Яким було господарське життя населення Донецького городища?

З якими подіями пов'язано входження території сучасної Харківщини до складу Київської Русі?

Проаналізувати кочовий період історії Харківщини.

Пояснити причини значного заселення Харківщини первісними людьми.

Дати визначення поняття «археологічна культура».

Рекомендована література

ü Археологія України: Курс лекцій. – К.: Либідь, 2005. – 503 с.

ü Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст. – К.: Генеза, 2002. – 272 с.

ü Бунятян К. П. На світанку історії: Навч. посібн. – К.: Либідь, 1998. – 228 с.

ü Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю. Ч. 1. – Х.: Східно- регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 87 с.

ü Древности римского времени на Слобожанщине: Сб. статей. – Х.: Курсор,

2006. – 196 с.

ü Рассоха И. Н. Украинская прародина индоевропейцев. – Х.: ХНАМГ, 2007. – 391 с.

ü Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. – Х.: Харьк. гос. ун-т, 1962. – 404 с.

ü Шрамко Б. А., Михеев В. К. и др. Справочник по археологии Украины. Харьковская область. – К.: Наукова думка, 1974. –374 с.

ü Шрамко Б. А., Скирда В. В. Рождение Харькова. – Х.: Вост.-регион. центр гуманитар.-образоват. инициатив, 2004. – 117 с.

Л. М. Жванко - 37 - Краєзнавство. Курс лекцій

3.1. Дике Поле.

3.2. Причини, етапи, напрямки заселення Слобідської України.

3.3. Адміністративно-територіальний устрій Слобожанщини і соціальна структура у другій половині XVII – кінці XVIII століття.

3.1. Дике Поле

Після того, як полчища татар Чингізхана у 1238 р. знищили Переяславське князівство, ця місцевість з другої половини ХІІІ ст. і до кінця ХVІ ст. була майже пустельною територію. «Пустельне Поле» називали ці землі західноєвропейські середньовічні географи, Степ – влучно, як постріл стріли називали ці землі татари, Дике Поле – по-слов′янському. У цей час територія мала статус «нейтральної сфери впливу» без чітко окресленого кордону, яка з 13 ст. услалася між землями руських князівств і територією власне Одри і яку використовували у господарських потребах обидві сторони. Щорічно навесні, коли степи вкривалися травою, татари виступали в черговий похід. Через територію Дикого Поля пролягли шляхи, якими татари робили свої набіги. Вони добре знали шляхи у заселену Московщину і вибирали такі, щоб не треба було переправлятися через глибокі й широкі річки. Коли все ж таки траплялася їм на дорозі якась річка, то на ній робили свої осібні броди або перелази.

«Книга Великого Чертежа», складена в 1627 р. у Розрядному приказі Московської держави, називає одинадцять таких бродів або перелазів – Каганський, Абашкин, Шебелинський, Ізюмський, Татарський та інші; крім цих було ще багато інших, які не мали назви. Були татарські перелази і на інших річках – на річках Сеймі, Коломаку, Вовчій, Мерчику, Торчі, Осколі; на Тихій Сосні було 14 перелазів, на яких були зроблені башти і палі.

Славетний Муравський шлях простував по межиріччю Дніпрового й Донського водозборів від Перекопу до Тули верхів′ями багатьох річок, але не пересікав жодної з них. З Перекопу цей шлях ішов до верхів’я Молочних Вод, проходив поміж верхів’ями Молочних і Кінських Вод, по річці Бик, ішов між річками Вовчими Водами і Тороччю і далі по Харківщині і Курщині, потім по межиріччю водозборів Дона й Оки до Тули. Він, як писав Д. І. Багалій, проходив по Таврійській, Катеринославській, Харківській, Курській і Орловській губерніях.

Відгалуженнями Муравського були Ізюмський й Кальміуський. Перший починався у самої верховини Орелі в Катеринославщині і ішов по Ізюмському й інших повітах Харківської губернії й знову єднався з Муравським на Курщині. Кальміуський шлях відходив іще більше на схід та ішов од верховини Молочних Вод до міста Ливен (Орловської губернії), проходячи по Харківщині,

Вороніжчині й Курщині. Протоптали цей шлях, або, як тоді казали, сакму, татари у ХVІ ст. Крім цих найголовніших було чимало інших татарських шляхів, наприклад, Бакаєв шлях, Кончаківський шлях й інші менші. Крім цих татарських шляхів, були ще й московські та українські – Старий Посольський, Новий Посольський, Ромоданівсьий та Сагайдачний. В. Л. Маслійчук, сучасний дослідник Слобожанщини відзначає:

«Поволі наприкінці XV ст. українське населення почало опановувати втрачені запустілі простори. Енергійні, сміливі, відчайдушні люди вирушали в степ і лісостеп на «уходи»: полювати на дикого звіра, рибалити, забирати мед у диких бджіл, грабувати татар. Саме отака «уходницька» колонізація становила особливість усього східноукраїнського життя».

До середини XVI ст. територія, на якій виникли згодом слобідські козацькі полки, була «Диким Полем», власне, контактною зоною взаємодії між Кримським ханством, прикордонням Великого князівства Литовського та Московської держави без чітко вираженої державної приналежності. Відтак, протягом кількох століть земля, на якій в майбутньому сформувалася Слобідська Україна, мала назву Дике Поле – територія без чітко вираженої державної приналежності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Яка краєзнавча спілка діяла у Харкові у ХІХ ст., визначити напрямки її діяльності.	\|	Причини, етапи, напрямки заселення Слобідської України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.