Причини, етапи, напрямки заселення Слобідської України

Просування Московської держави на південь шляхом будівництва

«засечных черт» – укріплених ліній – спричинялося не лише конфліктом із Кримом, чи навіть прикордонними адміністраціями Речі Посполитої або козацькими спільнотами Запоріжжя та Дону. Внаслідок цього процесу та за браком служилої московського люду, на думку В. Л. Маслійчука, на службу у фортецях по «черті» і за «чертою» залучався український козацький елемент. Тому на південних кордонах Московської держави вже у першій половині XVIІ ст. виникли цілі українські колонії. За їх зразком і сформувалися згодом слобідські полки. Загалом же процес заселення українцями цієї території перебувала контексті загальоєвропейських колонізаційних процесів XVIІ XVIІст. В. Л. Маслійчук зауважує:

«У той же час залюднення Слобожанщини – це лише один із сюжетів української колонізації. Цей процес не може не захоплювати. Запустіла територія від Сейму до Дону протягом століття протягом століття перетворилася на край із містами й селами, пасіками та млинами, монастирями й церквами, стала втіленням наприкінці ХVІІІ ст. затишку та простоти».

Причини заселення Дикого Поля:

Д.І.Багалій з цього приводу писав: «На заселення «Дикого поля» мали значний вплив місцеві річки. Тепер жодна з них не судоходна, але колись було інакше. По Донцеві Сіверському сплавлялося чимало байдаків з хлібом від Бєлгорода до Чугуєва, а звідти їздили й на Дін. «Дике поле» тому й мало свою назву, що було вкрито степами, яки переміжалися з лісами. Не дивно, що степи спокон віку вабили до себе таборища кочових племен (гуннів, аварів, печенігів, торків, куманів, татар)… Природа щедро наділила Слобожанщину плодовими деревами та кущами, садки з пасіками були найчастіше першими оселями - хуторами країни. Край був багатий диким звіром: у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, лосі, вепрі,багато пушного звіру У річках була страшенна сила риби. Мінералів було обмаль, тільки солі було дуже багато, її здобували на торських та маяцьких озерах, а тоді чумакирозвозили по усіх усюдах. Вони добре знали шляхи у заселену Московщину і вибирали такі, щоб не переплавлятися через глубокі та широкі річки. Все це вабило до себе людність, але після татаро-монгольського нападу ся країна довго була вільна, гуляща. Татари сюди часто навідувалися й навіть давали свої назвиська деяким бродам».

Перші письмові відомості про українців-переселенців датовано 1638 р., коли козацький полк з цілком сформованою структурою та родинами на чолі із гетьманом Яковом Остряницею прибув до Бєлгородського воєводи з проханням, виділити землю для поселення. То були учасники невдалого повстання проти польської влади у 1637 - 1638 рр., які й оселилися на колишньому Чугуївському городищі.

Однак суперечки з московською владою та серед самих переселенців далися взнаки. Чвари поміж козацькою старшиною привели до вбивства у 1641 р. Якова

Остряниці, після того чугуївські українці порозганяли росіян і повернулися до своїх домівок на території Речі Посполитої. Треба зауважити, що часті скарги, заколоти, сварки між московською адміністрацією та українськими покозаченими ватагами – характерна риса історії «полудневого московського прикодоння».

Д.І.Багалій писав: «В 1638 р. прийшло у Бєлгород з гетьманом Остряницею одразу 865 чоловіків українців з жінками, дітьми малими, зі збіжжям, худобою, кіньми, коровами, вівцями... Нелегко було попервах переселенцям: вони мусили будувати і місто, і свої власні оселі, заводити пашню і усяку хозяйську справу,а разом з тим пильно доглядати степ й оберігати його від раптових татарських набігів [...]».

Слід відзначити одну важливу обставину: під час переселення й залюднення Дикого поля українським переселенцям довелося зіткнутися не із закріпаченим боярським вотчинним центром, а передусім з московським прикордонним населенням з окремими елементами демократичного самоврядування. Перед Московською державою постало

питання захисту своїх південних земель від руйнівних набігів кримських татар. У зв’язку з цим поновилася боротьба між кочовими татарами та осілими слов’янами за степ, за освоєння Дикого Поля.

На південному пограниччі у 30-40 рр. XVIІ ст. Московською державою була збудована велика лінія міст-

«Тоді ж Хмельницький, (після поразки під Берестечком) дозволив народу, якого утискали ляхи вільно іти з міст на Полтавщину і далі за кордон на проживання. Із того часу почали осідати Харків, Лебедин, Суми та інші слобідські міста аж до рікиДон козацьким народом».

Літопис САМОВИДЦЯ.

кріпостей, так звана Бєлгородська лінія. За нею оселилася Слобідська Україна, поставши як єдиний плацдарм, немов єдиний козацький табір, де усе життя підпорядковувалося насамперед до військових потреб, до боротьби з татарами. У 1679 – 1680 рр. велося будівництво Ізюмської (Нової) оборонної лінії. Третю захисну оборонну лінію – Українську, завдовжки 300 км., – було збудовано вже у XVIІІ ст., впродовж 1731 – 1742 рр.

Значно посилився переселенський рух українців на нові землі у роки Національної революції під проводом Богдана Хмельницького у середині XVIІ ст. «Козацька революція, як твердять сучасні харківські історики, спричинила масовий перехід за «литовський кордон» українців, що тікали від злигоднів війни, шукали економічного зиску, не погоджувалися з політикою Богдана Хмельницького тощо». У той же час Д. І. Багалій, незаперечний авторитет у дослідженні процесу заселення Дикого Поля виділив кілька етапів цього явища, наголосивши, що саме українці склали основу майбутнього населення Слобожанщини.

Хвилі заселення Слобожанщини українцями (за Д. І. Багалієм):

При цьому в переселенні українців був зацікавлений і московський цар Олексій, який у своїй грамоті від 17 липня 1651 р. дав наказ воєводам прикордонних міст приймати на «военное жилье» українців. Український історик О. Гуржій зазначив, що на 1711 - 1715 рр. припала остання хвиля масового переходу українців з Правобережжя на Слобожанщину. При цьому він відзначає просування переселенців по річках Оскол, далі – Деркул, а з другої чверті XVIІІ ст. в басейнах річок Коломак, Мжа, Донець.

«Мешканці Правобережжя поселилися на безлюдних великоросійських землях до

самісінького Дону і заснували багато міст і слобод. Як тільки бувало, стане непереливки нашим людям - підіймаються усім селом з сімействами та збіжжями, яке можна ухопити, - і йдуть світ за очі, не знаючи навіть, куди простувати».

«Літопис». Григорій ГРАБЯНКА

Підсумовуючи, необхідно визначити ступінь українського та московського фактору в переселенні на Дике Поле.

Д. І. Багалій писав: «Велика сила народу прийшла в Слобідчину із Гетьманщини з Лівобережжя, а ще більше з Правобережжя. Власне заселення Слобожанщини – складається з різних етнографічних поділів українського народу. Великоросійське заселення Слобожанщини було дуже невелике, як його зрівняти з українським».

На користь переваги українського фактору свідчить той факт, що саме українці заснували більшість міст та містечок. Серед них – Охтирка, Краснокутськ, Харків, Мохнач, Хорошеве, Печеніги, Суми, Тростянець, Дворічна, Вовчанськ, Куп'янськ, Хотомля, Ізюм, Балаклія, Зміїв, Валки. Сучасні

історики говорять про процес освоєння території Дикого Поля як про заселення його просторів представниками українського етносу, зокрема з Правобережної України, менше – західноукраїнських земель. Цікаво відмітити, що у 60-х рр. ХІХ ст. у Харківській губернії проживало 81,7 % українців та 17,7 % – росіян.

Тепер необхідно визначити суть понять «Слобідська Україна» та

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Яким було господарське життя населення Донецького городища?	\|	Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.