Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Запозичення із слов’янських мов

План

Лексичні запозичення з інших мов

Українські слова в інших мовах

 

Власне українська лексика з давніх часів була джерелом поповнення лексичного складу інших слов’янських мов. Так, до російської мови в різні періоди її історії увійшли такі українізми: булава, веснянка, гречка, ділянка, держава, доярка, косовиця, сопилка, стерня, хата, хутір. До запозичень з української мови належать також утворення з суфіксом -ин(а) для назв власних географічних понять: Полтавщина, Чернігівщина, Звенигородщина. Спершу такі форми вживалися тільки в українських географічних назвах, пізніше під їх впливом поширилися й у російських: Орловщина, Саратовщина, Смоленщина, Тамбовщина.

У білоруській мові помітний український вплив на термінологічну лексику, зокрема мовознавчу: дзеяслоЎ, займеннік, узгадненне, паргаванне та інші, що являють собою кальки відповідних українських термінів. Чимало запозичень з української мови в польській: balamut, wasilek, czupryna, ataman, czeremcha, czereda, sadyba, wataha, harbuz, holota, hreczka, sobor та ін.

Починаючи з ХVІІ століття, лексичними запозиченнями з української мови збагачується також словник французької мови. Серед слів, засвоєних з української мови (хоч вони й не всі з походження споконвічно українські) можна назвати porog, kourène (курінь), ataman, haidamak, sotnia, houra (джура), staroste, starchine, boulava, bandoura, bandouriste, sloboda, oukase, khoutor (хутор), borsch та ін.

Лексика, запозичена з української мови, є і в чеській, словацькій, румунській, угорській та в деяких інших мовах. Українська мова стала джерелом збагачення словника мов тих народів, з якими український народ мав різного характеру стосунки.

 

 

 

1. Лексичні запозичення в словниковому складі української мови, шляхи запозичень.

2. Запозичення з слов’янських мов:

a) старослов’янізми, їх фонетичні та словотворчі ознаки;

б) лексичні запозичення з польської, чеської мов;

в) запозичення з російської, білоруської мов.

3. Запозичення з неслов’янських мов:

a) слова з тюркських мов;

б) грецизми, їх фонетичні та словотворчі ознаки;

в) латинізми, їх словотворчі ознаки;

г) запозичення з європейських мов.

4. Розряди слів іншомовного походження за рівнем їх освоєності.

5. Освоєння слів іншомовного походження.

6. Про уживання іншомовних слів в українській мові.

 

Лексичні запозичення в словниковому складі української мови, їх види

 

Українська мова за час свого багатовікового розвитку перебувала у контактах із мовами сусідніх і віддалених народів. Ці контакти найбільшою мірою виявилися у запозиченні численних слів, які органічно входили до лексичної системи української мови, у багатьох випадках повністю адаптуючись у ній і навіть втрачаючи первісний статус одиниць іншомовного походження. Лексичні запозичення фактично становлять один із найважливіших чинників розвитку кожної мови, яка претендує на високий культурний рівень (Сучасна українська літературна мова: Підручник /За ред. А. П. Грищенка.-К.: Вища школа, 1997.-С.191).

Лексика іншомовного походження в сучасній українській мові становить приблизно десять відсотків до всього словникового складу. Розрізняють запозичення лексичне, словотвірне, морфемне, семантичне, а також калькування.

Лексичне запозичення – засвоєння з інших мов слів: горизонт (гр.), журнал (фр.); словотвірне запозичення – засвоєння іншомовних словотворчих елементів – суфіксів або префіксів: сінаж, контрзахід; морфологічне запозичення – один із компонентів складного слова власний, а другий запозичений: склографія, світлометрія, телебачення. Семантичне запозичення – поява в українському слові або вислові нового значення під впливом аналогічного процесу в слові або вислові іншої мови. Наприклад, до первісного значення в слові блискучийосяйний” (Сонце зігріло землю блискучим промінням) додалося друге, переносне значення “надзвичайний, видатний” (блискучий талант) під впливом фр. brillant, яке має обидва значення.

Калькування – копіювання значення і структури іншомовного слова засобами рідної мови: поступ за зразком лат. progressus – “рух уперед”, багатозначність – гр. polysemia, поверх – фр. ètage; з рос. судьбоносный, ледокол скальковано українські доленосний, криголам.

Іншомовні слова, засвоєні українською мовою, поділяються на дві групи:

а) запозичення з слов’янських мов;

б) запозичення з неслов’янських мов.

 

 

У групі лексики, запозиченої зі слов’янських мов, можна виділити старослов’янські, польські, чеські та російські запозичення.

До найдавніших лексичних і словотворчих засвоєнь належать старослов’янізми. Сформована на діалектній основі давнього македонського наріччя, збагачена елементами іншого походження, зокрема моравізмами, східноболгаризмами, грецизмами і латинізмами, старослов’янська мова набула статусу “священної”. У Київській Русі старослов’янська мова, яку через основну сферу застосування називають також церковнослов’янською, стала поширюватися з кінця Х ст., перетворившись поступово на могутній засіб освіти, науки і культури. Разом із тим ця мова зазнавала місцевих впливів, результатом чого стала поява української редакції старослов’янської мови. Крім того, старослов’янська мова виконала важливу функцію посередника у перенесенні на український ґрунт загальновживаної лексики, конфесійних і філософських понять, антропонімів грецького, давньоєврейського і латинського походження (Сучасна українська літературна мова: Підручник /За ред.А.П.Грищенка.-К.: Вища школа, 1997.-С.196).

На думку акад. А.П.Грищенка, одна з суттєвих ознак сучасної української літературної мови полягає в тому, що в її словниковому складі представлена надзвичайно мала кількість лексичних старослов’янізмів, які мають свої фонетичні, словотворчі та семантичні ознаки.

Фонетичні ознаки:

1) звукосполучення [ра], [ла], [ре], [ле] між приголосними, які відповідають українським повноголосним звукосполученням [оро], [оло], [ере], [еле]: злáтозолото, здрáвийздоровий, власволос, средасереда, або [ра], [ла] відповідать українському [ро], [ло] перед приголосними на початку слова: разумрозум, работаробота;

2) звукосполучення [жд] на місці українського [ж]: одеждаодежа, междуміж;

3) початкове звукосполучення [йе], якому відповідає український звук [о] єдиний, єдність – один, одинокий;

4) початкове звукосполучення [йу] (на місці староруського [у]) вживається в словах юродивий, юнак.

Словотвірні ознаки:

1) префікси воз-/вос- (возвеличити, вознесіння, воскресити); пре- (премудрий, преславний, преображатися); пред- (предстати, предтеча);

2) іменникові суфікси -тель (учитель, повелитель, мислитель); -знь (приязнь, боязнь); -ств- (братство, благоденствіє); -ин- (богиня, гординя); -тв- (битва, молитва);

3) дієприкметникові суфікси -ящ-, -ущ- (-ющ-) вживаються в прикметниках сучасної української мови: трудящий, невмирущий, значущий, цілющий;

4) складні слова з першими компонентами благо-, добро-, зло-, веле-: благовісний, благоволити, доброчесний, добродій, зловіщий, зловорожий, велемудрий, велелюдний, велемовний.

Деякі слова є старослов’янізмами за семантикою. Вони називають релігійні поняття, є словами з абстрактним значенням чи відзначаються урочисто-піднесеним характером: істина, чоло, святий, челядь.

З функціонального погляду старослов’янізми використовуються як одне з важливих лексичних джерел стилізації у художніх і публіцистичних текстах. Стилістичні функції старослов’янізмів різноманітні. Стилістично нейтральні (учитель, буква, єдиний, багатство, вождь) вживаються в номінативній функції, але більшість використовується як стилістичний засіб або з метою надання мовленню урочистого, піднесеного забарвлення, або служать засобом гнівної сатири, іронії, наприклад: Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби (К. Мотрич); А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока, як сотнями в кайданах гнали в Сибір невольників святих (Т. Шевченко).

Лексичні запозичення з польської мови (полонізми) належать до найдавніших як наслідок тривалих контактів між двома народами і мовами за різних історичних обставин. Крім того, польська мова стала посередником для засвоєння українською мовою великої кількості слів німецького і латинського походження.

Із ХІV ст., у зв’язку із завоюванням українських земель Польщею, починається інтенсивний приплив полонізмів в українську мову. Польські запозичення проникають практично в усі сфери життя: війт, в’язень, міщанин, місто, шати, посол, ґудзик, ліжко, драбина, млин, лічба, хвороба, квапитися, пильнувати, кепський, вельможний, зичити, оминути, мешкати, достаток, поєдинок, бавитися, досконалий, обіцяти, помста, прикрий, розмаїтий, шаленство, брунатний тощо.

Через польську до української мови засвоюються слова з інших європейських мов, зокрема чеської: брама, вагатися, ганити, ганьба, гасло, замок, наглий, постать, праця, рихлий, табір, смутний, чекати, огида, огидний, смуток.

До найпізніших слов’янських належать запозичення з російської мови. Взаємодія двох мов, у якій переважали, звичайно, російські впливи, особливо протягом тривалого, абсолютно безправного існування української мови, розпочалася з другої половини ХVІІ ст. Українська мова запозичила через російське посередництво значну кількість іншомовної термінологічної лексики, а також слова, що відображають різні поняття з галузі адміністративного, військового, економічного життя, з галузі політики, науки й техніки: чиновник, піхота, завод, рудник, капітал, аналіз, синтез, метод, критика, патент, авіація, трамвай, конгрес, диктатура, автотраса, кібернетика, радіотелефон тощо.

Лексика української мови поповнюється також за рахунок калькування багатьох російських слів, виразів, наприклад: виборець (рос. избиратель), телебачення (рос. телевидение), напівпровідник (рос. полупроводник), крокуючий екскаватор (рос. шагающий экскаватор).

Є в лексиці української мови білоруські слова: дьоготь, бадьоро, бадьорий та інші.

З мов інших слов’янських народів до української лексики ввійшли лише окремі слова і то найчастіше на означення назв понять, властивих цим народам: задруга (з сербської), тесняки (з болгарської).


Читайте також:

  1. Від передслов’янських спільнот до слов’янських племінних союзів. Загадка Кия
  2. Відносна давність старослов’янських азбук.
  3. Децентралізовані запозичення.
  4. Дохристиянські вірування слов’янських народів.
  5. Дохристиянські вірування слов’янських народів.
  6. Запозичення з неслов’янських мов
  7. Запозичення з неслов’янських мов
  8. Історичні аспекти розвитку місцевого запозичення
  9. Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього.
  10. Лексичні запозичення зі слов’янських мов
  11. Ненормативні запозичення




Переглядів: 8760

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
СИНОНІМИ | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.