації, є підзвітним і підконтрольним голові обласної державної адміністрації та Міністерству праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації та рішеннями обласної ради, а також цим положенням.

Основними завданнями управління є:

- забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, оплати і належних умов праці, зайнятості, трудової міграції, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, в тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також ведення обліку осіб, що мають право на пільги за соціальною ознакою;

- забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про працю, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення;

- координування заходів щодо реалізації державної політики зайнятості на території області, сприяння повній, продуктивній, вільнообраній зайнятості, зниженню рівня безробіття, ефективному використанню робочої сили та підвищенню її якості;

- забезпечення регулювання регіонального ринку праці шляхом розроблення та реалізації територіальних програм зайнятості населення, здійснення інших заходів щодо поліпшення ситуації на цьому ринку;

- сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідних територій; організаційно-методичне забезпечення діяльності відповідних структурних підрозділів виконавчих органів рад;

- удосконалення форм і засад соціального партнерства, організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками, іншими об’єднаннями громадян та організаціями роботодавців.

Начальник управління має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління та погодженням з Мінпраці.

Начальник управління:

- здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, визначає функції та ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників його структурних підрозділів;

- подає на затвердження голові обласної державної адміністрації кошторис і штатний розпис управління;

- видає у межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання;

- затверджує структуру, положення про структурні підрозділи управління, функціональні обов’язки його працівників;

- розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису управління;

- у встановленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади працівників управління;

- бере участь у формуванні резерву кадрів та вирішенні кадрових питань щодо керівників територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінпраці;

- погоджує призначення на посади та звільнення з посад начальників управлінь праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в ньому утворюється колегія у складі начальника управління (голова колегії), його заступників за посадою, інших відповідальних працівників управління.

До складу колегії можуть входити керівники органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінпраці, а також представники відповідних громадських організацій.

Персональний склад колегії затверджується головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління.

Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління.

Для розроблення наукових рекомендацій і пропозицій щодо основних напрямів діяльності управління, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань в управлінні можуть утворюватися наукові ради.

Склад наукових рад та положення про них затверджує начальник управління.

Управління утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників та видатки на утримання управління в межах виділених асигнувань визначає голова обласної державної адміністрації після попередньої їх експертизи у головному фінансовому управлінні обласної державної адміністрації.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

9. Соціальний захист в трудовому колективі.

Соціальна політика підприємства — це управління процесом надання послуг соціального характеру співробітникам організації та членам їхніх родин. Під соціальними послугами організації розуміють набір усіх послуг, що організація надає своїм співробітникам і членам їхніх родин крім заробітної плати. Ці послуги надаються організацією на основі закону, тарифних угод (генеральної і галузевої), колективного договору чи добровільно через певні соціальні плани або зобов’язання

Передусім слід сказати про об’єкт і предмет цієї політики.

Об’єктомсоціальної політики підприємства виступають:

· працюючі члени трудового колективу (наймані працівники);

· непрацюючі співробітники, що вийшли на пенсію або перебувають у відпустці (напр., декретній, навчальній тощо);

· члени родин працюючих і непрацюючих співробітників;

· інші громадяни, яким соціальні послуги надаються добровільно на благодійній основі.

Предмет соціальної політики на підприємстві:

· надання грошових і рівноцінних їм послуг працюючим членам колективу підприємства;

· надання грошових і рівноцінних їм послуг тим співробітникам, які вийшли на пенсію або перебувають у відпустці;

· надання грошових і рівноцінних їм послуг членам родин працюючих на підприємстві і членам родин співробітників, які вийшли на пенсію або перебувають у відпустці;

· надання добровільних соціальних послуг на благодійній основі (грошових і рівноцінних їм) іншим громадянам.

Метасоціальної політики підприємства:

· створення нормальних умов праці і відпочинку для працівників;

· забезпечення безпеки працівникам на виробництві, у побуті, місці відпочинку;

· задоволення і розвиток потреб працівників;

· зміцнення здоров’я і збільшення тривалості життя працівників і співробітників;

· збереження екосистеми (повітряного басейну, ґрунту, водних ресурсів, флори і фауни).

Відправними моментами в побудові соціальної політики служать принципи. Тому соціальна політика на підприємстві повинна будуватись на таких принципах:

· урахування матеріальних і нематеріальних потреб та інтересів співробітників;

· доступність і гласність видатків підприємства;

· економічна здійсненність стосовно видатків і результатів;

· недубльованість соціальних потреб, що вже достатньою мірою задоволені державними або іншими суспільними інститутами;

· урахування зростаючих життєвих стандартів і системи цінностей суспільства.

Соціальна політика організації, будучи частиною політики управління персоналом, виконує наступні функції:

· скорочення конфліктів;

· поліпшення відносин між роботодавцями і найманими працівниками;

· залучення нових працівників;

· створення сприятливого іміджу підприємства в очах громадськості:

· «прив’язка» персоналу до даної організації.

Розробка і проведення соціальної політики в організації здійснюються по багатьох напрямах, найважливішими з яких є:

· політика доходів;

· політика співробітництва з профспілками;

· політика соціального забезпечення працівників;

· політика поліпшення якості трудового життя.

Ці напрями тісно переплітаються, взаємозалежні і доповнюються соціально-економічними показниками розвитку підприємства. Адже, як відомо, все економічне є одночасно і соціальним.

Реалізовуватися соціальна політика організації може як через обов’язковий (колективний договір), так і через механізм соціаль­ного планування (добровільного чи обов’язкового як певного розділу колективного договору).

10. Недержавні організації соціального захисту населення.

Товариство Червоного Хреста України - Національне товариство Червоного Хреста - складова частина Міжнародного червонохресного руху, всеукраїнська добровільна громадська гуманітарна організація.

Основне завдання Міжнародного Руху – запобігання та полегшення людських страждань, захист життя, здоров’я і людської гідності, особливо під час збройних конфліктів, робота з попередження розповсюдження захворювань, підтримка волонтерської діяльності та постійна готовність допомогти іншим членам Руху.

Товариство допомагає державі у наданні медичної і гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів та в мирний час, бере участь у наданні міжнародної допомоги у разі катастроф і надзвичайних ситуацій, забезпечує медико-соціальну допомогу найменш соціально захищеним верствам населення.

В своїй діяльності волонтери та співробітники Товариства Червоного Хреста України завжди керуються фундаментальними принципами Міжнародного червонохресного руху, що ґрунтуються на одвічному прагнення людей до миру й злагоди.

Гуманність

Міжнародний Рух, виникнення якого зумовлене прагненням подавати допомогу всім пораненим на полі бою без винятку або переваги, намагається за будь-яких обставин як на міжнародному, так і на національному рівні попереджувати або полегшувати страждання людини. Рух покликаний захищати життя та здоров’я людей і забезпечувати повагу до людської особистості. Він сприяє досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва і міцного миру між народами.

Неупередженість

Міжнародний Рух не робить будь-якого розрізнення за расовою, релігійною, класовою ознакою або політичним переконанням. Він лише намагається полегшувати страждання людей і в першу чергу тих, хто найбільше цього потребує.

Нейтральність

Щоб зберегти загальну довіру, Міжнародний Рух не може приймати будь-яку сторону у збройних конфліктах і вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру.

Незалежність

Міжнародний Рух незалежний. Національні Товариства, подаючи допомогу уряду в його гуманітарній діяльності і дотримуючись законів своєї країни, повинні, проте, завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти відповідно до принципів Міжнародного Руху.

Добровільність

У своїй добровільній діяльності щодо подання допомоги Міжнародний Рух ні в якій мірі не керується прагненням одержання вигоди.

Єдиність

У будь-якій країні може бути тільки одне національне Товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, що здійснює гуманітарну діяльність на всій території країни.

Універсальність

Міжнародний Рух є всесвітнім. Всі національні Товариства користуються рівними правами і зобов’язані подавати допомогу одне одному.

Товариство та його місцеві організації з моменту їх державної реєстрації набувають статусу юридичної особи відповідно до законодавства України.

Товариство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатки із своїм найменуванням, символіку, штампи, бланки.

Товариство в процесі своєї діяльності:

· здійснює збір різних видів гуманітарної допомоги від юридичних і фізичних осіб України, іноземних осіб, осіб без громадянства, міжнародних організацій для адресатів на території України. Види адресатів і адресної допомоги визначає Товариство самостійно відповідно до своїх статутних завдань і цілей згідно з законодавством України;

· бере участь у розподілі гуманітарної допомоги, отриманої із зазначених вище джерел;
здійснює діяльність, що випливає з Женевських конвенцій з питань надання допомоги пораненим, хворим та іншим особам, які постраждали під час збройних конфліктів;

· співпрацює з закладами охорони здоров'я України, епідеміологічною службою України, спеціалізованими підрозділами уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і медичною службою Збройних Сил України;

· співпрацює з державними органами з питань розміщення, транспортування, медичного та іншого обслуговування суб'єктів гуманітарної допомоги;

· співпрацює з державними органами системи соціального забезпечення з питань надання допомоги соціально незахищеним верствам населення;

· отримує, реєструє, зберігає і надає інформацію про жертви стихійного лиха або збройних конфліктів;

· створює загони першої допомоги під час збройних конфліктів і стихійного лиха, здійснює пошук поранених і загиблих внаслідок катастроф, стихійних лих, збройних конфліктів, встановлює місця їх
поховання, надає допомогу в цьому державним установам;

· організовує роботу недержавної добровільної служби невідкладної допомоги Товариства, яка є складовою частиною системи Товариства, забезпечує життєдіяльність таборів для поранених та
потерпілих і надає населенню в конкретній надзвичайній ситуації необхідну безоплатну санітарну та медико-соціальну допомогу; бере участь в організації безоплатної підготовки населення (в першу
чергу молоді) з питань надання першої медичної (санітарної) допомоги;

· сприяє органам державної влади і органам місцевого самоврядування в транспортуванні, прийнятті та розміщенні евакуйованого населення і біженців, наданні їм безоплатної
медико-соціальної допомоги;

· організовує роботу служби розшуку Товариства, яка є складовою частиною Товариства, здійснює розшук осіб, які пропали безвісти, допомагає встановлювати зв'язки між членами сімей, роз'єднаних внаслідок збройних конфліктів чи виникнення надзвичайних ситуацій, сприяє возз'єднанню сімей, розшукує могили захисників Батьківщини, які загинули і поховані за межами України;

· бере участь у виконанні державних цільових і місцевих (регіональних) програм розвитку донорства крові та її компонентів; разом з органами і закладами охорони здоров'я здійснює роботу щодо залучення громадян до лав донорів крові та її компонентів;

· надає безоплатну санітарну та медико-соціальну допомогу самотнім непрацездатним громадянам похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам, безпритульним, немічним та іншим соціально незахищеним верствам населення, які потребують турботи і підтримки, як у межах пожертвувань та гуманітарної допомоги, так і за рахунок створюваних Товариством доброчинних, благодійних фондів;

· сприяє реалізації державних цільових та місцевих (регіональних) програм, спрямованих на охорону здоров'я і надання допомоги незахищеним малозабезпеченим верствам населення,
співпрацює для виконання цих завдань з іншими організаціями та установами.

Для досягнення цілей, передбачених Статутом Товариства, та виконання завдань відповідно до принципів Міжнародного червонохресного руху і цього Закону Товариство має право:

· представляти і захищати законні права та інтереси свої, а також своїх членів в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, органах судової влади;

· використовувати символіку (емблему) Червоного Хреста у порядку, визначеному законом;

· поширювати інформацію про Міжнародний червонохресний рух, про міжнародне гуманітарне право та про свою діяльність, пропагувати ідеї та завдання Товариства;

· одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування підтримку, необхідну для реалізації цілей і завдань, передбачених Статутом Товариства та цим Законом;

· брати участь в організації та проведенні масових заходів гуманітарного та доброчинного характеру;

· самостійно вирішувати питання, пов'язані з одержанням і наданням Товариством гуманітарної та доброчинної допомоги;

· засновувати засоби масової інформації, видавати друковану та поліграфічну продукцію, створювати фільми, влаштовува ти виставки тощо;

· створювати організації, фонди, а також засновувати підприємства з метою фінансового забезпечення виконання статутних завдань Товариства згідно з законодавством і міжнародними
зобов'язаннями України;

· створювати лікарні, аптеки, притулки, їдальні для бідних;

· проводити роботу по розшуку могил військовополонених та громадян, які пропали безвісти внаслідок надзвичайних ситуацій.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
5. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
6. VII. За видами товарів і послуг
7. Автоматизація туристичних послуг
8. Адміністративні правовідносини
9. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
10. Адміністративно-правові відносини
11. Адміністративно-правові відносини
12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Переглядів: 684