• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та об’єктивна зумовленість системи фінансового права. Типи доктринальних підходів до розуміння системи фінансового права

Міністерство доходів і зборів України.

Міністерство доходів і зборів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань:

- забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики;

- забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);

- забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Указом Президента України від 18 березня 2013 року N 141/2013 «Про Міністерство доходів і зборів України» затверджено «Положення про Міністерство доходів і зборів України».

Міністерство доходів і зборів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами і дорученнями Президента України, щорічним посланням Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

2. Основними завданнями Міністерства доходів і зборів України є:

1) забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики, а також боротьба з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, здійснення в межах своїх повноважень контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів;

2) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

3) забезпечення формування та реалізація державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску;

4) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Міністерство доходів і зборів України відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє проекти законів України, проекти актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України з урахуванням практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

2) розробляє та затверджує порядки, інструкції, положення, форми розрахунків, звітів, декларацій, інших документів з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

3) розробляє пропозиції до проектів міжнародних договорів України та забезпечує дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

4) визначає єдині методологічні засади складення звітності з податків і зборів, звітності з єдиного внеску та інших питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

5) здійснює адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску;

6) контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларації, розрахунки тощо), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску;

7) надає відповідно до закону в межах своїх повноважень адміністративні послуги;

8) здійснює контроль за додержанням податкового і митного законодавства, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та в межах своїх повноважень - іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України;

9) забезпечує достовірність та повноту обліку платників податків та єдиного внеску, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням;

10) забезпечує ведення обліку податківі зборів, єдиного внеску;

11) здійснює диференціацію платників податків;

12) здійснює перегляд рішень територіальних органів у встановленому законодавством порядку;

13) вирішує відповідно до Митного кодексу України питання щодо реалізації компромісу;

14) організовує та контролює застосування адміністративного арешту (арешту) майна платників податків та/або зупинення видаткових операцій на їх рахунках у банках, фінансових санкцій до платників єдиного внеску;

15) організовує та контролює погашення податкового боргу з податків і зборів платників податків, а також стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску з платників єдиного внеску;

16) організовує та контролює роботу з відстрочення, розстрочення та реструктуризації грошових зобов'язань та/або податкового боргу, погоджує з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань платників податків чи податкового боргу на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, списання безнадійного податкового боргу;

17) ініціює застосування до платників податків та платників єдиного внеску судових процедур банкрутства;

18) організовує ведення митної статистики та Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

19) організовує та контролює дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і громадянами установленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;

20) здійснює контроль за застосуванням відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання під час переміщення товарів через митний кордон України, зокрема після завершення операцій митного контролю та митного оформлення;

21) організовує контроль за правильністю визначення митної вартості товарів відповідно до закону та загальноприйнятої міжнародної практики, а також за правильністю визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України;

22) забезпечує застосування митних режимів, здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, поміщених у відповідні митні режими;

23) вживає заходів щодо захисту прав інтелектуальної власності у процесі зовнішньоекономічної діяльності, недопущення переміщення через митний кордон України контрафактних товарів;

24) проводить верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України та здійснює у випадках, установлених міжнародними договорами, видачу сертифікатів походження;

27) надає повноваження на провадження діяльності з надання митним органам фінансових гарантій забезпечення сплати митних платежів;

32) здійснює разом із митними органами інших держав заходи щодо вдосконалення процедури пропуску через державний кордон України товарів і транспортних засобів, їх митного контролю та митного оформлення;

33) впроваджує спрощені митні процедури відповідно до законодавства та сприяє створенню відповідних умов для полегшення торгівлі, сприяння транзиту, збільшення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

34) проводить аналіз та здійснює управління ризиками з метою визначення форм та обсягів митного та податкового контролю;

А також здійснює інші функції та завдання визначені Положенням та чинним законодавством України.

Міндоходів України з метою організації своєї діяльності:

1) організовує роботу Міністерства, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

2) встановлює правила поведінки посадових осіб Міндоходів України та здійснює контроль за їх виконанням;

3) надає територіальним органам Міндоходів України методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи;

4) забезпечує прийом громадян, розгляд звернень громадян, запитів і звернень народних депутатів України, а також запитів на отримання публічної інформації;

5) координує діяльність своїх територіальних органів та організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування;

6) забезпечує згідно із законодавством надання державним органам інформації з баз даних Міндоходів України;

7) співпрацює з інститутами громадянського суспільства та забезпечує участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики за напрямами діяльності Міндоходів України;

8) інформує суспільство про показники роботи, напрями та підсумки діяльності Міндоходів України у порядку та способи, передбачені законодавством;

9) організовує роз'яснювальну роботу в засобах масової інформації щодо практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

10) формує інформаційну політику Міндоходів України та його територіальних органів;

11) оприлюднює на єдиному веб-порталі та в офіційному друкованому виданні Міндоходів України нормативно-правові акти та інші офіційні документи з питань, що належать до його компетенції;

12) виступає засновником засобів масової інформації з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

13) бере участь у формуванні державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців у відповідних сферах;

14) здійснює добір кадрів в апарат Міндоходів України та на керівні посади в територіальних органах Міндоходів України, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників Міндоходів України;

15) здійснює контроль та забезпечує надання допомоги у стягненні податкового боргу та недоїмки з єдиного внеску в міжнародних правовідносинах за запитами компетентних органів іноземних держав;

16) забезпечує в межах своїх повноважень міжнародне співробітництво;

17) вживає заходів для спорудження, облаштування, утримання і проведення ремонту пунктів пропуску для автомобільного сполучення через державний кордон України;

18) здійснює прогнозування та планування видатків на матеріально-технічне забезпечення і розвиток діяльності Міндоходів України;

19) здійснює відомчий контроль та внутрішній аудит за додержанням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов'язків у Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

20) організовує наукову, науково-технічну, інвестиційну, інформаційну, видавничу діяльність, виступає засновником навчальних закладів та науково-дослідних установ;

21) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо державної таємниці та захисту інформації, контроль за її збереженням в апараті Міндоходів України, а також мобілізаційну підготовку, мобілізацію та контроль за здійсненням таких заходів;

22) здійснює відповідно до законодавства управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міндоходів України;

23) здійснює нагляд за охороною праці в апараті Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

24) здійснює заходи щодо забезпечення протипожежної безпеки в апараті Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, та на територіях, де вони розташовані;

25) організовує планово-фінансову роботу в Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

26) бере участь у розгляді та погодженні фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання з часткою державної власності, їх дочірніх підприємств та здійснює моніторинг виконання ними показників розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами, затверджених узгодженими фінансовими планами;

27) організовує роботу з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів;

28) здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням у Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

29) організовує інформаційно-аналітичне забезпечення Міндоходів України та автоматизацію його діяльності;

30) розробляє нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції Міндоходів України;

31) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Міндоходів України для виконання покладених на нього завдань має право:

1) проводити відповідно до законодавства перевірки платників податків (крім Національного банку України) і звірки, у тому числі після проведення процедур митного контролю та митного оформлення;

2) здійснювати державний експортний контроль під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів;

3) проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій;

4) запрошувати платників податків та єдиного внеску або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, єдиного внеску, інших платежів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за додержанням якого покладено на Міндоходів України;

5) під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків - юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу;

6) для здійснення функцій, визначених законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному законодавством, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, єдиного внеску, інших платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на Міндоходів України, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом;

7) отримувати від платників податків та єдиного внеску, а також надавати в межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді;

8) вимагати під час документальних перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів;

9) вимагати від платників податків, що перевіряються, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки;

10) запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, які використовуються у бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України;

11) вимагати під час проведення перевірок виготовлення і надання засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплених печаткою (за її наявності) копій первинних документів, які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України, та отримувати їх у платників податків у встановленому Податковим кодексом України порядку;

12) вимагати під час проведення перевірок від посадових або службових осіб платника податків залучення повноважних осіб для спільного з працівниками Міндоходів України зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі провадження діяльності, яка перевіряється;

13) вилучати в установленому законодавством порядку під час проведення перевірок у підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок;

14) одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб інформацію, документи і матеріали, що стосуються митного та податкового законодавства;

15) доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування або використовуються для отримання доходів (прибутку) чи пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу в порядку, передбаченому Податковим кодексом України;

16) надсилати в межах своїх повноважень у разі виявлення порушень вимог законодавства платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів, безпосередньо пов'язаних із виявленими порушеннями;

17) вимагати від керівників та відповідних посадових осіб фізичних і юридичних осіб - платників податків, які перевіряються, припинення дій, що перешкоджають здійсненню законних повноважень службовими (посадовими) особами Міндоходів України, усунення виявлених порушень податкового, митного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України, та контролювати виконання законних вимог службових (посадових) осіб Міндоходів України;

18) проводити у взаємодії з іншими правоохоронними органами України спеціальні заходи, у тому числі контрольовані поставки щодо виявлення, попередження, припинення контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також заходи з переміщення товарів під негласним контролем;

19) організовувати взаємодію і обмін інформацією з митними, правоохоронними органами та іншими органами іноземних держав з питань протидії незаконному переміщенню наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів;

20) брати участь у міжнародному співробітництві з питань протидії контрабанді та порушенням митних правил, у тому числі шляхом надання взаємної адміністративної допомоги у запобіганні, виявленні та розслідуванні порушень законодавства з питань митної справи, на підставі міжнародних угод;

21) контролювати дотримання вимог законодавства під час провадження у справах про порушення митних правил;

22) визначати у передбачених Податковим кодексом України випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків;

23) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні податкового, митного, бюджетного законодавства та законодавства про єдиний внесок;

24) застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному Податковим кодексом України;

25) здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, за наявністю торгових патентів;

26) одержувати від органів виконавчої влади необхідну інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів, у випадках, передбачених законодавством, а також відомості, необхідні для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

27) одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Податковим кодексом України, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб'єктів господарювання;

28) одержувати безоплатно від органів державної влади, Національного банку України, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, від юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, самозайнятих осіб, податкових агентів, фізичних осіб інформацію, необхідну для забезпечення реєстрації та обліку платників податків, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, для формування та ведення Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб та інших реєстрів, Державного реєстру фізичних осіб - платників податків;

29) приймати за наявності обставин, визначених Податковим кодексом України, рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків;

30) приймати рішення про відстрочення, розстрочення грошових зобов'язань та/або податкового боргу;

31) застосовувати до фінансових установ, які не подали відповідним територіальним органам Міндоходів України в установлений законом строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків чи розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного територіального органу Міндоходів України про взяття рахунка на облік у Міндоходів України, фінансові (штрафні) санкції в установлених Податковим кодексом України розмірах;

32) стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за несвоєчасне виконання ними рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та інших платежів;

33) надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та з реєстру страхувальників іншим органам державної влади та органам фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

34) приймати рішення про зміну основного місця обліку платників податків;

35) отримувати від нотаріусів на письмові запити інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов'язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування;

36) звертатися у передбачених законом випадках до суду;

37) скасовувати у визначених законом випадках рішення, прийняті територіальними органами Міндоходів України, в разі їх невідповідності актам законодавства;

38) вчиняти правочини, спрямовані на забезпечення виконання функцій, передбачених законодавством;

39) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи;

40) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, у тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;

41) обговорювати на засіданнях Кабінету Міністрів України прогнозні показники доходів державного бюджету та єдиного внеску, що закріплені за Міндоходів України, у частині, визначеній Податковим кодексом України, Митним кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", для забезпечення їх обгрунтованості.

Посадові особи Міндоходів України користуються правами, передбаченими законом.

3. Територіальні органи Міністерства доходів і зборів України

До територіальних органів Міндоходів України належать його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць), митниці, спеціалізовані департаменти та спеціалізовані органи Міндоходів України, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Міндоходів України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями, всеукраїнськими об'єднаннями профспілок і всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців.

9Міндоходів України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міндоходів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Накази Міндоходів України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міндоходів України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Міндоходів України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України.

Міністр має першого заступника та заступника Міністра - керівника апарату, які призначаються на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, і звільняються з посади Президентом України.

У разі необхідності для забезпечення здійснення Міндоходів України окремих завдань рішенням Президента України у Міндоходів України вводиться посада заступника Міністра, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним відповідно до пропозицій Міністра, і звільняється з посади Президентом України.

4. Повноваження Міністра як керівника Міністерства:

1) очолює Міндоходів України, здійснює керівництво його діяльністю;

2) визначає пріоритети роботи Міндоходів України та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани роботи Міністерства, звіти про їх виконання;

3) організовує та контролює в межах своїх повноважень виконання Міндоходів України, його територіальними органами Конституції України, законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України; і ще 33 пункти.

12. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міндоходів України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), першого заступника та заступників Міністра. У разі потреби до складу колегії Міністерства можуть включатися керівники структурних підрозділів апарату Міндоходів України, а також у встановленому порядку інші особи, у тому числі голова громадської ради при Міністерстві, представники інститутів громадянського суспільства.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Міністерства.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Міндоходів України можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Міністром.

Міндоходів України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

5. Податковий контроль в України

Функціонування податкової сфери неможливо без єдиного механізму податкового контролю, важливою умовою дієвості якого є його достатньо повна та чітка правова регламентація.

З часів прийняття незалежності Україною зроблено багато кроків до налагодження системи оподаткування, однак цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу України національна податкова система має багато недоліків та потребує оптимізації.

У чинному законодавстві податковий контроль визначається як система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно ст. 61 ПК України Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 61 Податкового кодексу України

Податковий контроль - це складова частина фінансового контролю, специфічний різновид, що виражає його зміст та відрізняється від інших видів фінансового контролю сферою застосування, носіями контрольних функцій, тобто контролюючими суб'єктами та об'єктами і предметом контролю. Існування різних видів фінансового контролю, таких як податковий, бюджетний, банківський тощо, зумовлене різноманітністю його завдань та функцій. Критеріями класифікації при поділі за видами може бути суб'єкт, що наділений контрольними повноваженнями чи певними правами, та сфера застосування фінансового контролю. При виділенні податкового контролю у складі фінансового контролю критерієм класифікації виступає сфера його застосування - оподаткування.

Специфічною особливістю податкового контролю, про який йдеться у коментованій статті, є те, що він є владним контролем, бо одна сторона контрольних правовідносин наділена певною владою щодо здійснення відповідних дій, а інша - зобов'язана не перешкоджати вчиненню контрольних дій та сприяти належному виконанню прав першою стороною.

Метою податкового контролю є забезпечення дотримання податкового законодавства платниками податків, податковими агентами та іншими суб'єктами, на яких покладено обов'язок по обчисленню, нарахуванню та сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) тощо.

У коментованій статті податковий контроль визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Законодавець у визначенні податкового контролю вживає термін "контролюючі органи", до яких статтею 41 віднесено органи державної податкової служби та митні органи, а у підпункті 61.2 уточнює, що податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом. Враховуючи зазначене визначення, можна виділити види податкового контролю залежно від: суб'єктів, які його здійснюють (податковий контроль, що проводиться органами державної податкової служби та податковий контроль, що проводиться митними органами); місця проведення (виїзний податковий контроль та невиїзний податковий контроль); періодичності проведення контрольних заходів, інакше - часу здійснення контрольних дій (попередній, поточний, наступний).

Важливе значення для ефективності податкового контролю має чітке визначення його елементів, якими є контролюючі та підконтрольні суб'єкти, об'єкти та предмет податкового контролю, стадії податкового контролю. Такі контролюючі суб'єкти як органи державної податкової служби мають широкі контрольні повноваження щодо всіх податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім тих, що контролюються митними органами. У той час митні органи наділені повноваженнями по проведенню заходів податкового контролю лише у випадках, про які йдеться у Податковому кодексі щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони. У Податковому кодексі відмічається, що податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю. Отже, митний контроль охоплює більш широку сферу, ніж податковий контроль, що проводиться митними органами. Крім цього, у коментованій статті (пункт 61.3) відмічається, що органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати участь у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування. Отже, зазначені суб'єкти не наділені повноваженнями проводити податковий контроль, використовувати метод перевірки.

Податковий контроль розповсюджується на всі державні органи, установи, організації, підприємства незалежно від організаційно-правової форми, підпорядкування, структури тощо, які беруть участь у формуванні публічних фондів коштів. Вони є підконтрольними суб'єктами. Податковий контроль спрямований на перевірку дій вказаних підконтрольних суб'єктів щодо виконання податкового обов'язку. Крім цього, контролюючі органи, в межах здійснення податкового контролю, контролюють у підконтрольних суб'єктів дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства.

Ефективність та дієвість податкового контролю залежить від чіткого визначення та законодавчого закріплення його об'єкта та предмета. Контролюючий орган здійснює вплив на поведінку підконтрольного суб'єкта з метою належного виконання останнім податкових обов'язків, недопущення порушень у сфері оподаткування, усунення виявлених порушень тощо. Об'єктом податкового контролю є діяння, тобто дії або бездіяльність платника податків, платника зборів, податкового агента чи представника платника по нарахуванню, сплаті податків і зборів, по наданню інформації для постановки на облік, а також по виконанню ними інших обов'язків, що передбачені Податковим кодексом України, які оцінюються з точки зору їх законності, своєчасності, достовірності, правильності, повноти. Предметом податкового контролю є носій інформації про дії, бездіяльність, підконтрольних суб'єктів, тобто те, що підлягає вивченню в процесі контрольної діяльності контролюючих органів. Відповідно предметами податкового контролю є певні документи, зокрема бухгалтерські звіти, кошториси, платіжні документи, декларації тощо.

Проведення податкового контролю вимагає здійснення великої кількості дій, які повинні відповідати нормам права, проводитися в логічній послідовності та спрямовуватися на досягнення необхідного результату. Необхідність правової регламентації, структуризації, правильного розподілу засобів і можливостей, необхідних для більш ефективного виконання завдань податкового контролю обумовлює його поділ на певні стадії. Всі стадії мають спільні цілі та завдання, оскільки процес податкового контролю спрямований на забезпечення законності в податковій сфері. Кожна стадія має свої часові межі, коло контрольно-процесуальних дій, є самостійним етапом, що є умовою для виникнення та існування наступної стадії за умови виконання необхідних контрольних дій на попередній. Науковці по-різному визначають кількість стадій податкового процесу та їх зміст. На наш погляд, можна виділити наступні стадії процесу податкового контролю: підготовча; виконання контрольних заходів; прийняття рішення за результатами контролю; контроль виконання прийнятого рішення. Підготовча стадія складається з декількох етапів, які і визначають її зміст, бо саме на цій стадії вчиняються дії, що в подальшому сприятимуть належному здійсненню безпосередньо контрольних дій. Вона складається з двох етапів: планування та організація виконання контрольних заходів. Першим етапом, фактично початком контрольної діяльності, є планування контрольних заходів. Від належного формування плану проведення контрольних заходів залежить і ефективність їх проведення. Другий етап першої стадії - організація виконання контрольних заходів, передбачає підготовку до контрольних заходів, що повинна розпочинатися з набуттям працівниками контролюючих органів права на виконання контрольних заходів у підконтрольного суб'єкта в плановому або позаплановому порядку. Другою стадією процесу податкового контролю є виконання контрольних заходів, що передбачає встановлення фактичних обставин справи, шляхом проведення відповідних контрольних дій, тобто безпосереднє дослідження підконтрольного суб'єкта. До етапів даної стадії можна віднести: переддослідницький, що передує безпосередньому встановленню обставин справи (характеризується діями, які спрямовані на створення належних умов для подальшої роботи на підконтрольному суб'єкті, та починається з моменту приїзду контрольної групи або з моменту отримання документів від підконтрольного суб'єкта, якщо, наприклад, проводиться невиїзна перевірка тощо); дослідницький (починається з моменту реалізації програми, коли контролюючий суб'єкт безпосередньо здійснює контрольні дії, застосовуючи відповідні методи контролю в межах своїх повноважень, безпосередньо пов'язаний з дослідженням обставин справи); здійснення документування результатів контрольних заходів (підготовка супровідної, офіційної та додаткової документації). З моменту прийняття рішення за результатами контролю контролюючим органом на підставі відповідної документації починається третя стадія процесу податкового контролю. Четвертою стадією процесу податкового контролю є контроль виконання прийнятого рішення. Проведення контрольних дій передбачає і впровадження отриманих результатів, що не можливе без організації контролю за його виконанням. Рішення має бути виконано повною мірою і у встановлений строк.

Стаття 62. Способи здійснення податкового контролю

62.1. Податковий контроль здійснюється шляхом:

62.1.1. ведення обліку платників податків;

62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;

62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 62 Податкового кодексу України

Способи здійснення податкового контролю - це сукупність дій відповідних контролюючих органів по виконанню завдань податкового контролю, які регламентовані нормами податкового законодавства. Стаття передбачає три способи здійснення податкового контролю, кожен із яких стосується окремого напрямку контрольної діяльності, що охоплює однорідні за своїм змістом дії контролюючих органів, платників податків, інших осіб по виконанню покладених на них обов'язків у сфері оподаткування. Вказаною статтею до таких способів віднесено: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Ведення обліку платників податків є однією з умов виконання основної функції органів державної податкової служби - контролю за дотриманням податкового законодавства. Саме завдяки наявності обліку платників податків можна отримати відомості щодо кількості платників податків, що сприяє правильному формуванню податкової політики, прогнозуванню надходжень до бюджетів тощо. Облік платників податків застосовується органами державної податкової служби для попередження порушень вимог законодавства про оподаткування

З метою виконання конституційного обов'язку платником податків щодо сплати податків він повинен надати до органів державної податкової служби відповідні документи для постановки його на облік. Тобто здійснення органами державної податкової служби податкового контролю у такий спосіб як ведення обліку платників податків передбачає виконання самим платником певних дій, які пов'язані з постановкою його на облік. Процес обліку платників податків передбачає здійснення органами державної податкової служби відповідних дій, зокрема: взяття на облік (див. коментар до статей 63, 64, 65 цього Кодексу); внесення змін до облікових даних (див. коментар до статті 66 цього Кодексу); зняття з обліку (див. коментар до статті 67 цього Кодексу).

Другим способом здійснення податкового контролю, що визначений у даній статті, є інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби. На наш погляд, дії, які пов'язані із інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності органів державної податкової служби, не можна відносити до способів податкового контролю, оскільки збір, опрацювання і використання інформації, необхідної для виконання ними функцій і завдань, які вчиняють інші суб'єкти, пов'язані саме з процесом адміністрування, спрямовані на його покращення, тобто є складовою адміністрування, а не безпосередньо контролю.

Третім, найбільш ефективним, дієвим способом податкового контролю є перевірки та звірки. Ці методи застосовуються органами державної податкової служби для виявлення порушень вимог законодавства про оподаткування. Із контексту сформульованої норми статті слідує, що контролюючі органи проводять: 1) перевірки та звірки відповідно до норм цього Кодексу; 2) перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на них, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Законодавець виділяє окремо два поняття "перевірка" і "звірка". Перевірка - це метод податкового контролю, тобто система контрольних дій контролюючих органів, що спрямовані на вивчення діяльності підконтрольного суб'єкта, тобто платника податків щодо належного, своєчасного, повного виконання обов'язку по сплаті податків, зборів. Перевірка передбачає дослідження фактичних даних фінансово-господарської діяльності підконтрольного суб'єкта, що містяться у первинних або інших документах, щодо їх відповідності даним, зазначеним у поданих податкових деклараціях (розрахунках), а також вимогам законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Об'єктом перевірки є діяльність платника податків по виконанню ним обов'язків, що передбачені Податковим кодексом України та іншими нормативними актами і випливають із основного його конституційного обов'язку по сплаті податків. Предметом перевірки можуть бути декларації, грошові документи, кошториси, бухгалтерські звіти, інші документи, що пов'язані з обчисленням та сплатою податків, зборів.

Звірка - це співставлення фінансових, бухгалтерських та інших документів, що взаємопов'язані між собою та знаходяться у підконтрольного суб'єкта, який перевіряється, та у його структурних підрозділах, інших підприємствах, установах, організаціях, що мали з ним правовідносини. Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби України зустрічних звірок (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N 1232), у якому зазначається, що зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Органи державної податкової служби проводять звірки з іншими контролюючими суб'єктами, наприклад з митними органами. Так, на виконання пункту 3 Порядку взаємодії митних органів і органів державної податкової служби під час проведення звіряння даних щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів та здійснення контролю за цільовим використанням імпортованих товарів, митне оформлення яких здійснюється із застосуванням податкового векселя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 року N 178, затверджено Порядок обміну інформацією щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів для забезпечення звірки (наказ Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 08.07.2004 N 494/383). Вказаний Порядок визначає: основні засади звіряння результатів адміністрування податкового векселя в митних органах з результатами, отриманими в податкових органах; порядок інформування постійно діючих спільних робочих груп про наявність недоліків в адмініструванні податкового векселя. Звіряння даних про податкові векселі передбачає перевірку та узгодження інформації про податкові векселі, видані платниками податку на додану вартість в оплату податку на додану вартість при митному оформленні імпортних товарів, з метою встановлення контролю за повнотою обліку, обігу та погашення таких векселів та недопущення втрат бюджету.

Згідно ст. 41 ПК України Контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

41.2. Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

41.3. Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.

41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів.)

61.3. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Система фінансового права, якщо давати цій категорії найпростіше визначення, є саме фінансове право, узяте в його єдності й у поділі на галузі й правові інститути. Питання про систему фінансового права - це по суті питання про поділ фінансово-правових норм на групи і побудову їх у визначеному порядку. Будь-яка фінансово-правова норма діє не ізольовано, а тільки в системі фінансового права, безпосередньо перебуваючи в складі правового інституту, а через нього в визначених випадках - у складі галузі. Перше, що витікає при розумінні системи фінансового права, - це система була «історично обумовлена» і складалась на протязі століть логічно, представляючи собою процес поступового виникнення й формування інститутів фінансового права. У період функціонування металевих грошей виникає і розвивається емісійне право, потім податкове й бюджетне, пізніше, наприкінці Середніх віків і на початку Нового часу, - банківське ( публічне* право. Логіка розвитку системи фінансового права свідчила про те, що кожний наступний розділ фінансового права базувався на попередньому; був більш складним по своїй природі й говорив про рух финансово-правових явищ від простого до більш складного; давав більш об’ємне і повне уявлення про фінансове право; мав тенденцію до зближення з іншими розділами фінансового права й формуванню самостійної галузі права.

Правда, у Стародавньому Римі, у епоху XII таблиць, і в Середні віки, у епоху Руської Правди й Кароліни, право не було достатньо детально дифе- ренційоване на галузі й не знало таких найменувань, як "фінансове право", "емісійне право", "податкове право" і т.д., хоча беззаперечно відповідні групи норм діяли й здійснювали правове регулювання фінансових відносин у сфері публічного права. Тільки пізніше, у ХVІІ- ХІХ ст.ст., у період паперових грошей, які швидко знайшли своє застосування майже у всіх країнах світу й сприяли побудові системи фінансового права.

На сьогоднішній день, проблеми побудови системи фі­нансового права постійно приверта­ють увагу вчених. На превеликий жаль, більшість з них виходили та продовжують виходити з розуміння системи фінансового права через економічне трактування категорії фінансова система. Фінансовій системі України як економічній категорії присвячено безліч праць науковців, завдяки чому коло наших знань про неї істотно розширено. Але й досі між авторами різних наукових робіт, навчальної літератури немає одностайності щодо змісту фінансової системи, її структури в Україні. Ці розбіжності в розумінні суті даної категорії пояснюється різними методологічними підходами науковців до з’ясування змісту цього питання.

Загальноправові та галузеві передумови формування радянських концепцій системи фінансового права.

Право як феномен є невід’ємною складовою частиною людської культури. Звідси історична наступність у розвитку права неминуча. Проте юриспруденція СРСР не визнавала такої наступності для радянського права. Навпаки, радянські теоретики права за основоположний постулат проголосили ідею, що радянське право діаметрально протилежне усім правовим системам світу

Висхідним началом, загальнометодологічною установкою для радянської юридичної науки на протязі усього періоду її існування та розвитку були вказівки класиків марксизму-ленінізму про те, що «правові відносини, як і форми держави, не можуть бути зрозумілими ні з самих себе, ні з так званого всезагального розвитку людського духу», що «економічна структура суспільства» та «право» співвідносяться між собою як «реальний базис» та «юридична… надбудова»

Неупереджений погляд на проблему теоретичного осмислення та практичної реалізації системи фінансового права дозволяє виділити у радянській науці фінансового права два якісно відмінних між собою періоди: 1918-1939 роки та 1940-1990 роки. Перший період можна назвати періодом продовження механічного, не усвідомленого як самоцінність накопичення первісних, загальних знань про систему фінансового права, однак уже на основі радянського фінансового законодавства. Другий період став періодом усвідомленого спеціального наукового аналізу феномену, сутності та змісту системи фінансового права, пошуку та обґрунтування критеріїв виділення окремих фінансово-правових інститутів та їх систематизації в межах галузі фінансового права.

Головний напрям досліджень вчених юристів-фінансистів у 1918-1939 рр. було визначено розділом «Бюджетне право» першої Радянської Конституції. У першій же статті цього розділу зазначалося: «Фінансова політика Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки в даний перехідний момент диктатури трудящих сприяє основній меті експропріації буржуазії і підготовки умов для всезагальної рівності громадян республіки у сфері виробництва і розподілу багатств. З цією метою вона ставить своїм завданням надати у розпорядження органів радянської влади всі необхідні кошти для задоволення місцевих та загальнодержавних потреб Радянської республіки, не зупиняючись перед вторгненням у право приватної власності»

Така установка першої Радянської конституції та відповідна їй наступна практична політика держави знайшла своє адекватне відображення і в теорії фінансового права – з усієї фінансово-правової проблематики найінтенсивніше розвивалися дослідження з питань інституту бюджетного права. Так, за попередніми підрахунками К.С. Бельського, які він оприлюднив ще в середині 90-х років ХХ століття, з 1918 по 1929 рр. – до періоду прямої заборони розвивати науку фінансового права, що тривав ціле десятиліття – з’явилося понад півсотні серйозних теоретиків бюджетного права. Ними та рядом їх попередників було опубліковано понад 60 лише монографічних досліджень з бюджетно-правової проблематики

Стосовно тлумачення поняття та змісту інституту бюджетного права усі вище зазначені автори продовжували залишатися на позиціях дореволюційної теорії фінансового права про нероздільне існування цього інституту з фінансовим інститутом бюджету, а тому окремо він не досліджувався. Тобто, наука про бюджет та наука бюджетного права також залишалися єдиним цілим.

У перші десятиріччя радянської влади в кількісному плані незрівнянно менше, в порівнянні з бюджетним правом, розроблялися питання загальної теорії фінансового права, особливо його системи, та правові аспекти його інших інститутів. Щодо першої групи досліджень, присвячених питанням загальної теорії публічних фінансів і фінансового права, то у них

З цих же методологічних позицій у період 1918 – 1929 рр. досліджувались радянськими економістами-фінансистами та юристами-фінансистами інститути державного кредиту

Поглиблений аналіз вище наведених та інших наукових праць, на нашу думку, дає достатні підстави для висновку про те, що уже із самого початку власного становлення і розвитку радянська теорія фінансового права була змушена іти не природнім для науки шляхом кількісного нагромадження нею первинних знань про радянську фінансово-правову дійсність та виведення на цій основі узагальнених, вагоміших наукових висновків з виходом на висновки субстанціонального, парадигмального рівня, що дозволило б їй залишитися справжньою наукою, а шляхом насамперед та головним чином запозичення парадигмальних начал в ідеологів марксизму-ленінізму, апологетики радянської фінансово-правової дійсності. Основною причиною такого стану речей, як засвідчує аналіз усієї сукупності обставин, що впливали тоді на науку фінансового права, було відповідне соціальне замовлення для теорії фінансового права з боку радянської держави, за словами П.С. Пацурківського, виправдовувати та прославляти існуючу фінансово-правову політику і доктрину держави

В радянський період найбільш поширеними були три правові концепції системи фінансового права: фондова, інституційна та посуб’єктна, які на даний момент мають вплив на розвиток підходів до системи фінансового права.

Фондова концепція системи фінансового права.

Ю.А. Ровинський, спираючись на досягнутий рівень, підняв радянську науку фінансового права на принципово вищий щабель, вперше розділивши її з наукою про фінанси. Він був по суті першим вченим юристом-фінансистом, хто спеціально виділив та почав досліджувати систему фінансового права, а не систему фінансів. Він по суті вважається батьком всіх трьох концепцій системи фінансового права. У класичному вигляді критерії системи радянського фінансового права та його предмету вперше були запропоновані та обґрунтовані Ю.А. Ровинським у 1940 р. в ході першої загальнодержавної дискусії щодо системи радянського соціалістичного права. У статті «Предмет радянського фінансового права» він, зокрема, писав: «Критерієм віднесення тієї чи іншої юридичної норми до фінансового права служить, на наш погляд, принцип встановлення державою кола чи сукупності таких юридичних норм, які забезпечують здійснення процесу планової акумуляції і розподілу державних грошових коштів за допомогою фінансової системи соціалістичної держави»

Ровінський одним з перших почав ототожнювати систему фінансового права з різноманітними ланками державних ресурсів , тобто за основу ним було взято фондову концепцію ситсеми фінансового права. При визначенні меж радянського фінансового права, продовжував Ю.А. Ровинський, висхідним є «критерій, властивий усій нашій фінансовій системі, що визначає її як державну систему по здійсненню функції планової акумуляції і планового розподілу державних фінансів. На основі цього критерію і повинні бути встановлені межі між радянським фінансовим правом, з одного боку, і цивільним, адміністративним та державним правом, з іншого»

Звідси логічним та очікуваним є наступний висновок Ю.А. Ровинського: «Принцип планової акумуляції і планового розподілу державних коштів є в нашій концепції вирішальним і при встановленні внутрішньої системи… фінансового права СРСР»

Інституційна концепція системи фінансового права.

Розвиваючи свій підхід до розуміння системи фінансового права, Ю.А. Ровинський зазначає, що систематизація фінансово-правових норм пов’язана з їх класифікацією «у відповідності з видовими особливостями однорідних фінансових відносин»

Більше того, обґрунтовуючи інституціональний поділ радянського фінансового права, Ю.А. Ровинський вступає у протиріччя сам із собою. Зокрема, він пише, що «побудова системи фінансового права за ознакою інститутів, що регулюють мобілізацію і витрачання державою грошових коштів, робить можливим виявити і таку найважливішу особливість радянського фінансового права, як наявність у цій галузі двох видів юридичних інститутів: а) єдині інститути, які охоплюють своїм регулюванням весь комплекс відносин, що належать фінансово-правовому впливу; б) змішані (комплексні інститути)*, у яких даний комплекс фінансових відносин, в порядку послідовності їх виникнення, регулюються не тільки фінансовим правом, але й іншими галузями»

Що ж до критерію виділення Ю.А. Ровинським змішаних (комплексних) фінансово-правових інститутів, він робить не логічний відступ від запропонованого ним же принципу формування системи радянського фінансового права на базі системи радянських публічних фінансів та у згадуваній уже його монографії пише: «… включення будь-якого змішаного інституту не лише в систему фінансового права, але й іншої галузі є наслідком того, що один і той женормативний актзавжди є спільним джерелом права для цих галузей. Отже, для виділення змішаних (комплексних) фінансово-правових інститутів Ю.А. Ровинський застосував критерій джерела фінансово-правових норм (зовнішньої форми права), чим припустився грубої методологічної похибки з позицій теорії систем та системного аналізу – відійшов від спільного для усіх інститутів фінансового права критерію їх виділення.

Підхід Ю.А. Ровинського щодо критеріїв, механізмів та мотивів виділення фінансово-правових інститутів підтримав, збагатив та розвинув С.Д. Ципкін. У своїй спеціальній монографії, присвяченій аналізу даної проблеми, він послідовно провів ідею про те, що «наповнення» особливої частини фінансового права» «визначається економічним змістом даних відносин, фінансовою системою СРСР»

Зокрема, С.Д. Ципкін пише: «Фінансово-правовий інститут відрізняється від усієї галузі фінансового праваобсягомпредмету правового регулювання. Він регулює лише відносно відособлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин, що об’єктивно склалася, у сфері планової акумуляції, розподілу і використання грошових коштів. Звідси і група норм, що утворюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, повинна відзначатися певною специфікою та складати стійку єдність»

Підхід Р.Й.Халфіної до систематизації радянського фінансового права.

Методологічно альтернативним вищевикладеному підходу науки фінансового права до розуміння характеру взаємозв’язку державних фінансів і фінансового права та критеріїв виділення фінансово-правових інститутів був за своїми висхідними началами підхід, який на початку 50-х років ХХ століття запропонувала застосувати до систематизації фінансового права Р.Й. Халфіна. Адже масив фінансово-правових норм невпинно зростав і користуватися ним ставало дедалі важче.

Із суб’єктивного боку активізації теоретичних розробок питань системи радянського фінансового права у певній мірі посприяло повернення з кінця 30-х років ХХ століття у радянську юридичну науку та вищу юридичну освіту дореволюційних корифеїв юриспруденції А.В. Венедиктова, М.М. Агаркова, Ю.А. Флейшиця, В.К. Райхера, Б.Б. Черепахіна, ягі головним чином представляли науку цивільного права, однак мали цікаві розробки і з окремих інститутів фінансового права

Тому, на нашу думку, глибоко закономірною стала поява у 1952 р. віхової статті вченої юриста-цивіліста Р.Й. Халфіної «До питання про предмет і систему радянського фінансового права». У ній Р.Й. Халфіна, зокрема, резюмує: «В радянській

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Поняття соціального процесу.
5. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
7. IV. Розподіл нервової системи
8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
9. IV. Філогенез кровоносної системи
10. POS-системи
11. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
12. VI. Філогенез нервової системи

Переглядів: 767