Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи менеджменту освіти можна поділити на три групи.

Першустановлять загальнологічні методи — загальні методи наукового пізнання, які формуються в межах філософії (теорії пізнання) і використовуються як у теоретичному, так і в емпіричному пізнанні. До них належать: абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, порівняння, визначення і класифікація, спостереження і експеримент, статистичний аналіз.

Другагрупа — методи теоретичного дослідження: системний, історичний, порівняльний (компаративний), діалектичний, структурно-функціональний, комунікативно-кібернетичний.

Третягрупа — емпіричні (біхевіористичні): безпосередній нагляд, контент-аналіз документів та інформаційних потоків, експеримент, анкетне опитування, інтерв'ю тощо.

Менеджмент освіти як загальну функцію управління освітньою сферою український учений В. М. Бебик класифікує за видами, взявши за основу такі ознаки:

1. Ієрархічно-територіальний рівень і простір управління:

• глобальний(планетарний рівень управління);

• цивілізаційно-територіальний(рівень управління освітніми сферами сукупності держав-націй, що мають спільні цивілізаційні ознаки — західна, православна, ісламська, конфуціанська, індуїстська, буддистська, африканська, латиноамериканська, японська цивілізація);

• державно-національний(рівень управління освіти держави-нації);

• регіональний(рівень управління освітніми сферами територій зі спільними економічними, соціальними, екологічними, етнічними й іншими інтересами, межі яких можуть не збігатися з державними кордонами);

• локальний(рівень місцевого управління та самоврядування освітніми закладами міста, селищної, сільської ради тощо).

2. Гармонізація, узгодження інтересів і потреб усіх суб'єктів освітнього процесу:

• освітньо-правовий(забезпечує правове регулювання освітньої життєдіяльності через діяльність органів держави, що ухвалюють закони, постанови й інші правові акти врегулювання освітньої сфери);

• освітньо-економічний(регулює економічні засади функціонування економічної сфери суспільства);

• освітньо-політичний(полягає в політичному регулюванні освітньої сфери суспільства);

• освітньо-методичний(регулюються відповідними державними і недержавними освітніми структурами через запровадження освітніх стандартів та технологій навчання).

3. Ієрархічно-регулятивний рівень управління:

• суспільно-освітній(поширюється на всю освітню сферу через ухвалення і реалізацію виконання — у межах певного суспільства міжнародних угод, національних конституцій, законів, постанов та інших актів);

• адміністративно-освітній(впливає на регіонально-адміністративні — область, місто, селище, село та галузеві об'єкти управління освітньою сферою — міністерства, відомства);

• освітніх організацій(забезпечує управління і регламентацію внутрішньої діяльності державних і недержавних освітніх організацій нормативно-правовими та соціально-психологічними методами).

4. За часом дії і наслідками реалізації управлінських впливів:

• стратегічний;

• тактичний;

• технічний.

5. Галузево-функціональний підхід дослідження проблем управління:

• кадровий(досліджує питання управління людьми, мотивації, організації та контролю їхньої освітньої діяльності);

• інтелектуальний(полягає в управлінні розпізнаванням, аналізом освітніх знань і технологій, розробкою ефективних дій суб'єктів освітньої діяльності);

• технологічний(відповідає за розробку та реалізацію освітніх технологій);

• маркетинговий(зорієнтований на організацію узгодження і взаємодію внутрішнього середовища суб'єкта освітньої діяльності з умовами ринку освітніх послуг через реалізацію властивих цьому суб'єкту управління конкурентних переваг;

• інноваційний(передбачає розробку планів і програм інноваційної освітньої діяльності, здійснення узгодженої інноваційної освітньої політики);

• фінансовий(полягає в управлінні фінансовими потоками і ресурсами суб'єктів освітньої діяльності) [1, с. 12–15].

Менеджмент освіти став обов'язковою складовою системи освіти, що сформувалась у незалежній Україні. Управління освітянською сферою є загалом цілісною ієрархічною, законодавчо забезпеченою та визначеною системою зі своєю інтегральною функцією та функціями кожного її сегмента.

Управлінський процес українською освітою здійснюється органами державної влади (уповноваженими ними органами), адміністрацією навчальних закладів та органами громадського самоврядування.

Відповідно до чинного законодавства, державний менеджмент освітою в Україні реалізують Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; Державна акредитаційна комісія України; уряд Автономної Республіки Крим (АРК), місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

У компетенції Президента України знаходяться питання формування державної політики із визначенням системи органів виконавчої влади, які втілюють у життя державний менеджмент освіти. Верховна Рада створює і розвиває законодавчу базу функціонування освітньої системи, встановлює мережу основних параметрів функціонування системи та ратифікує міжнародні угоди в освітянській сфері.

Кабінет Міністрів України зосереджує зусилля на реалізації державних засад освітньої політики, видає нормативно-правові акти з питань життєдіяльності освітньої системи, створює, реорганізує, ліквідовує вищі навчальні заклади державної форми власності.

Далі система менеджменту освітою диференціюється залежно від кожного складника структури освіти. Так, відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» (ст. 17) управління системою дошкільної освітиздійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки; інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади; органи місцевого самоврядування.

Ст. 18 визначає основні завдання органів управління системою дошкільної освіти, а саме: створення умов для здобуття дітьми дошкільної освіти; прогнозування, забезпечення розвитку дошкільної освіти та мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від типів і форм власності відповідно до освітніх запитів населення; ліцензування приватних дошкільних навчальних закладів, юридичних і фізичних осіб на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти; державна атестація дошкільних навчальних закладів, доведення результатів ліцензування та атестації до громадськості через засоби масової інформації; соціальний захист, охорона життя, здоров'я та захист прав учасників навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі; здійснення контролю за виконанням завдань дошкільної освіти та додержанням вимог Базового компонента дошкільної освіти, навчально-методичного керівництва та державного інспектування в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів та форм власності; організація науково-методичного забезпечення дошкільної освіти, впровадження в практику досягнень науки, передового досвіду, новітніх педагогічних технологій; ведення обліку дітей дошкільного віку; проведення експериментальної та інноваційної діяльності; здійснення міжнародного співробітництва у системі дошкільної освіти; забезпечення системи дошкільної освіти керівниками і педагогічними кадрами, сприяння їх підготовці, підвищенню кваліфікації та проведенню атестації.

Менеджмент системою загальної середньої освітирегламентовано в Законі України «Про загальну середню освіту» (розділ VI, ст. 35–40). Згідно зі ст. 35 управління системою загальної середньої освіти здійснюється Міністерством освіти України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, зазначені у частині 2 ст. 9 цього закону, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними органами управління освіти обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також органами місцевого самоврядування.

Ст. 35 підкреслює, що основними завданнями органів управління системою загальної середньої освіти є: створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти; прогнозування розвитку загальної середньої освіти, мережі загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до освітніх потреб громадян; атестації навчальних закладів системи загальної середньої освіти, оприлюднення результатів атестації через засоби масової інформації; ліцензування загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на приватній формі власності; контроль за додержанням Державного стандарту загальної середньої освіти, навчально-методичне керівництво та державне інспектування загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров'я та захисту прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів; сприяння розвитку самоврядування у загальноосвітніх навчальних закладах; комплектування системи загальної середньої освіти педагогічними працівниками, зокрема керівними кадрами.

Важливим є те, що закон (ст. 37) чітко описує повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі середньої освіти. У цій статті зазначено, що спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти, яке реалізує державну політику у цій сфері освіти; здійснює в межах повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі загальної середньої освіти; розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів згідно з державним стандартом загальної середньої освіти; визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освіти; розробляє, впроваджує і контролює дотримання Державного стандарту загальної середньої освіти; контролює діяльність органів управління освітою та навчальних закладів системи загальної середньої освіти; організовує нормативне, програмне, науково-методичне та інформаційне забезпечення системи загальної середньої освіти; визначає порядок атестації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів; організовує підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зокрема керівних кадрів, у системі загальної середньої освіти; приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти, координує та контролює її проведення; забезпечує підготовку і видання підручників, посібників, методичної літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, схвалює їх видання, організовує замовлення через відповідні місцеві органи управління освітою; затверджує типові переліки обов'язкового навчального та іншого обладнання (зокрема корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури; забезпечує соціальний захист, охорону життя, здоров'я та захист прав педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів; заохочує педагогічних працівників; організовує забезпечення педагогічних працівників підручниками, посібниками та методичною літературою; здійснює міжнародне співробітництво у встановленому законодавством порядку.

У цій статті підкреслено, що акти Міністерства освіти України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані загальноосвітні навчальні заклади, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від типів і форм власності.

Міністерство освіти України, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані загальноосвітні навчальні заклади, здійснюють інші повноваження, передбаченні законами України та положеннями про них.

Система менеджменту професійно-технічної освітизафіксована у Законі України «Про професійно-технічну освіту» (ст. 6–10). Ієрархія цієї системи така: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі професійно-технічної освіти; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та створені ними органи управління професійно-технічною освітою; міжгалузева рада з професійно-технічної освіти. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі професійно-технічної освіти визначені у ст. 7. Тут зазначено, що до його повноважень належать: організація здійснення державної політики в галузі професійно-технічної освіти; визначення перспектив та напрямів розвитку професійно-технічної освіти; розробка проектів законів, державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, визначення державних стандартів професійно-технічної освіти, типових навчальних планів і типових навчальних програм та інших нормативно-правових актів щодо функціонування та розвитку професійно-технічної освіти; створення, реорганізація, ліквідація державних професійно-технічних навчальних закладів; ліцензування та атестація професійно-технічних навчальних закладів на право здійснення освітньої діяльності, ліцензування підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності та підпорядкування на право здійснення професійно-технічного навчання на виробництві; визначення на основі державного замовлення та потреб ринку праці обсягів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації у професійно-технічних закладах кваліфікованих робітників; здійснення державного інспектування професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування щодо рівня професійно-технічної освіти; організація та здійснення контролю за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту працівників, учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством; організація інформаційного забезпечення та статистичного обліку в галузі професійно-технічної освіти; організація науково-методичного забезпечення такої освіти, впровадження у навчально-виробничий процес досягнень науки, техніки, нових технологій, передового досвіду та інноваційних педагогічних технологій; визначення нормативів і здійснення матеріально-технічного, фінансового забезпечення підпорядкованих йому професійно-технічних навчальних закладів; розробка типових правил прийому до професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування; формування стратегічних напрямів розвитку професійно-технічної освіти, забезпечення взаємодії з іншими галузями освіти; забезпечення контролю за дотриманням вимог щодо якості професійно-технічної освіти.

Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі професійно-технічної освіти, прийнятих у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та створених ними органів управління професійно-технічною освітою навчальних закладів, а також для підприємств, організацій, що забезпечують або здійснюють функції з підготовки кваліфікованих робітників.

Механізм менеджменту у галузі вищої освіти визначено у Законі України «Про вищу освіту».Сама система вищої освіти представлена у ст. 16, до якої належать вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Ст. 17 обумовлює ієрархію цієї системи. Так, Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади здійснює державну політику в галузі вищої освіти; організовує розробку та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти; забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Управління в галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється:

• спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

• іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади (ВНЗ);

• Вищою атестаційною комісією України;

• органами влади АРК;

• органами місцевого самоврядування;

• власниками вищих навчальних закладів;

• органами громадського самоврядування.

Ст. 18–21 визначають обсяг та характер повноважень суб'єктів менеджменту вищої освіти України. По-перше, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, стратегічні напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти; бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляє програми розвитку вищої освіти, стандарти вищої освіти; визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення ВНЗ; здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування; здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції. А ще ліцензує та акредитує вищі навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; встановлює відповідність документів про вищу освіту та вчені звання; формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою; сприяє працевлаштуванню випускників ВНЗ; затверджує умови прийому на навчання до цих закладів; затверджує статути підпорядкованих йому вищих навчальних закладів та вищих навчальних закладів приватної форми власності; погоджує статути ВНЗ державної форми власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, ВНЗ, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та ВНЗ комунальної форми власності; організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих навчальних закладів; погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних закладів комунальної і приватної форм власності; організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань. Разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ, органами влади АРК, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми власності, забезпечує реалізацію державної політики у галузі вищої освіти і контролює впровадження державної політики у галузі вищої освіти, дотримання нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування, здійснює інші повноваження, передбачені законом.

По-друге, інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ, спільно зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки беруть участь у проведенні державної політики в галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів; займаються ліцензуванням та акредитацією вищих навчальних закладів; сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм ВНЗ; здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо якості вищої освіти; організовують вибори, затверджують та звільняють з посади керівників вищих навчальних закладів; затверджують за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки статути підпорядкованих їм ВНЗ; здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

По-третє, закон визначає, що акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, ВНЗ незалежно від форм власності.

У Законі України «Про вищу освіту» (ст. 19) зафіксовані повноваження Вищої атестаційної комісії України. До її функціональних обов'язків входить формування мережі спеціалізованих учених рад та контроль їх діяльності; створення нормативних та методичних засад діяльності спеціалізованих учених рад; розробка і затвердження вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, ученого звання старшого наукового співробітника та встановлення критеріїв атестації наукових кадрів вищої кваліфікації; забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають науковий ступінь кандидата або доктора наук і вчене звання старшого наукового співробітника; формування мережі експертних рад; проведення експертизи дисертацій здобуття наукових ступенів та атестаційних справ із метою присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника; затвердження рішення спеціалізованих учених рад про присудження наукових ступенів і рішень учених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також скасування їх у разі невиконання державних вимог під час атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; вирішення в установленому порядку питань із переатестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, позбавлення наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника, оформлення та видача дипломів і атестатів. Названа комісія розглядає апеляції присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника; здійснення співробітництва з державними органами інших країн із питань, що належать до її компетенції; вирішення в установленому порядку питання взаємовизнання документів про присудження наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

Повноваження органів, влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування,які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, розкриті у ст. 20. Так, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, яким підпорядковані ВНЗ, у межах компетенції забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти; вивчають потребу у фахівцях на місцях і вносять спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, економіки, освіти і науки та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади, пропозиції щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців; подають до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки пропозиції щодо формування мережі ВНЗ; затверджують за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки статути підпорядкованих їм вищих навчальних закладів; сприяють працевлаштуванню випускників таких навчальних закладів, їх соціальному захисту; залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, установи, організації (за їх згодою) до вирішення проблем розвитку вищої освіти.

Слід зазначити, що впершеу Законі України «Про вищу освіту» отримали правове закріплення повноваження власника (власників) вищого начального закладу. За ст. 21, власник (власники) вищого навчального закладу розробляє статус ВНЗ; організовує ліцензування закладу на умовах контракту відповідно до цього закону; здійснює контроль фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу; контролює дотримання умов, передбачених рішенням про заснування ВНЗ; приймає рішення про його реорганізацію або ліквідацію; здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Проблемам удосконалення системи менеджменту освітянською сферою та окремих її складників приділено особливу увагу у Національній доктрині розвитку освіти, у якій зафіксовані такі основні напрями модернізації управління освітою:

• оптимізація державних управлінських структур, децентралізація управління;

• перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

• перехід до програмно-цільового управління;

• поєднання державного і громадського контролю;

• запровадження нової системи управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

• прозорість розробки, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів;

• створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

• організація експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

• впровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп'ютерних технологій;

• демократизація процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;

• удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів;

• підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регулювання процесу діяльності суб'єктів і об'єктів освітньої сфери.	\|	Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.