Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Пострадянські концепції системи фінансового права

Пострадянська наука фінансового права в цілому та її концепції системи фінансового права протягом усього зазначеного періоду по даний час еволюціонують під домінуючим впливом двох наступних факторів: по-перше, генетичної спорідненості її з радянською наукою фінансового права та її концепцій системи фінансового права з радянськими концепціями цього ж феномену; по-друге, ринкової трансформації усіх сторін суспільного життя, насамперед сфери суспільного виробництва, в тім числі фінансових відносин, глибокої перебудови відносин власності, відродження і динамічного розвитку приватної власності та зрівняння її у правах з власністю публічною, що зумовило докорінну зміну ролі та місця фінансово-правової теорії, правознавства в цілому у житті суспільства. Проте визначальна роль у розвитку пострадянської фінансово-правової теорії та сучасних концепцій системи фінансового права з-поміж обох вище зазначених факторів, на нашу думку, належала і поки що належить першому з них.

Цьому сприяє, насамперед, механічно перенесена з попередньої радянської теорії фінансового права у нову історичну епоху парадигма науки фінансового права. В не меншій мірі дану ситуацію спричинив людський фактор – основні творці ідей радянської науки фінансового права завершального періоду її розвитку та основні творці ідей пострадянської науки початкового періоду її становлення і еволюції є, переважно, одні і ті ж люди. Нові ж вчені, які поповнили їх когорту, у більшості своїй залишилися вірними ідеям вчителів чи із зрозумілих причин ще якийсь час перебували у їх ідейному полоні. Надто повільно долається у науці фінансового права інерція методологічних підходів та прийомів, вплив старого, виробленого ще в попередню історичну епоху категорійно-понятійного апарату. Нарешті, певний період часу пострадянська наука фінансового права, з одного боку, та нова, пострадянська фінансово-правова дійсність, існували, розвивалися по суті паралельно, взаємно майже незалежно, що обеззброювало ідейно практику та вихолощувало теорію

Фондова концепція системи фінансового права.

Найбільш яскравим та послідовним прихильником фондової концепції системи фінансового права у пострадянській науці фінансового права є О.І. Худяков. Він резонно зауважує, що «серед чисельних робіт з фінансового права не знайти і двох, автори яких дотримувалися б однакового переліку. Тобто, питання про склад особливої частини фінансового права належить до числа спірних»

Сам О.І. Худяков вище зазначеної методологічної помилки при класифікації інститутів особливої частини фінансового права не робить – він дотримується єдиного критерію для усіх груп споріднених норм – наявності відповідного публічного грошового фонду. Однак виділити інститути Особливої частини фінансового права та з’ясувати їх систему даний критерій не допоміг О.І. Худякову – у підручнику з Особливої частини фінансового права він виділяє не інститути як її складові, а розділи, не зазначаючи при цьому, тотожні дані поняття чи ні, а якщо ні, то як вони співвідносяться між собою. На нашу думку, дана проблема зумовлена тим, що, аби запобігти одній методологічній помилці – перемішуванні критеріїв виділення та систематизації фінансово-правових інститутів, О.І. Худяков допустив не менш глибоку іншу методологічну помилку – обрав для виділення та систематизації інститутів особливої частини фінансового права не іманентний фінансовому праву критерій, взагалі не правовий критерій, а зовнішній по відношенню до фінансового права фактор – фонд публічних фінансових ресурсів

Підхід О.І. Худякова до розуміння критеріїв виділення інститутів фінансового права поділяє також А.А. Мамедов, який досліджує інститути державного обов’язкового страхування в постсоціалістичних суспільствах. Зокрема, він дійшов висновку, що страхування є одним з методів формуванняцентралізованого страхового фонду для відшкодування за рахунок страхових внесків втрат в народному господарстві від стихійних бід і нещасних випадків, а також для виплат відповідних сум у зв’язку з настанням певних подій, пов’язаних з життям і працездатністю застрахованих. «Визначальна роль страхового фонду, - на його думку, - може вважатися загальноприйнятою»

Резюмуючи свої міркування щодо інституту державного обов’язкового страхування, А.А. Мамедов стверджує: «Теорія страхового фонду є не лише теоретичною базою для вивчення і пояснення страхування у всьому його багатоманітті, але й має більш практичне значення, оскільки в більшості наявних визначень поняття інституту державного обов’язкового страхування його сутністю якраз і виступає страховий фонд»

Прихильником фондової концепції фінансово-правового інституту є також Г.Ф.Ручкіна. Зокрема, досліджуючи фінансово-правове регулювання підприємницької діяльності вона виділяє у даній сфері наступні юридично виокремлені фінансові ресурси (фонди): статутний фонд; фонд нагромадження і споживання; різноманітні резервні фонди; інвестиційний фонд; валютний фонд; інші фонди

В українській науці пострадянського періоду найяскравішим та найпослідовнішим представником фондової концепції фінансово-правового інституту є , на нашу думку, відомий теоретик фінансового права А.А. Нечай. Досліджуючи проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків, вона прийшла до висновку про те, що «Сучасна система публічних фінансів в Україні включає такі ланки: 1) публічні фінанси держави – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів держави; 2) публічні фінанси органів місцевого самоврядування – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів органів місцевого самоврядування всіх видів; 3) публічні фінанси суспільного (соціального) призначення – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні (соціальні) інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, та які не є державною чи комунальною власністю»

А.А. Нечай переконливо показала, що поява в Україні на сучасному етапі публічних накопичувальних фондів коштів розширила та збагатила предмет фінансового права новими фінансово-правовими інститутами. Це дало їй підставу скорегувати відповідним чином визначення предмета фінансового права: «предметом фінансового права є суспільні відносини, – пише А.А.Нечай, – які пов’язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також здійснення контролю за цим процесом»

Інституційна концепція системи фінансового права.

Найяскравішим та найпослідовнішим представником інституційної концепції фінансово-правових інститутів у пострадянській науці фінансового права є, на нашу думку, М.В.Карасева. Критерієм виділення фінансово-правових інститутів вона вважає предмет правового регулювання, тобто, відповідні суспільні відносини

Критерій утворення інститутів фінансового права, запропонований О.І.Худяковим, а саме, що кожен окремо взятий фонд публічних фінансових ресурсів утворює самостійний інститут фінансового права, М.В.Карасева спростовує. Вона, зокрема, відзначає, що «фінансово-правовий інститут державних позабюджетних фондів», який з’явився у системі фінансового права нещодавно у зв’язку з утворенням у фінансовій системі РФ державних позабюджетних фондів та їх правовим регулюванням - Пенсійного фонду РФ, Фонду соціального страхування РФ, Федерального і територіального фонду обов’язкового медичного страхування – забезпечує правовий супровід декількох фондів відразу. З іншого боку, фінансово-правовий інститут фінансів державних і муніципальних унітарних підприємств, як вважає М.В.Карасева, є комплексним і включає норми, які одночасно належать до інших фінансово-правових інститутів (підгалузей), як, наприклад, податкове право

Ю.О.Крохіна фінансово-правові інститути кваліфікує, як «комплекси однорідних норм фінансового права, які регулюють визначені групи суспільних відносин, що складають його предмет»

Інституційну концепцію фінансово-правового інституту поділяє також переважна більшість провідних українських вчених юристів-фінансистів: Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, О.П. Орлюк, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, Є.О. Алісов, І.Б. Заверуха та ряд інших

Загалом інституційної концепції фінансово-правових інститутів дотримується і Л.А. Савченко. Вона чітко заявляє, що «Виділення в самій галузі права правових інститутів базується на тому ж критерії, що і при поділі системи права на галузі права, тобто в основу поділу тут також покладено предмет правового регулювання»

Зокрема, вона зазначає, що «Основною підставою для відокремлення тих чи інших споріднених правових норм в інститут права є забезпечення останнім самостійного постійного впливу на певну ділянку відносин»

Спільним знаменником для більшості із вище наведених підходів українських вчених юристів-фінансистів, що дотримуються інституційної концепції фінансово-правового інституту, є повторення в кардинально інших історичних умовах наукових аргументів, сформульованих ще радянськими теоретиками фінансового права, схильність до економічного детермінізму, пошуків зовнішніх відносно фінансового права системоутворюючих факторів та недооцінка ролі власне фінансового права, яка в пострадянському суспільстві істотно змінилась і зміниться ще більше. Цей підхід, на нашу думку, не є перспективним та плідним для вироблення якісно нових теоретичних знань про системоутворюючі фактори у фінансовому праві та правових, іманентних критеріїв виділення фінансово-правових інститутів.

Посуб’єктна концепція системи фінансового права.

Збереглася в пострадянській науці фінансового права і посуб’єктна концепція фінансово-правового інституту, хоча вона, як і в попередній період розвитку теорії фінансового права, залишилася найменш поширеною. Методологічним підґрунтям даного підходу, як переконує аналіз аргументів його прихильників, є висновки деяких вчених-фінансистів, які при визначенні структури фінансової системи за основоположний критерій обирають ту роль, яку відіграє відповідний суб’єкт фінансових відносин у створенні ВВП та національного доходу країни. Найбільш послідовними прихильниками такого розуміння фінансової системи серед теоретиків-фінансистів у пострадянський період є В.М. Родіонова

Найяскравішим представником суб’єктної концепції фінансово-правового інституту у сучасній російський науці фінансового права є, на нашу думку, А.Д.Селюков. Зокрема, досліджуючи проблему правового забезпечення оптимізації міжбюджетних відносин в Російській Федерації у своїй докторській дисертації, він дійшов висновку про те, що поняття міжбюджетних відносин «визначається як відносини між Федерацією, суб’єктами РФ і муніципальними утвореннями, а також їх уповноваженими органами з приводу реалізації бюджетного федералізму і принципу автономії місцевих бюджетів, розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи, а також наступного перерозподілу доходів між нижчестоящими бюджетами. Цю ж концепцію фінансово-правового інституту поділяє і Н.О. Шевелева. В основі ієрархічності, підпорядкованості бюджетної системи Росії, на думку Н.О. Шевелевої, є не що інше, як ієрархічність, підпорядкованість одних суб’єктів іншим суб’єктам публічної влади РФ.

В українській пострадянській науці фінансового права прихильником посуб’єктної концепції фінансово-правового інституту є А.Т. Ковальчук. Зокрема, у висновках до підрозділу «Об’єкт та предмет фінансового права» своєї монографії він пише, що «фінансове право є визначальним «куратором» зазначених вище відносин [розподільних та перерозподільних] не безпосередньо, а через систему відповіднихфінансово-правових інститутів – Мінюст, Мінекономіки, Центробанк, Державна податкова адміністрація (ДПА), Держказначейство, Держфінмоніторинг, ДК ЦПФР, Держфінпослуг, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління та інше. На додаток до цього фінансово-правовий вплив здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Саме у цьому колі та через зазначені інституції фінансове право окреслює межі свого системного регулюючого впливу»

Альтернативні підходи до визначення системи фінансового права.

Внаслідок змін, що уже сталися в суспільному житті пострадянської України, право трансформувалось з допоміжного, другорядного регулятора суспільних відносин за соціалістичної і в початковий період постсоціалістичної дійсності у найголовніший, справді визначальний регулятор суспільного прогресу в нових історичних умовах. Ця подія не змогла не знайти свого втілення у всіх пострадянських конституціях держав. Зокрема, уже в першій статті Конституції України зафіксовано, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава»

Парадигмально новим, правовим є також підхід Д.В. Вінницького до розуміння критеріїв виділення фінансово-правових інститутів та їх сутності. Зокрема, він прийшов до висновку, що «Виділення податкового права у правовій системі як самостійної галузі є результатом диференціації правової матерії як зафункціональним, так і предметним критеріями»

Другим системоутворюючим фактором податкового права, як вважає Д.В. Вінницький, є предмет правового регулювання

Тим не менше не дивлячись на спроби окремих науковців України та РФ вийти за межі радянських парадигмальних підходів щодо вивчення фінасово-правових інститутів, нам видається достатньо обґрунтованим висновок про те, що в цілому пострадянська наука фінансового права, як вітчизняна, так і зарубіжна, продовжує залишатись в полоні марксистської парадигми фінасово-правового інституту. Вона переважно розуміє його як детерміновану зовнішнім середовищем – відповідним фінансовим інститутом чи іншим, зовнішнім відносно фінансово-правового інституту чинником – механічну сукупність створених та санкціонованих державою фінансово-правових норм (тобто, норм, залежних від зовнішнього середовища), покликаних регулювати саме це середовище.

Для пошуку істинних відповідей на поставлені нові головне та конкретизуючі питання системи фінансового права надзвичайно велику роль має обрання адекватних підходів та методів його дослідження. На нашу думку, в даному випадку радянський, марксистсько-ленінський інструментарій дослідження системи фінансового права безнадійно застарів. Між потенційними можливостями фондової, інституційної та посуб’єктної концепцій фінансово-правового інституту, з одного боку, та потребами систематизації фінансового права, зумовленими новою, пострадянською фінансово-правовою дійсністю, утворилася та продовжує наростати багатомірна невідповідність, протиріччя, які у заданій системі координат стали нерозв’язними, антагоністичними. Історично фондова, інституційна та посуб’єктна концепції фінансово-правового інституту себе вичерпали. Найголовнішим їх недоліком стало виокремлення та абсолютизація у якості критеріїв видалення фінансово-правових інститутів не іманентних фінансовому праву зовнішніх факторів.

Чи не найбільш адекватними, продуктивними методологічними підходами, як переконує досвід, можуть і повинні стати в дослідженні механізмів функціонування системи фінансового права у постсоціалістичному суспільстві філософсько-правові концепції внутрішньої форми права Р.М.Унгера


Читайте також:

  1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
  2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
  4. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  5. IV. Розподіл нервової системи
  6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  7. IV. Філогенез кровоносної системи
  8. POS-системи
  9. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  10. VI. Філогенез нервової системи
  11. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  12. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта




Переглядів: 931

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття та об’єктивна зумовленість системи фінансового права. Типи доктринальних підходів до розуміння системи фінансового права | Структурні елементи системи фінансового права. Загальна та Особлива частина фінансового права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.04 сек.