Теоретична соціологія

На цьому рівні суспільство вивчають як єдиний соціальний організм, акцентуючи на глобальних проблемах. Отримані знання встановлюють сутнісний зв´язок між окремими підсистемами суспільства, якнайзагальніше описують їх.

Концепцією, що вивчає специфіку соціальних процесів, закономірності розвитку суспільства, загальноприйнято вважають історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію ототожнювали з історичним матеріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, поділ суспільства на класи і боротьба між ними). Людство виробило багато концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX – на початку XX ст. поширення набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. – теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції. Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства.

Структуру теоретичної соціології формують такі компоненти:

– система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють відносно сталі зв´язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

– система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

– логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

– загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

– обґрунтування різних підходів до аналізу об´єкта і суб´єкта досліджень

– система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

– емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтерпретації.

Теоретична соціологія вирішує низку завдань:

– створення теоретичних основ для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

– орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

– розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);

– формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності;

– виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

– інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на макро- і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистісному рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов´язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спеціальні соціологічні теорії	\|	Виконавчі пристрої. Регулюючі органи. Виконавчі механізми. Гідравлічні виконавчі механізми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.256 сек.