Вплив на громадську думку

Кажуть, що значно простіше дослідити стан громадської думки, ніж впливати на неї. Однак розумно складені та вміло реалізовані програми паблік рилейшнз здатні кристалізувати установки, посилити вірування і певним чином змінити громадську думку. При цьому потрібно дотримуватися такого:

· перш ніж спробувати змінити громадську думку, її потрібно ідентифікувати й зрозуміти;

· мають бути чітко визначені цільові групи громадськості;

· журналісти мають тримати в центрі уваги «закони» формування громадської думки, якими б аморфними ці закони не були.

Соціальний психолог Хадлі Кентріл сформулював п'ятнадцять «законів громадської думки».

1. Громадська думка надзвичайно чутлива до значних подій.

2. Незвичайні за своєю притягальною силою події здатні на певний час підштовхнути громадську думку від однієї крайності до іншої. Громадська думка не стабілізується доти, доки значення наслідків подій не стане зрозумілим.

3. Громадська думка, як правило, швидше формується під впливом подій, ніж слів – принаймні доти, доки усні заяви не набудуть значення “події”.

4. Усні заяви та словесні формулювання щодо курсу політики набувають максимального значення тоді, коли думка ще не сформувалася і люди чекають на їх певну інтерпретацію з боку джерела, що заслуговує довіри.

5. Громадська думка здебільшого не передбачає критичних ситуацій – вона лише реагує на них.

6. Із психологічної точки зору, громадська думка в основному детермінована корисливими інтересами людей. Події, слова або будь-які інші стимули впливають на думку лише остільки, оскільки очевидним є їх зв'язок із корисливим інтересом.

7. Громадська думка не перебуватиме тривалий час у збудженому стані доти, доки люди не відчують, що зачіпаються їхні власні інтереси, або доки думка, збуджена словами, не дістане підтвердження розвитком подій.

8. Оскільки зачіпаються корисливі інтереси людей, громадську думку дуже нелегко змінити.

9. Коли зачіпаються корисливі інтереси, у демократичному суспільстві ймовірно очікувати з боку громадської думки випередження практичних дій офіційних органів.

10. Коли думка поділяється незначною більшістю людей або коли думка ще істотно не структурована, доконаний факт може змінити громадську думку на користь його схвалення.

11. У критичних ситуаціях люди стають прискіпливішими при оцінці компетентності свого керівництва: якщо вони йому довіряють, то готові надати йому більші, ніж звичайно, повноваження; якщо вони відмовляють йому в довірі, то стають менш толерантними.

12. Люди менше чинять опір рішучим заходам, до яких вдаються керівники, якщо вони відчувають, що певною мірою беруть участь у прийнятті рішень.

13. Люди мають набагато більше думок і з більшою готовністю їх висловлюють із приводу цілей, що висуваються, ніж методів, необхідних для досягнення цих цілей.

14. Громадська думка, як і особиста думка, має емоційне забарвлення. Якщо громадська думка ґрунтується головним чином на емоціях, то вона готова до особливо різких змін під впливом подій.

15. Взагалі, якщо люди демократичного суспільства мають можливість дістати знання й користуються широким доступом до інформації, громадська думка має тверезий, здоровий глузд.

8. Роль громадської думки в соціально-політичному житті суспільства

Яка ж реальна сила, влада суспільної думки в політичних процесах, що відбуваються в суспільстві? Тут можна виділити два аспекти проблеми: «довіра» в межах тієї або іншої соціально-політичної системи до суспільної думки як політичної сили і реальне місце, яке відводиться їй у межах тієї або іншої політичної системи.

Очевидно, що роль громадської думки в системі політичних відносин визначається в першу чергу характером влади, політичного режиму. Якщо тоталітаризм прагне швидкого придушення або контролю над громадською думкою, то демократичне правління шукає в ньому підтримку. Зрозуміло, що, наприклад, вибори, що проводяться в умовах тоталітарних режимів (у колишньому СРСР або на Кубі) насправді – не більше ніж фікція. У демократичних же країнах громадська думка володіє величезною реальною силою. Причому, і тут є "градації". Наприклад, у США прийнято вважати, що окрім трьох офіціальних гілок влади (законодавча, виконавча, судова), існують ще дві: влада масової інформації і влада громадської думки.

Громадська думка – явище історичне. По мірі розвитку цивілізації, людського суспільства змінюються соціальні, економічні, політичні, ідеологічні умови його функціонування, ускладнюються його функції, міняється роль і статус у житті суспільства. Тому, з урахуванням загальної значущості громадської думки одночасно змінювалися погляди вчених на її функції безпосередньо в управлінні справами суспільства, політичному процесі.

У результаті сформувалися дві різні точки зору на дану проблему.

Наприклад, якщо софісти в Стародавній Греції були налаштовані демократично, віддавали "на відкуп" громадській думці рішення багатьох питань із погляду справедливості тих, або інших підходів до управління суспільством, то школа Сократа протиставляла народному самоврядуванню аристократичне правління мудрих і знаючих (думка мудрих є більш істинною, ніж думка більшості). Аристотель намагався "примирити" ці дві точки зору, знайти якийсь середній шлях. Він, зокрема, писав, що з одного боку, допускати пересічних громадян до заняття вищих посад небезпечно, оскільки вони можуть поступати і несправедливо, і помилково; з іншою – небезпечно й усувати їх від участі у владі, оскільки коли в державі багато громадян, позбавлених політичних прав, вона неминуче буває сповнена безліччю вороже налаштованих людей. У зв'язку з цим Аристотель пропонував надати вільним рядовим громадянам право участі в дорадчій і судовій владах.

Цікава позиція по відношенню до громадської думки Г. Гегеля. У громадській думці, вважав він, міститься все помилкове й істинне і знайти в ньому істинне – справа великої особи. Іншими словами, громадська думка дійсно багатоманітна, вона містить всі елементи і спектри думок величезних мас людей. Тому і використовувати її в управлінні потрібно відповідно. Наприклад, Гегель вважав, що великі особи, політичні й інші лідери повинні уміти як поважати громадську думку, прислухатися до нього, так і уміти зневажати її, якщо в ній висловлюються помилкові посилки, думки.

Підсумовуючи сказане, зробимо висновок: сьогодні, після століть, фактично існують ті ж дві точки зору на роль і можливості використовування громадської думки в управлінні. Визнаючи в цілому значущість громадської думки більшість вчених вважає, що вона може і повинна активно використовуватися в управлінні демократичним суспільством. У той же час ряд вчених, як і раніше, скептично відноситься до можливостей використовування громадської думки в соціальному управлінні.

Пригадаємо, як повівся наш народ, як він висловив свою громадську думку 17 березня 1991 року: народ на референдумі віддав більшість голосів за збереження Радянського Союзу, а вже 1 грудня 1991 року 90 % голосів висловився за незалежність України. Звичайно, тут роль грали і, так звані, політичний і адміністративний ресурси, і "специфіка" постановки питань у бюлетенях. Але ж кожному було зрозуміло, за що він голосує. Таким чином, проблема ця протягом століть і тисячоліть зважилася тільки в тому плані, що "на суд" громадської думки можна і потрібно віддавати лише певні соціальні і політичні проблеми, ті, які воно може зрозуміти, усвідомити і підказати по них рішення. Звичайно, у першу чергу це залежить від рівня компетентності громадської думки. Але не тільки: адже незалежно від «якості» громадської думки, у межах одних політичних систем воно може враховуватися, у межах інших – практично ніколи. Це вже залежить від організації політичної системи в суспільстві. Та обставина, що в США громадську думку широко враховують при ухваленні політичних рішень, є очевидною. Що стосується, наприклад, Швейцарії, то там постійно проводяться референдуми навіть щодо таких місцевих проблем, як необхідність будівництва дороги або відкриття нової школи. Є, однак, країни, де громадська думка враховується не так інтенсивно.

Справа тут у розвинутій демократії в плані наявності (або відсутності) в тій або іншій країні сформованого в процесі історичного розвитку цивільного суспільства. Тільки в умовах цивільного суспільства існує істинний суб'єкт громадської думки.

Отже, роблячи висновок, можна сказати, що громадська думка – це спосіб прояву суспільної свідомості, вираженої в думках, рекомендаціях, вимогах. Громадська думка, як правило, є усвідомленням населенням соціально-економічних проблем життя, які необхідно вирішувати. Іноді вона виникає в результаті вислову думок щодо найгостріших соціальних або економічних проблем. Вона може підтримувати або засуджувати соціально-економічні заходи, що проводяться. Громадська думка може формуватися на основі життєвого досвіду, але може складатися під цілеспрямованою дією на населення різних організацій, установ, політичних партій. Значення громадської думки визначається соціальною структурою держави, рівнем розвитку економіки, політичної і загальної культури населення. Громадська думка є ефективним інструментом проведення соціальної політики. При формуванні громадської думки необхідно враховувати інтереси як суспільства в цілому, так і інтереси окремих класів, соціальних, демографічних груп, трудових колективів і окремих осіб. Громадська думка частіше всього – продукт колективної свідомості, проте не кожна колективна думка буває суспільною. Думка групи людей, що виявилися випадково разом, не може претендувати на громадську думку. Її вивчення виступає, мабуть, однієї з найважливіших і складних задач соціальної статистики. Тут основне – виділення актуальних проблем, що мають важливе значення в житті народу або окремих соціальних груп. Громадська думка часто служить базою для вироблення рішення крупних соціальних або народногосподарських проблем, проблем управління. Вона досліджується не тільки статистичними методами, проте їх значення достатньо велике.

У процесі формування громадської думки виділяються визначені взаємозв'язки між його носіями. Інтереси суспільства в цілому можуть не співпадати з інтересами окремих соціальних груп і навіть верств населення. Тому в окремих осіб, колективів, груп населення не завжди формується правильна громадська думка, тобто яка відображала б думку більшості соціальних груп населення. Процес формування громадської думки багатовимірний. Він заснований на специфічних інтересах і на відмінностях у знаннях, культурі, інформованості людей. Формування здійснюється шляхом обміну думками в ході бесід, консультативних зустрічей, дискусій, суперечок.

Однією з найважливіших умов аналізу формування громадської думки є вивчення документів. Такими документами можуть бути письмові джерела, фільми, фотознімки, телепередачі, періодичний друк, листи громадян. Аналіз документів дозволяє уточнювати і формувати громадську думку трудових колективів, соціальних груп або думку окремих осіб. Думка трудових колективів висловлюється в ході проведення загальних зборів, нарад, обговорень. Це відноситься, як правило, до таких питань, як характер і організація праці, побутові умови, відношення до проведень господарських, соціальних і культурних заходів, що зачіпають або пов'язані прямо або побічно з інтересами колективу.

Джерело інформації щодо громадської думки – листи працівників до керівних державних органів, а також до органів масової інформації: газети, журнали, радіо, телебачення. Інформація, укладена в листах, у тому числі анонімних, частіше за все відображає гострі соціальні проблеми, що мають відношення не тільки до окремих громадян, але і до колективів. При вивченні громадської думки за документами важливе значення надається якісному аналізу інформації оскільки більшість документів має інше призначення, а думка, відображена в листах підлеглих, дуже часто буває суб'єктивною. Тому при роботі з масовими джерелами необхідне їх зіставлення з іншими документами.

Соціальна статистика в своїх показниках відображає інтенсивність обговорення, розповсюдження по території, кількість населення і колективів, що взяли участь в обговоренні, число радіо- і телепередач, число випусків кінохроніки, статі в періодичному друці.

Показники громадської думки відрізняються тим, що їх не можна отримати за даними поточної державної статистичної звітності. Їх збирають на основі спеціально організованих опитувань або на основі аналізу документів. Вони відображають громадську думку на різних ієрархічних рівнях: загальнонародному, регіональному, на рівні соціальної групи, трудового колективу, інтересів і професій.

Проте на кожному ієрархічному рівні можна виділити показники, що характеризують думку населення щодо різних сторін суспільного життя, про відношення населення до соціально-політичних заходів, що проводяться. Це політична і соціальна активність, відношення до праці і трудова активність, побут і побутове обслуговування, організація охорони здоров'я і спорту, здоров'я населення, освіта й обслуговування населення науковими установами, культурний рівень і робота культурно-освітніх установ, відношення до науки, мистецтва, кіно, телебачення, спорту, сімейні й особові відносини, комунікабельність у трудових колективах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимоги до обробки кондитерських мішків	\|	Регулювання процесу діяльності суб'єктів і об'єктів освітньої сфери.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.